Хіічне зараження є наслідком аварії на ХНО і транспортних засобах, що перевозять СДОР (сильнодіючі отруйні речовини). Вирішальне значення при аваріях на ХНО має швидкість виконання заходів щодо захисту населення. При загрозі чи виникненні аварії негайно, відповідно до діючих планів, здійснюється оповіщення працюючого персоналу і населення, що проживає поблизу. Населенню даються вказівки про порядок поводження. Про аварію керівник об‘єкта або черговий диспетчер доповідає начальнику ЦО міста, області. За сигналом оповіщення:
▪ населення вдягає засоби захисту органів дихання (табельні або найпростіші) і виходить із зони зараження в зазначений район;
▪ особовий склад органів керування збирається на пунктах керування;
▪ особовий склад підрозділів рятувальних служб прибуває до місця аварії;
▪ спеціалізовані невоєнізовані формування, формування медичної служби й охорони громадського порядку прибувають у призначені пункти збору.
• У першочерговому порядку організовується розвідка, що встановлює місце аварії, вид СДОР, ступінь зараження нею території і повітря, стан людей в зоні зараження, межі зон зараження, напрямок і швидкість вітру, напрямок поширення забруднення, в короткий термін. Тому вирішальне значення в цих умовах має оперативність (швидкість) виконання заходів щодо захисту населення і персоналу. Основі заходи захисту:
▪ Використання ЗІЗ і приміщень з режимом ізоляції.
▪ Застосування антидотів (протиотрут) і засобів обробки шкірних покривів.
▪ Дотримання режимів поведінки (захисту) на зараженій території.
▪ Евакуація людей із зони зараження, що виникла при аварії.
▪ Санітарна обробка людей, дегазація одягу, території, будівель, транспорту, техніки і майна.
• Персонал і населення, що працюють і проживають поблизу ХНО, повинні знати властивості, ознаки і потенційну небезпеку СДОР, використовуваних на даному об‘єкті, вміти діяти при виникненні аварії, робити першу медичну допомогу ураженим. Робітники та службовці, почувши сигнал оповіщення, повинні негайно надягти ЗІЗ, насамперед ізолюючі та промислові протигази. Кожний на своєму робочому місці повинен зробити все можливе для зниження згубних наслідків аварії: забезпечити правильне відключення енергоджерел, зупинити агрегати, апарати, перекрити газові, парові і водяні комунікації згідно з умовами технологічного процесу і правилами техніки безпеки. Потім персонал укривається в підготовлених сховищах або виходить із зони зараження. Працівники, що входять у невоєнізовані формування ЦО, за сигналом про аварію прибувають на пункт збору формування і беруть участь у локалізації і ліквідації осередку хімічного ураження. При змушеному перебуванні на зараженій місцевості необхідно суворо дотримуватись таких правил: - рухатись швидко, але не бігти і не піднімати пилу;-не тулитися до будинків і не торкатися навколишніх предметів;-не наступати на краплі рідини чи порошкоподібні розсипи невідомих речовин, що зустрічаються на шляху;-не знімати ЗІЗ до розпорядження;-при виявленні крапель СДОР на шкірі, одязі, взутті, ЗІЗ зняти їх тампоном з паперу, ганчір‘я чи носовою хусткою;-при можливості надати необхідну допомогу постраждалим дітям, старим, нездатним рухатися самостійно.
• Після виходу із зони зараження потрібно пройти санітарну обробку. Потерпілим, у тому числі і незначно (у яких з‘явилися кашель, нудота і т.п.) повинні звернутися в медичні установи для визначення ступеня ураження і проведення профілактичних та лікувальних заходів. . 1надягти на потерпілого промисловий протигаз марки “В” чи цивільний – ЦП-5(ЦП-7);2винести потерпілого на носилках на незаражену територію і зняти протигаз;3звільнити від одягу, що стримує дихання;4при відсутності дихання провести штучне, переважно методом “рот у рот”;5забезпечити повний спокій, а в холодну пору року і відігрівання потерпілого;6для пом‘якшення подразнення дихання дати подихати парою 0,5 – процентного розчину питної соди і, по можливості, киснем;7промити шкіру і слизові оболонки 2-процентним содовим розчином;8забезпечити вживання потерпілому теплої води з содою, чаю чи кави;9запобігти можливості самостійного пересування потерпілого, подальше транспортування його повинне проводитися тільки в лежачому стані.
• Аміак – безбарвний газ з різким задушливим запахом, його щільність за нормативних умов 0,771 г/л; температура кипіння – 330 С - 35о С, при тиску 900 000 Па (9 атм) зріджується при кімнатній температурі. Вибухонебезпечний, отруйний, добре розчиняється у воді; 10-процентний водяний розчин аміаку називають нашатирним спиртом. Перша допомога ураженому аміаком:
▪ надягти на постраждалого промисловий протигаз марки К чи М, при дуже високих концентраціях аміаку – ізолюючий протигаз;
▪ винести із зони зараження, зняти протигаз і заражений одяг;
▪ при ослабленні чи зупинці подиху зробити штучне дихання переважно методом “рот в рот”;
▪ дати подихати водяними парами і попити теплого молока;
▪ при потраплянні аміаку в шлунок викликати штучне блювання;
▪ при потраплянні аміаку в очі промити їх водою;
▪ при великих опіках – ввести знеболюючі засоби і зробити перев‘язки;
забезпечити потерпілому повний спокій і тепло.
Планування заходів і запобігання поширенню інфекційних захворювань з первинного осередку
У результаті потрапляння в навколишнє середовище небезпечних біологічних засобів (аварія, випадкове занесення збудника хвороби чи застосування біологічної зброї) і поширення на місцевості хвороботворних мікробів, токсинів, небезпечних шкідників можуть утворитися зони біологічного зараження й осередки біологічного ураження.
Біологічні засоби належать до засобів масового зараження й ураження людей, тварин, рослин і зараження об'єктів зовнішнього середовища.
Зона біологічного зараження — це територія, заражена біологічними збудниками захворювань у небезпечних для людей, тварин або рослин межах.
Збудники інфекційних хвороб можуть поширюватися, збільшуючи зону зараження, людьми, комахами, особливо кровососними, тваринами, гризунами, птахами. Заражатися можуть люди, сільськогосподарські тварини і птиця, дикі звірі і птахи, повітря, місцевість, водойми, колодязі, резервуари з питною водою, фураж, сільськогосподарські посіви, запаси урожаю, продукти харчування, техніка, виробничі приміщення, пасовища і житлові приміщення.
Осередок біологічного ураження — це територія, на якій у результаті впливу біологічних засобів (зброї противника) виникли масові ураження людей, сільськогосподарських тварин, рослин. Він може утворитися не тільки в зоні зараження, а й за її межами, як результат поширення інфекційних захворювань. Осередок біологічного ураження характеризується видом біологічних засобів, кількістю уражених людей, тварин, рослин, тривалістю дії уражуючих властивостей збудників хворосередку ураження.
На основі узагальнення даних, одержаних від санітарно-епідеміологічних станцій, ветеринарно-бактеріологічних лабораторій, станцій захисту рослин, медичними службами цивільного захисту і службами захисту тварин і рослин встановлюються межі зони біологічного зараження й осередку ураження.
Основою осередку біологічного ураження можуть бути хвороботворні мікроби, їх токсини, а також найбільш небезпечні шкідники рослин.
При виникненні осередку біологічного зараження для запобігання поширенню інфекційних захворювань із первинного осередку, вводиться карантин і обсервація.
Карантин — це система державних заходів, які проводяться в епідемічному (епізоотичному, епіфітотичному) осередку для запобігання поширенню інфекційних захворювань із вогнища ураження та для повної ізоляції і ліквідації його.
Карантин передбачає ізоляцію колективу, всередині якого виникли інфекційні хвороби, з госпіталізацією хворих, обсервацією тих, хто був у контакті з ними, медичним і ветеринарним спостереженням за рештою. З цією метою проводяться такі адміністративно-господарські заходи: забороняються в'їзд і виїзд людей, вивезення тварин, продукції тваринництва і рослинництва, прийом посилок. Проводяться протиепідемічні, ветеринарно-санітарні, санітарно-гігієнічні, проти-епізоотичні лікувально-профілактичні заходи.
Навколо осередку встановлюють охорону. Через спеціальні пункти під контролем медичної служби ЦО організують постачання людей, які знаходяться в осередку.
Обсервація — це система заходів спостереження за ізольованими людьми або тваринами, які прибули з осередку, на який някляли карантин, або перебувають у загрозливій зоні, тобто на території, яка межує з осередком ураження.
Ці заходи включать обмеження в'їзду і виїзду, вивезення з осередку майна, урожаю, продукції тваринництва без попереднього знезараження і дозволу медичної й ветеринарної служб, посилений медичний контроль за продуктами харчування і водою.
В осередку біологічного зараження проводять профілактичні й санітарно-гігієнічні заходи, дезинфекцію і санітарну обробку людей, тварин, води, техніки та ін.
Особовий склад формувань цивільного захисту, робітники і службовці, які перебувають в осередку, для його ліквідації переводяться на казармене становище.
Тривалість карантину і обсервації встановлюють, виходячи із тривалості максимального інкубаційного періоду захворювання.
Осередок біологічного ураження може бути в мирний час при виникненні інфекційних захворювань людей, тварин і рослин внаслідок завезення чи перенесення збудника хвороби з інших країн або в результаті порушення епідеміологічних норм.
Біологічні засоби, які є основою осередку ураження, належать до засобів масового ураження людей, тварин, рослин і зараження об'єктів зовнішнього середовища.
Для підриву економіки держави, виведення із строю людей, знищення поголів'я сільськогосподарських тварин, зменшення продукції тваринництва і рослинництва таке ураження може бути організоване противником у мирний час диверсійним методом, а у воєнний час в результаті застосування біологічної зброї як зброї масового ураження стратегічного призначення.
Біологічна зброя — це спеціальні боєприпаси і бойові прилади із засобами доставки, оснащені біологічними засобами і призначені для масового ураження людей, сільськогосподарських тварин, посівів сільськогосподарських культур, псування продуктів харчування, палива, техніки і води.
Застосування біологічних засобів пов'язане з властивостями патогенних мікробів у природних умовах проникати в організм людини і тварини такими шляхами:
— з повітрям через органи дихання — аерогенний, повітряно-крапельний шлях;
— з продуктами харчування і водою через травний тракт — аліментарний шлях;
— через непошкоджену шкіру в результаті укусів заражених кровососних членистоногих — трансмісійний шлях;
— через слизові оболонки рота, носа, очей, а також через пошкоджену шкіру — контактний шлях.
З воєнною метою вивчені й запропоновані такі способи бойового застосування біологічних засобів:
— розпилення біологічних рецептур для зараження приземного шару повітря частинками аерозолю — аерозольний спосіб;
— розсіювання штучно заражених біологічними засобами кровососних переносників — трансмісійний спосіб.
