Глава 16. Суб'єкти організаторської діяльності

Персонал - це особовий склад організації, що працює за наймом для забезпечення цілей організації.

Персонал керування - це персонал організації, що здійснює безпосереднє керівництво керованим об'єктом, вироблення необхідних рішень і підготовку інформації.

Персонал керування створює соціально-економічні й організаційно-технічні передумови й умови для ефективної праці членів колективу, безпосередньо зайнятих виконанням виробничих операцій.

Процес керування персоналом традиційно включає дев'ять основних напрямків діяльності:

1. Планування персоналу, здійснюване з урахуванням потреб організації й зовнішніх умов.

2. Пошук і відбір персоналу.

3. Адаптація нових працівників. Введення в організацію, у підрозділ і в посаду для забезпечення м'якого входження нових працівників в організацію й максимально швидкого досягнення ними необхідних робочих показників.

4. Аналіз роботи й нормування праці.

5. Система стимулювання праці: широкий набір коштів впливу на мотивацію працівників, від матеріальних стимулів до розширень повноважень і збагачення втримування праці з метою поліпшення відносини персоналу до виконуваної роботи й організації й підвищення зацікавленості в досягненні високих результатів.

6. Навчання й розвиток, що покликаний збільшити потенціал працівників, їхній внесок у досягнення цілей організації.

7. Оцінка виконання, порівняння результатів роботи з наявними стандартами або із цілями, установленими для конкретних посадових позицій.

8. Внутріорганізаційні переміщення працівників, підвищення й зниження в посади, переклади, що відображають цінність працівника для організації.

9. Формування й підтримка організаційної культури, традицій, порядків, норм, правил, стандартів поводження й цінностей, що забезпечують ефективне функціонування організації.

Сукупність методів, принципів, правил, прийомів, використовуваних суб'єктом для виконання організаційних завдань, називається організаторською діяльністю. Вона припускає створення або вдосконалення механізму організації відповідно до мет і завданнями організаційних систем. Організаторську діяльність можна представити як явище в системі організаційних відносин.

Організація припускає планомірні й продумані дії з боку суб'єкта по безумовному виконанню намічених заходів. Як суб'єкт може виступати колективний орган і працівник, наділений відповідними повноваженнями, правами й відповідальністю. Будь-яка організаторська діяльність реалізується через процедури й операції формування й виконання управлінських і технологічних рішень. Так, організаторська діяльність може бути представлена як процес.

Організаторська діяльність основних суб'єктів товариств і суспільств включає загальні й конкретні (специфічні) види діяльності. Загальні види діяльності регламентовані у вигляді положень про відділи й служби й посадові інструкції. Специфічні види діяльності розробляються виходячи з умов функціонування компанії.

Так, обов'язок суб'єкта організаторської діяльності - це «ухвалення рішення», «затвердження», «організація виконання», «контроль виконання». Обов'язок об'єкта організаторської діяльності - «інформаційна підготовка», «розробка й узгодження рішення», «виконання рішення».

Суб'єктами організаторської діяльності на рівні країни в РФ є: Президент, члени Ради Федерації й депутати Державної Думи, Голова Уряду, федеральні міністри, Голова Конституційного суду й т.д. Основні права й зобов'язане- мости суб'єктів організаторської діяльності РФ регулює Конституція РФ.

Суб'єктами організаторської діяльності в компанії можуть бути директор, головний інженер, начальник Цеху, заступники директора по виробництву, по маркетингу, по капітальному будівництву, головний економіст, головний бухгалтер, начальник відділу кадрів, начальник відділу технічного контролю й ін.

Організаторська діяльність основних суб'єктів товариств і суспільств складається із загальних і конкретних (специфічних) видів діяльності. Загальні види діяльності регламентовані у вигляді положень про відділи й служби й посадові інструкції. Специфічні види діяльності розробляються виходячи з умов функціонування компанії.

Суб'єктами організаторської діяльності в громадських організаціях можуть бути голова політичної партії, президент асоціації промисловців і підприємців Росії, голова клубу героїв РФ.

Як об'єкти організаторської діяльності можуть бути громадяни країни, працівники компанії, окремі люди.

Відомо, що одні люди успешнее справляються з якимись видами діяльності, інші - немає; що темп оволодіння якою-небудь діяльністю й результати, що досягаються в ній, у різних людей різні. Це звичайно пояснюють наявністю здатностей у людини до конкретного виду діяльності. Будь-яка здатність являє собою систему якостей особистості. Наприклад, так звані технічні здатності містять у собі специфічно розвинену спостережливість, просторову уяву й особливий склад мислення. Здатності до образотворчої діяльності обумовлені високою чутливістю зорового аналізатора, образною пам'яттю й рядом сенсорних якостей, що виражаються в координації рухів рук. У загальному виді здатність можна визначити як систему індивідуально-психологічних якостей людини, що відповідають вимогам даного виду діяльності і являющихся умовою успішного її виконання.

Поряд з організаторськими здатностями, на ефективність діяльності керівника, як показують дослідження, впливає організаторська спрямованість його особистості.

У реальній управлінській діяльності організаторська спрямованість особистості керівника може проявлятися в його відносинах з підлеглими, у прагненні певним чином оцінювати їхньої дії, емоційно реагувати на їхнє поводження. У цьому проявляється так звана установка керівника, характеризуемая якостями його особистості.

Основні типи установок керівників стосовно підлеглих:

Активно^-позитивний — керівник доброзичливо й з повагою ставиться до всіх людей, їхнім потребам, проблемам, готовий допомогти кожному;

Сховано-Негативний — керівник ставиться до всім підлеглим предвзято, не довіряє їм, уважає гарним працівником тільки себе самого.

Функціональний — керівник схильний ділити всіх підлеглих на гарних і поганих працівників і розподіляє між підлеглими привілею, пільги й своя увага відповідно до їхньої виробничої заслуг.

Нейтральний — керівник байдуже ставиться до всіх підлеглих, не схильний цікавитися їхніми особистими потребами, увічливий, але не проявляє щиросердечної теплоти.

Ситуативний — керівник постійно проявляє емоційну неврівноваженість, запальність, його обіг з підлеглими залежить від його настрою.

Однак організованість колективної діяльності залежить не тільки від організаторських якостей особистості керівника, але й від прояву цих якостей у реальній управлінській діяльності. Питання про прояв і формування якостей особистості керівника в його діяльності повинен розглядатися в безпосередньому зв'язку з тим, що діяльність керівника також істотно змінюється в результаті придбання їм нових якостей і зміни існуючих.

Таким чином, результативність діяльності керівника як лідера залежить не тільки від суб'єктивних факторів, але й від об'єктивних особливостей утримування групової діяльності.

Для визначення лідерських можливостей керівників важливо чітко представляти границі їхньої діяльності. Утримування діяльності керівника обумовлено, насамперед, виконанням цілого ряду управлінських функцій по керівництву організацією.

Так, адміністративна функція є найбільш важливою в діяльності керівника, оскільки пов'язана з координацією індивідуальної діяльності кожного члена колективу в рамках однієї загальної, колективної діяльності. Специфіка цієї функції укладається в структурованості й цілісності зусиль членів колективу в досягненні загальних цілей.

Целеполагающая функція пов'язана з визначенням пріоритету оперативних і тактичних цілей колективної діяльності, визначення методів і коштів їхнього досягнення. Реалізація цієї функції жадає від керівника вміння враховувати особливості сучасний момент, здатності знаходити правильне й адекватне рішення в конкретній ситуації. Нездатність керівника до виконання цієї функції приводить до дезорганізації діяльності колективу. Оскільки целеполагающая функція керівника укладається в плануванні й прогнозуванні колективної діяльності, найбільш ефективним керівником виявляється той, хто здатний здійснювати оптимальний вибір з ряду можливих рішень на основі прогностичної оцінки ситуації.

Дисциплінарна функція пов'язана з необхідністю підтримки в колективі в процесі спільної трудової діяльності належної результативності виконання кожним членом колективу своїх обов'язків, а також проходження прийнятим у колективі нормам поводження. У виконанні дисциплінарної функції найбільше чітко проявляється орієнтація на одноособове або колегіальне рішення питань; міра застосування тих або інших методів впливу характеризує особистість керівника.

Експертно-консультативна функція зв'язана, насамперед, із професійною компетентністю керівника. У процесі колективної діяльності керівник звичайно є тим особою, до якого найчастіше звертаються як до джерела достовірної й надійної інформації або як до найбільш знаючої людини.

Комунікативно-регулююча функція припускає регулювання в колективі функціонально-рольових взаємин і жадає від керівника давати необхідні роз'яснення тим або іншим управлінським рішенням.

Функція представництва. Важливу роль у життєдіяльності будь-якого колективу грає представництво його керівника в зовнішніх організаціях. Успішне здійснення функції представництва є однією з умов авторитету керівника. Важливу роль у здійсненні цієї функції грає компетентність, охайний зовнішній вигляд, спокійна манера поводження, поважне відношення до своїх товаришів, стриманість у спілкуванні, чіткий і ясний виклад своїх думок.

Найважливішою умовою виконання виховної функції керівником є формування й розвиток колективності в спільній діяльності, максимальної включенности кожного члена колективу в трудовий процес, створення морально-психологічного клімату, заснованого на діловому співробітництві й взаємодопомозі. Міжособистісні відносини в колективі, рівень їхнього розвитку, модальність (емоційне фарбування) відносин - індикатор реалізації керівником даної функції.

Психотерапевтична функція розкриває вміння керівника запобігати й оперативно вирішувати виникаючі в колективі конфліктні ситуації й усувати фактори-фактори-стрес-фактори. Ця сторона керівництва в значній мірі впливає на результативність колективної діяльності, підвищуючи її управленческо-виховний потенціал.

Керівник відповідає за свої рішення як громадянин і як посадова особа. Громадянин повністю відповідає за своїми обов'язками всім приналежної йому майном, за винятком тої його частини, що встановлюється Цивільним процесуальним кодексом.

Компанія як юридична особа несе відповідальність по своїм зобов'язанням всім приналежної їй майном. Установлено способи забезпечення виконання зобов'язань. До них ставляться неустойки, застави, утримання майна боржника, поручництво, банківська гарантія й ін.

Керівник може відповідати за своїх працівників і за дії третіх осіб.

Відповідальність може бути офіційної й особистої, примусової й добровільної. Офіційні види відповідальності розділяються на дві групи: технологічні й гуманітарні види відповідальності.

До технологічних видів відповідальності ставиться: професійна, дисциплінарна, адміністративна, юридична, економічна й матеріальна,

До гуманітарних видів відповідальності ставиться: соціальна, партійна, етична, екологічна й політична.

Професійна відповідальність і обов'язок керівника відображається в посадових інструкціях компанії. Типова посадової інструкції керівники включає чотири розділи: загальні положення, обов'язки, права й відповідальність. Як професійна відповідальність можуть застосовуватися міри юридичної, дисциплінарної й економічної відповідальності.

Юридична відповідальність частково або повністю стосується тих видів відповідальності, у яких закріплені регламенти, що входять до складу державних законів і норм державного регулювання. Наприклад, Цивільний і Кримінальний кодекс, Кодекс законів про працю (Кзот). Юридична відповідальність реалізується у формі зауваження, виконання запропонованих дій, висновку під варту, арешту.

Дисциплінарна відповідальність за бездіяльність або неналежне виконання завдання реалізується у формі стягнення, зауваження, догани, перекладу на іншу роботу, звільнення.

Адміністративна відповідальність наступає за здійснення адміністративного правопорушення, порушення прав і воль громадян. Базою для реалізації адміністративної відповідальності є адміністративне й цивільне право й інші регламенти.

Економічна відповідальність покликана компенсувати повний або частковий збиток, нанесений керівником, у матеріальній або грошовій формі.

Етична відповідальність наступає у випадку порушення керівником етичних норм, що представляють систему загальних цінностей і правил етики, дотримання яких є обов'язковим для всіх працівників організації. Етична відповідальність реалізується у формі зміни суспільної думки про керівника, винесення йому громадського осуду, оголошення про його невідповідність посади по етичних міркуваннях.

Політична відповідальність наступає за неправильну або неналежну діяльність суб'єкта державної влади й керування, а також діяльність суб'єкта суспільних угруповань. Формами реалізації відповідальності можуть бути: відставка, імпічмент, перевибори.

Партійна відповідальність наступає за діяльність партійного функціонера, що істотно розходиться зі статутними документами й рішеннями політичної організації, що представляється їм. Відповідальність реалізується у формі осуду, виключення з партії, висновку з керівного складу партії.

Матеріальна відповідальність звичайно застосовується стосовно компаній з обмеженою відповідальністю (ТОВ, ОДО, ОЛО, ЗЛО й ін.). Суспільство несе відповідальність за своїми обов'язками всім приналежної йому майном і не відповідає по зобов'язаннях своїх учасників.