Розвиток організаторської й організаційно-управлінської думки

Організаційна наука початку зароджуватися в далекій давнині, насамперед у вигляді організації управлінської діяльності. Перші ради по керуванню вчені виявили в господарському й адміністративному клинописному текстах древніх шумерів, що жили в період з XXIX-XXVIII вв. no III-I вв. до н.е. у Південному Двуречье. письмові джерела, Що Дійшли до нас, Шумеру, досліджені американським професором С.Н. Крамером, відображають соціально-економічне положення в межиріччя, щонайменше, за 3000 років до н.е. Повчання Птаххотепа (2000-1500 років до н.е.) містить ради по необхідності уважно вислухувати підлеглих і вникати в їхні проблеми.

Кодекс пануючи Хаммурапи (1792-1750 р. до н.е.) у древньому Вавилоні містить звід законів про керування державою, серед яких - використання свідків і письмових документів для контролю, установлення мінімальної заробітної плати, визнання неприпустимості перекладання відповідальності.

Дослідження з теорії організації стали проводитися на систематичній основі з 1890 р. У рамках цих досліджень були сформульовані принципи організації, що створюють основу й критерії для формування організаційних структур, створення системи підрозділів, визначення керованості й делегування прав і відповідальності. Найважливішу роль у розвитку організаційної науки зіграли успіхи природознавства кінця XIX - початку XX вв. Ці успіхи створили технічні й соціальні передумови для науково-технічної революції, що викликала корінне, якісне перетворення продуктивних чинностей на основі перетворення організаційної науки в провідний фактор розвитку світової економіки й суспільного виробництва.

До середини XX в. наука перетворилася в безпосередню продуктивну чинність, що змінила весь вигляд суспільного виробництва, характер і втримування праці, структуру продуктивних чинностей і структуру суспільства. Це привело до прискореного росту продуктивності праці, впливало на всі сторони життя суспільства й сприяло науково-технічному прогресу. Були створені передумови для виникнення єдиної системи, що поєднує всі сфери людської діяльності: теоретичні пізнання закономірностей природи й суспільства (наука), комплексу технічних коштів (техніка), процесу створення матеріальних благ (виробництво) і способів раціоналізації практичної діяльності в процесі виробництва (керування).До відомим ученим, внесшім основний внесок у розвиток головних розділів класичної теорії організації, ставляться А. Файоль, Дж. Д. Лизней, А. К. Рейли, Л. Урвик, М.Вебер.

У Росії значну роль у розвитку організаційної діяльності зіграли реформи державного керування, які провів Петро I Великий (роки життя - 1672-1725).

Сприяючи розвитку вітчизняної промисловості, Петро I заснував центральні органи (колегії), що відали промисловістю й торгівлею, став передавати казенні підприємства в приватні руки й видавати їхнім власникам субсидії. Крім того, він увів тариф, що обгороджував нові галузі вітчизняної промисловості від іноземної конкуренції.

Значним пожвавленням і підйомом економічного життя в Росії ознаменувалося правління Єлизавети Петрівни (роки життя - 1709- 1762). У роки правління Катерини II (роки життя- 1729-1796) у Росії було засновано «Вільне економічне суспільство (1765 р.), почате «генеральне межування» для упорядочіння поміщицького землеволодіння. В 1767 р. вона скликала Комісію про Укладення й склала для неї наказ, широко запозичаючи ідеї передових західних мислителів у частині організаційної діяльності. Особливе значення для суспільного розвитку Росії мала, безумовно, селянська реформа 1861 р., що скасувала кріпосне право й поклало початок капіталістичної формації в країні. Пізніше, в 1906 р., почалася Столипінська аграрна реформа селянського надельного землеволодіння в Росії, що була припинена постановою Тимчасового уряду в червні 1917 р. В XX в. розвиток організаційної думки в Росії йшло складним шляхом. Вітчизняна організаційна наука виникла набагато пізніше, ніж на Заході. Зміна державного ладу, війни й післявоєнна розруха заважали розвитку організаційної науки. Її розвиток гальмувала централізована командна система керування народним господарством.

Радянські вчені внесли значний вклад в організаційну науку. Л.В. Канторович - відомий російський економіст-математик, лауреат Нобелівської премії по економіці - визначив значення об'єктивно обумовлених оцінок, що виникають при аналізі оптимальних економічних моделей. Його дослідження сприяли створенню теорії оптимального планування й керування організаціями. Досягнення А.Н. Колмогорова й В.А. Котельникова в області математики багато в чому сприяли створенню економіко-математичних моделей сучасних організацій. В останні роки були уведені у вживання деякі наукові категорії й поняття теорії організації, намітилася спеціалізація досліджень у цій області, отримані перші позитивні результати, що стосуються осмислення досвіду закордонної теорії організації, запропоновані й впроваджені конкретні форми демократизації керування стосовно до умов Росії.

Головна заслуга російських дослідників складається в розробці фундаментальних методологічних проблем теорії організації. Одним з видатних учених, внесшіх найбільш вагомий внесок у розробку організаційної науки, є А.А. Богданов (Маліновський) (1873-1928). Знання по цих проблемах він логічно вибудував і виклав у фундаментальній праці «Тектологія. Загальна організаційна наука». Тектологія Богданова – це загальна теорія організації й дезорганізації; наука про універсальні типи й закономірності структурного перетворення будь-яких систем; наука, що поєднує організаційний досвід людства; теорія організаційних систем, що вивчає кожну з них з погляду відносин між її частинами, а також відносини системи як єдиного цілого із зовнішнім середовищем.

На думку Богданова, предметом організаційної науки повинні стати загальні організаційні принципи й закони, відповідно до яких протікають процеси організації у всіх сферах органічного й неорганічного миру, у роботі стихійних чинностей і свідомої діяльності людей. Вони діють у техніку (організація речей), економіці (організація людей), ідеології (організація ідей).

Аналізуючи сутність організації, Богданов висловив ідею про необхідність системного підходу до її вивчення, дав характеристику співвідношення системи і її елементів, показавши, що організаційне ціле перевершує просту суму його частин.

Перший закон відображає організаційний і дезорганізаціїнії досвід: «Якщо система складається із частин вищої й нижчої організованості, те її відношення до середовища визначається нижчою організованістю. Наприклад міцність ланцюга визначається найбільш слабкою ланкою, швидкість ескадри найменш швидким з її судів і т.д. Відповідно до цього закону розширення господарського цілого залежить від найбільш відстаючої його частини». Цей закон, за твердженням Богданова, ставиться до всіх систем - фізичним, біологічним, психічним, соціально - економічним, політичним.

Уважаючи організацію сутністю живої й не живої природи, Богданов будь-яку діяльність зводив, в остаточному підсумку, до організаційного. На його думку, у людства немає іншої діяльності, крім організаційної, немає інших завдань, інших точок зору на життя й мир, крім організаційних.

Дезорганізаціїну діяльність Богданов уважав часткою случаємо організаційної діяльності. «Якщо суспільство, групи, класи руйнівно зіштовхуються, дезорганізуючи один одного, те саме по тому, що кожний такий колектив прагне організувати для себе мир і людство для себе по-своєму. Це результат роздільності, відособленості організуючих чинностей, - результат того, що не досягнуто ще їхню єдність, їх загальну, струнку організацію. Це боротьба організаційних форм».

Організаційна діяльність людини, у якій би сфері вона не здійснювалася, завжди укладається в з'єднанні й роз'єднанні яких - або кінцевих елементів. «Так процес праці зводиться до з'єднання різних матеріалів, знарядь праці й робочої сили й до відділення різних частин цих комплексів, у результаті чого виходить організоване ціле - продукт».

Другий закон Богданов назвав законом розбіжності. Комплекси розходяться, розрізняються між собою в чинність первинної неоднорідності, різниці середовища й під впливом вихідних змін.

У житті закон розбіжності грає важливу напрямну роль. Він указує, що:

1) У відношенні й взаємозв'язках між системами в більшості випадків мають місце різні протиріччя;

2) За всяким різноманіттям треба бачити, то порівняльне різноманіття, з якого воно відбулося, від складного сходити до більше простого;

3) частини, Що Утворилися, будуть мати прогресуючі розходження;

4) Ці розходження будуть спрямовані на створення додаткових зв'язків, що стабілізують систему.

Таким чином, якщо за допомогою втручання в систему розірвати додаткові зв'язки, то система розпадеться. Істотною рисою закону розбіжності є його необоротність, тобто якщо яким-небудь образом з'єднати частини в єдине ціле, вийде нове системне утворення з характерними рисами, відмінними від організаційних ознак системи, наявної до розбіжності.

Відмінною рисою нового інформаційного простору є необмежена можливість доступу до нього широкого кола користувачів. Можна говорити про створення нового інформаційного середовища життєдіяльності людини.

Створення індустрії інформатики й перетворення інформації в товар привели до глибинних соціальних перетворень у всіх сферах життя суспільства й у першу чергу в діяльності організації. На відміну від інших об'єктів матеріального світу інформація володіє не тільки кількісними характеристиками, але й значеннєвим утримуванням, причому для забезпечення діяльності організації останнє є найбільш важливим. Модульний принцип керування в сполученні з можливостями коштів комунікації значно підвищує адаптивні здатності організації. Здатність організації до швидкої реакції на зміни в зовнішнім середовищі істотно розширює їхньої можливості в боротьбі за виживання. Розвиток коштів комунікації й, зокрема, мережних технологій передачі інформації веде до глобалізації економічної діяльності.

Успішне входження організації в інформаційну економіку немислимо без створення високорозвиненої інфраструктури інформаційного забезпечення зв'язку, що включає в себе сучасні кошти. Однак рішення цього завдання неможливо без підтримки держави на відповідному рівні. Досвід країн з розвитий ринковою економікою показує, що розробка стратегії інформації суспільства повинна провадиться на державному рівні. В усьому цивілізованому світі за рахунок державного фінансування ведеться більша частка НІОКР і підтримується в робочому стані організації, що веде економічну й суспільну діяльність.

Необхідної складової цієї інфраструктури є парк сучасних ПЭВМ. Будь-яка організація повинна бути оснащена сучасними комп'ютерами, по можливості включеними у внутрішню мережу, що має вихід в Інтернет. У міру розвитку інформаційних ресурсів комунікації будуть охоплені всі організації, що ведуть економічну й суспільну діяльність.

Керівництво нашої країни й окремих суб'єктів організаційної діяльності домоглися помітних успіхів в освоєнні сучасних методів ведення бізнесу, що базуються на сучасних принципах ведення економіки. Створення розвитий інформаційного середовища приведе до зміни характеру взаємодії між організаціями, до створення нових форм об'єднань, які забезпечать просування нашої країни в напрямку подальшого освоєння сучасних методів ведення економічної діяльності.