Предмет і методи політології

Гелей С.Д., Рутар С.М.

Г31 Політологія: Навч. посіб. — 5-те вид., перероб. і доп. —

Й.: Т-во "Знання", КОО, 2004. — 645 с. І8ВМ 966-620-154-2

Це навчальний посібник нового покоління. Авторам удалося проаналізувати значну кількість найновіших публікацій вітчизняних та зарубіжних науковців щодо політичних систем, систематизувати цей матеріал і подати його з позицій сучасних методологічних підходів, розкрити зміст, структуру і функції інститутів політичної системи, різноманітних чинників політичного процесу. У посібнику розглядаються політичні системи СІЛА, Франції, Німеччини, Японії, Росії, України та інших країн, аналізуються проблеми політичної еліти, етнополі-тики, критерії і фактори ефективності політичних систем, ряд інших важливих проблем.

Розраховано на студентів вищих навчальних закладів, викладачів, аспірантів, науковців, широке коло читачів.

УДК 32(075.8) ББК 66.01я7

І8ВМ 966-620-154-2 © С.Д. Гелей, С.М. Рутар, 1996

© С.Д. Гелей, С.М. Рутар, зі змінами,

2004 © Київська обласна організація

товариства "Знання", 2004

ЗМІСТ

 

Зміст................................................................................................ З

Передмова....................................................................................... 5

Розділ 1. Предмет і методи політології......................................... 7

Розділ 2. Розвиток політичної думки у світовому контексті 22

Розділ 3. Етапи розвитку політичної думки в Україні................44

Розділ 4. Політичні системи та проблеми їх ефективності......... 69

Розділ 5. Держава як інститут політичної системи..................... 89

Розділ 6. Державне управління................................................... 106

Розділ 7. Парламентаризм.......................................................... 137

Розділ 8. Судова система в структурі органів державної

влади........................................................................... 150

Розділ 9. Регіональні структури влади та місцевого

самоврядування.......................................................... 165

Розділ 10. Партії. Партійні системи........................................... 181

Розділ 11. Виборча система........................................................ 194

Розділ 12. Політична система США........................................... 203^1,

Розділ 13. Політична система Великої Британії........................ 219

Розділ 14. Політична система Франції...................................... 235»

Розділ 15. Політична система Німеччини................................. 249І/

Розділ 16. Політична система Італії........................................... 263^-/"

Розділ 17. Політична система Японії........................................ 275/

Розділ 18. Політичні системи країн Латинської Америки 288 $"

Розділ 19. Політичні системи мусульманських країн............... 312"/

Розділ 20. Політична система Індії............................................. 333 і"

Розділ 21. Політична система Польщі....................................... 348-/"

Розділ 22. Політична система Росії............................................ 364\/

Розділ 23. Політична система України....................................... 38Ь/»

Розділ 24. Політична культура................................................... 408

Розділ 25. Політичний процес.................................................... 425

Розділ 26. Форми політичної взаємодії..................................... 438

Розділ 27. Політичні еліти і лідерство........................................ 456

Розділ 28. Проблеми етнополітики............................................. 473

Розділ 29. Міжнародні відносини і зовнішня політика

держави..................................................................... 489

Словник понять і термінів........................................................... 509

Біографічний довідник............................................................... 590

Іменний покажчик........................................................................ 633

Список використаної та рекомендованої літератури............... 637

ПЕРЕДМОВА

Українська політологічна наука, долаючи значні відставання від європейської, поступово усуває дефіцит наукових праць. Публікуються монографічні дослідження, підручники та навчальні посібники — різні за тематикою, ступенем систематизації, рівнем наукового аналізу та структурою викладу. Зрозуміло, що вони не вичерпують усього спектру політологічної проблематики, не задовольняють повністю потреб у диференційованому підході до вивчення політичної науки різними категоріями студентів. Є нагальна потреба в написанні таких посібників, які б відзначалися концептуальною цілісністю та гнучкістю формулювань і були важливим джерелом політичної культури та компетентності.

Автори п'ятого переробленого і доповненого видання посібника намагалися систематизувати величезний матеріал і подати його з урахуванням сучасних методологічних підходів та власних аналітичних розробок щодо розуміння головних етапів розвитку політичної думки в Україні та світі, структури і функцій інститутів політичної системи, політичного процесу та форм політичної взаємодії. Тут знайшли відображення політико-правові аспекти державної влади, політичних режимів, механізми державного управління, судової системи та місцевого самоврядування, а також тенденції та закономірності їх проявів у процесі політичного розвитку України, широкомасштабного здійснення ліберальних реформ.

Передмова

 

У посібнику аналізуються політичні системи високорозвину-тих країн Заходу та Японії, країн Центрально-Східної Європи, які перебувають на шляху розвитку (Польща, Латвія, Литва, Естонія), а також країн з перехідною економікою (Росія та Україна). Такий підхід не тільки дає змогу повніше висвітлити політико-правові механізми, що забезпечують ефективність інститутів політичної системи, показати місце України в цивілізаційному розвитку світу, звернути увагу на ті елементи політичної системи, що не відповідають сучасному розвитку, гальмують суспільний процес, а й накреслити основні напрями реформування інститутів політичної системи.

Структура посібника побудована на основі концепції гуманітарної освіти в Україні й відповідає програмі курсу з політології для вищих навчальних закладів.

Автори не ставили собі за мету висвітлити усі проблеми політологічної тематики. їх завданням було розкрити коло лише тих питань суспільного життя, розуміння яких потрібне кожній освіченій людині для орієнтації в сучасних політичних процесах.

Посібник С. Гелея та С. Рутара можна виокремити серед іншої навчальної літератури за чіткість, точність і лаконічність викладення матеріалу; за ґрунтовні висновки та узагальнення з усього спектру проблем; за вдало підібрані контрольні запитання та тести з усіх 29 тем, рекомендовану літературу. Якщо до цього додати наявність у посібнику термінологічного словника та біографічного довідника, то все це ставить посібник з політології в ряд кращих вітчизняних та світових зразків політологічної літератури.

Посібник розрахований на студентів вищих навчальних закладів та широке коло читачів, які цікавляться політологією.

Ярослав Дашкевич

Розділ 1

ПРЕДМЕТ І МЕТОДИ ПОЛІТОЛОГІЇ

• Політика як суспільне явище.

• Взаємодія політики з іншими суспільними сферами.

• Політологія як наука.

• Методи політології.

Політика як суспільне явище. Політологія - - наука про політику. Для розуміння предмета потрібно з'ясувати суть поняття "політика". Термін політика походить від давньогрецьких слів роїіз (місто-держава), роїііеіа (конституція), роШіке (мистецтво управління), роШісаз (державний діяч), роШез (громадянин).

Стосовно розуміння цього поняття можна виділити кілька аспектів.

1. Політика як державне, регіональне і муніципальне управління.

2. Політика як партійна діяльність у процесі розподілу політичної влади.

3. Політика як діяльність груп тиску, спрямована на обстоювання інтересів соціальних груп на державному рівні.

4. Політика як масова участь у політичних процесах: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.

Слід додати, що політика не повністю охоплює всю діяльність державних органів, а є прерогативою лише тих інститутів (глави держави, парламенту, уряду), які безпосередньо сформовані народом і приймають політичні рішення. Крім політичної діяльності державні органи виконують ще адміністративну — спрямовану на підготовку і виконання політичних рішень; судову — розв'язання соціальних конфліктів, захист прав і свобод громадян; військово-силову — забезпечення правопорядку і національ-

Розділ 1

Предмет і методи політології

 

ної безпеки. Сучасна правова держава передбачає чітке законодавче розмежування функцій політичних, адміністративних, судових та військово-силових органів держави.

Політична діяльність на регіональному і місцевому рівнях здійснюється керівниками представницьких і виконавчих органів влади суб'єктів федерації, автономії і регіонального та місцевого самоврядування, а також депутатським корпусом регіональних парламентів та місцевих рад.

Діяльність громадських організацій як груп тиску лише тоді має політичний характер, коли вони формулюють свої вимоги до органів політичної влади, забезпечують підтримку політичних партій під час виборчих кампаній, впливають на здійснення політичного курсу в своїх інтересах.

Отже, політику треба розуміти як форму суспільної діяльності, спрямовану на здобуття, використання, підтримку і повалення політичної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних груп на різних рівнях інститутів політичної системи.

Політика у суспільстві завжди виражає і представляє певні суспільні інтереси. Інтерес — це об'єктивно зумовлений мотив діяльності окремої людини, соціальної спільноти, суспільства в цілому, спрямований на досягнення мети. Політичний інтерес має пряме або опосередковане відношення до влади і спрямований на досягнення певних цілей: задоволення матеріальних потреб, піднесення престижу, стабілізації суспільства, забезпечення умов для безпеки і свободи особи, реалізації власних владних амбіцій, а також розв'язання соціальних проблем.

Політичний інтерес виявляється як інтерес окремих осіб та соціальних груп передусім у формі загального, тобто у формі, яка має примусову силу для всього суспільства. Тим загальним є здебільшого необхідність збереження єдності й цілісності суспільства, становлення людини як вільної, унікальної і неповторної істоти.

Отже, політика є, по-перше, виявом інтересів окремих осіб, соціальних груп, їх зіткненням і протиборством, по-друге — способом певної субординації цих інтересів, підпорядкування їх найвищому началу, більш значущому й обов'язковому.

Якщо у примітивних суспільствах політика слугує інструментом реалізації інтересів панування домінуючих груп, то в сучасному цивілізованому суспільстві — інструментом узгодження інтересів, підпорядкування їх більш загальному, національному, інтересу, а також інтересам міжнародних спільнот і організацій.

Усвідомлення політичних інтересів соціальними групами робить їх суб'єктами політики, а нерозуміння цих інтересів —

об'єктами політики. Суб'єкти політики — це особи і соціуми, а також створені ними установи й організації, які беруть активну, свідому участь у політичному процесі.

Об'єктами політики є всі явища політичного та суспільного життя, на які спрямована діяльність суб'єктів політики. Ними можуть бути елементи політичної, економічної, правової і культурно-духовної підсистем суспільства, а також соціуми й окремі особи.

Соціальні групи та особи, які не усвідомлюють своїх соціальних інтересів, не здатні виразити їх безпосередньо або через організовані форми тиску, стають об'єктами політичного маніпулювання, жертвами обману і самообману, тому що не розуміють, чиї інтереси виражає та чи інша ідеологічна течія. Наприклад, ідея підтримки національного виробника є популярною серед населення України, але вигідна тільки тим монопольним структурам, які за допомогою державного протекціонізму — пільгових податків і високих імпортних тарифів — захищені від конкуренції, і не вигідна споживачам, які позбавлені можливості вибору високоякісного та дешевого товару.

Взаємодія політики з іншими суспільними сферами. Політика як суспільна діяльність співвідноситься з іншими формами суспільної діяльності — економікою, правом, мораллю, релігією. Щодо співвідношення політики з економікою, то в колишньому СРСР панувала думка, що економіка важливіша, ніж політика, що більше треба займатися економікою, ніж політикою. Така думка є трансформацією в масовій свідомості марксистської ідеології "про первинність економіки щодо політики". Інша справа, що найважливішою стає.політика в галузі реформування економіки, оскільки без неї неможливо розв'язати інші суспільні проблеми.

Співвідношення між економікою і політикою в історичному вимірі можна виразити так:

1) закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації;

2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах;

3) політика стримує економічний розвиток або коригує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації;

4) політика, враховуючи закони об'єктивного економічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого;

Розділ 1

Предмет і методи політології

 

5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримати інфляцію або розкрутити інфляційну спіраль, створити нову економічну модель і тим самим дати поштовх до культурної модернізації або допустити стагнацію з еклектичним існуванням елементів старої і нової систем.

Політика і мораль як сукупність цінностей і норм непра-вового характеру пов'язані між собою. Громадськість намагається оцінити політику і політиків категоріями справедливості, честі, чесності, виходячи з тих цінностей і норм, що існують у суспільстві. Однак колективна мораль не завжди збігається з універсальними цивілізаційними моральними принципами, і тому етична оцінка політичної діяльності може мати спотворений характер щодо цивілізаційних моральних стандартів.

Так, на Заході подружня невірність може зашкодити політичній кар'єрі, а у посткомуністичних країнах звинувачення у корупційній діяльності не часто можуть перешкодити політичному успіху.

Крім того, відсутність жорсткої політичної конкуренції, наявність договірних "нічиїх" між політичними угрупованнями, відсутність правових механізмів цивілізованого усунення своїх конкурентів з арени не дають змоги громадськості адекватно оцінити моральні якості політиків.

Співвідношення між політикою і мораллю можна звести до таких принципів:

1) політика завжди аморальна;

2) для досягнення високоморальних цілей (здобуття незалежності, утвердження слави і величі держави, тощо) всі засоби (в тому числі й насильницькі) мають моральне виправдання;

3) ніяка мета не може виправдати аморальних засобів (насильство, брехню, підступність).

Останній принцип дедалі більше знаходить підтвердження у політичній практиці сучасного цивілізованого суспільства. При цьому треба зазначити, що моральність політиків у її універсальному цивілізаційному значенні залежить не стільки від їхніх особистісних якостей, скільки від ситуації, в якій функціонує політика, а саме:

1) ефективності соціального контролю над владними структурами;

2) умов політичної конкуренції;

3) рівня політичної культури політичних еліт і мас.

Стосовно співвідношення політики і права потрібно зазначити, що ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку країни. Така рівно-дія інтересів є основою для створення права, яке служить всьому суспільству, а не тільки окремим соціальним групам, як це має місце в посткомуністичних державах.

Врівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок праці інших, тобто безжалісно відкидають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім того, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури та економічного розвитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, незалежно від їхніх ідеологічних орієнтацій, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права.

Отже, право — це, з одного боку, результат погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з іншого — умова розв'язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили.

Якщо зіставити релігію і політику, можна побачити, що в історії як домінування церкви над державою, так і держави над церквою мало негативні наслідки. Тому сьогодні використання церкви в політичних цілях, а також втручання церкви в державні справи є суспільно небезпечним явищем.

Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини і безпеки нації, а церква — умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

Політика як суспільна діяльність має такі ознаки:

1) мета політики — забезпечити панування одних соціальних груп над іншими, одних інтересів над іншими або узгодити соціальні інтереси; створити механізм реалізації спільної волі і спільного інтересу;

2) соціальна функція політики — управління соціальними процесами;

3) суб'єкти політики — держава, партії та соціальні групи, особи, які усвідомлюють свої інтереси, спроможні їх виразити і захистити на державному рівні;

4) політика передбачає поєднання практичної діяльності, науки і мистецтва. Тому політик повинен не тільки мати досвід

Розділ 1

Предмет і методи політології

 

політичної діяльності, а й володіти глибокими гуманітарними знаннями (юридичними, соціологічними, економічними), вміти впливати на людей, вибирати найбільш оптимальні варіанти комунікації з масами;

5) засобами політики є сила, право і мораль.

Сила як сукупність матеріальних та організаційних засобів примусу й насильства домінувала в політиці впродовж всієї історії людства. В сучасних цивілізованих країнах переважають здебільшого право і мораль. Оптимальне поєднання сили, права і моралі незалежно від історичної ситуації потрібне завжди. Якщо не буде розумного співвідношення цих засобів, політика втрачає свою здатність виражати інтегрований суспільний інтерес. Скажімо, якщо сила влади не обмежена правом — це деспотія, і навпаки, якщо влада не спроможна забезпечити виконання правових норм — це розгул анархії й охлократії. Співвідношення між правом і силою в політиці здебільшого залежить від морального стану суспільства. Низький рівень морального стану суспільства потребує збільшення сили влади, а високий — посиленого правового регулювання.

Політологія як наука. Політологія як наука про політику вивчає певні закономірності та тенденції політичного життя. Законам політичного життя не властиві такі ж стійкість і необхідність, як законам природи. Політичні закономірності — це стійкі й необхідні зв'язки між політичними явищами і процесами, на підставі яких можна прогнозувати майбутні політичні події. Однак достовірність цього передбачення не можна стверджувати з такою точністю, як на підставі природного закону.

Наприклад, мало хто з політологів точно передбачив путч 1991 р. у Москві або швидкий розпад СРСР. Тому багато вчених вважають більш доцільним вживати замість терміна "політична закономірність" інший — "політична тенденція" як певний напрям розвитку в різних варіантах. При цьому треба зазначити, що в політичному житті завжди є альтернативні варіанти, і мистецтво політика полягає у виборі саме того варіанта, який би завдав якнайменшої шкоди суспільству.

Політик повинен враховувати якомога більшу кількість факторів, що взаємодіють, виявити певні закономірності. Унікальність політичної ситуації полягає в тому, що вона завжди неповторна, включає елементи, які не мають аналогів у світовій історії.

Разом із тим, у кожній ситуації можна виявити ознаки, які мають здатність повторюватися у разі збігу тих чи інших факторів, нехтувати якими не можна і які стосуються поняття "закономірність". Наприклад, політичною закономірністю можна вважати неможливість здійснення реформ за слабкої виконавчої влади або неможливість ефективного управління у разі відсутності чіткого розподілу функцій державних органів тощо.

У політологічній літературі вирізняють три групи законів політичного життя: закони структури, функціонування, розвитку. Закони структури виявляють сталість, визначеність зв'язків певної політичної структури (держави, партії). Так, закономірність олігархізації партії істотною мірою зумовлена її авторитарною організаційною структурою.

Закони функціонування торкаються сталості й визначеності зв'язків у процесі політичної діяльності в певному часовому вимірі. Наприклад, закономірністю можна вважати відчуженість політичної участі мас у тоталітарному режимі.

Закони розвитку характеризують сталість і визначеність зв'язків при переході від однієї політичної системи до іншої. Сюди треба віднести закономірності реформ, революцій.

Отже, політологія — це наука про закономірності й тенденції функціонування і розвитку політики, політичних систем та окремих політичних інститутів, їх взаємодію з різними підсистемами суспільства.

На сучасному етапі термін "політологія" переважно вживається в країнах колишнього СРСР, а в інших країнах застосовується термін "політичні науки", який об'єднує політичну філософію, політичну соціологію і політичну психологію.

Стосовно розуміння предмета політології виділяють два підходи: плюралістичний і моністичний. Прихильники плюралістичного підходу включають до політології різні дисципліни: історію політичних і правових учень, політичну соціологію, політичну філософію, політичну географію. Прихильники моністичного підходу розглядають політологію як окрему галузь дослідження зі специфічними методами. Так, у французьких та італійських посібниках термін "політологія" застосовується для позначення дисципліни, яка вивчає політичні режими, інститути, елементи громадянського суспільства. В англо-американській традиції відповідна дисципліна називається "порівняльним правлінням".

Політологія в моністичному значенні включає два аспекти: етатистський (державознавчий), який охоплює коло проблем,

Розділ 1

Предмет і методи політології

 

пов'язаних з функціонуванням державних інститутів; кратологіч-ний, що вивчає владні відносини на всіх рівнях суспільства.

На сучасному етапі розвитку проблематика політології тісно переплітається з проблематикою соціології. Деякі західні політологи, зокрема Р. Бендікс і С. Ліпсет, розрізняють політологію і соціологію на тій підставі, що перша вивчає вплив держави на суспільство, а друга — вплив суспільства на державу. Це твердження не є незаперечним у світлі дедалі більшого зближення політології і соціології в площині спільного використання методів досліджень. Йдеться про те, що методологія сучасних політологічних досліджень змістилася до конкретно-соціологічного аналізу політичних явищ і процесів, тобто соціолого-поведін-ковий аспект досліджень визначає специфіку сучасної політології. Отже, політологія сьогодні зводиться до одного з підрозділів соціології — соціології політики.

Політологія тісно переплітається з політичною філософією. Відмінність між політологією і політичною філософією, на думку багатьох політологів, полягає в такому:

1) філософія розглядає більш умоглядні, абстрактні проблеми, а політологія — ті явища, які можна експериментально перевірити;

2) філософія говорить про те, "що має бути", а політологія — про те, "що є".

Політологія, як будь-яка гуманітарна наука, виконує такі функції:

1) описову, сутність якої полягає в констатації фактів політичної реальності, на підставі чого можна отримати відповідь, якою є ця реальність;

2) пояснювальну, що дає змогу зрозуміти суть політичних явищ, причини їх виникнення, закономірності функціонування. Пояснювальна функція дає відповідь на питання, чому саме ці, а не інші факти мають місце в політичній реальності;

3) прогностичну, що зводиться до передбачення, якою буде політична дійсність у майбутньому (наприклад, прогнози щодо успіху на виборах);

4) інструментальну, яка полягає в розробці певних проектів прийняття рішень для досягнення конкретного політичного результату;

5) ідеологічну, яка орієнтує на вибір певної системи ідеологічних цінностей. Вона дає змогу зрозуміти, як уникнути фальшивих, безглуздих ціннісних орієнтацій.

Методи політології. Політологія як наукова теорія ґрунтується на певній методології. Методологічна основа політичної науки включає такі елементи:

1) загальнотеоретичні дослідження політики на рівні філософського обґрунтування її природи, основних принципів генезису і функціонування політичних інститутів, ролі особи в політичному процесі;

2) теорії середнього рівня, спрямовані на дослідження і формування окремих концепцій політичного маркетингу;

3) конкретні емпіричні дослідження різних елементів політичної ситуації.

Серед загальнотеоретичних методів дослідження суспільства можна виділити такі:

1) структурно-функціональний (Толкотт Парсонс, Роберт Мертон);

2) конфліктології (Ральф Дарендорф, Льюїс Козер);

3) символічного інтеракціонізму (Джорж Мід, Герберт Блумер);

4) біхевіоризму й обміну (Беррес Скінер, Джордж Хоманс, Пітер Блау);

5) структуралізму (Клод Леві-Стросс, Мішель Фуко);

6) постмодернізму (П'єр Бурдьє).

Структурно-функціональний метод ґрунтується на розумінні суспільства як системи інтегрованих елементів, що прагне до стабільності на основі вибору певної системи цінностей. Криза цінностей породжує соціальні дисфункції. Стан функціонування політичної системи, а також тенденції її розвитку можна визначити, виходячи з аналізу цінностей. Коли, наприклад, у свідомості переважають егалітарно-колективістські цінності на кшталт не- сприйняття приватної власності, пріоритету права над владою, оцінювання політиків за їхніми ідеологічними орієнтаціями, а не діловими якостями, то така політична система не має перспективи набути найближчим часом ознак розвинутої політичної системи.

Суть сучасних конфлікте логічних теорій зводиться до розуміння конфлікту як необхідної умови природного розвитку суспільства на основі зіткнення інтересів різних соціальних груп і окремих осіб навколо розподілу влади, матеріальних ресурсів, а також психологічних відмінностей. Якщо з позицій структурно-функціонального методу система цінностей забезпечує стабільність суспільства, то з погляду конфліктології — створення ефективних механізмів розв'язання соціальних конфліктів.

Символічний інтеракціонізм розкриває зміст та інтенсивність можливостей взаємодії як необхідної умови становлення

Розділ 1

Предмет і методи політології

 

і трансформації соціальних інститутів. Ця інтеракція залежить від розуміння смислових значень зовнішніх стимулів (слів, предметів, логічних конструкцій). Часто в політичному житті конфлікти виникають на ґрунті не тільки зіткнення інтересів, а й нерозуміння політичних термінів. З позицій цього методу можна простежити, як міжособові контакти впливають на формування політичних інститутів. Часто нерозуміння вигоди суспільної взаємодії призводить до негативних соціальних наслідків. Сьогодні в Україні політичні діячі ще не звикли мислити ринковими категоріями взаємодії, що є однією з причин сповільненого процесу утворення сучасних партій. Отже, розуміння взаємодії залежить від ментальності її суб'єктів, а остання — від теоретичних знань і досвіду, набутого в якісно новій ситуації.

Теорія обміну пояснює зміст політичної діяльності співвідношенням таких стимулів, як винагорода і покарання. Згідно з цією теорією людина здатна повторювати ті дії і в тих обставинах, за які вона отримує винагороду, і чим більша ціна цієї винагороди, тим більше зусиль докладає людина для її досягнення. Покарання, навпаки, обмежує суспільно шкідливі дії людей. Тому цей метод можна вважати перспективним з огляду на досягнення співвідношення процедур заохочення і покарання в різних політичних структурах: політичному керівництві, державному апараті, партійній діяльності тощо.

Метод біхевіоризму передбачає дослідження реальної поведінки суб'єктів політики незалежно від тієї інформації, яку вони подають про себе або яка надходить від інших. Тут аналізується поведінка, зумовлена не певними цінностями, нормами, а ситуацією. Тобто, за теорією біхевіористів, ми можемо очікувати від політика будь-якої дії залежно від ситуації. Наприклад, патріот може бути корупціонером, а колишній злочинець — чесним політиком, якщо одна ситуація стимулює попит на корупційні дії, а інша ці дії обмежує або взагалі виключає. Отже, впровадження цього методу в наукових дослідженнях дає змогу зняти маску лицемірства з політиків і показати їхні реальні дії.

Структуралізм розглядає в дусі старого позитивізму соціально-політичні явища, які не залежать від різних духовно-ментальних настанов та орієнтацій людей і детермінують їхню поведінку. До них структуралісти відносять об'єктивні суспільні структури, які розвиваються за законами, аналогічними природним (економічні, політичні, ідеологічні, духовно-ментальні). Цей метод дає можливість простежити, як руйнування старих політичних, економічних та ідеологічних структур впливає на свідо-

мість еліти і мас. Якщо виходити з позицій структуралізму, то треба показати, що реформістський потенціал владної еліти й електорату буде збільшуватися в міру остаточного вичерпання старих структур, а видима боротьба ідеологій є не що інше як конфлікт політичних угруповань за перерозподіл ресурсів. Отже, аналіз міфів, мови, економіки (об'єктивних структур) дає змогу зрозуміти спосіб мислення і поведінку політиків.

Постмодернізм намагається наблизити об'єктивістський і суб'єктивістський підходи до політичної реальності. Згідно з його концепцією, існують об'єктивні структури (політичні, економічні, ідеологічні відносини) — поля, що детермінують розуміння, спосіб відчуття, осмислення та оцінки суб'єктів політики, політичної реальності — габітус. Посередником між полями і габітусом є практика, в процесі якої відбувається їх взаємне формування. Отже, цей метод дає змогу розкрити зміст політичної діяльності, виходячи з аналізу політичної ситуації (взаємодії різноманітних полів) і способу мислення, вибору тих стратегій, які можуть загальмувати чи прискорити суспільний процес.

Засвоєння сучасної зарубіжної методології політологічних досліджень значно розширює силове поле наукового пізнання політичної реальності у різних її виявах.

До емпіричних методів належать методи вибіркового дослідження, польового дослідження, прихованого спостереження, експерименту.

Сутність методу вибіркового дослідження полягає в тому, що вчений вивчає не весь об'єкт дослідження (генеральну сукупність), а лише його частину — вибіркову сукупність. Наприклад, при вивченні соціальної групи (студентів) для дослідження обирається тільки один відсоток від загальної кількості.

Метод польового дослідження ґрунтується на вивченні людей у реальних життєвих ситуаціях. Він має перевагу над методом вибіркового дослідження, оскільки дає змогу спостерігати об'єкти дії.

Дослідження, за якого люди, чия поведінка вивчається, не знають про це, називається прихованим спостереженням. Цей метод характеризується тим, що зводить нанівець вплив дослідника на поведінку людей.

Істотна риса експерименту — створення контрольованої ситуації у процесі дослідження. В експерименті часто використовують дві групи — експериментальну, яка залежить від впливу стимулу, і контрольну, що не залежить від цього впливу. Наприклад, вивчаються виступи політичного лідера у двох групах: серед

2 — 4-54

18 Розділ 1

його прихильників і в нейтральній аудиторії. На підставі зіставлення двох виступів виводиться оцінка його впливовості.

Отже, використання загальнотеоретичних та емпіричних методів зарубіжної соціології у політологічних дослідженнях забезпечує зміщення акцентів української політології з описових на інструментальні.

Висновки

1. Політику треба розуміти як форму суспільної діяльності,спрямовану на здобуття, використання, підтримку і поваленняполітичної влади, реалізацію інтересів особи, соціальних групна всіх рівнях інститутів політичної системи. В широкому розумінні політика охоплює всю суспільну діяльність, спрямовану на розв'язання суспільних проблем на державному рівні. Утакому розумінні до політики можна віднести і боротьбу профспілок за поліпшення умов праці вільнонайманих працівників,і діяльність екологічних рухів, і участь людей у політичнихмасових акціях: виборах, референдумах, мітингах, маніфестаціях тощо.

2. Метою політики є забезпечення панування одних соціальних груп над іншими (як це має місце в примітивних суспільствах) або узгодження соціальних інтересів, створення механізму реалізації спільної волі та спільного інтересу.

3. Засобами політики є сила, право і мораль, які мають розумно поєднуватися. В іншому випадку вони не виражатимуть інтегрованого суспільного інтересу.

4. Політика співвідноситься з іншими суспільними системами — економікою, правом, мораллю і релігією. Співвідношення політики й економіки зводиться до того, що закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації, а політика, якщо вона враховує об'єктивні економічні закони, може забезпечити стабільність та ефективність економічної системи.

Щодо співвідношення політики і моралі треба зазначити, що "моральність" політики залежить:

• по-перше, від ефективності соціального контролю над владними структурами;

• по-друге, від умов політичної конкуренції;

• по-третє, від рівня політичної культури в суспільстві.

 

Предмет і методи політології

Взаємодія політики і права зводиться до того, що, з одного боку, цивілізована політика здатна забезпечити ефективність правового регулювання, а з іншого — політика може плідно впливати на суспільні процеси лише в рамках сучасної цивілізованої правової системи. Зіставляючи релігію й політику, треба зазначити, що використання церкви у політичних цілях, а також втручання церкви у державні справи неприпустиме з погляду демократичного розвитку суспільства. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини, безпеки нації, а церква — умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.

5. Політологія — це наука про закономірності й тенденції функціонування та розвитку політики, політичних систем і окремих політичних інститутів, їх взаємодію з різними підсистемами суспільства.

6. Політичні закономірності є результатом історичного досвіду і дій політичних сил у конкретній історичній ситуації. Вони відображають певні необхідні й стійкі зв'язки між політичними явищами, процесами і подіями. Розуміння політичних закономірностей і використання на користь чи на шкоду суспільству залежать від розуму, волі та інтересів тих політичних сил, які домінують у суспільстві. Часто політичні закономірності ігноруються на догоду певним соціальним угрупованням, а також у зв'язку з невисоким рівнем управлінської культури.

7. Політологія як наука використовує загальнотеоретичні та емпіричні методи дослідження. Загальнотеоретичні методи передбачають аналіз політичної реальності в рамках певної теорії. У політології допустиме використання методів, що застосовуються в соціології: структурно-функціонального, конфліктологічного, символічного інтеракціонізму, обміну, біхевіористського, структуралізму і постмодернізму. Емпіричні методи передбачають конкретні способи, процедури накопичення, обробки політичних фактів. До них можна віднести методи вибіркового та польового досліджень, прихованого спостереження й експерименту.

Контрольні запитання

1. Чи можна включити до поняття "політика" навчання студентів?

2. В яких ситуаціях людина стає суб'єктом політики?

3. До якої влади можна віднести владу викладача над студентом?

і*

Розділ 1

Предмет і методи політології

 

4. За яких умов політика може бути моральною, а за яких — аморальною?

5. За яких умов бухгалтерський облік є категорією економіки, а за яких — категорією політики?

 

6. Чи може функціонувати цивілізована правова система, якщо в суспільстві домінують інтереси одних соціальних груп, а інші групи — пасивні?

7. Як співвідносяться засоби політики (сила, мораль, право)?

8. Чим відрізняються політичні закономірності від природних?

9. Чи збігаються поняття "закономірності" та "тенденції"?

10. Чим відрізняється структурно-функціональний метод від біхевіористського?

11. Коли здійснюються приховані спостереження?

12. Коли релігійні справи стають політичними?

13. Яка різниця між методами символічного інтеракціонізму і біхевіористським?

14. Яка відмінність між структуралістським і постмодер-ністським методами?

 

15. Яка відмінність між етатистським і кратологічним підходами до предмета політології?

16. У чому полягає сутність моністичного підходу до розуміння політології?

17. Охарактеризуйте сучасний стан розвитку політології в Україні.

18. Які ви знаєте групи політичних законів: а)...; б)...; в)...?

19. Розкрийте зміст поняття "політика" у різних значеннях:

а) політика...;

б) політика...;

в) політика...

20. Визначте, до якого методу можна віднести такі висловлювання:

а) основними елементами політичної системи є цінностій норми, які забезпечують її стабільність;

б) політична взаємодія залежить від рівня мисленнясуб'єктів політичного процесу;

в) реальну поведінку політиків, як правило, треба вивчатизалежно від ситуації, а не залежно від цінностей і рівня мислення;

г) для розуміння політики слід враховувати закономірності об'єктивних структур, ментальність діючого суб'єкта ійого практику.

Розвиток політичної думки у світовому контексті

 

Розділ 2