Виникнення та еволюція політичних партій

Перші політичні партії виникли в Давній Греції. Створювалися політичні партії для визначення сили в суспільстві, виражали думки та інтереси тієї або іншої частини населення. За складом політичні партії - порівняно нечисленні та вузькі угруповування, які не відрізнялися тривалістю, стійкістю та організаційною оформленістю. Так, в Афінах йшла боротьба між партією знаті та партією народу. В Давньому Римі в періоди кризи республіки (кінець ІІ-І ст. до н. е.) суперничали між собою партія по-пулярів, які відображали інтереси плебсу, і партія оптиматів, що представляла патриціанство та заможні плебейські сім' ї.

В історії політичних партій виділяється декілька етапів. Попередники сучасних політичних партій - англійські торі та вегі XVII-XVIII ст., коли суб'єкти політики виступали представниками верхівки суспільства, скоріше всього, нагадували політичні осередки, що формувалися навколо окремих лідерів і добивалися своїх позицій у королівському дворі. Війна США за незалежність, Велика Французька революція (1789 р.) і наступні після неї політичні події в Європі зробили політичні партії важливим компонентом суспільного життя, і політичні партії поступово набули чітких організаційних рис, пов' язуючи себе з тим або іншим ідейним і політичним напрямком. У період буржуазних революцій в Європі виникають прототипи сучасних політичних партій. кторичне виникнення політичних партій припадає на кінець XVII ст., коли почали формуватися політичні системи буржуазних держав Західної Європи і Америки. Війни, буржуазні революції у Франції і Англії та інші політичні події в Європі, що супроводжували процес виникнення і розвитку політичних систем і політичних партій, показують, що народження політичних партій відображало ранню стадію боротьби прихильників розвитку різноманітних напрямків буржуазної державності: аристократів і буржуа, федералістів і антифедералістів тощо.

Політичні партії XIX ст. відрізняються від сучасних своїми функціями, засобами організації і діяльності. Малочисельні політичні партії, об' єднання представляли елітарні клуби. Діяли політичні партії, насамперед, в межах парламенту, а поза парламентом обмежувалися діяльністю виборів. Не визнавався принцип членства, організаційного оформлення тощо. В міру розвитку політичних партій і розширення їх функцій, структури, в політичній думці виникають дискусії про розуміння природи функцій, структури і причин виникнення політичних партій і об' єднань. Одні вчені вважали, що політичні партії виникають внаслідок втілення природного для людини духу суперечностей (Томас Гоббс), інші намагалися зрозуміти їх суть, розкриваючи природу політичного (Нікколо Макіавеллі, Гаетано Моска, Роберт Міхельс) або партійного (Юм, Роберт Міхельс, Моріс Дюверже), треті - вивчали і соціально-класові визначення діяльності політичних партій (Карл Маркс та ін.).

Розвитку політичних партій сприяло зростання у другій половині XIX ст. робітничого руху. Саме робітничий рух створював умови розвитку організаційних форм політичних партій, сформувавши тип політичної партії з масовим членством, з розгалуженою мережею місцевих організацій, періодичними з' їздами, чітким статутом і фіксованими розмірами членських внесків.

У XX ст. проблеми діяльності політичних партій займають значне місце в працях політологів і соціологів Джеймса Брайнса, Михайла Острогорського, Роберта Міхельса, Карла Фрідріхсона, Збігнєва Бжезинського та ін. Стверджується, що політичні партії є виразниками інтересів, потреб і мети певних класів і соціальних спільностей. Політичні партії активно беруть участь у функціонуванні механізму політичної влади або опосередковано впливають на нього, відіграють певну роль у формуванні політичної свідомості мас. Визначаючи місце і роль політичних партій в суспільному житті, американський політолог Джеймс Брайнс відзначав, що "дух і сила партій в Америці також необхідні для приведення урядового механізму в дію, як пара потрібна для локомотива. Або інакше, організація партії служить для органів керівництва, управління майже тим самим, чим служить рухаюча сила нервів для м' язів, жил, кісток людського тіла. Партії стають рушійною силою в сфері управління і визначають напрям, в якому діють органи урядової влади".

Друга фаза характеризується тим, що сама політична партія і більшість народу виходять на політичну арену. Партія при владі. Відбувається динамічне зростання її членів. З зростанням політичної партії стає неможливою пряма демократія. Великі натовпи людей неспроможні безпосередньо і самостійно до прийняття навіть найнеобхідніших рішень. Слова і вчинки обмірковуються натовпом в значно меншому ступені, аніж окремими людьми або невеликими групами того ж натовпу. Натовпи витісняють індивіда, а разом з ним - і особу, почуття відповідальності.

Марксизм розглядає політичну партію як політичну організацію певного соціального класу і соціальної спільності, що представляє і захищає інтереси класу, соціальної спільності. За висхідне політичних партій марксизм вважає їх соціально-класову природу, що зумовлює всі інші ознаки політичних партій. Основними рисами революційної політичної партії вважається вірність ідеалам соціалізму, революційність, основна мета - підготовка і здійснення соціальної революції, завоювання і встановлення влади в формі диктатури пролетаріату - пролетарської демократії. По суті така політична партія - авангард робітничого класу, тісно зв' язана з масами, побудована і функціонує на основі принципу пролетарського інтернаціоналізму і демократичного централізму. Демократичний централізм - система управління з єдиного центру, основана на точному підпорядкуванні нижчих органів вищестоящим.

Політичні партії - один з найважливіших інститутів політичної системи суспільства. Багато в чому політичні партії визначають характер і спрямування політичного процесу, стратегію і тактику оволодіння владою, політичну стабільність суспільства. Однак не існує якогось загального універсального визначення політичної партії як специфічної організації, функції якої тільки політичні. Деякі політологи розглядають політичні партії як спільності людей, об' єднані спільною ідеологією або діючі на основі загальної програми. Інші звертають увагу на організаційну побудову, соціальний склад, ідеологічну доктрину тощо. Французький політолог Моріс Дюверже визначає політичну партію як своєрідний інститут, рисою якого стала особлива структура і організація. Соціолог Макс Вебер вважав політичні партії суспільними об' єднаннями, що спираються на добровільне, усвідомлене членство і ставлять метою завоювання влади для керівництва і управління суспільством і забезпечення активним членам певних вигод (духовних і матеріальних) або особистих привілеїв, або того і іншого водночас. Визначальний фактор діяльності політичних партій, на думку багатьох соціологів, є їх виборча функція - проведення виборів, вплив на виборців з метою завоювання державної влади. З позицій науки про політику найістотнішим є визначення політичної партії як суб' єкта політичного життя, з' ясування її місця в формуванні політичної системи, владних структур і владних відносин. Політична партія - такий політичний рух, що має високий ступінь організації і прагне реалізувати свою мету шляхом оволодіння владою і програмно не обмежуватися впливом на засоби її здійснення. Ідеальній політичній партії властиві пластичність, спроможність на крутих поворотах і змінах в суспільстві міняти структуру, постійно удосконалюватися, розвиватися. Найважливішими рисами ідеальної політичної партії є спроможність відчувати політичну ситуацію, уміння знаходити в своєму середовищі і виховувати справді політичних діячів, політичних лідерів та ін.