Порівняльний аналіз психологічних основ діяльності церкви і секти

Характеристика методів релігійних культів: естетика сектантів, показна колективність, мистецтво проповіді, молитва, жертвоприношення, наркотики й медитація

Естетика сектанті в Спрощення культу в ряді християнських сект не означає відмови від обрядовості. Навпаки, в цих сектах робиться все можливе, щоб посилити психологічний вплив обрядів і богослужінь. Цій меті служить і читання проповідей, і спів, і музика, і сам порядок богослужіння. Широко використовуючи різноманітні засоби естетичного впливу на віруючих, ватажки сект перетворили богослужіння в свого роду театралізовані вистави.

Музика і спів, читання віршів та оповідань використовуються аж ніяк не для облагороджування людини, а на шкоду йому, для культивування релігійних почуттів і, перш за все, рабської покірності і страху. Культові дії, що практикуються в більшості сект під час богослужінь, є одним із засобів створення загальних настроїв, загальних почуттів, навіювання загальних ідей.. Тут вступає в дію колективна психологія, колективне навіювання.

Уявна колективність У сектах яскраво проявляється прагнення зробити релігію внутрішнім світом кожного віруючого, перетворити його на релігійного фанатика, який ставить релігію на перше місце у своєму житті. Метою сектантського виховання є, щоб людина ніколи, ніде, ні на одну мить не забував про Бога, щоб усе його життя була пройнята вірою. Особливо яскраво це виражено у баптистів.

Внутрішнє життя громад характерне показним демократизмом. Члени громади називають один одного братами і сестрами, їм ставиться в обов'язок брати діяльну участь у внутрішньому житті громади. Фактично ж управління громадою зосереджено в руках пресвітера, одночасно є головою ради. Пресвітери, як правило, професійні священнослужителі, повністю живуть за рахунок пересічних віруючих і извлекающие зі свого положення чималі матеріальні вигоди.

Неважко бачити, що демократизм сект носить показний характер, як і колективізм, про який так багато говорять сектантські керівники. Багато секти перебувають в полоні релігійної ієрархії, багато в чому нагадуючи ті церкви, які сектанти засуджували і продовжують засуджувати у своїх проповідях і писаннях..

Мистецтво проповіді «Головна мета євангельської роботи - придбання душ» Щоб не відштовхувати від себе віруючих, проповідник повинен виконувати безліч правил вимовляння проповіді:

«Не стояти за кафедрою напруженим. Так само багато уваги приділяється голосу, інтонації, мови: «Голос - це інструмент для твору думок. Так думок безліч, то й голос повинен бути гнучкий, слухняний і виразний.

Говорити своїм, а не чужим голосом. Особлива увага приділяється «психологічної паузі» промови: «Якщо без логічної паузи мова безграмотна, то без психологічної - вона млява. Логічна пауза служить розуму; психологічна - почуттю».Важливу роль у діяльності проповідника грають очі, їх гра.

Від проповідників прямо вимагають пристосовуватися до рівня розвитку своїх слухачів, їх інтересам, настроям:

Молитва Щоденна молитва - неодмінна вимога до всіх членів громад. Керівництво громад розуміє, що людина, щодня возносящий молитви Богу, виробляє в собі внутрішню потребу в ній, а отже, мимовільно поглиблює релігійність. У численних повчаннях для членів сектантських громад підкреслюється, що молитви не повинні мати автоматичного характеру, що людина повинна вкладати в них всі свої почуття, відчувати зв'язок з божеством. Практично мова йде про те, щоб молитви не були формальними, свого роду службовим виконанням релігійних обов'язків.

Жертвопринесення Жертвоприношення розглядається багатьма сектами як найбільш гідне спокутування гріхів. «Беззаконня і злочини нічим не можна більше змити, невинно пролиту кров спокутування можна здійснити»,

Наркотики і медитація

До сектантству можна віднести такі рухи, поборники яких проголошують своєю метою пізнання божества через осмислення досвіду застосування наркотиків або через медитацію (внутрішнє духовне зосередження). У 1958 р, в США виникло товариство «Трансцендентальної медитації». Воно практикує сеанси виходу за межі свідомості за допомогою щоденного і багаторазового повторення містичного слова на санскриті.

 

Порівняльний аналіз психологічних основ діяльності церкви і секти.

Макс Вебер відзначає відміну церкви від секти в тому, що «Церква - це громада віруючих, що рятуються. Секта ж - це суспільство врятованих, прагнучих відокремитися і відгородитися від зовнішнього світу». При співвіднесенні понять «церква» у порівнянні з «секта», будова набагато більш стійке, як в часовому відношенні (тобто може існувати протягом століть і тисячоліть), так і стійка в просторі - належить до певних країн, народів, культур.

Не завжди строго окреслені межі певної церкви або країни або народу збігаються, але основне наповнення церкви - це її паства, це народ у всьому його різноманітті, а не окремі люди. І як всі люди, що народилися в певній країні, за загальним правилом, суть її жителі, так і всі народилися в цій же країні і належать до даного народу, його культури, належать, за замовчуванням, до тієї церкви, яка відповідальна за дану країну, народ і культуру. У секту ж людина допускається (або вербується) за своїми особистісним особливостям і якостями, а не за правом народження [92]. У зв'язку з цим Макс Вебер пише: «Зовнішній та внутрішній конфлікт двох структурних принципів - церква як інститут благодаті і секта як союз людей, що отримали вищу релігійну атестацію, - проходить через всю історію протестантизму...»

Макс Вебер також, на підставі знайомства з джерелами, відзначаючи сувору дисципліну і жорсткий контроль за діями неофітів в секті, пише: «Дисципліна усередині аскетичних сект була - і в цьому вона споріднена монастирської - значно більш суворою, ніж дисципліна якої б то не було церкви... На відміну від офіційних протестантських церков, секта часто забороняла особам, виключеним з общини за етичні гріхи, всяке спілкування з членами громади, іншими словами, піддавала їх абсолютному бойкоту, який поширювався і на ділову сферу»[94]. Такі драконівські заходи мали для особистості адепта величезне виховне значення. Саме ті якості, які потрібні від члена громади, згодом міцно «прищеплювалися» йому. Секта як би ваяла його особистість за своїм зразком. Але що лежало в основі цих виховних впливів? М.Вебер неодноразово підкреслює, що «не етичне вчення релігії, а то етичне ставлення до життя, яке заохочується в залежності від характеру і обумовленості засобів до порятунку пропонованих даною релігією, є її специфічним" етосом "в соціологічному значенні цього слова» [92] [95].