Виключення можливості швидкого уникнення страху

Так, при зіткненні з реальною ситуацією клієнт може віддалятися від неї, втікаючи в світ уяви, інтелектуальну діяльність. Наприклад, під час поїздки в метро (при страху замкнутих просторів) вирішувати в думці шахові задачі або прагнути думати про що-небудь приємне, про які-небудь важливі справи, які йому належить зробити. Якщо клієнта в поїздці хтось супроводжує, то він може вступити в розмову, що вимагає уваги і зосередження. У всіх цих випадках клієнт віддаляється від реальної ситуації, що викликає страх і тим самим знижує інтенсивність своєї тривоги. Клієнту необхідно пояснити, що механізм тут близький до того, який формує сам страх і фобію (навики уникнення набуваються і підкріплюються на основі редукції страху, набування досвіду уникнення підкріплює поведінку уникнення).

Перебування в ситуації, що викликає страх, повинне бути тривалим (не менше 45 хв).

Тренування по методу повені (затоплення) проводяться щодня, не перериваючись (деякі клієнти переривають заняття, посилаючись на «певні обставини» — спрацьовує механізм раціоналізації і уникнення).

У методиці використовується позитивне підкріплення — клієнту необхідно вести щоденник і письмово фіксувати процес і результати самостійних тренувань в періоди між зустрічами.

Метод непридатний до клієнтів, що мають органічні порушення, які можуть різко погірштися під впливом інтенсивного емоційного стресу (наприклад, з ішемічна хвороба серця тощо.).

Метод імплозії

Імплозія — методика повені (затоплення) в уяві. Мета імплозії — викликати інтенсивний страх в уяві, який приведе до зменшення страху в реальній ситуації. Зміна відбувається в результаті тривалого перебування в ситуації, що раніше супроводжувалася страхом, оскільки тепер вона не призводить до наслідків, що викликають страх. У загальних рисах повторюється методика систематичної десенсибілізації, але без супутньої релаксації. Людину занурюють в уявну ситуацію в її найбільш страхітливій формі — в уяві клієнта активізується стимул (або його символічний замінник) і здійснюється тривалий контакт з ним. Помістивши, таким чином, клієнта в якнайгірші для нього умови, психолог намагається викликати у нього внутрішній вибух тривоги, до якої організм (після повторних зіткнень з ситуаціями, що викликають паніку) повинен звикнути аж до повного її зникнення.

Методика імплозії здійснюється в два етапи.

1. Складається схема ієрархії страхів. Клієнту пояснюється механізм дії методу, підкреслюється важливість максимального емоційного залучення в уявні сцени. Він повинен якомога точніше представляти ситуацію (або предмет) зорово, відчути дотиково, пригадати звукові, запахові і інші характеристики ситуації (предмету), що викликають страх.

2. Власне імплозія. Клієнт моделює в уяві ситуацію, що викликає страх.

Рівень залучення клієнта і інтенсивність випробовуваного страху психолог оцінює по поведінці клієнта (по руховій активності, напрузі м'язів, міміці, вегетативним реакціям). Основна задача психолога полягає в тому, щоб підтримувати достатньо високий рівень страху.

Якщо рівень тривоги у клієнта знижується, то психолог вводить додатковий опис ситуації, щоб підсилити страх. Втручання психолога повторюється протягом заняття кілька разів, поки рівень тривоги не буде істотно понижений. Наприклад, клієнта, що випробовує сильний страх перед змією, просять уявити, що він бере її в руки. У міру зниження рівня страху клієнта можна попросити уявити собі, що змія кусає його в палець, в обличчя і т.д. Фантазія психолога тут може бути безмежна. Необхідно прагнути до того, щоб підтримувати достатньо високий рівень страху протягом 40—45 хв. Після закінчення процедури з клієнтом обговорюються перешкоди, що заважали значній емоційній залученості, і він одержує домашнє завдання: проводити самостійно тренування 1 раз на день в період між зустрічами з психологом.

На подальших заняттях використовуються інші ситуації, оскільки затухання вже програних в уяві ситуацій відбувається прискореним темпом.

Іноді методику імплозії використовують як тренувальну перед застосуванням методу повені (затоплення).

Метод парадоксальної інтенції також відносять до імерсійних.

Метод запропонований В. Франклом (1966). Одним з істотних чинників у виникненні неврозів В. Франкл вважав так звану випереджаючу тривогу. Остання часто викликає саме ту ситуацію, якої побоюється клієнт. Іншим чинником виступає надмірне інтенсивне прагнення — інтенція, що утруднює здійснення мети. На цих фактах В. Франкл засновує техніку парадоксальної інтенції. Клієнту пропонується припинити боротьбу з симптомом і натомість умисне викликати його і навіть прагнути підсилювати його.

Методика припускає кардинальні зміни установки клієнта по відношенню до свого страху. Включає не тільки перевертання ставлення клієнта до свого страху, але і гумористичну установку. Просто кажучи, клієнт повинен відсторонитися від свого неврозу, посміявшись над ним.

Ст. викладач кафедри