Система "дірект-костінг" – це система калькулювання собівартості продукції лише на основі прямих змінних виробничих витрат

Основні ознаки системи "дірект-костінг":

· собівартість продукції (робіт, послуг) калькулюється на основі лише прямих змінних виробничих витрат; решта витрат – постійних виробничих та невиробничих – покривається за рахунок загального доходу фірми;

· управлінський та фінансовий облік інтегровані у єдину систему;

· в процесі калькулювання визначається маржинальний дохід.

Основні переваги системи дірект-костінг у порівнянні із системою повного розподілу витрат:

· прибуток на протязі певного періоду не змінюється під впливом постійних витрат при зміні залишків запасів;

· звіти про витрати виробництва та доходи, складені за системою дірект-костінг, більшою мірою відповідають інтересам керівництва фірми у порівнянні зі звітами, складеними за системою розподілу витрат між виробами;

· підкреслюється вплив постійних витрат на прибуток, оскільки загальна сума вказаних витрат за даний період відображається у звіті про доходи;

· дірект-костінг об'єднує такі ефективні засоби контролю як стандарт-кост та гнучкі бюджети;

· система дірект-костінг оцінює запаси відповідно до поточних витрат, необхідних для виготовлення виробів.

Разом з тим система дірект-костінг має і певні недоліки:

· для потреб довгострокового планування, а також для встановлення договірних цін необхідна інформація про повну собівартість виробів, а, отже, необхідно паралельно розподіляти між виробами постійні витрати;

· при переході від системи повного розподілу витрат до системи дірект-костінг виникають серйозні проблеми у визначенні скми податку на прибуток;

· аналогічні труднощі виникають і у питаннях оцінки запасів при складанні звітів для власників акцій.

Стандарт-кост – це заздалегідь визначені або передбачені кошториси витрат на виробництво одного виробу або декількох виробів одного виду протягом певного періоду, з якими порівнюють фактичну собівартість.

Переваги системи стандарт-кост перед іншими методами обліку витрат на виробництво полягають у наступному:

· на підставі встановлених стандартів можна заздалегідь визначити суму очікуваних витрат на виробництво та реалізацію виробів, розрахувати собівартість одиниці виробу з метою встановлення договірних цін, а також скласти проект звіту про доходи. При даній системі керівництво фірм забезпечується інформацією про величину відхилень від нормативів та причини їх виникнення. Вказана інформація використовується керівниками для прийняття оперативних управлінських рішень;

· порівняно проста техніка ведення обліку виробничих витрат та калькулювання собівартості продукції, оскільки картки стандартної собівартості із зазначенням нормативної кількості виробничих витрат друкуються заздалегідь. В картці нормативної собівартості виробу представлені повні витрати на його виготовлення, що виключає необхідність повторного обрахування виробничих витрат в розрізі операцій або замовлень. Наприклад, інформація про витрати матеріалів друкується за стандартною заявкою у відповідності з нормативними витратами. Якщо необхідна більша, у порівняні з нормою, кількість матеріалів, то складається додаткова вимога (на бланку іншого кольору, щоб відмітити, що в даному випадку мають місце перевитрати матеріалів);

· при правильній постановці обліку за системою стандарт-кост потрібен менший штат облікових працівників, оскільки в межах вказаної системи облік ведеться за принципом виключення, тобто враховуються лише відхилення від стандартів. Чим стабільніше працює підприємство і чим більш стандартизовані виробничі процеси, тим менш трудомістким стає облік витрат та калькулювання собівартості продукції. Якщо підприємство має масовий або крупносерійний тип виробництва та специфікації на матеріали для усіх деталей, використовує відрядну оплату праці і стандартизацію усіх виробничих процесів, то за умов застосування системи стандарт-кост бухгалтерська робота зводиться до виявлення та обліку відхилень від стандартів.

Система стандарт-кост може вплинути на підвищення доходності підприємства за наступними трьома напрямками:

· виявлення перевитрат (несприятливих відхилень), які знижують прибуток підприємства;

· надання менеджерам точних даних про собівартість продукції, на підставі яких відділ збуту може планувати обсяги продажу та встановлювати оптимальні ціни;

· мінімізація облікової роботи, яка пов'язана з калькулюванням собівартості продукції.

У вирішенні усіх трьох названих задач система стандарт-кост є більш придатною у порівнянні із системами обліку минулих витрат.

Система стандарт-кост має і недоліки. Наприклад, при даній системі зміни цін, викликані конкурентною боротьбою за ринки збуту товарів та інфляцією, ускладнюють обрахування незавершеного виробництва та вартості залишків готових виробів на складі. Крім того, не на всі виробничі витрати можна розробити стандарти, що призводить до послаблення контролю за такими витратами. При виконанні підприємством великої кількості різних за характером та типом замовлень на протязі порівняно короткого часу встановлювати стандарти на виконання кожного замовлення досить накладно. У таких випадках замість науково обгрунтованих стандартів на кожен виріб розраховується середня собівартість, яка і є базою для встановлення цін. Такий підхід призводить до зниження контролю за витратами виробництва та прибутковістю підприємства.

Недивлячись на вказані недоліки, в цілому система стандарт-кост є потужним інструментом контролю за витратами виробництва та калькулюванням собівартості продукції, управління і планування з метою отримання максимального прибутку.

Калькулювання на основі діяльності – це метод калькулювання, що передбачає спочатку групування накладних витрат за основними видами діяльності, а потім розподіл їх між видами продукції, виходячи з того, які види діяльності необхідні при виготовленні даного виду продукції.

Для здійснення калькулювання на основі діяльності всі операції поділяються на чотири групи:

· операції на рівні одного виробу (свердлування, зварювання тощо);

· операції на рівні партії виробів (налагодження устаткування, транспортування виробів);

· операції на рівні певного виду продукції (збереження технічних умов виробництва даної продукції);

· операції на рівні підприємства (управління, маркетинг тощо).

46. Складання планової (нормативної) калькуляції