Вплив глобалізації на міжнародну систему

Геостратегічні актори сучасності.

Китай, геостратегія якого спрямована насамперед на приєднання Тайваню і забезпечення своєї провідної ролі в геоекономічному просторі Південно-Східної Азії. У найближчій перспективі сфера геостратегії КНР усе більшою мірою поширюватиметься на країни Центральної та Південної Азії. На міжнародній арені саме Китай разом з Росією найактивніше виступають за багатополярний світовий геополітичний порядок. геостратегія Великої Британії та Франції, крім Європи, спрямована до багатьох регіонів світу, де були в минулому їх колоніальні володіння і залишилися політичні та економічні інтереси. Для сучасної військово-політичної геостратегії Великої Британії притаманна прив’язка до геостратегії головного союзника — США. Геостратегія Бразилії спрямована на здобуття домінування в Південній Америці (у всій Латинській Америці), а Індії — у Південній Азії (в усьомубасейні Індійського океану). Слід відзначити, що такі трансрегіональні держави, як Німеччина, особливо Японія, віддають перевагу економічній геостратегії у “своїх регіонах”.

Незважаючи на на послаблену державність і економічні негаразди, Росія залишається геостратегічним актором. Вона має амбіції які дедалі відкритіше висловлює. Як тільки вона відновить свою могутність то почн6е впливати на своїх західних та південних сусідів. Багато залежить від того чи стане вона європейською демократією чи Євразійською імперією.

Лише одна держава сучасного світу належить до першого порядку — США. Вона є планетарною за ступенем і широтою сфери своєї могутності (супердержавою) і спроможна здійснювати власну геостратегію в усьому світовому політичному геопросторі (на глобальному рівні).

ГЕОЕКОНОМІЧНА СТРУКТУРА СУЧАСНОГО СВІТУ.

Геоекономічна структура світу визначається економічними вагами держав, що відображають їх економічний потенціал, який прийнято на агрегативному рівні оцінювати через індикатор ВНП/ВВП/ВНД. Порівняльний аналіз цих потенціалів дозволяє виявити економічну потужність держави, яка може оцінюватися як полюс.

 

 

13.ПОНЯТТЯ «ГЛОБАЛІЗАЦІЯ»

Глобаліза́ція (англ. globalization) — перетворення певного явища на світове, планетарне, те, яке стосується усієї Землі, Земної кулі.

Глобалізація — це процес всесвітньої економічної, політичної та культурної інтеграції та уніфікації. Основними наслідками цього процесу є міжнародний поділ праці, міграція в масштабах усієї планети капіталу, людських та виробничих ресурсів, стандартизація законодавства, економічних та технічних процесів, а також зближення культур різних країн. Це об'єктивний процес, який носить системний характер, тобто охоплює всі сфери життя суспільства. В результаті глобалізації світ стає більш зв'язаним і залежним від усіх його суб'єктів. Відбувається збільшення як кількості спільних для груп держав проблем, так і кількості та типів інтегрованих суб'єктів.

Процес утворення світового ринку розпочався на зорі XX століття в епоху становлення великих міжнаціональних монополій. Він дещо призупинився в період поділу світу на ворожі табори та холодної війни між ними, коли економічний і культурний розвиток окремих країн світу, таких як СРСР та КНР, відбувався відусоблено від розвитку решти світу. Особливих темпів глобалізація набрала в останні десятиліття XX століття і на почату XXI століття. З одного боку це пов'язано з падінням залізної завіси та інтеграцією Китаю в світову економіку, з іншого — із швидким розвитком інформаційних технологій, завдяки яким зросли можливості доступу до будь-якої інформації у світі.

ВПЛИВ ГЛОБАЛІЗАЦІЇ НА МІЖНАРОДНУ СИСТЕМУ

Економічний розвиток міжнародних відносин кінця XX століття характеризується зростаючим впливом глобалізації. Проявляючись у зростанні взаємозалежності економік різних країн, посиленні відкритості національних ринків, поглибленні міжнародного поділу та кооперації праці тощо, вона суперечливо впливає на національні економіки та на розвиток сучасного світового господарства. З одною боку, розвиток процесів глобалізації дає можливість країнам, передусім індустріально розвиненим, розширювати їхню участь у системі міжнародного поділу праці, полегшує доступ до зовнішніх джерел сировини і трудових ресурсів, іншого - глобалізація загострює конкурентну боротьбу і містить потенційну загрозу для країн з низьким рівнем економічного розвитку. Останні натрапляють на небезпеку деіндустріалізації, повернення до застарілих структур національного господарства. Ця небезпека сьогодні нависла над багатьма постсоціалістичними країнами та країнами, що розвиваються, внаслідок їхньої не конкурентоспроможності.

ТИПИ МІЖНАРОДНИХ СИСТЕМ

три типи глобальних міжнародних систем: монополярну, біполярну та мультиполярну.

Монополярна система характеризується наявністю однієї наддержави, могутність і вплив якої на систему є визначальним, формуючи взаємозв'язки та окреслюючи характер дій державнижчих ієрархічних рівнів. Така система, зазвичай, жорстко субординована згори донизу.

Біполярна система визначається наявністю двох наддержав, могутність і вплив яких ділить міжнародну систему на дві відносно відмежовані підсистеми. Вони формуються у той самий спосіб, що й монополярна. Тобто у складі глобальної міжнародної системи співіснують дві монополярні системи. Така ситуація виникає в тому випадку, якщо дві держави одночасно досягають найвищого рівня могутності, або тоді, коли одна з держав II чи III рангу, швидко зростаючи, переходить у статус наддержави, стикаючись з іншою, яка домінувала до цього часу.

Мультиполярна система характеризується наявністю декількох (інколи досить значної кількості) наддержав, могутність яких порівняно однакова. У складі глобальної міжнародної системи формується декілька монополярних, причому зрозуміло, що мультиполярна система виникає за наявності хоча б трьох наддержав. Кількість "полюсів" може бути довільна, але перехід критичної межі 8—9 наддержав настільки послаблює ієрархічні взаємозв'язки, що це призводить до ліквідації глобальної системи та перетворення міжнародного середовища на множину слабо пов'язаних між собою регіональних та субрегіональних систем.