Принципи складання карти довжини схилів за О.Спиридоновим у рівновеликих квадратах

Карти густоти горизонтального розчленування рельєфу, їх різновиди.

Інтенсивність такого розчленування визначається характером розвитку ерозійної мережі і щільністю розміщення форм рельєфу (додатних та від’ємних). Показники: довжина тальвегів ерозійних форм на одиницю площі; карти щільності розташування форм рельєфу; віддаленість вершин вододілів від тальвегів.

Карти довжини ерозійної мережі на одиницю площі. Складають на підставі топокарт великого масштабу. Карту ділять на квадрати і визначають в кожному загальну довжину ерозійної мережі. K=L/P, де К – показник горизонт. розчленування, L – довжина ерозійної мережі на площі Р.

Карти віддаленості від найближчих базисів денудації (довжини схилів). Показником є віддаленість вододілів від найближчих тальвегів. Ця відстань залежить від глибини розчленування і крутості схилу. l=h/tgά, де l – довжина схилу, h - висота схилу, ά – кут падіння схилу. Для побудови цих карт проводять тальвеги ерозійних форм і лінії вододілів. Між ними проводять лінії стоку, перетини яких з горизонталями з’єднують ізолініями і смуги між ними по різному зафарбовують або заштриховують.

· Спиридонов (1971) враховував середні значення віддаленості від місцевих базисів за формулою Всер=S/2L, де S – площа ділянки, L – довжина ерозійної мережі на ній.

· Чернін (1966) обчислював a=P/L, де a – середня довжина елементарного схилу поверхні, L – довжина всіх орографічних ліній на ділянці площею Р.

· Ченцов (1948) запропонував таку карту будувати способом профілів, якими визначають довжину між сусіднім тальвегом і вододілом.

Карти щільності розміщення форм рельєфу Спиридонов запропонував складати у відносних і абсолютних показниках. Відносний – Квідн.=N/P, абсолютний – Kабс.=√P/√N, де N – кількість западин, горбів і всіх нелінійних форм на площі Р. Відносний відображає кількість форм на одиницю площі, абсолютний – середню відстань між формами.

 

Способи побудови карт крутості земної поверхні.

Показниками крутості є кут нахилу або ухил, який рівний tgά. Спосіб побудови таких карт залежить від характеру і мети дослідження.

Наприклад під час вивчення силових процесів у Карпатському регіоні виправдалася шкала Брауде: менше 1° рівні, 1-3 похилі, 3-5 слабко спадисті, 5-8 спадисті, 8-12 сильно спадисті, 12-17 круті, 17-25 дуже круті, 25-35 надзвичайно круті, 35-60 надзвичайно круті, понад 60° - прямовисні.

У випадку вивчення лінійної та площинної ерозії складаються градації через 0°30”-1°. Симонов (1987) запропонував шкалу ухилів: 1 - 0,3%; 2 – 0,3-1,2; 3 – 1,2-6,4; 4 – 6,4-12; 5 – 12-15; 6 – 15% і більше.

Середні кути нахилу визначають за сіткою квадратів (Спиридонов, 1975), використовуючи формули:

1) tgά=h*∑L/P, де ά - середній кут нахилу, h - висота перетину рельєфу горизонталями, ∑L - сума довжин горизонталей на площі Р;

2) tgά=N*S/L, де S – висота перетину рельєфу горизонталями, N – кількість перетинів орографічних ліній горизонталями, L – довжина усіх орографічних ліній у квадраті.

За наявності карт відносних висот h і довжин схилів l середній кут обчислюють tgά=h/l.

Принципи складання карти довжини схилів за О.Спиридоновим у рівновеликих квадратах.

Цей спосіб є одним з найпоширеніших у складанні дрібномасштабних карт довжин схилів запропонований Спиридоновим (1952, 1975). Їх будують на топографічній основі великого масштабу. Досліджувану територію ділять на сітку елементарних басейнів (водозборів), розміри яких відображають густоту розчленування рельєфу. Потім в межах кожного басейну проводять лінії падіння схилів і на них відкладають відрізки, довжини яких визначають залежно від масштабу, детальності карт і типу рельєфу. Рівновіддалені точки від тальвегів з’єднують кривими, які є ізолініями відносних висот.

Спиридонов (1971) середні значення віддаленості від місцевих базисів для рівновеликих квадратів, невеликих трапецій враховував за формулою Всер=S/2L, де S – площа ділянки, L – довжина ерозійної мережі на ній. За значеннями величин, віднесеними до центра облікових квадратів або трапецій, можна провести ізолінії середньої віддаленості від тальвегів або середніх відстаней між сусідніми зниженнями. Цим способом визначення варто виконувати лише в ключових квадратах, статистично еталонних для окремих геоморфологічних районів, попередньо визначених за допомогою типологічної геоморфологічної карти.