Проблеми та особливості правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, борони та іншого несільськогосподарського призначення

Законодавство в більшості випадків не містить правил визначення правового режиму ЗД, що підпадають одночасно під ознаки кількох різновидів зі складу земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

За радянських часів існувала практика влаштування промислових підприємств на земельних ділянках, відведених у користування іншим користувачам - у смугах відведення залізниць, шосейних доріг і навіть на землях с.г. призначення (міжколгоспні підприємства). Їхнє землекористування ніяк не оформлювалось, що сьогодні породжує численні конфлікти та суперечки.

 

Землі зв’язку

1. До земель зв'язку належать земельні ділянки, надані під повітряні і кабельні телефонно-телеграфні лінії та супутникові засоби зв'язку. 2. Землі зв'язку можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. 3. Уздовж повітряних і підземних кабельних ліній зв'язку, що проходять поза населеними пунктами, а також навколо випромінювальних споруд телерадіостанцій та радіорелейних ліній встановлюються охоронні зони.

Земельні ділянки, що належать до даної категорії земель, характеризуються різноманітним цільовим призначенням та правовим режимом. Між тим, на підставі законодавства у правовій доктрині1 прийнято виділяти загальні риси правового режиму земель промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення (земель «спеціального несільськогосподарського призначення»). Зокр.:всі земельні ділянки даної категорії земель мають спеціальне несільськогосподарське призначення, що дало підстави у спеціальній літературі називати дану категорію земель скорочено землями спеціального несільськогосподарського призначення;розміри відповідних ділянок часто визначаються на підставі затверджених у встановленому порядку норм (для типових об’єктів – залізниць, автомобільних доріг, ліній електропередач, аеродромів, трубопроводів тощо) або затверджених у встановленому порядку проектів (для нетипових об’єктів – промислових підприємств тощо), які, проте, також розробляються відповідно до певних норм. Це дозволяє виділити таку ознаку земель спеціального несільськогосподарського призначення, як нормування розмірів відповідних ділянок;

У більшості галузей економіки через недосконалість нормативів та низький рівень проектно-технічних рішень землі використовуються нераціонально. Нормативи відведення земельних ділянок для потреб промисловості, транспорту, енергетики в 2,5-2,7 рази перевищують прийняті в країнах Західної Європи2.здійснюється внутрішнє та зовнішнє зонування земельних ділянок спеціального несільськогосподарського призначення. Так, навколо потенційно шкідливих об’єктів встановлюються санітарно-захисні зони, де забороняється житлове будівництво та проживання населення, навколо потенційно вразливих об’єктів – охоронні зони тощо (див. тему «Обмеження та обтяження прав на землю»);у певних випадках території, що призначаються для спеціальних несільськогосподарських потреб, взагалі можуть не відводитися як окремі земельні ділянки. Йдеться, напр., про земельні ділянки, призначені для розміщення деяких лінійних об’єктів (ліній зв’язку, електропередач, підземних трубопроводів). Хоча окрема земельна ділянка для розміщення такого об’єкту не відводиться, у зв’язку із розміщенням об’єкту режим відповідної території зазнає істотних змін, зокр., встановлюється охоронна, санітарно-захисна зона. Може бути встановлено земельний сервітут; NB. Російські вчені пропонують опосередковувати відносини із розміщення подібних лінійних споруд публічними земельними сервітутами. На їх думку, саме ця конструкція найбільшою мірою відповідає природі відносин, що складаються у зв’язку із використанням земель під розміщення лінійних споруд3. Така думка видається спірною. Сумнівною є і сама конструкція «публічного сервітуту» - див. тему «Обмеження та обтяження прав на землю».Описані особливості правового режиму будуть розкриті нижче при характеристиці правового режиму окремих земель у складі даної категорії. Проблема. Законодавство в більшості випадків не містить спеціальних правил визначення правового режиму земельних ділянок, що підпадають одночасно під ознаки кількох різновидів зі складу земель промисловості, транспорту, зв’язку, енергетики, оборони та іншого призначення (напр., земельних ділянок на перехрещенні лінійних мереж).

 

Проблеми та особливості правового режиму земель транспорту.

Землі транспорту – землі надані в користування п/м, орг-м зал, авто, морск, внутр водного, повітряного та трубопроводного транс для виконання покладених на них задач по експлуат, ремонту, розвитку об”єктів транс.

Розміри зем ділянок, що надаються для зазначених цілей, визначаються відповідно до затверджених у встановленому порядку норм і проектно-тех документації, а відведення ділянок провадиться з урахуванням черговості їх освоєння

Особливості правового режиму:

-використовуються не для с/г вир-ва, а як просторово-територіальний базис для розміщення об”єктів нерухомості;

-правовий режим цих земель і земель суміжних ділянок підкоряється режиму експлуатації об”єктів транспорту;

-розміри зем діл нормуються;

-п-ва транспорту мають право надавати невикористовувані ними землі за рішенням сіл, сел, міськ Рад н/д у тимчасове користування гром, кол с/г п-м інш для с/г цілей;

-за надані землі п-ва вносять плату згідно з З-м “Про плату за землю”.

Землі надані транспортові, перебувають у розпорядженні відповідного відомства і обслуговують: а)тех-експл; б)комерц-експлуат;в)господар;г)житлово-будів потреби відповідн видів транс, зв”яз з утриманням, реконструкцією, розвитком шляхів сполучення.

Розміри зем діл для зазнач цілей визнач відповідн до затв норм проектно-тех документ, а відведення провадиться з урахуванням черговості освоєння.

Землі транспорту використ органами транс безпосер або надаються в смузі відведення на договірних засадах в користування інш відомствам і орг-м: а)для буд-ва під”їзн шляхів;б)під склади;в)для задоволення житл, культ потреб робітників транспорту;г)для обслуговування потреб пасаж руху.

Залізн тр землі: зайняті зал шляхами, під”їзн шляхами, безпосередньо об”єктами, що приєднуються до зал споруд, які обслуговують транспорт.

Для забезпечення безпеки руху і експлуат транс засобів, безпеки населення, норм експлуат інж спорудзобов”яз: дотримуватися порядку використан смуги відведення; утримувати зем діл в межах смуги відведення способами, які не повинні наносити шкоду землі як прир об”єкту.

Автомоб тр: землі шосейного і грунтового транс, землі зайняті автогужовими шляхами поза міською смугою, під”їз шляхами до фабрик і заводів. Землі шосейного та грунтового транспорту мають смугу відведення, ширина якої залежить від категорії шляху.

Права власн, користувачів і орендаторів зем діл в придорож смугах обмежуються. Основне обмеження – в межах придорож смуг заборон буд-во капіт споруд.

Морського і річкового тр:

1) землі,закріплені за органами річк флоту (пристанські тер, землі під затонами тощо); на них поширюється правовий режим земель несільсьгосп призначення;

2) землі берегової смуги, що мають своєрідне правове становище, яке полягає в тому, що вони переважно не вилучаються у землекористувачів, але хар-ся певними обмеженнями прав останніх в інтересах судоплавства.

Трубопроводний транс: зем діл, на яких побудовані наземні і надземні трубопроводи та їх споруд

 

Проблеми та особливості правового режиму земель енергетики.

До земель енергетики відносяться землі, надані в установленому законом порядку у власність та користування для розміщення, будівництва і експлуатації об'єктів з виробництва і передачі електричної та теплової енергії, об'єктів альтернативної енергетики, об'єктів технологічної інфраструктури об'єктівенергетики, в тому числі адміністративних та виробничих будівель підприємств, що здійснюють таку діяльність.

Земельні ділянки державної та комунальної власності надаються у власність і користування (у тому числі в оренду) для потреб енергетики за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень та в порядку, встановленому Земельним кодексом України (2768-14).

Об'єкти передачі електричної енергії можуть розміщуватися на земельних ділянках усіх категорій земель без зміни їх цільового призначення.

Для будівництва, розміщення та експлуатації об'єктів передачі електричної або теплової енергії земельні ділянки всіх форм власності, за договором з власником чи користувачем земельної ділянки, можуть використовуватися також шляхом встановлення постійних або строкових земельних сервітутів без зміни цільового

призначення цих земельних ділянок.

Для забезпечення надійної експлуатації та охорони енергогенеруючих об'єктів і об'єктів передачі електричної та теплової енергії, а також безпеки населення і охорони навколишнього природного середовища встановлюються спеціальні зони об'єктів енергетики:

санітарно-захисні зони атомних електростанцій; зони спостереження атомних електростанцій; охоронні зони об'єктів енергетики; санітарно-захисні зони об'єктів енергетики; охоронні зони магістральних теплових мереж.

Земельні ділянки в межах спеціальних зон об'єктів енергетики не вилучаються (викупляються) у власників чи користувачів земельних ділянок, а використовуються з обмеженнями (крім випадків, коли встановлення спеціальних зон призводить до неможливості використання земельних ділянок за цільовим призначенням).

 

Проблеми та особливості правового режиму земель оборони.

Землі оборони — це окремий різновид земель, які разом із землями промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики та іншого призначення складають самостійну категорію земельного фонду України.

Оборона є однією з найважливіших функцій держави і необхідним елементом її безпеки. Згідно з Законом України «Про оборону України» у редакції від 5 жовтня 2000 р. оборони України — це система політичних, економічних, соціальних, воєнних, наукових, науково-технічних, інформаційних, правових, організаційних, інших заходів держави Щодо підготовки до збройного захисту та її захист у разі збройної агресії або збройного конфлікту.

Землями оборони згідно зі ст. 7-7 ЗК України визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України.

Згідно з Законом «Про оборону України» військовим формуванням визнається створена відповідно до законодавства України сукупність військових об'єднань, з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її су­веренітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності й недоторканості. До складу таких формувань входять Прикордонні війська України, Служб безпеки України, Міністерство внутрішніх справ України у війська Цивільної оборони України та деякі інші. Зазначені формування у межах своїх повноважень беруть участь в обороні держави разом зі Збройними Силами України.

До земель оборони належать земельні ділянки, відведені для організації охорони державного кордону, дислокації військових частин, розміщення та функціонування підприємств та установ, діяльність яких безпосередньо пов'язана із забезпеченням обороноздатності країни чи окремих оборонних об'єктів тощо, а також землі, зайняті військово-морськими базами, полігонами, військовими таборами, військовими складами тощо.

Цільове призначення земель оборони та виконання ними специфічних соціально-економічних функцій обумовлює їх перебування тільки у державній та комунальній власності. При цьому, за загальним правилом, землі для потреб оборони (і об'єктом права саме державної власності. Лише в окремих випадках певні земельні ділянки із земель оборони можуть передаватись у комунальну власність. Така можливість визначається ст. 84 ЗК України, згідно з якою до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну класність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення.

Земельні ділянки для зазначених цілей надаються переважно у постійне користування.

За необхідності тимчасового зайняття певної земельної ділянки, наприклад, для проведення заходів, пов'язаних із потребами оборони, відповідна земельна ділянка у землекористувача чи власника землі не вилучається (не викуповується). Використання цієї ділянки і приведення її до стану, придатного для використання за цільовим призначенням, а також відшкодування збитків здійснюється в порядку, встановленому ЗК України.

Згідно з Законом «Про оборону України» (ст. 9) Кабінет Міністрів України визначає порядок надання Збройним Силам України, іншим військовим формуванням у користування державного майна, у тому числі земельних (водних) ділянок, інших природних ресурсів, необхідних для належного виконання покладених на ці органи функцій та завдань.

Суб'єктами права користування землями, наданими для потреб оборони, виступають військові частини, установи, військово-навчальні заклади, підприємства та організації Збройних Сил України, інші військові формування, які функціонують як самостійні юридичні особи.

Землі, які забезпечують потреби оборони держави, перебувають у віданні не тільки органів Міністерства оборони України, а й інших міністерств і відомств, які виконують певні функції оборони. Зазначені органи організовують облік цих земель, контроль і охорону земель, наданих підвідомчим суб'єктам.

Згідно зі ст. 77 ЗК України навколо військових та інших оборонних об'єктів за необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування.

Створення таких зон тягне за собою для власників земельних ділянок і землекористувачів, земельні ділянки яких межують із землями оборони, певні правові наслідки. Зокрема, для цих суб'єктів встановлюється особливий режим землекористування. Названі власники земельних ділянок і землеко­ристувачі можуть бути обмежені у своїх земельних правах для забезпечення інтересів оборони країни, безпеки населення та належного стану довкілля.

До таких обмежень належить, зокрема встановлення захисних, охоронних та інших зон з особливими умовами користування, правовий режим яких закріплений у ст. 115 ЗК України.

Метою створення зон особливого режиму використання земель навколо військових об'єктів Збройних Сил України та інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України, є забезпечення функціонування цих об'єктів, збереження озброєння, військової техніки та іншого вій­ськового майна, охорони державного кордону України, а також захисту населення, господарських об'єктів і довкілля від впливу аварійних ситуацій, стихійних лих і пожеж, що можуть виникнути на цих об'єктах.

Різновидом таких зон є прикордонна смуга. Згідно з Законом України «Про державний кордон України»1 вона встановлюється Кабінетом Міністрів України з метою забезпечення на державному кордоні належного порядку. Ця смуга формується безпосередньо вздовж державного кордону на його сухопутних ділянках або вздовж берегів прикордонних річок та інших водойм з урахуванням місцевих особливостей та умов. У межах цієї смуги діє особливий режим використання земель. Наприклад, проведення робіт в її межах потребує отримання дозволу, який надається Прикордонними військами та органами внутрішніх справ.

Захисні зони являють собою території з особливим режимом землекористування. Такий режим використання земель у зазначених зонах визначається характером оборонного об'єкта.

Захисні зони можуть встановлюватися як у межах земель, наданих для потреб оборони, так і за їх межами, тобто на суміжних земельних ділянках. У зв'язку з цим розрізняють внутрішні та зовнішні захисні зони. Установлення внутрішніх захисних зон пов'язане із забороною для сторонніх осіб проходу чи проїзду через певні земельні ділянки. Органи, у віданні яких перебувають землі оборони, можуть встановлювати на своїх земельних ділянках захисні зони будь-якого характеру. Обмежувальний режим цих зон має відповідати правилам утримання і експлуатації конкретних оборонних

об'єктів.

Земельні ділянки у межах територій зовнішніх захисних зон залишаються у власності або в користуванні тих суб'єктів, яким вони були надані, і використовуються ними з дотриманням зазначених обмежень. Строки і порядок проведення робіт у даних зонах повинні обов'язково погоджуватися з командуванням військової частини.

Щодо охоронних зон, то згідно зі ст. 112 ЗК України за необхідності вони створюються навколо військових та інших оборонних об'єктів для забезпечення нормальних умов експлуатації зазначених об'єктів, запобігання ушкодженню, а також зменшення їх негативного впливу на людей та довкілля, прилеглі землі та інші природні об'єкти.