На сьогоднішній день існує кілька підходів до оцінки інтелектуальної власності. Переваги при виборі того або іншого підходу до оцінки залежить від наявності необхідної інформації, вимог покупців або власників об’єктів інтелектуальної власності, економічної ситуації на момент оцінки.
Таблиця 1 - Методи економічної оцінки об’єктів інтелектуальної власності
| Підхід | Методи оцінки |
| Порівняльний підхід | Метод порівняння продажів об’єктів інтелектуальної власності |
| Затратний підхід | Метод вартості заміщення |
| Метод вихідних витрат | |
| Метод відновлюваної вартості | |
| Дохідний підхід | Метод розрахунку роялті |
| Метод виключення ставки роялті | |
| Метод дисконтування грошового потоку (DCF) | |
| Метод прямої капіталізації | |
| Експрес-оцінки | |
| Метод надлишкового прибутку | |
| Метод «25 %» | |
| Експертні методи |
(Можна просто писати таблицю i того вистачить)!!!!!!
Існує три підходи до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності і в межах кожного підходу розрізняють методи оцінки:
1) витратний підхід – метод, який засновано на визначені вартості на підставі понесених витрат необхідних для створення, відтворення або заміщення данного об’єкта, з врахуванням його зносу:
- метод фактичних витрат,
- метод вартості заміщення,
- метод відновлювальної вартості,
- метод коефіцієнтів;
2) ринковий метод – метод, який заснований на порівнянні продажів аналогічних об’єктів:
- метод порівняльних продажів,
- метод ринку інтелектуальної власності,
- метод експертних оцінок;
3) доходний метод – метод, який заснований на застосуванні процесу переведення очікуваного доходу у вартість об’єкта інтелектуальної власності:
- метод економічного ефекту,
- метод роялті,
- метод дисконтування
- метод капіталізації,
- метод комерційної значущості,
- метод за прибутком.
Із всіх вище перерахованих підходів доцільніше використовувати витратний підхід, оскільки за його допомогою вартість об’єкта інтелектуальної власності (ОІВ) визначається на основі визначення витрат, які були понесені на виготовлення або придбання прав, охорони, продажу та ін.
В рамках цього підходу застосовують такі методи оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності:
1) метод фактичних витрат. Цей метод базується на врахуванні фактично понесених витрат на створення або придбання ОІВ для постановки їх на бухгалтерський облік і відображення в балансі підприємства;
2) метод заміщення. Суть даного метода полягає в тому, що вартість ОІВ визначається на підставі вартості вже існуючого на ринку об’єкта інтелектуальної вартості, який є аналогічним по функціональним можливостям та варіантам його використання. Максимальна вартість ОІВ встановлюється на рівні мінімальної ціни, яку треба заплатити за придбання аналогічного об’єкта інтелектуальної власності;
3) метод відновлення. За цим методам вартість ОІВ визначається на підставі врахування витрат, які підприємство понесе у випадку створення точної копії данного об’єкта інтелектуальної власності, враховуючи стан сучасних цін на сировину, матеріали, електроенергію, заробітну плату працівників, інформацію та ін.;
4) метод коефіцієнтів. Данний метод грунтується на застосуванні оцінюючих коефіцієнтів значущості об’єктів інтелектуальної власності (коефіцієнт ефекту, індекс інфляції та ін.)[2].
Таким чином, витратний підхід до оцінки вартості прав на об’єкти інтелектуальної власності є найефективнішим, тому що вартість ОІВ складається з фактичних витрат понесених на їх створення. Цей метод дає можливість поставити об’єкти на бухгалтерський облік та внести до балансу, що істотно підвищить ринкову вартість підприємства, оскільки нематеріальні активи мають високу вартість. Визначення вартості за данним методом є менш ризиковим, оскільки він базується на фактичних витратах, а не на порівнянні продажів аналогічних об’єктів, оскільки дана інформація в основному є закритою, і не на визначенні майбутнього доходу, оскільки об’єкт може не виправдати сподівань і підприємство отримає менший доход ніж очікує.
