Об'єднані в ході революції і громадянської війни розрізнені РРФСР, УСРР, БСРР та ЗРФСР, що утворилася на теренах колишньої Російської імперії, розгромивши своїх внутрішніх і зовнішніх противників під керівництвом більшовицької партії, продовжили державне будівництво. Визначаючи право народів на самовизначення та створення власних держав, партія більшовиків своєю головою метою ставила об'єднання всіх радянських республік в єдину державу з центром у Москві. Тому відразу ж після закінчення війни, в 1921р. на Х з'їзді РКП(б) було розглянуто національне питання.
Соціальна комісія розробила такий проект, в якому пропонувалося здійснити об'єднання радянських республік в єдину державу шляхом входження їх до складу РРФСР на правах автономії. Однак сталінський проект “автономізації” викликав рішуче заперечення з боку Грузії та України. Українська сторона запропонувала свій варіант об'єднання радянських республік на принципах конфедерації. Тобто, пропонувалася модель типу сучасної співдружності незалежних держав, що утворилися на теренах СРСР або ж європейської співдружності.
Позитивним моментом для України після створення СРСР було те, що вона зберігала свою територію, окреслену адміністративним кордоном. На цій території відбувався процес впорядкування адміністративно-територіального поділу та управління.
21. Республіканський статус Радянської України в СРСР та міжнародних стосунках в повоєнний період (1945-1991рр.)
Великі завдання по відбудові зруйнованого в роки війни народного господарства України вимагали реорганізації органів державної влади і управління. 12 березня 1946р. Верховна Рада СРСР другого скликання прийняла закон “Про перетворення Ради Народних Комісарів союзних і автономних республік у Раду Міністрів союзних і автономних республік”. У зв'язку з цим був сформований новий уряд Союзу СРСР - Рада Міністрів СРСР та утворені міністерства замість наркоматів. Сесія обрала Верховний Суд СРСР та призначила прокурора СРСР. Теж саме зробила і VIII сесія Верховної Ради УРСР першого скликання, яка зібралася 27 серпня 1946р., яка перетворила РНК УРСР в Раду Міністрів УРСР, а народні комісаріати в міністерства. Метою цих перетворень, на думку їх ініціаторів, була необхідність підняття авторитету і відповідальності органів центрального управління по керівництву господарським і культурним будівництвом у республіці. Однак всі нитки господарського управління зосереджувалися в Державному плановому комітеті СРСР (Держплані СРСР).
Знаковою подією в республіканському житті України стала передача до її складу Кримської області згідно указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого 1954р. за обопільної згоди керівництва РРФСР і УРСР. Таке рішення аргументувалось спільністю економіки, територіальною близькістю і тісними господарськими зв'язками між Кримом і Україною.
Цим актом завершувалось практично об'єднання в одних кордонах майже усіх історично українських земель.
22. Назвіть об'єктивні та суб'єктивні фактори, які сприяли утворенню незалежної української держави.
До об’єктивних причин належать:
1. Наявність економічного потенціалу, здатного при фундаментальній відповідній реформації забезпечити всім необхідним народ України (за кількісними показниками він випереджав потенціал Франції, Італії, Іспанії та інших країн).
2. Існування основ для розбудови нової структури державності України – Ради, виконавчі органи та ін., які позбувшись опіки колишнього союзного центру, могли б виконувати після оновлення відповідні функції у перехідний період до побудови демократичної держави.
3. Неспроможність керівництва СРСР, що призвело країну на поч. 90-х рр. щодо краху, знайти вихід з кризи, небажання його дати можливість республікам реально вирішувати свої проблеми.
4. Участь України в міжнародних організаціях (ООН, ЮНЕСКО, МАГАТЕ та ін.), що забезпечують можливість повного визнання світом нової суверенної держави.
5. Загострення соціально-економічної кризи в СРСР, розвал його єдиного народногосподарського комплексу, зросле економічне протистояння різних республік, їх пошук самостійних виходів з глухого кута.
6. Наявність кадрового потенціалу, що міг би практично забезпечити функціонування всіх ланок державного організму (при його необхідній переорієнтації і оновленні).
7. Цілісність території України, відсутність особливих суперечностей з цього питання між політичними силами і етнічними утвореннями.
Суб’єктивними ж факторами є:
1. Бажання народу України самостійно вирішувати свою долю.
2. Швидкий процес відродження національної самосвідомості (і не лише українців) населення республіки.
3. Демократизація громадського життя суспільства, поступове звільнення особи від догм старого мислення.
4. Формування багатопартійності (створюються нові громадські об’єднання і політичні партії) і зростання впливу цього фактора на соціально-політичне життя України.
5. Зародження та утвердження нових підходів і розумінь до форм власності в Україні.
6. Наявність активної політичної підтримки Канади, США, розвинутих європейських країн.
23. Коли і за яких обставин було прийнято Акт проголошення незалежності України? Визначте значення референдуму 1 грудня 1991 року, його підсумки.
19 серпня 1991 р. у Москві розпочався так званий «серпневий переворот». Було створено антиконституційний Державний комітет з надзвичайного стану (ДКНС, або ГКЧП — російська абревіатура). До ДКНС увійшли віце-президент СРСР Г. Янаєв, прем'єр-міністр СРСР В. Павлов, голова КДБ В. Крючков, міністр внутрішніх справ Б. Пуго, міністр оборони Д. Язов. Заколотники ставили за мету зберегти старий режим і не допустити укладення нового союзного договору незалежних держав, призначеного на 20 серпня 1991 р.
В Україні заклик Л. Кравчука та очолюваної ним Президії Верховної Ради, більшість якої становили представники КПУ, до спокою і витримки свідчив про позицію вичікування. Але водночас Л. Кравчук заявив, що будь-які зміни мусять відбуватися на основі закону і що немає підстав для запровадження в республіці надзвичайного стану. Керівництво ЦК КП України, попри словесну завісу, фактично опинилося на боці заколотників, про що свідчила його діяльність у ті дні. За цих умов тільки опозиція послідовно і рішуче виступила проти заколотників. Розпочалася підготовка до страйку.
Дії ДКНС призвели до остаточної дискредитації КПРС. Скориставшись повною деморалізацією Компартії України, Народна Рада перейшла у наступ. 24 серпня 1991 р. Верховна Рада прийняла Акт проголошення незалежності України («за»—346, «проти»—1), який мав бути підтверджений референдумом 1 грудня 1991 p., а також проголосувала за департизацію армії, правоохоронних органів. 30 серпня Президія Верховної Ради, виходячи з того, що керівництво Компартії України своїми діями підтримало заколот, припинила діяльність КПУ. Більшість рядових комуністів спокійно позбулася членства у партії.
Світове співтовариство схвально сприйняло результати всенародного референдуму: у грудні 1991 р. незалежність України визнали 68 держав. На другий день після референдуму про визнання Української держави оголосили Канада і Польща, 3 грудня — Угорщина, 4 грудня — Латвія і Литва, 5 грудня до них приєдналося одразу п'ять країн — Аргентина, Болгарія, Болівія, Росія і Хорватія
24. Проаналізуйте конституційний процес, реорганізацію вищих органів державного управління та місцевого самоврядування в процесі будівництва незалежної Української держави.
Важливим етапом у формуванні розвитку гілок державної влади і управління незалежної України стало розроблення і прийняття нової Конституції. Уже в 1992р. Верховна Рада України розглянула перший, а в 1993р. – другий варіанти Конституції України. У жовтні 1993р. було оприлюднене черговий, четвертий варіант проекту.
В ході дебатів виявилася непримиренна суперечливість між позиціями Президента України Леоніда Кравчука і Верховної Ради стосовно проблеми розподілу влади. Більшість депутатів-комуністів вимагали зберегти положення чинного Основного Закону 1978р. і відкидала норми про сильну вертикаль виконавчої влади, яка б починалася з президента, відстоювала положення про регіональне і місцеве самоврядування, оскільки вони хотіли зберегти радянську систему влади. На кінець 1993р. конституційний процес остаточно загальмувався. Діючою залишалася Конституція УРСР 1978р., до якої було внесено понад дві сотні поправок.
Другий етап конституційного процесу розпочався після виборів нового складу Верховної Ради та нового Президента влітку 1994р. У вересні 1994р. почала діяти нова конституційна комісія, утворена за принципом представництва від двох гілок влади. Співголовами комісії були затверджені Президент України Леонід Кучма і Голова Верховної Ради Олександр Мороз.
В лютому 1996р. конституційна комісія передала проект Основного Закону на розгляд парламенту разом із зауваженнями своїх членів. Проект розглядався майже три місяці. Відбулося три офіційні читання.
Проблемними стали п’ять пунктів: розподіл повноважень між гілками влади, проблема власності, державна символіка, статус російської мови і статус Республіки Крим.
Знаменита “конституційна ніч” з 27 на 28 червня 1996р., протягом якої було затвердження Основний Закон нашої держави, стала науковим прикладом переходу кількості в якість. День прийняття Конституції проголошено державним святом.
Згідно нової Конституції державна влада в Україні здійснюється на основі демократичної форми правління, оскільки Україна, по-перше, є республікою, по-друге, закріплюється принцип народовладдя (ст.5) і, по-третє, в ній зафіксовано поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову.
Найвищим і єдиним органом законодавчої влади в Україні є Верховна Рада (парламент) України, яка складається з 450 народних депутатів, обраних виборцями у виборчих округах та в загальнонаціональному окрузі на основі пропорційно-можоритарної (змішаної) виборчої системи шляхом таємного голосування.
Слід відмітити, що згідно з принципом розподілу влади парламент не є найвищим органом влади, як це було в радянські часи. Конституція 1996р. не закріплює також принципу єдності представницьких органів: усі інші ради визначаються в ній не як місцеві органи державної влади, а як органи місцевого самоврядування. Тому вплив парламенту на діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування здійснюється виключно шляхом прийняття законів, які є обов’язковими для всіх суб’єктів на території України.
Верховна Рада України виконує ряд функцій щодо створення відповідних органів державного управління.
25. З якою метою розпочався процес політичного реформування Української держави на початку XXI ст.? Які ви знаєте пропозиції щодо внесення змін до діючої Конституції України 1996 р.?
З обранням президента відбулася зміна уряду У грудні 1999р. Прем''''єр-міністром України було обрано Віктора Ющенка Новий уряд розгорнув досить активну рефор-маторську діяльність, зупинивши падіння виробництва І сприявши початку економічного зростання (у 2000-2001 рр темпи економічного зростання України були най-вищими серед країн СНД).
Важливою подією у політичному житті стало форму-вання у складі Верховної Ради парламентської більшості У січні 2000 р. депутати 11 парламентських груп І фракцій, а також деякі позафракційні парламентарі в кількості 237 депутатів утворили парламентську більшість Це да-ло змогу забезпечити підтримку уряду В. Ющенка
Сформована більшість Головою Верховної Ради обра-ла І Плюща, його заступниками В. Медведчука І С Гавриша.
16 квітня 2000р. відбувся Всеукраїнський референ-дум за народною Ініціативою.
Понад 80 % тих, хто взяв участь у референдумі, висло-вилися за необхідність формування двопалатного парламенту, за зменшення конституційного складу ВРУ, за ска-сування депутатської недоторканості, за право Президен-та достроково припиняти повноваження ВРУ у випадку, якщо остання протягом одного місяця не зможе сформувати постійно діючої парламентської більшості або в разі незатверження нею протягом 3 місяців підготовленого і поданого в установленому порядку Кабміном проекту Державного бюджету України.
Результати референдуму передбачають внесення сут-тєвих змін до Конституції та виборчого закону. Але про-цес Імплементації результатів референдуму І досі неза-вершений.
Взимку-навеснІ2001 р Україну сколихнула політична криза, викликана «справою Гонгадзе» І «касетним сканда-лом» Проти президента І його оточення опозиція висуну-ла серйозні звинувачення І вимагала від нього подати у відставку. Але наступ опозиції, який супроводжувався демонстраціями І навіть сутичками з міліцією, так І не дав бажаного результату У квітні 2001 р В Ющенка було звільнено з посади Прем''''єр-міністра Дещо раніше звіль-нено І декількох міністрів його уряду Це додало нового Імпульсу політичній кризі. Але, зрештою, опозиція відмовилась від ескалації ситуації І переключилась на підготов-ку до парламентських виборів 2002 р Новим Прем''''єр-міністром було обрано А. Кшаха
31 березня 2002 р відбулися парламентські вибори (50% депутатів обиралися на пропорційній основі, 50% -по мажоритарних округах), в результаті яких до Верхов-ної ради пройшли 6 політичних партій І виборчих блоків Найбільшу кількість голосів набрав виборчий блок «Наша Україна» (23,55%). Далі, відповідно, КПУ (20,01%), «За єдину Україну» (11,79%), блок Юлії Тимошенко (7,25%), СПУ (6,87%), СДПУ(о) (6,27%).
Ці партії і блоки утворили у парламенті свої фракції. Найчисельнішою фракцією стала «Єдина Україна». Голо-вою Верховної Ради України було обрано В. Литвина.
Фракція «Єдина Україна» розпалася на 6 менших фрак-цій. Чотири фракції - «Наша Україна», «БЮТ», «СПУ» і «КПУ» оголосили про свою опозиційність, а їх представ-ники очолили більшість парламентських комісій. Чергові президентські вибори призначені на 2004 р. Саме ця подія є визначальною у політичній боротьбі в Україні.
Літо 2002 р. було позначене багатьма техногенними ка-тастрофами. Перманентного характеру набули аварії на вугільних шахтах. Найбільш резонансною стала аварія лі-така на Скнилівському летовищі поблизу Львова, яка за-брала багато людських життів (79 загиблих, більше сотні потрапили в лікарню).
З прийняттям Конституції конституційний процес не закінчується. По-перше, необхідно провести копітку роботу щодо тлумачення та конкретизації норм і принципів Конституції та зафіксувати їх у системі кодексів. По-друге, з розвитком держави та суспільства виникатиме нагальна потреба у змінах, доповненнях та додатках до існуючого основного закону держави. Тому після прийняття Конституції законотворчість розгорнулася у двох напрямках — підготовка та затвердження нових законодавчих актів, що базується на новому основному законі та трансформація або ж відміна законів, затверджених до червня 1996 р.
Нині законодавча база України переживає період становлення. Протягом 1990-1998 рр. прийнято загалом понад 1200 законодавчих актів серед них декрети Кабінету Міністрів України та Укази Президента України з економічних питань, не врегульованих законом, Абсолютну більшість становлять закони України, прийняті після проголошення державного суверенітету України. Різні сфери суспільного життя врегульовані вже 420 самостійними законами. За ці роки прийнято майже 500 законів про внесення змін до чинного законодавства, понад 200 законів про ратифікацію міжнародних договорів та конвенцій. Зазначимо, що майже дві третини від загальної кількості законодавчих актів прийнято протягом 1994-1998 рр.
Водночас законодавча база, сформована в Україні, ще не забезпечує повною мірою потреб держави та суспільства в правовому регулюванні суспільних відносин, значна частина яких продовжує регулюватися нормами законодавчих актів колишнього Союзу РСР відносини, що виникли в останні роки, взагалі не врегульовані законами України.
26. Визначте геополітичні координати України в контексті власної історії.
Підсумовуючи і аналізуючи в історико-політологічному плані українську геополітику, можна зробити такі основні висновки. По-перше, починаючи зі стародавніх часів в Україні згідно з географічними особливостями її території, мережею рік і морських шляхів формуються основні геополітичні напрямки, в тому числі “відвічна вісь” північ-південь, який був названий М.Грушевським “чорноморською орієнтацією” українського етносу. На цьому сформувався світовий торговельний “шлях із варяг у греки”, що став комунікативною основою зміцнення зв’язків Київської Русі з Візантією, запозиченню від неї християнської релігії, багатої спадщини античної культури. Дещо пізніші, особливо в період литовсько-польський української історії, все більшу роль і значення у розвитку українського суспільства починає відігравати західна геополітична орієнтація. По-друге, в умовах суверенної держави, і в князівську добу, і зараз, українська геополітика була завжди багатовекторною, що давало можливість утворювати і зберігати певний баланс геополітичних сил, забезпечуючи державну незалежність. А як тільки Україна втрачала незалежність, її геополітичні можливості і напрямні згорталися, обмежувалися чи привласнювалися сусідньою імперією. Наступне відновлення Україною суверенітету кожного разу аналогічно зміцнювало її геополітичний простір. Наш народ завжди шукав допомоги для утримання своєї незалежності у союзі з іншими країнами: Польщею, Кримом, Туреччиною, Росією, Швецією і Німеччиною, або ж з окремими військово-політичними блоками воюючих між собою держав. По-третє, головний висновок стосовно перспективи українсько-російських міждержавних відносин: вони успішно, з вигодою для обох країн, повинні будуватися тільки на основі рівності, партнерства і взаємоповаги. По-четверте, жоден розподіл українських земель між Росією і Польщею, Австро-Угорщиною, Румунією і Чехословаччиною, чи перебування наших теренів у Радянському Союзі, не завадили українському народові забезпечити відродження своєї держави. По-п’яте, передумови української державності сформувалися задовго до 1991р. А саме ХХст. створило реальні передумови для затвердження української незалежності. І цей процес був пов’язаний також з демонтажем на рубежі 90-х рр. СРСР, радикальною соціокультурною реформацією всієї Євразії.
Треба відзначити, що ще в рамках імперських систем була проведена певна історична робота, яка створила передумови для незалежності. Це возз’єднання Східної і Західної України, становлення економічної інфраструктури, включення в міжрегіональну систему праці і навіть напрацювання досвіду управлінських систем. Українська дипломатія з часу отримання Радянською Україною членства в ООН (1945р.), нехай і з великими труднощами, але являла світові, що Україна існує, що український народ – це окрема самостійна сутність. Роки існування СРСР не були періодом повної міжнародної ізоляції українського народу, і не враховувати цього – не можна. Інша справа, що за все це було заплачено дорогою ціною, в культурній, соціальній, демографічній сферах. Але найсерйозніша плата – це відсутність достатнього досвіду самостійного існування як незалежної держави.
27. В чому ви вбачаєте здобутки та прорахунки української дипломатії у сучасних геополітичних перетвореннях?
Сучасні геополітичні концепції вказують на двоїсте геополітичне становище сучасної України. З одного боку, зазначається, що Україна посідає важливе геополітичне становище, являє собою головний аванпост перед Євразією. Разом з тим потенційно українське розташування загрозливе з огляду на можливість опинитися між молотом і ковадлом у разі зростання тиску в її геополітичному довкіллі. Основний зміст і особливості геостратегії України визначаються як об'єктивною геополітичною ситуацією, так і прагненням нашої країни до політичної стабільності, зміцненням своєї безпеки, одержанням необхідної допомоги в проведенні політичних і соціально-економічних реформ. За таких умов відбувається затвердження пріоритету європейського геополітичного вектора.
Загалом українську геостратегію визначають на сьогодні три головні парадигми, взаємодія яких створює ту чи іншу конфігурацію зовнішньополітичних орієнтацій країни. Ці головні парадигми такі: Євразійська, Євроатлантична та Чорноморська (Південно-Східна).
Сьогодні Україна продовжує шукати своє місце у світовому геополітичному просторі, що супроводжується складними внутрішньополітичними та зовнішньополітичними процесами, які часто протирічять один одному.
