Наука цивільного права приділяла багато уваги вченню про юридичних осіб як суб´єктів цивільного права, що обумовлювалось потребами розвитку виробничих та деяких інших суспільних відносин. Були розроблені різні теорії щодо суті юридичної особи, які зводилися в основному до трьох основних напрямів: а) теорія фікції; б) теорія заперечення юридичної особи; в) теорія реальності юридичної особи.
Теорія фікції базується на тому, що суб´єктом цивільного права може бути лише фізична особа, а правосуб´єктність організацій є імітацією правового статусу громадян. Автори цієї теорії не заперечували можливість виникнення юридичної особи за умови дозволу держави або закону, але, на їх думку, це є досить штучне утворення і виникає воно, передусім, для того, щоб відокремити майно юридичної особи від майна фізичної. Ця теорія надає пріоритет незалежності людини і з певним упередженням ставиться до громадських об´єднань.
Теорія заперечення юридичної особи. Прибічники цієї теорії намагалися визначити, - хто ж отримує кінцеву вигоду від правовідносин у суспільстві - юридичні чи фізичні особи. У своїх дослідженнях вони дійшли висновку, що кінцеву вигоду від цивільних правовідносин отримують виключно фізичні особи. На цих підставах прибічники цієї теорії відмовлялися визнавати юридичну особу суб´єктом цивільного права.
Теорія реальності визнає юридичну особу повноцінним суб´єктом цивільних правовідносин. її послідовники акцентували увагу на тому, що фізичні особи залежно від обставин і власного волевиявлення можуть діяти як ізольовано, так і спільно.
Отже, теорія визнання юридичної особи побудована на врахуванні волевиявлення лише фізичних осіб щодо їх об´єднання між собою.
Згідно зі ст. 80 ЦК України юридичною особою визнається організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку, наділена цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді.
Базуючись на цьому визначенні, можна виділити такі характерні ознаки юридичної особи:
1.Організаційна єдність. Для того щоб бути юридичною особою організація повинна виступати як єдине ціле, мати органи управління та інші індивідуальні ознаки. Тому, наприклад, об´єднання селян для сумісного випасу своєї худоби не може вважатись юридичною особою - у ньому відсутня організаційна єдність.
Організаційна єдність знаходить свій прояв у різних ознаках. Зокрема однією з індивідуальних ознак юридичної особи є найменування. Воно повинно містити вказівку щодо її організаційно-правової форми або характеру діяльності. Вказівку на організаційно-правову форму повинно містити найменування товариства, а вказівку на характер діяльності юридичної особи - найменування установи.
Юридична особа може мати, крім повного, ще й скорочене найменування.
Якщо юридична особа виникла як підприємницьке товариство, то вона повинна мати комерційне (фірмове) найменування. Правова охорона надається комерційному найменуванню, якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.
При цьому право інтелектуальної власності на комерційне найменування виникає з моменту першого використання цього найменування та охороняється і без обов´язкового подання заявки на нього чи його реєстрації і незалежно від того, є чи не є комерційне найменування частиною торговельної марки.
Закон допускає можливість наявності у різних суб´єктів однакових комерційних найменувань, за умови якщо це не вводить в оману споживачів щодо товарів, які вони виробляють та (або) реалізовують, та послуг, які ними надаються.
До майнових прав інтелектуальної власності на комерційне найменування належать:
1) право на використання комерційного найменування;
2) право перешкоджати іншим особам неправомірно використовувати комерційне найменування, в тому числі забороняти таке використання;
3) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом (ст. 490 ЦК).
Комерційне найменування повинно складатися з найменування юридичної особи і вказівки на вид товариства. Наприклад, фірмове найменування товариства з додатковою відповідальністю має містити найменування товариства, а також слова «товариство з додатковою відповідальністю». У такому ж порядку визначається комерційне найменування акціонерного товариства і виробничого кооперативу, тільки з відповідною вказівкою на слова «акціонерне товариство» чи «виробничий кооператив».
Що ж до комерційного найменування повного або командит-ного товариства, то воно повинно містити імена (найменування) усіх повних учасників, а також слова «повне товариство» чи «командитне товариство», або ж ім´я (найменування) одного чи кількох учасників з доданням слів «і компанія», а також слова «повне товариство» чи «командитне товариство».
Найменування юридичної особи зазначається в її установчих документах і вноситься до Єдиного державного реєстру юридичних осіб.
У випадку зміни свого найменування юридична особа зобов´язана оголосити про це в органах друку, в яких публікуються дані про державну реєстрацію юридичної особи, та сповістити про це всіх осіб, з якими вона перебуває у договірних відносинах.
Про організаційну єдність свідчить також наявність місця знаходження юридичної особи, яке визначається місцем знаходження органу юридичної особи. Конкретне місцезнаходження юридичної особи полегшує застосування до неї актів органів місцевого самоврядування, звернення з позовом до суду, виконання зобов´язань тощо.
2.Майнова відокремленість. Кожна юридична особа має своє майно, яке може належати їй на праві власності або законного володіння. Необхідність відокремленого майна створює матеріальну базу незалежного існування юридичної особи. Без відповідних засобів виробництва, грошей, інших цінностей неможлива будь-яка цілеспрямована діяльність. Об´єднання цих засобів в один майновий комплекс, що належить певній організації, і складає відокремленість її майна.
Майнова відокремленість потрібна юридичній особі не задля формальності, а для досягнення певної мети (вироблення продукції, культурно-освітня діяльність, діяльність, спрямована на досягнення творчих результатів тощо).
Частина 3 ст. 96 ЦК зазначає, що учасник (засновник) юридичної особи не відповідає за зобов´язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов´язаннями учасника (засновника) юридичної особи, крім випадків, передбачених законом та установчими документами.
3.Участь у цивільному обороті від власного імені. Кожна юридична особа, маючи індивідуальне найменування, може діяти лише від свого імені, а саме: набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов´язки, вступати в різноманітні цивільно-правові відносини з іншими суб´єктами цивільного права. Від імені юридичної особи діють її органи, інші особи можуть виступати від імені юридичної особи на підставі довіреності.
4.Здатність нести майнову відповідальність. Юридична особа несе самостійну майнову відповідальність за своїми зобов´язаннями, відшкодовує шкоду, завдану її працівником під час виконання службових обов´язків, хоча в передбачених законом випадках не виключається і майнова відповідальність її окремих членів. Юридична особа за своїми зобов´язаннями відповідає всім належним їй майном, на яке може бути звернено стягнення.
Законом також можуть бути передбачені певні обмеження щодо примусової реалізації майна деяких юридичних осіб. Так, Законом України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна» від 23 листопада 2001 р. встановлено мораторій на застосування примусової реалізації майна державних підприємств та господарських товариств, у статутних органах яких частка держави не менше 25 %.
Цей Закон спрямований на забезпечення економічної безпеки держави, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів державних підприємств, захисту інтересів держави під час реалізації майна господарських товариств.
5.Здатність бути позивачем або відповідачем у суді. Порядок розгляду цивільно-правових спорів за участю юридичних осіб регулюється Цивільним процесуальним кодексом України або Господарським процесуальним кодексом України.
Усі перелічені ознаки юридичної особи тісно пов´язані між собою і повинні розглядатися в сукупності та взаємодії функціональної діяльності юридичної особи.
