Принципи та методика викладу теоретичного матеріалу.
Будь-яке заняття з учнями передбачає наявність таких елементів: організація, визначення мети заняття, мотивація, актуалізація опорних знань, подача матеріалу теми, закріплення засвоєного, завдання для самостійної роботи, контроль засвоєного. Найбільшу увагу викладач має приділити визначенню мети конкретного уроку в контексті навчальних цілей усього курсу.
Педагогічна технологія полягає в тому, що цілі навчання формулюються через його результати, які виявляються у вчинках та діяльності учнів, причому таких вчинках, які вчитель або інший експерт можуть точно кваліфікувати. Відтак виникає дуже складна методична проблема, як перекласти результати економічного навчання мовою економічної поведінки і вчинків учнів.
Це можна зробити різними способами: або створенням чіткої системи цілей, де були б виділені їхні категорії та ієрархія (педагогічні таксономії), або створенням максимально конкретних описових стандартів як цілей навчання, так і його результатів. На відміну від точних наук в економіці це надзвичайно складна справа.
Для закріплення знань в кінці кожної теми можна дати комплекс основних питань з даної теми, навчальні завдання і тести. Крім того, викладач в кінці теми формулює основні положення і висновки, наводить приклади з повсякденного життя, різні розрахунки і вправи. Можна дати типові зразки розв’язування задач тощо.
Готуючи кожний урок, вчитель має завжди пам’ятати, що навчання — це системний процес. Краще писати тези уроку короткими фразами і давати якнайбільше цікавих життєвих прикладів. Кращий урок або лекція — це такі, коли вже в процесі лекції слухач розуміє основне.
Як відомо, і уроки, і лекції відрізняються за структурою, за методичними прийомами, за інтелектуальним рівнем, за стилем, за результатом. Викладачі створили велику кількість ефективних прийомів та методик. міжпредметні спарені уроки. Їхня суть полягає в творчому осмисленні того самого навчального матеріалу з погляду різних наук і створенні узагальненої картини явищ, що вивчаються.
Є уроки інтегровані, коли вивчається матеріал кількох тем одним блоком; є міжпредметні, що об’єднують споріднений матеріал кількох предметів; є уроки-есе; є театралізовані уроки; урок-конкурс; урок-аукціон; урок-телеміст; урок-прес-конференція; урок — ділова гра; урок-суд; урок-практикум; урок-семінар; урок-екскурсія і т.п.
Але до якого б типу урок не належав, у ньому завжди мають бути реалізовані всі ланки процесу навчання:
— постановка пізнавального завдання (що буде вивчатися);
— мотивація (чому це треба вивчати, знати й уміти);
— відбір змісту, встановлення послідовності його викладання;
— використання методичних засобів і дидактичних прийомів
Треба запам’ятати, що головне в уроці і лекції:
— початок,
— вміння просто пояснити складні поняття,
— закінчення уроку (контроль, тест),
— вміння ставити запитання.
Особливості методики проведення практичних і семінарських занять
Семінарські заняття означають дискусію з окресленої проблеми. Мета їх – навчити студентів логічно висловлювати і обґрунтовувати свої думки із якоїсь проблеми. Семінарські заняття поділяють на підготовчі (просемінарські), власне семінарські заняття, “предметні” семінари-конференції. Просемінарське заняття — перехідна від уроку форма організації пізнавальної діяльності учнів через практичні й лабораторні заняття, в структурі яких є окремі компоненти семінарської роботи, заняття практикуми для підготовки студентів до самостійної роботи з першоджерелами, складання конспектів, тез доповідей. Розрізняють такі види власне семінарських занять: розгорнута бесіда; доповідь (повідомлення) — обговорення доповідей і творчих робіт, коментоване читання, розв'язування задач; диспут.
Семінарська форма занять передбачає обговорення проблем, що стосуються раніше прочитаної лекції чи розділу курсу. Готуючись до семінару, студенти можуть працювати над повідомленнями з окремих питань, проводити спостереження, збирати певний фактичний матеріал, відвідувати музеї, читати додаткову літературу, знайомитись з документами.
Семінар-конференцію проводять після вивчення певного розділу програми. У підготовці до нього використовують більше джерел інформації: тривалі спостереження, матеріали екскурсії, результати дослідів на пришкільній ділянці, літературу. На завершення викладач аналізує та оцінює зміст доповідей, стисло характеризує виступи, за потреби робить доповнення й виправляє помилки, радить учням, як працювати над проблемою надалі, якщо вона їх зацікавила. За доповіді, повідомлення і змістовні доповнення він виставляє учням оцінки.
Практикум передбачає самостійне виконання практичних і лабораторних робіт. Головна мета практикуму – практичне застосування сформованих раніше умінь і навичок, узагальнення і систематизація теоретичних знань; ознайомлення учнів з інструкцією; добір необхідного обладнання та матеріалів; виконання роботи під керівництвом учителя; складання учнями звіту, обговорення й теоретична інтерпретація отриманих результатів.
Факультативні заняття - це форма організації навчання — єднальна ланка між уроками та позакласними заняттями і сходинка від засвоєння предмета до вивчення науки, засіб ознайомлення учнів з методами наукового дослідження. Учнів залучають до факультативів на добровільних засадах, відповідно до їхніх бажань, нахилів, інтересів.
Екскурсії. Відмінність екскурсії від уроку як форми організації навчання полягає в тому, що вона не можебути жорстко обмежена в часі, і головний її зміст — приймання учнями предметів і явищ у природній обстановці.
Проведення практичних занять з використанням різних методик “ мозкового штурму ”, що засновані на психологічному ефекті колективної активації розумової діяльності, спрямована на формування творчої групи студентів, яким висувається ціль – вирішити завдання за певний час. Для проведення заняття, використовуючи методику “ мозкового штурму ”, застосовують такі методи групової роботи як ”мозковий обмолот” та “синектику”. “ Мозковий обмолот ” – це типова техніка висування ідей. Синектика – один з методів організації творчого мислення, який дає позитивні результати в умовах підготовленого колективу. Мозкова атака є своєрідним поєднанням “евристичного діалогу” Сократа і механізму вільних асоціацій творчого колективу.
