Системний підхід у дослідженні МВ

Середовище міжнародної системи.

Будь-яка система передбачає наявність елементів, специфічну взаємодію між ними, структуру, а також середовище. Це одне із фундаментальних понять системного аналізу, згідно якому система знаходиться у безперервній взаємодії із своїм зовнішнім середовищем через механізми "входів" і "виходів".

У найзагальнішому розумінні під середовищем системи слід розуміти те, що її оточує. Стосовно до суспільних систем, а значить і міжнародної системи, існує не лише зовнішнє, але й внутрішнє середовище. Розрізняють також соціальне середовище -- сукупність впливів, походження яких зв'язано з існуванням людини і суспільних відносин, та позасоціальне середовище -- багатоманітність природного оточення, географічних особливостей, розподілу природних ресурсів, існуючих природних кордонів. Зовнішнє середовище (енвайромент) -- це оточення системи, яке вимагає від неї певних примусів і обмежень: клімат, ландшафт місцевості, конфігурація кордонів, корисні копалини тощо. Вони справляють безперечний вплив на взаємодію між державами та іншими акторами міжнародних відносин. Внутрішнє середовище (контекст) -- це сукупність примусів, які справляють на систему її елементи. При цьому, на відміну від структури як сукупності впливів системи на свої елементи, середовище виступає сукупністю примусів позасистемного характеру. Це правильно як для зовнішнього і внутрішнього, так і соціального та позасоціального середовища.

Розглянемо систему, структуру і середовище міжнародних відносин на прикладі Європейського Союзу (ЄС). Структура ЄС є способом організації економічного, дипломатичного, воєнно-політичного, культурного та інших взаємовпливів держав, які входять до його складу. По відношенню до ЄС середовищем буде виступати сукупність інших держав, а також різних міжнародних організацій на різних рівнях (регіональному -- європейському, політичному, економічному і т.д.). Кожний із елементів цього середовища справляє певний вплив на функціонування і розвиток системи Європейського Союзу. Результатом будуть як зміни в системі, так і реакція ("відповіді") на ці впливи з боку ЄС.

!!! Середовище МС – частина оточення, яка підтримує з сист. МВ істотні зв’язки. Це сукупність примусів зовнішньо-системного характеру. У ТМВ виокремлюються зовн. середовище та внутр.. середовище – сукупність примусів, які здійснюються на систему її елементами. Поняття «середовище міжнародних відносин» вживається для означення сукупності природ.та соц.явищ та процесів, на тлі яких відбув МВ. Виокремл соц.середовище, як сукупність впливів, походження яких пов”язане з існуванням людини і сусп.відносин, та зовн.соц.середовище (природне оточення)

Системний підхід у дослідженні МВ

Системний підхід виявляється у трактуванні міжнародних відносин як цілісного явища, де існують закономірні зв’язки між його елементами, чітка ієрархія та сталі взаємозалежності.

Він базується на визнанні того, що практично всі питання міжнародного життя виявляють свою сутність в дослідженні їх в контексті системи міжнародних відносин як відносно відособленої підсистеми суспільних відносин. В методологічного плані аналіз міжнародних систем вважається необхідним для розуміння основних закономірностей та динамічних універсалій розвитку міжнародних відносин Тому центральну ланку науки про міжнародні відносини і має складати теоретичне дослідження міжнародних систем, властивих їм структури та функцій, процесів їх розвитку. Аналіз міжнародних систем визнається ключем до розуміння міжнародних відносин, до пошуку об’єктивних закономірностей їхнього існування та еволюції, з’ясування їх сутності, вважається найбільш комплексним та повним дослідженням міжнародних відносин.

Використовуючи системний підхід в дослідженні міжнародних відносин, необхідно враховувати, що його можливості є обмеженими і він не може розглядатись в якості універсального.

Системний підхід став здобутком ТMB в основному впродовж 50 -- 70-х рр. Соціолог С. Хоффман у статті "Теорія міжнародних відносин" у 1961 p. з цього приводу писав: "Ідея систем безумовно має найгрунтовнішу концептуальну основу. Вона дозволяє здійснити чітке розмежування між теорією міжнародних відносин і теорією зовнішньої політики, а також сприяє успішному розвитку як однієї, так і іншої". Основоположником системної теорії вважається американський учений австрійського походження Людвіг фон Берталанфі. Якщо ж говорити про застосування до соціально-політичних наук, то системний підхід у цьому сенсі отримав розвиток насамперед у працях американського соціолога Толкота Парсонса й американсько-канадського політолога Девіда Істона. Основні положення системної теорії були викладені ними в дослідженнях "Головна системна теорія" (Л. фон Берталанфі), "Соціальна система" (Т. Парсонс), "Політична система" і "Системний аналіз політичного життя" (Д. Істон).

Вихідним для системного підходу є поняття "система" -- за Л. фон Берталанфі, "сукупність елементів, які перебувають у взаємодіє один з одним". Більш поширене визначення дав Т. Парсонс: "Система -- це поняття, яке розкриває взаємозалежність між складовими частинами, елементами та процесами таким способом, що може бути встановлена правильність у відносинах. І водночас воно вказує на взаємозалежність між таким комплексом і його оточенням". При цьому кожен із елементів є найпростішою складовою частиною системи й одночасно може виступати як "підсистема" із своєю сукупністю елементів.

Кожна система, в тому числі й політична система та система міжнародних відносин, пов'язана, за Д. Істоном, з середовищем -- тим, що впливає на систему і з чим вона взаємодіє. Розрізняють два види середовища: зовнішнє середовище (оточення системи) і внутрішнє середовище (контекст системи). Згідно системного аналізу політичного життя Д. Істона, політична система розглядається в динаміці - як цілісний організм, що знаходиться у постійній взаємодії з оточуючим середовищем і постійно "звіряє" свої "відповіді" з станом і реакцією своїх елементів (у формі політичних дій, урядових актів та інших заходів тощо). У свою чергу, ця зворотна реакція системи є початком нового циклу її взаємовідносин з середовищем, сприяє певним змінам в оточуючому середовищі, а потім продукує нові "вимоги" та "підтримки", які потребують нових "відповідей".

Різну ступінь складності системи відображає поняття "структура", яке має три аспекти: 1) співвідношення елементів системи; 2) спосіб організації елементів у систему; 3) сукупність примусів і обмежень, які випливають із існування системи для її елементів.

Найважливіше, що французький соціолог М. Мерль у книзі "Соціологія міжнародних відносин" запропонував використати системну модель Д. Істона для дослідження міжнародних відносин. Це, насамперед, дозволяє дати визначення міжнародної системи як комплексу відносин між основними суб'єктами, якими є держави, міжнародні організації та транснаціональні сили. Її специфіка в тому, що вона належить до особливого типу відкритих і слабоорганізованих соціальних систем, в основі якої знаходяться переважно політичні відносини, головною ланкою яких залишаються взаємодії між державами. Тому ядром глобальної міжнародної системи є система міждержавних відносин. Далі, завдяки М. Мерлю, можна уточнити поняття "оточення", яке постійно впливає на суб'єкти міжнародного життя (мова йде про комплекс факторів -- людських, матеріальних, технічних. демографічних, ідеологічних, -- які можуть впливати на зовнішню політику). Нарешті, застосування соціологічних узагальнень до дослідження міжнародних систем дозволяв сприяти розробці основних принципів розбудови міжнародних відносин на основі взаємодії між "системою" та "оточенням".

Системний підхід до аналізу міжнародних відносин привів до існування різних підходів до вивчення міжнародних систем, серед яких умовно виділяють традиційно-історичний, історико-соціологічний, еврістичний, змішаний та емпіричний