нормативність (дотримання усіх правил усного і писемного мовлення);
- адекватність (точність висловлювань, ясність і зрозумілість мовлення);
- естетичність (використання експресивно-стилістичних засобів мови, які роблять мовлення багатим і виразним);
- поліфункціональність (забезпечення застосування мови у різних сферах життєдіяльності).
Правильність - одна з визначальних ознак культури мовлення. Мова має свої закони розвитку, які відображаються у мовних нормах. Вільно володіти мовою означає засвоїти літературні норми, які діють у мовній системі. До них належать правильна вимова звуків і звукових комплексів, правила наголошування слів, лексико-фразеологічна, граматична, стилістична нормативність, написання відповідно до правописних і пунктуаційних норм.
Точність мовлення залежить від інтелектуального рівня мовця, багатства його активного словникового запасу, ерудиції, володіння логікою думки, законами її мовного вираження. Точність визначається і етикою мовця. Саме повага до співрозмовника не дозволить погано знати предмет розмов
Логічність. Дотримання цієї ознаки культури мовлення означає логічно правильне мовлення, розумне, послідовне, у якому є внутрішня закономірність, яке відповідає законам логіки і ґрунтується на знаннях об'єктивної реальної дійсності.
Чистота. Мова тоді буде чистою, коли буде правильно звучати, коли вживатимуться тільки літературно-нормативні слова і словосполучення, будуть правильні граматичні форми. Що "каламутить" і засмічує українську мову? Зайві слова, слова-паразити, які заповнюють паузи у мовленні, коли людині важко чітко висловити думку. Найчастотніші з них: ну, от, значить, там, як це, чуєш, знаєш, так сказать, типу, розумієш та ін. їх можна легко позбутися, уважно стежачи за своїм мовленням.
Недоречним є вживання діалектизмів, надмірне захоплення просторічною лексикою, канцеляризмами, запозиченнями. Вживання цих слів може бути доречним у відповідному стилі чи ситуації, а вжиті без потреби, вони роблять мову незрозумілою і важкою для сприйняття.
Не варто "пускати" у свою мову вислови жаргонні, особливо лайливі, треба поставити їм стійку перепону, основану на глибокому переконанні, що вони мають руйнівний вплив на нашу мораль і духовність. І не тільки цуратися недобрих слів самому, а не дозволяти їх вживати у твоїй присутності, адже втратиш повагу до себе. Грубі слова, що звучать в мові людини, можуть засвідчити лише одне: ти повівся не з тим.
9.Культура мовлення соціального педагога(мовний стиль та етикет,причини мовленневих помилок,Сухомлинський про словесну майстерність педагога)
Основними ознаками культурної мови є:
- змістовність – вміння продумати текст й основну думку висловлювання; розкрити їх повно; матеріал підпорядковувати темі й основній думці;
- правильність і чистота – вміння дотримуватись норм літературної мови; в усному висловлюванні – орфоепічних, лексичних, фразеологічних, словотворчих, граматичних, стилістичних;
- точність – вміння добирати слова і будувати речення так, щоб найточніше передати зміст висловлювання;
- логічність і послідовність – вміння говорити і писати послідовно виділяючи мікротеми і встановлюючи зв’язок між ними; забезпечувати смислові зв’язки між словами і реченнями в тексті;
- багатство – вміння використовувати різноманітні мовні засоби (слова, речення), уникати невиправданого повторення слів, однотипних конструкцій речень;
- доречність – уміння враховувати, кому адресовано висловлювання, як воно буде сприйняте, за яких обставин відбувається спілкування;
- виразність і образність – вміння добирати слова і будувати речення так, щоб якнайкраще, найточніше передати думку, бути оригінальним у висловлюванні і впливати на співрозмовника.
До компонентів словесної майстерності педагога ми відносимо також мовленнєвий етикет. За визначенням М. Стельмаховича, український мовленнєвий етикет – це національний кодекс словесної добропристойності, правила ввічливості. Він сформувався історично в культурних верствах нашого народу і передається від покоління до покоління як еталон народної мовленнєвої поведінки українця, виразник людської гідності й честі, української шляхетності й аристократизму духу [11].
Основна вимога мовленнєвого етикету – ввічливість, статечність, уважність і чемність співрозмовника. Справді вихована людина поштиво розмовляє завжди, скрізь і з усіма. Народна практика живого спілкування багата на слова ввічливості, які мають складати основу мовленнєвого спілкування майбутнього педагога.
Важливу роль в мовній культурі педагога відіграє і особистість мовця. Цій проблемі особливого значення надавав Іржі Томан, визначаючи групу факторів, що зумовлюють популярність або непопулярність тієї чи іншої особи [13]. Ці фактори є важливим засобом впливу педагога на дітей в процесі його мовного спілкування з ними. Виділено три групи таких факторів:
зовнішній вигляд мовця;
внутрішні якості особистості;
вміння спілкуватися з людьми.
Вагомий внесок у розвиток методики української мови зробив Василь Олександрович Сухомлинський (1918—1970).
Педагог справді народний, глибоко національний, Сухомлинський за всієї розмаїтості інтересів і енциклопедичності знань був передусім учителем української мови й літератури.
Головне завдання словесника, за його переконанням, — це виховати в дитини любов до рідної мови. Вчитель повинен зробити рідне слово основою духовного світу дитини. Адже рідна мова — одна-єдина на все життя, тому треба знати, берегти, збагачувати її. У своєму записнику В.Сухомлинський занотовує: «Дві рідні мови — це так само безглуздо, якби ми намагалися уявити, що одну дитину народили дві матері. У дитини є одна мати. Рідна. До смерті. До останнього подиху». Цими словами видатний педагог висловив своє педагогічне кредо.
Методична спадщина В.Сухомлинського досить багатогранна і глибока: він торкається проблем формування мовної культури як учнів, так і вчителів-словесників, конкретних методичних питань щодо різних мовленнєвих рівнів.
Уся педагогічна діяльність вченого спрямовувалася на те, щоб «життєдайне джерело — багатство рідної мови — було відкрите для дітей з перших кроків їхнього життя»1. У багатьох його працях («Слово рідної мови», «Джерело невмирущої криниці», «Рідне слово», «Слово про слово», «На трьох китах») знаходимо відповіді на актуальні питання: як навчити дитину сприймати, розуміти слово і вдало використовувати його в усному й писемному мовленні.
