Згода батьків на усиновлення

Ст. 217 СКУ

Усиновлення дитини здійснюється за вільною згодою її батьків.
2. Згода батьків на усиновлення дитини має бути безумовною. Угода про надання усиновлювачем плати за згоду на усиновлення дитини батькам, опікунам чи іншим особам, з якими вона проживає, є нікчемною.
3. Згода батьків на усиновлення може бути дана ними лише після досягнення дитиною двомісячного віку.
4. Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їхньої згоди на усиновлення потрібна згода їхніх батьків.
5. Письмова згода батьків на усиновлення засвідчується нотаріусом.
6. Мати, батько дитини мають право відкликати свою згоду на усиновлення до набрання чинності рішенням суду про усиновлення.

Однією з необхідних умов усиновлення дитини є вільна зго­да на це її батьків.

Усиновлення неможливе, якщо батьки відмовляються дати згоду на нього. Це пояснюється тим, що вони у першу чергу на­діляються правами (обов'язками), пов'язаними з вихованням своїх дітей. Наділення батьківськими правами інших осіб спри­чиняє втрату цих прав батьками.

У літературі з питань теорії сімейного права цілком слушно зазначається, що згода на усиновлення — це одне з найважли­віших особистих немайнових прав батьків, порушення якого призводить до істотного порушення їх прав. Адже наслідком усиновлення дитини стає повне припинення правового зв'язку між нею та її батьками.

Згоду на усиновлення треба одержати від обох батьків, неза­лежно від того, проживають вони разом з дитиною чи окремо від неї.

Така згода потрібна й тоді, коли батьки не проживають ра­зом, незалежно від того, зберігається укладений ними шлюб чи він припинений або визнаний судом недійсним.

Якщо батьки дитини не перебувають у шлюбі між собою і батьківство щодо н еї встановлене у порядку, передбаченому статтями 126—128 СК, або материнство визнане за рішенням суду (ст. 131 СК), також потрібна згода на усиновлення дитини обох батьків.

Для усиновлення дитини матері-одиначки потрібна лише її згода.

Якщо мати чи батько дитини є неповнолітніми, крім їх зго­ди на усиновлення дитини потрібна згода їх батьків (ч. 4 комен­тованої статті).

Така вимога закону пояснюється необхідністю додаткового захисту інтересів неповнолітніх батьків. Адже без цього вони можуть здійснити акт, про наслідки якого шкодуватимуть усе життя.

Згода батьків має бути усвідомленою та невимушеною.

Воля батьків щодо усиновлення їх дітей повинна формува­тися вільно, без стороннього протиправного впливу на неї. Так, якщо батьки дали згоду на усиновлення їх дітей внаслідок пог­рози, насильства, обману, введення їх в оману тощо, усинов­лення має бути визнане судом недійс Звідси випливає, що згода батьків на усиновлення дитини не повинна бути обумовлена одержанням ними певного зустрічно­го задоволення за угодою, наприклад, винагороди тощо, оскіль­ки акт усиновлення є безкорисливим і безоплатним.ним згідно з ч. 1 ст. 236 СК (див. коментар до цієї статті).

 

№ 46 Дієздатність особи: види.Емансипація.

За ступенем дієздатності фізичних осіб поділяють на:

1) повністю дієздатних;

2) з частковою дієздатністю;

3) з неповною дієздатністю;

4) з обмеженою дієздатністю;

5) недієздатних осіб.

Стаття 30. Цивільна дієздатність фізичної особи

 

1. Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює
значення своїх дій та може керувати ними.

 

Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми
діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх
здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе
цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести
відповідальність у разі їх невиконання.

 

2. Обсяг цивільної дієздатності фізичної особи встановлюється
цим Кодексом і може бути обмежений виключно у випадках і в
порядку, встановлених законом.

 

Стаття 31. Часткова цивільна дієздатність фізичної особи,
яка не досягла чотирнадцяти років

 

1. Фізична особа, яка не досягла чотирнадцяти років
(малолітня особа), має право:

 

1) самостійно вчиняти дрібні побутові правочини.

 

Правочин вважається дрібним побутовим, якщо він задовольняє
побутові потреби особи, відповідає її фізичному, духовному чи
соціальному розвитку та стосується предмета, який має невисоку
вартість;

 

2) здійснювати особисті немайнові права на результати
інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом.

 

2. Малолітня особа не несе відповідальності за завдану нею
шкоду.

 

Стаття 32. Неповна цивільна дієздатність фізичної особи у
віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років

 

1. Крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу,
фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років
(неповнолітня особа) має право:

 

1) самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або
іншими доходами;

 

2) самостійно здійснювати права на результати
інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом;

 

3) бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не
заборонено законом або установчими документами юридичної особи;

 

4) самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку)
та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими
коштами на рахунку).

 

2. Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків
(усиновлювачів) або піклувальників.

 

На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних
засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально
посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і
дозвіл органу опіки та піклування.

 

3. Неповнолітня особа може розпоряджатися грошовими коштами,
що внесені повністю або частково іншими особами у фінансову
установу на її ім'я, за згодою органу опіки та піклування та
батьків (усиновлювачів) або піклувальника.

{ Частина третя статті 32 в редакції Закону N 3201-IV (3201-15)
від 15.12.2005 }

4. Згода на вчинення неповнолітньою особою правочину має бути
одержана від батьків (усиновлювачів) або піклувальника та органу
опіки та піклування відповідно до закону.

{ Частина четверта статті 32 в редакції Закону N 3201-IV
(3201-15) від 15.12.2005; із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3234-VI (3234-17) від 19.04.2011 }

5. За наявності достатніх підстав суд за заявою батьків
(усиновлювачів), піклувальника, органу опіки та піклування може
обмежити право неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися
своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавити її
цього права.

 

Суд скасовує своє рішення про обмеження або позбавлення цього
права, якщо відпали обставини, які були підставою для його
прийняття.

 

6. Порядок обмеження цивільної дієздатності неповнолітньої
особи встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України
(1618-15).

{ Стаття 32 із змінами, внесеними згідно із Законом N 2620-IV
(2620-15) від 02.06.2005 }

Стаття 33. Цивільна відповідальність неповнолітньої особи

 

1. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за
порушення договору, укладеного нею самостійно відповідно до
закону.

 

2. Неповнолітня особа особисто несе відповідальність за
порушення договору, укладеного за згодою батьків (усиновлювачів),
піклувальника. Якщо у неповнолітньої особи недостатньо майна для
відшкодування збитків, додаткову відповідальність несуть її батьки
(усиновлювачі) або піклувальник.

 

3. Неповнолітня особа несе відповідальність за шкоду, завдану
нею іншій особі, відповідно до статті 1179 цього Кодексу.

 

Стаття 34. Повна цивільна дієздатність

 

1. Повну цивільну дієздатність має фізична особа, яка досягла
вісімнадцяти років (повноліття).

 

2. У разі реєстрації шлюбу фізичної особи, яка не досягла
повноліття, вона набуває повної цивільної дієздатності з моменту
реєстрації шлюбу.

 

У разі припинення шлюбу до досягнення фізичною особою
повноліття набута нею повна цивільна дієздатність зберігається.

 

У разі визнання шлюбу недійсним з підстав, не пов'язаних з
протиправною поведінкою неповнолітньої особи, набута нею повна
цивільна дієздатність зберігається.

 

Стаття 35. Надання повної цивільної дієздатності

 

1. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній
особі, яка досягла шістнадцяти років і працює за трудовим
договором, а також неповнолітній особі, яка записана матір'ю або
батьком дитини.

 

2. Надання повної цивільної дієздатності провадиться за
рішенням органу опіки та піклування за заявою заінтересованої
особи за письмовою згодою батьків (усиновлювачів) або
піклувальника, а у разі відсутності такої згоди повна цивільна
дієздатність може бути надана за рішенням суду.

 

3. Повна цивільна дієздатність може бути надана фізичній
особі, яка досягла шістнадцяти років і яка бажає займатися
підприємницькою діяльністю.

 

За наявності письмової згоди на це батьків (усиновлювачів),
піклувальника або органу опіки та піклування така особа може бути
зареєстрована як підприємець. У цьому разі фізична особа набуває
повної цивільної дієздатності з моменту державної реєстрації її як
підприємця.

 

4. Повна цивільна дієздатність, надана фізичній особі,
поширюється на усі цивільні права та обов'язки.

 

5. У разі припинення трудового договору, припинення фізичною
особою підприємницької діяльності надана їй повна цивільна
дієздатність зберігається.

 

Стаття 36. Обмеження цивільної дієздатності фізичної особи

 

1. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи,
якщо вона страждає на психічний розлад, який істотно впливає на її
здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

 

2. Суд може обмежити цивільну дієздатність фізичної особи,
якщо вона зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами,
токсичними речовинами, азартними іграми тощо і тим ставить себе чи
свою сім'ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов'язана
утримувати, у скрутне матеріальне становище.

{ Частина друга статті 36 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4416-VI (4416-17) від 21.02.2012 }

3. Порядок обмеження цивільної дієздатності фізичної особи
встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України
(1618-15).

 

4. Цивільна дієздатність фізичної особи є обмеженою з моменту
набрання законної сили рішенням суду про це.

 

Стаття 37. Правові наслідки обмеження цивільної дієздатності
фізичної особи

 

1. Над фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена,
встановлюється піклування.

 

2. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може
самостійно вчиняти лише дрібні побутові правочини.

 

3. Правочини щодо розпорядження майном та інші правочини, що
виходять за межі дрібних побутових, вчиняються особою, цивільна
дієздатність якої обмежена, за згодою піклувальника.

 

Відмова піклувальника дати згоду на вчинення правочинів, що
виходять за межі дрібних побутових, може бути оскаржена особою,
цивільна дієздатність якої обмежена, до органу опіки та піклування
або суду.

 

4. Одержання заробітку, пенсії, стипендії, інших доходів
особи, цивільна дієздатність якої обмежена, та розпоряджання ними
здійснюються піклувальником. Піклувальник може письмово дозволити
фізичній особі, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно
одержувати заробіток, пенсію, стипендію, інші доходи та
розпоряджатися ними.

 

5. Особа, цивільна дієздатність якої обмежена, самостійно
несе відповідальність за порушення нею договору, укладеного за
згодою піклувальника, та за шкоду, що завдана нею іншій особі.

 

Стаття 38. Поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,
цивільна дієздатність якої була обмежена

 

1. У разі видужання фізичної особи, цивільна дієздатність
якої була обмежена, або такого поліпшення її психічного стану,
який відновив у повному обсязі її здатність усвідомлювати значення
своїх дій та (або) керувати ними, суд поновлює її цивільну
дієздатність.

 

2. У разі припинення фізичною особою зловживання спиртними
напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, азартними
іграми тощо суд поновлює її цивільну дієздатність.

{ Частина друга статті 38 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 4416-VI (4416-17) від 21.02.2012 }

3. Піклування, встановлене над фізичною особою, припиняється
на підставі рішення суду про поновлення цивільної дієздатності.

 

4. Порядок поновлення цивільної дієздатності фізичної особи,
цивільна дієздатність якої була обмежена, встановлюється Цивільним
процесуальним кодексом України (1618-15).

 

Стаття 39. Визнання фізичної особи недієздатною

 

1. Фізична особа може бути визнана судом недієздатною, якщо
вона внаслідок хронічного, стійкого психічного розладу не здатна
усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

 

2. Порядок визнання фізичної особи недієздатною
встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України
(1618-15).

 

3. Якщо суд відмовить у задоволенні заяви про визнання особи
недієздатною і буде встановлено, що вимога була заявлена
недобросовісно без достатньої для цього підстави, фізична особа,
якій такими діями було завдано моральної шкоди, має право вимагати
від заявника її відшкодування.

 

Стаття 40. Момент визнання фізичної особи недієздатною

 

1. Фізична особа визнається недієздатною з моменту набрання
законної сили рішенням суду про це.

 

2. Якщо від часу виникнення недієздатності залежить визнання
недійсним шлюбу, договору або іншого правочину, суд з урахуванням
висновку судово-психіатричної експертизи та інших доказів щодо
психічного стану особи може визначити у своєму рішенні день, з
якого вона визнається недієздатною.

 

Стаття 41. Правові наслідки визнання фізичної особи
недієздатною

 

1. Над недієздатною фізичною особою встановлюється опіка.

 

2. Недієздатна фізична особа не має права вчиняти будь-якого
правочину.

 

3. Правочини від імені недієздатної фізичної особи та в її
інтересах вчиняє її опікун.

 

4. Відповідальність за шкоду, завдану недієздатною фізичною
особою, несе її опікун (стаття 1184 цього Кодексу).

Емансипація (від лат. emancipo — звільнюю від опіки) — термін, що позначає звільнення від залежності, утисків і обмежень. У XX ст. це слово тісно пов'язане із радикальним рухом за поліпшення становища жінок усуспільстві. Його аналіз суспільних відносин між статями глибший, ніж вимоги політичних та освітніх прав, що їх висували раніше фемінізм та суфражизм. Рух за емансипацію жіноцтва особливо посилився у США у 60—70х pp. XX ст.

Але все-таки під емансипацією, я думаю вони хочуть почути питання надання особі повної дієздатності.це стаття 35 ЦКУ.(див. вище)+ ст. 242-245 з ЦПКУ

№ 47: Підстави та порядок оголошення особи безвісно відсутньою

Згідно ЦКУ

Стаття 43. Визнання фізичної особи безвісно відсутньою

1. Фізична особа може бути визнана судом безвісно відсутньою,
якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає
відомостей про місце її перебування.

2. У разі неможливості встановити день одержання останніх
відомостей про місце перебування особи початком її безвісної
відсутності вважається перше число місяця, що йде за тим, у якому
були одержані такі відомості, а в разі неможливості встановити цей
місяць - перше січня наступного року.

3. Порядок визнання фізичної особи безвісно відсутньою
встановлюється Цивільним процесуальним кодексом України
(1618-15).

Стаття 44. Опіка над майном фізичної особи, яка визнана
безвісно відсутньою, а також фізичної особи, місце
перебування якої невідоме

1. На підставі рішення суду про визнання фізичної особи
безвісно відсутньою нотаріус за останнім місцем її проживання
описує належне їй майно та встановлює над ним опіку.

2. За заявою заінтересованої особи або органу опіки та
піклування над майном фізичної особи, місце перебування якої
невідоме, опіка може бути встановлена нотаріусом до ухвалення
судом рішення про визнання її безвісно відсутньою.

3. Опікун над майном фізичної особи, яка визнана безвісно
відсутньою, або фізичної особи, місце перебування якої невідоме,
приймає виконання цивільних обов'язків на її користь, погашає за
рахунок її майна борги, управляє цим майном в її інтересах.

4. За заявою заінтересованої особи опікун над майном фізичної
особи, яка визнана безвісно відсутньою, або фізичної особи, місце
перебування якої невідоме, надає за рахунок цього майна утримання
особам, яких вони за законом зобов'язані утримувати.

5. Опіка над майном припиняється у разі скасування рішення
суду про визнання фізичної особи безвісно відсутньою, а також у
разі появи фізичної особи, місце перебування якої було невідомим.

Стаття 45. Скасування рішення суду про визнання фізичної
особи безвісно відсутньою

1. Якщо фізична особа, яка була визнана безвісно відсутньою,
з'явилася або якщо одержано відомості про місце її перебування,
суд за місцем її перебування або суд, що постановив рішення про
визнання цієї особи безвісно відсутньою, за заявою цієї особи або
іншої заінтересованої особи скасовує рішення про визнання фізичної
особи безвісно відсутньою.

 

В ЦПК – ст.. 246-250,але думаю,то недоцільно читати.хз(

№ 48: підстави та порядок визнання особи померлою

Стаття 46. Оголошення фізичної особи померлою

1. Фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у
місці її постійного проживання немає відомостей про місце її
перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за
обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати
її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести
місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від
певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок
надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру -
протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної
комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та
природного характеру. { Частина перша статті 46 із змінами, внесеними згідно з Законом
N 1568-VI (1568-17) від 25.06.2009 }

2. Фізична особа, яка пропала безвісти у зв'язку з воєнними
діями, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років
від дня закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин
справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього
строку, але не раніше спливу шести місяців. 3. Фізична особа оголошується померлою від дня набрання
законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала
безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави
припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв'язку
з воєнними діями, може бути оголошена померлою від дня її
вірогідної смерті.

4. Порядок оголошення фізичної особи померлою встановлюється
Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15).

Стаття 47. Правові наслідки оголошення фізичної особи
померлою

1. Правові наслідки оголошення фізичної особи померлою
прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

2. Спадкоємці фізичної особи, яка оголошена померлою, не
мають права відчужувати протягом п'яти років нерухоме майно, що
перейшло до них у зв'язку з відкриттям спадщини.

Нотаріус, який видав спадкоємцеві свідоцтво про право на
спадщину на нерухоме майно, накладає на нього заборону відчуження.

Стаття 48. Правові наслідки появи фізичної особи, яка була
оголошена померлою

1. Якщо фізична особа, яка була оголошена померлою, з'явилася
або якщо одержано відомості про місце її перебування, суд за
місцем перебування цієї особи або суд, що постановив рішення про
оголошення її померлою, за заявою цієї особи або іншої
заінтересованої особи скасовує рішення суду про оголошення
фізичної особи померлою.

2. Незалежно від часу своєї появи фізична особа, яка була
оголошена померлою, має право вимагати від особи, яка володіє її
майном, повернення цього майна, якщо воно збереглося та безоплатно
перейшло до неї після оголошення фізичної особи померлою, за
винятком майна, придбаного за набувальною давністю, а також грошей
та цінних паперів на пред'явника.

3. Особа, до якої майно перейшло за відплатним договором,
зобов'язана повернути його, якщо буде встановлено, що на момент
набуття цього майна вона знала, що фізична особа, яка була
оголошена померлою, жива.

У разі неможливості повернути майно в натурі особі, яка була
оголошена померлою, відшкодовується вартість цього майна.

4. Якщо майно фізичної особи, яка була оголошена померлою і
з'явилася, перейшло у власність держави, Автономної Республіки
Крим або територіальної громади і було реалізоване ними, цій особі
повертається сума, одержана від реалізації цього майна.