Юридична освіта в КНУ ім.. Т. Шевченка: історія та сучасність

1834 р. університет розпочав свою діяльність у складі двох факультетів: філософського та юридичного. Перший набір складав 62 студенти. 1841 р. відкрився медичний факультет. Спочатку університет носив ім'я київського князя Св. Володимира, а 1939 р. університету присвоїли ім'я Тараса Шевченка - видатного українського поета, художника, громадського діяча. Указ Президента України від 21 квітня 1994 р. установив, що Київський університет імені Тараса Шевченка є національним університетом зі статусом самоврядного (автономного) державного вищого навчального закладу, який здійснює свою діяльність відповідно до власного Статуту. Юридичний факультет має давню та славну історію. Заняття для перших 35 студентів юридичного факультету розпочалися у 1835 році. Повів їх у царину юридичної науки перший декан факультету професор Ігнатій Данилович, один із найосвіченіших вчених, який виконував роботи по кодифікації польсько-литовських законів і з прибуттям до Києва у 1835 році був призначений на кафедру поліційних і кримінальних законів. Згідно зі Статутом Київського університету імені Святого Володимира від 25 грудня 1833 року на юридичному факультеті вивчалися: енциклопедія права (загальний систематизований огляд законодавства); основні закони та уложення Російської імперії, закони про громадянський стан людей у державі; цивільні закони (загальні та особливі), зокрема кредитне, торговельне, фабричне законодавство та локальне (звичаєве) право; кримінальне законодавство; закони благочинства; закони про державні зобов'язання і фінанси, римське право та його історія. Крім того, викладалася і така спеціальна дисципліна, як церковне право. Особливістю перших років функціонування факультету було те, що більшість викладачів крім фахової мали і духовну (релігійну) освіту. Це створювало висококультурну ауру життя факультету, сповненого людяності, високої професійності і християнської духовності. Першим професором на юридичному факультеті по кафедрі римського права був О.Міцкевич, рідний брат знаменитого польського поета А.Міцкевича, бувший вчитель волинського ліцею, який в 1837 році був переведений до Харківського університету. Юридичний факультет був першим істинно правничим факультетом на Європейському континенті, враховуючи, що на тодішніх юридичних факультетах викладалася головним чином наука про мораль (етику) і застаріла система природного і римського права, цивільні та кримінальні закони, судочинство та фактично існували тільки етико-політичні факультети. Можна припустити, що ініціатором створення юридичного факультету і головним укладачем першого плану його структурної побудови був М.Сперанський, більшість учнів якого стали професорами юридичного факультету Київського університету: К.Неволін на кафедрі енциклопедії законодавства, С.Богородський на кафедрі законів благочинства і благоустрою, С.Орнатський на кафедрі цивільних законів, А.Федотов-Чеховський на кафедрі римського права замість переведеного до Харківського університету проф. А.Міцкевича. Всі вони згодом стали визначними вченими і керівниками юридичної освіти Університету імені Св. Володимира. В квітні 1837 року К.Неволіна, який викладав на кафедрі енциклопедії законодавства та російських державних законів, обрали третім після Максимовича і В.Циха ректором Університету Св. Володимира. У зв'язку з істотними управлінськими навантаженнями за клопотанням ученої ради університету міністром освіти було призначено у грудні 1838 року на допомогу ректору ад'юнктом юридичного факультету М.Іванішева, який став згодом улюбленим учнем К.Неволіна. Останній не тільки був чудовим керівником вузу, з яким пов'язані не тільки значні новації вищої освіти, але й істотні наукові розробки в галузі законодавства. "Енциклопедія законодавства" К.Неволіна була першою ґрунтовною працею, яка мала значення для розвитку правничої освіти і науки й не втратила свого значення і актуальності у наш час.
Видатною постаттю в історії юридичного факультету й університету був декан, а згодом і ректор професор М.Іванішев, який на терені порівняльного аналізу слов'янських законодавств обґрунтував особливості народного (звичаєвого) права України, започаткував перший прилюдний захист докторської дисертації на юридичному факультеті 30 липня 1840 року, створив кафедри: фінансового, міжнародного права, історії слов'янських законодавств, політичної економії і статистики, мав значний доробок щодо вивчення рідного краю, протягом двадцяти років був редактором юридичних пам'яток у Київській археологічній комісії, сприяв становленню правничої майстерності випускникам факультету В.Незабитовському, О.Романовичу-Славатинському, Ф.Леонтовичу, М.Володимирському-Буданов

Статус Київського національного університету як науково-дослідного закладу, флагмана освіти в Україні, зокрема і юридичної, зобов’язує викладачів цього вузу опікуватися питаннями методики викладання щоденно, оскільки саме вони мають виставляти високу планку навчання юристів, говорити про ті засоби і способи освітянських інновацій, які мають супроводжувати процес підготовки студентів-правників. Не можна допустити, щоб досвід, напрацьований кількома поколіннями викладачів юридичного факультету, був втрачений, він має розвиватися, збагачуватися, йти до всіх, хто потребує цих знань. Можна довго критикувати розширення переліку вузів, які навчають юридичних спеціальностей, але змінити нічого не можна. Викладачам провідного юридичного вузу – Київського університету – під силу поділитися своїми здобутками, поширити їх і зробити процес навчання майбутніх юристів більш цивілізованим, впливати на якість підготовки тих людей, які завтра отримають диплом про вищу юридичну освіту і стануть практиками. Університет – класичний навчальний заклад, і лекція до цього часу була основною формою викладання навчального матеріалу, проте часи змінюються: читати лекції студенту, який потім прочитає підручник, – це вчорашній день. Сьогодні студент має набагато кращий доступ до інформації, і лекції повинні мати оглядовий характер, зупинятися на окремих проблемах і спрямовувати студента в набутті знань. Основним, на думку декана юр. фак-ту І.С. Гриценка, у системі юридичної освіти в нових умовах має бути дуже хороша політична, філософська, історико-правова підготовка фахівців, бо Болонський процес не завжди це враховує. Засновники Київської школи права, перші професори, були сильними особистостями. Вони з перших днів створення нашого факультету заклали дуже достойний фундамент юридичної освіти, який тримався на написаннях докторських дисертацій виключно з теорії та історії класичного та національного права. Вважалося так: якщо юрист має знання з класичного грецького й римського, а також з національного права, він відбувся як фахівець. Цю традицію ми трішечки забули, але її варто зберегти та примножити. Саме спираючись на наші традиції, ми зможемо впорядкувати сучасну юридичну освіту. На думку, Майданика Р.А., створення якісної вищої юридичної освіти в Україні ускладнюється відсутністю впродовж тривалого часу єдиних вимог до підготовки юристів. Зокрема, через неоднаковість підходів різних юридичних наукових шкіл до визначення змісту підготовки юридичних кадрів затягувалося розроблення стандарту вищої освіти з права за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра, а за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста, магістра затверджений стандарт взагалі відсутній. Ця ситуація унеможливлює об’єктивний зовнішній контроль якості юридичної освіти, не відповідає принципам Болонського процесу як щодо забезпечення якості освіти, так і щодо забезпечення мобільності студентів.

.