Під резервами розуміють можливості підвищення ефективності діяльності підприємства на основі використання досягнень науково-технічного прогресу і передового досвіду.
Для пошуку резервів варто керуватися такими принципами:
1. Пошук резервів повинний носити науковий характер, ґрунтуватися на знанні економічних законів, досягнень науки, передової практики. При цьому необхідно добре знати економічну сутність і природу господарських резервів, джерела і основні напрямки їх пошуку.
2. Пошук резервів повинний бути комплексним і системним. Комплексний підхід потребує всебічного виявлення резервів в усіх напрямках господарської діяльності. Системний підхід дозволяє уникнути повторного рахунку резервів.
3. Принцип запобігання повторного рахунку резервів. Повторний рахунок резервів виникає при їх узагальненні. Щоб цього уникнути, необхідно добре уявити взаємозв’язок, взаємодію і взаємопідлегливість усіх наступних показників, на яких засновується виявлення резервів.
4. Резерви повинні бути економічно обґрунтованими, тобто при підрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахунковий розмір повинний бути підкріплений відповідними заходами.
5. Пошук резервів повинний бути оперативним. Чим оперативніше проводиться пошук резервів, тим ефективнішим є цей процес.
6. Пошук резервів не повинний бути дискретним. Його необхідно робити планомірно, систематично, щодня.
7. Принцип масовості пошуку резервів, тобто притягнення до цього процесу всіх робітників.
8. При визначенні напрямків пошуку резервів треба виділити “головні ланки” або “вузькі місця” у підвищенні ефективності виробництва.
Кількісне вираження величини резерву – це різниця між можливим (прогнозним) рівнем досліджуваного показника і його фактичною величиною на поточний момент:
.
Методика підрахунку резервів залежить від характеру резервів (інтенсивні чи екстенсивні), способів виявлення їх (явні чи приховані) і способів визначення їх величини (формальний підхід чи неформальний). При формальному підході величину резервів визначають без ув’язки з конкретними заходами для освоєння їх. Неформальний підхід (виявлення резервів за суттю базується на конкретних організаційно-технічних заходах).
Для визначення величини резервів в аналізі застосовують ряд методів: прямого рахунку, порівняння, детермінованого факторного аналізу, функціонально-вартісного аналізу, математичного програмування та інші.
Метод прямого рахунку застосовують для підрахунку резервів екстенсивного характеру, коли відома величина додаткового залучення або величина безумовних втрат ресурсів.
Приклад. Можливість збільшення випуску продукції (Р ↑ ВП) визначають так: додаткову кількість ресурсів або величину безумовних втрат ресурсів із вини підприємства (ДР) ділять на фактичну витрату їх на одиницю продукції (Вф) або помножують на фактичну ресурсовіддачу (Рвф), тобто на матеріаловіддачу, фондовіддачу, продуктивність праці тощо:
або 
.
Метод порівняння застосовують для підрахунку величини резервів у тому разі, коли втрату ресурсів або можливу економію їх визначають, порівнюючи з нормами або з витратами їх на одиницю продукції на передових підприємствах.
Приклад. Резерв збільшення випуску продукції за рахунок зменшення витрат ресурсів на одиницю продукції у зв’язку з упровадженням досягнень науки та передового досвіду визначають так: резерв зменшення питомих витрат ресурсів помножують на планований (можливий) обсяг виробництва продукції і ділять на можливу питому витрату ресурсів на одиницю продукції з урахуванням виявлених резервів зниження їх або помножують на планований рівень ресурсовіддачі:
або 
.
Для визначення величини резервів широко використовують способи детермінованого факторного аналізу: ланцюгової підстановки, абсолютних різниць, відносних різниць, інтегральний, логарифмування.
Приклад. Якщо обсяг валової продукції подати як добуток чисельності робітників і продуктивності праці (ВП = ЧР · Пп), то резерви збільшення обсягу виробництва продукції за рахунок збільшення чисельності робітників можна визначити, використовуючи спосіб абсолютних різниць, за формулою:
,
а за рахунок продуктивності праці – за формулою:
.
Цей само розрахунок можливо здійснити за допомогою способів ланцюгової підстановки, відносних різниць, інтегрального, логарифмування.
Результати кореляційного аналізу (стохастичного факторного аналізу) також широко використовують для підрахунку господарських резервів. З цією метою отриманий коефіцієнт рівняння регресії при відповідних факторних показниках потрібно помножити на їхній можливий приріст:
,
Велику допомогу у виявленні резервів надають способи математичного програмування, які дають змогу оптимізувати величину показників із урахуванням умов господарювання та обмежень на ресурси і, тим самим, виявити додаткові і невикористані резерви виробництва.
Особливо високоефективним методом виявлення резервів є функціонально-вартісний аналіз. Використання цього методу дає знайти зайві витрати і запобігти їм шляхом удосконалення його конструкції, технології виробництва, використання дешевшої сировини та матеріалів тощо.
Істотну допомогу у визначенні величини резервів надає маржинальний аналіз, методика якого базується на поділі витрат, залежно від обсягу виробництва продукції, на постійні і змінні.
Величина постійних витрат не залежить від динаміки обсягу виробництва в короткотривалому періоді. Навпаки, сума змінних витрат змінюється пропорційно до обсягу виробництва продукції. Отже, від динаміки обсягу діяльності підприємства залежить середній рівень багатьох питомих показників (витрат на 1 грн. продукції, собівартості окремих виробів, їхньої трудомісткості, матеріаломісткості, рентабельності тощо).
Маржинальний аналіз дає змогу встановити, як змінюється середній рівень питомих показників при збільшенні (зменшенні) обсягу виробництва продукції.
Приклад. Собівартість одиниці продукції визначається відношенням суми витрат (В) до кількості виробленої продукції (ВП):
.
Тобто, для зниження її рівня необхідно знайти, з одного боку, резерви збільшення обсягу виробництва продукції (Р ↑ ВП), а з другого – резерви скорочення витрат на її виробництво (Р ↓ В) за рахунок економнішого використання всіх видів ресурсів. Разом з цим необхідно враховувати, що для освоєння резервів збільшення виробництва продукції буде потрібно додатково витратити сировину, матеріали, збільшаться витрати на оплату праці виробничого персоналу, зростуть також інші змінні витрати (Вд).
Оскільки пропорційно до обсягу виробництва збільшиться тільки змінна частина витрат, а постійна залишиться незмінною, то це вже саме собою викличе зниження собівартості виробу. Методику підрахунку резервів зниження собівартості продукції формалізовано можна записати так:
.
Аналогічно визначають резерви зниження трудомісткості, матеріаломісткості продукції, зростання рентабельності, фондовіддачі тощо.
Усі виявлені в такий спосіб резерви слід підкріпити відповідними заходами. Тільки в цьому разі величина резервів буде реальною і обґрунтованою.
