Взаємодія свідомості та підсвідомості

У зоні ясного свідомості знаходить своє відображення мала частина одночасно приходять із зовнішнього та внутрішнього середовища організму сигналів. Сигнали, що потрапили в зону ясного свідомості, використовуються людиною для усвідомленого управління своєю поведінкою. Решта сигнали також використовуються організмом для регулювання деяких процесів, але на підсвідомому рівні. Усвідомлення ускладнюють регулювання або рішення задачі обставин сприяє знаходженню нового режиму регулювання або нового способу розв'язання, але як тільки вони знайдені, керування знову передається в підсвідомість, а свідомість звільняється для вирішення знову виникаючих труднощів. Ця безперервна передача керування, що забезпечує людині можливість вирішувати всі нові завдання, спирається на гармонійна взаємодія свідомості і підсвідомості. Свідомість залучається до даного об'єкту тільки на короткий інтервал часу і забезпечує вироблення гіпотез у критичні моменти браку інформації.

Велика частина процесів, що протікають у внутрішньому світі людини, їм не усвідомлюється, але в принципі кожен з них може стати усвідомленим. Для цього потрібно висловити його словами - вербалізувати. Виділяють:

1. підсвідоме - ті уявлення, бажання, дії, устремління, які пішли зараз з свідомості, але можуть потім прийти до тями;

2. власне несвідоме - таке психічне, яке ні за яких обставин не стає свідомим.

Людина може прийти в конфлікт з численними соціальними заборонами, у разі конфлікту у нього наростає внутрішня напруженість і в корі головного мозку виникають ізольовані вогнища збудження. Для того, щоб зняти збудження, потрібно насамперед усвідомити сам конфлікт і його причини, але усвідомленням неможливо без тяжких переживань, і людина перешкоджає усвідомленню, ці важкі переживання витісняються з сфери свідомості.

Для виключення такого хвороботворного впливу необхідно усвідомити травмує фактор і переоцінити його, ввести його в структуру інших факторів та оцінок внутрішнього світу і тим самим розрядити вогнище порушення та нормалізувати психічний стан людини. Тільки таке свідомість усуває травмуючий вплив "неприйнятною" ідеї чи бажання. Заслуга Фрейда у тому, що він сформулював зазначену залежність і включив її в основу терапевтичної практики "психоаналізу". Психоаналіз включає пошук прихованих вогнищ в корі мозку, що виникають при витіснення неприйнятних бажань, і обережну допомогу людині у свідомості і переоцінці тривожних його переживань. Психоаналіз включає пошук вогнища (його пригадування), розтин його (переклад інформації в словесну форму), переоцінку (зміна системи установок, відносин) переживання відповідно до нової значимістю, ліквідацію вогнища збудження, нормалізацію психічного стану людини. Тільки переводячи неусвідомлені імпульси в свідомість, можна досягти контролю над ними, набуваючи більшу владу над своїми вчинками і підвищуючи впевненість у своїх силах.

Свідомість як внутрішня модель, що відображає зовнішню середу людини і його власний світ в їх стабільних властивості і динамічних взаєминах, допомагає людині ефективно діяти в реальному житті.

Стан свідомості. Роль сну

Традиційно психологія визнає два стани свідомості, притаманних усім людям: 1) сон, розглянутий як період відпочинку, 2) стан неспання, або активний стан свідомості, якому відповідає активація всього організму, що дозволяє йому вловлювати, аналізувати сигнали зовнішнього світу, відправляти деякі з них у пам'ять або ж реагувати на них адекватним або неадекватною поведінкою в залежності від попереднього досвіду і навичок. Таким чином, неспання - це стан, у якому ми можемо пристосовуватися до зовнішнього світу.

У середньому наш організм функціонує з чергуванням: 16 годин неспання і 8 годин сну. Цей 24-годинний цикл управляється внутрішнім контрольним механізмом, званим біологічним годинником, які відповідальні за порушення центру сну, розташованого в стовбурі мозку, і центру неспання, яким служить ретикулярна формація мозку. Тривалий час вважали, що сон - це просто повний відпочинок організму, що дозволяє йому відновлювати сили, витрачені у період неспання. Так, нестача сну істотно позначається на поведінці: погіршується або навіть порушується розумова і трудова діяльність, деякі люди засипають буквально стоячи, галюцинує або починають марити після 2-3 днів позбавлення сну. Зараз відомо, що сон - не просто відновлювальний період для організму, а включає різні стадії, виконує різноманітні функції.Виділяють "повільний сон" і "швидкий, парадоксальний сон" залежно від особливостей мозкової активності.

Відповідно до гіпотези Хартмана (1978), відключення людини від зовнішнього середовища під час сну необхідно для змістовної обробки накопиченої за день інформації.

Сновидіння відображають мотивацію, бажання людини, ці мотивації як би спливають під час сну, коли клітини ретикулярної формації посилають збудливі імпульси центрам, відповідальним за потягу і інстинкти. Сновидіння як би служать для символічної реалізації нереалізованих бажань людини, розряджають вогнища збудження, що виникли через незакінчених справ і тривожних думок. Сновидіння забезпечують психологічний комфорт, зменшуючи виникла протягом дня емоційну напруженість і викликаючи цим почуття задоволення і полегшення. Сновидіння, інтенсивна робота мозку уві сні мають на меті допомогти людині вирішити його проблеми під час сну або ослабити або навіть усунути тривожне людини бажання, переживання.

У сновидіннях використовуються механізми образного мислення для вирішення мотиваційних конфліктів, які не вдається вирішити за допомогою логічного аналізу під час неспання, тобто сновидіння являють собою механізм психологічного захисту і стабілізації людини, завдяки якій людина черпає енергію, необхідну для розв'язання своїх проблем. Сновидіння є своєрідним "вікном" у несвідоме людини і своєрідним "каналом" обміну інформацією між несвідомим і свідомістю, коли більш інформаційно насичене "несвідоме" здатне в символічній або явній формі передати важливу інформацію для свідомості (наприклад, пророчі сни про майбутні можливі події, про виникають захворюваннях, про внутрішні душевних больових точках і т.п.).

Я-концепція

Я-концепція - одне з базових понять гуманістичної психології, відносно стійка сукупність уявлень індивіда про себе, інтегральна характеристика, на базі якої індивідом будується ставлення до себе та взаємодія з іншими людьми.

Незважаючи на стійкість, «я-концепція» - не статичне, а динамічне утворення. На формування «я-концепції» впливає цілий комплекс факторів, з яких особливо важливі контакти зі «значущими іншими», по суті визначають уявлення про самого себе. У сучасній психології Я-концепція розглядається як один з компонентів особистості, як ставлення індивіда до самого себе. Поняття «Я-концепція» виражає єдність і цілісність особистості з її суб'єктивною внутрішньою стороною, тобто те, що відомо індивіду про самого себе, яким він бачить, відчуває і уявляє себе сам. (Гримак Л. П., 1991, с. 197).

Я-концепція - це сукупність установок на самого себе. У більшості визначень установки підкреслюються три головних її елемента, її три психологічні складові:

1. Образ Я - уявлення індивіда про самого себе.

2. Самооцінка - афективна оцінка цього уявлення, яка може володіти різною інтенсивністю, оскільки конкретні риси образу Я можуть викликати більш-менш сильні емоції, пов'язані з їх прийняттям або осудом.

3. Потенційна поведінкова реакція, тобто ті конкретні дії, які можуть бути викликані образом Я і самооцінкою.

Предметом самосприйняття і самооцінки індивіда можуть, зокрема, стати його тіло, його здібності, його соціальні відносини і безліч інших особистісних проявів.

Висновок

На мій погляд, тема свідомості та самосвідомості особистості у наш час дуже актуальна, адже самосвідомість - це усвідомлення людиною своїх якостей, здібностей, можливостей, знань, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, цілісна оцінка самого себе як відчуває і мислячої істоти, як діяча. Самосвідомість властиво не тільки індивіду, а й соціальним групам. У самосвідомості людина виділяє себе з навколишнього світу подій і людей, визначає своє місце у взаєминах з природою і суспільством. Самосвідомість тісно пов'язане з рефлексією та побудовою Я-концепції, де воно підноситься до рівня теоретичного мислення.Самосвідомість починає формуватися на ранніх етапах онтогенезу в процесах становлення образу себе, уявлення про себе, самооцінки, ставлення до себе. Оскільки мірою і вихідним пунктом відносини людини до себе виступають насамперед інші люди, самосвідомість має соціальний, суспільний характер.

Свідомість людини - це відображення, що виокремлює об'єктивні стійкі властивості предметної дійсності, формування спільних для всіх людей знань про світ.

У даний момент історії свідомість людей продовжує розвиватися, причому цей розвиток, мабуть, йде з відомим прискоренням, викликаним прискореними темпами наукового, культурного і технічного прогресу. Такий висновок можна зробити на підставі того, що всі процеси в основних напрямках перетворення свідомості, існують і посилюються.

1. Свідомість - вища форма відображення дійсного світу, властива тільки людині. Воно пов'язане з членороздільної промовою, логічними узагальненнями, абстрактними поняттями.

2. Формування свідомості пов'язано з виникненням праці.

3. Свідомість - функція найскладнішої матеріальної, фізіологічної системи - людського мозку.

4. Свідомість має можливість впливати на навколишню дійсність.

МЕТОД РЕПЕРТУАРНЫХ РЕШЕТОК [ method of repertory grids ]

Метод научного направления: психологии конструктов личности.
Метод предложен более 50 лет назад Джорджем Келли (George A. Kelly, 1905-1967, американский математик, клиническийпсихолог, автор и основатель оригинального научного направления: психологии конструктов личности. Kelly, G. A. The Psychology of Personal Constructs. Volume 1: A Theory of Personality. Volume 2: Clinical Diagnosis and Psychotherapy. New York. Norton. 1955, Перевод на русский: Теория личности. Психология личных конструктов. Перевод и научная редакция А.А.Алексеева. Речь, СПб 2000. URL: http://why.botik.ru/educ/PSYCHOLOGY/Library/Kelly/Kelly-main.ru.html
Суть метода репертуарных решеток заключается в следующем. Индивид самостоятельно или с помощью эксперта извлекает из памяти (осознанной или безсознательной) сугубо индивидуальную информацию об интересующей исследователя области. Особенностью полуформализованного интервью является то, что оно стандартизовано по форме, но индивидуально посодержанию. Этим достигается требование максимально устранить влияние установок эксперта. Полученная индивидуальная информация формализуется и исследуется с использованием социального опыта - универсальными научными методами. На конечном этапе независимая оценка результатов, выводы и практические рекомендации могут быть сделаны экспертом.
Последовательность этапов исследования может быть охарактеризована в упрощенном варианте следующим образом.
1. Формулирование общей цели исследования.
2. Формулирование предпосылок. Главная предпосылка заключается в следующем. Любой человек для организации своегоповедения использует иерархическую систему собственных прогнозов или установок, моделей будущего. Эта система и ее компоненты сознательно или неосознанно конструируются человеком в процессе опыта. Осознанные и сформулированныехарактеристики моделей будущего (разного уровня иерархии) Келли назвал индивидуальными конструктами (конструктами личности).
3. Определение соответствующей области познания (домена), интересующей исследователя. В общем случае указанная область может относиться к исследователю (самопознание), к физической среде (любые материальные сущности), ксоциальной среде (индивидам или социальным группам), к комбинации указанных сущностей и отношениям между ними.
4. Выявление или назначение главных атрибутов домена. Этим атрибутам Дж.Келли дал условное название - элементы(домена познания). Возможно движение к вышележащим или нижележащим уровням иерархии элементов («лестница»), составляющих данный домен.
5. Выявление главных характеристик элементов - биполярных конструктов. Результаты двух последних этапов записываются в двумерную таблицу. Столбцы таблицы соответствуют элементам, а строки - конструктам. Такую таблицу Келли назвал «репертуарной решеткой». Название это образное. Репертуарной (repertory - репертуар, наличие чего-либо, запас) таблица названа по-видимому потому, что отражает репертуар индивида, индивидуальные возможности обследуемого, его ресурсы относительно наличия «элементов» (если он выбирает их самостоятельно) и его ресурсы относительно «конструктов», характеризующих элементы. В этот репертуар также входят возможности мышления (способность выявить «конструкты») и лингвистические возможности (способность выразить «конструкты» в виде биполярных понятий). Решетка (grid - решетка, сетка) - образное название двумерной таблицы, образованной прямоугольной решеткой, сеткой, состоящей из линий. Иногда такую таблицу неверно называют матрицей.
6. Количественная оценка конструктов по выбранной шкале. Как правило, это шестибалльная шкала.
7. Обработка результатов. В настоящее время - кластерный анализ с использованием персональной ЭВМ. Примером подобного полностью интерактивного инструмента является Enquire Within™ (URL: http://www.enquirewithin.co.nz/index.htm). 8. Логический анализ результатов и формулирование выводов и практических рекомендаций.
Метод репертуарных решеток Дж. Келли находит широкое применение во всех сферах деятельности человека. Вместе с тем, между представлениями Дж. Келли о значении антиципации в поведении человека и методом репертуарных решеток существует громадная пропасть. Именно потому нередко метод репертуарных решеток используют в полном отрыве отконцепций о конструктах личности Дж.Келли и от психологии вообще. По-видимому это связано с тем, что Дж. Келли не смог преодолеть той границы знаний об антиципации (предвидении, прогнозировании), которая существовала в науке до него (Библейские Пророки, Коранические пророчества, Сеченов И.М., Павлов И.П., Узнадзе Д.Н., Бернштейн Н.А., Анохин П.К. и мн. др.). Очень вероятно, что причиной тому была ограниченность методологии, которую использовал Дж.Келии, детерминистской методологии, на которой основывались и его предшественники. Детерминистская методология просто не позволяла идти дальше. Метод репертуарных решеток не предназначен ни для выявления прогнозов, ни для выявления степени реализации прогнозирования. Следовательно метод репертуарных решеток не обладает специфичностью по отношению к предметупознания - антиципации, слабо соответствует этому предмету. Это прекрасный универсальный метод, но не метод исследования антиципации. Именно из-за отсутствия этой специфичности он не дополняет представлений об антиципации, они остаются у Келли и его современных последователей на уровне концепций, но не теории, как и у их многочисленных предшественников.
Представления в данной области знаний могут обрести право назваться теорией тогда, когда они в своем развитии дойдут до обретения специфичного метода, универсального для любых объектов, обладающих функцией антиципации. Возможность развития этих представлений возникла только с использованием в науке вероятностной методологии (Трифонов Е.В., 1972, …..2001). Именно так появился в психофизиологии термин «прогнозирование» (Трифонов Е.В., 1972, …..2001), имеющий новоезначение. Использование вероятностной методологии привело к созданию универсального метода (Трифонов Е.В., 1972, …..2001) исследования прогнозирования. Этот метод позволяет объективно оценить степень реализации прогнозирования у индивида в конкретных психофизических системах разной сложности. А это, в свою очередь, открывает новые пути для управления поведением человека в норме (организация деятельности) и при патологии (лечение). Наличие такого метода переводит знания о прогнозировании с уровня концепций на уровень теории.