Особливості ідентифікаційного дослідження рукописних текстів, що виконані навмисне зміненим почерком
Криміналістичне дослідження письма (судове почеркознавство) - це галузь криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його дослідження, можливість ідентифікації людини
Судове почеркознавство вивчає письмо з метою вирішення ідентифікаційних і не ідентифікаційних (діагностичних) завдань.
Предмет судового почеркознавства. Навик письма та його властивості
Письмо - засіб фіксації і зберігання думки людини; походить від звукового мовлення і є основним засобом спілкування людей. Розрізняють смисловий і графічний бік письма. Смисловий бік письма знаходить свій вияв у мовних засобах і відбиває письмову мову того, хто пише. Графічний бік письма виражається у вигляді письмових знаків і сполучень їх - почерку.
Письмова мова - це вираження думок людини за допомогою різних засобів мови (синтаксису, орфографії, лексики, пунктуації, стилістики). Письмова мова кожної людини відрізняється стилем викладання, словниковим складом, загальним рівнем грамотності. Для письмової мови людини характерними є індивідуальність і відносна сталість.
Почерк - манера написання, виражена в системі рухів, які фіксуються в рукопису. Почерк залежить від рівня розвитку особи і закріплення в неї письмово-рухових навичок. Своєрідність почерку виявляється в певній сукупності загальних і окремих ознак. Ідентифікаційними властивостями почерку є його індивідуальність (виражається в наявності ознак, які рідко зустрічаються) і відносна сталість (основні ознаки почерку не зазнають істотних змін протягом ідентифікаційного періоду).
Упродовж всього життя людини почерк зазнає певних змін, він розвивається, вдосконалюється. Найбільшу стабільність має сформований почерк, який частіше за все є наявним у особи 25-річного віку. Варіант ознак почерку не може вважатися перешкодою щодо ідентифікації.
Почерк людини пов'язаний з її умовно-рефлекторними діями та діяльністю великих півкуль головного мозку. Навчання письму, неодноразові повтори написання одних і тих самих літер, цифр, знаків призводять до вироблення графічних навичок. Властивості почерку (індивідуальність та відносна сталість) пов'язані з динамічним стереотипом (нейрофізіологічною основою навичок). Графічний навик охоплює три головні групи навичок:
· технічні навички (спосіб техніки письма);
· безпосередньо графічні навички (вміння зображувати літери (цифри), об'єднувати їх в слова);
· орфографічні навички (вміння визначати фонеми (звуки) та відображати їх письмовими знаками).
Ідентифікаційні ознаки письма
Зовнішні прояви відносно стійких навиків письма, що відбиваються в рукописі, складають систему ідентифікаційних ознак письма, яка охоплює ознаки письмової мови, топографічні ознаки письма та ознаки почерку. Причому, для кожної особи ця певна сукупність ознак є неповторною.
Ознаки письмової мови поділяються на загальні та окремі. До загальних ознак відносяться такі, як:
· рівень володіння письмовою мовою (високий, середній, низький);
· ступінь розвитку граматичних та стилістичних навичок (високий, середній, низький);
· довжина речень (велика, середня, мала);
· переважаючі типи речень (прості, складні);
· використання фразеологічних засобів;
· лексичні ознаки та обсяг словникового запасу та ін.
До окремих граматичних ознак письмової мови належать орфографічні чи пунктуаційні помилки, своєрідність побудови окремих речень, наявність у реченнях стилістичних чи синтаксичних помилок (вживання архаїзмів, діалектизмів, жаргону, скорочень, професіоналізмів, тавтології тощо).
Ознаки письмової мови мають важливе ідентифікаційне значення для встановлення авторства письма, а також допоміжне значення - для ідентифікації особи за почерком.
Топографічні ознаки письма характеризують особливості розміщення тексту в цілому або окремих його частин - це стійкі звички розміщення тексту. Під час вивчання топографії звертають увагу на поля, абзаци, побудову рядків за напрямком, розміщення розділових знаків чи лапок, спосіб переносу слів, нумерацію сторінок тощо. Так, вирізняють розмір полів - малий (до 10 мм), середній (до 20 мм) і великий (понад 20 мм), абзаци - малі (20 мм), середні (ЗО мм), великі (понад 40 мм), лінія полів - пряма, хвиляста, випукла, ввігнута, ступінчаста.
Ознаки почерку поділяються на загальні та окремі. Загальні ознаки характеризують почерк як систему рухів. До них належать:
· виробленість почерку - відбиває здатність того, хто пише, користуватися сучасною системою скоропису; визначається темпом письма і координацією рухів при виконанні письмових знаків і з'єднань їх. Під виробленістю почерку розуміють рівень володіння технікою письма, що виявляється в здатності виконувати рукописний текст у швидкому темпі, стійкими координованими рухами. Існують три ступеня виробленості почерку;
· складність почерку - свідчить про те, якими рухами виконуються письмові знаки, про конфігурацію їх будови; розрізняють простий, спрощений і ускладнений;
· нахил почерку - залежить від напрямку згинаючих рухів при виконанні прямолінійних елементів; за нахилом почерк буває прямим, правонахильним, лівонахильним, косим і безладним;
· розмір почерку - визначається висотою малих літер: великий (5 мм і більше), середній (від 2 до 5 мм), дрібний (не перевищує 2 мм);
· розгін почерку - характеризує протяжність (розмір) руху по горизонталі й визначається відношенням ширини знаків до їх висоти, а також відстанню між письмовими знаками. Вирізняють: стиснутий (малий розгін) - ширина малих літер менша за їх висоту, відстань між буквами незначна; середній - ширина малих літер приблизно дорівнює їх висоті, а також відстані між літерами; розгонистий (великий розгін) - ширина малих літер більша за їх висоту, відстані між літерами збільшені;
· зв'язність почерку - полягає в безперервності виконання певної кількості письмових знаків та їх частин у межах одного слова. Зв'язність характеризується як мала (при з'єднанні літер у більшості слів по дві-три), середня (при з'єднанні від чотирьох до шести) і велика (при виконанні шести і більше знаків в одному слові при безупинному русі рукою в процесі письма);
· натиск почерку - характеризує інтенсивність і розміщення зусиль на пишуче приладдя при виконанні письмових знаків; визначається ступенем;
· переважаюча форма і напрямок рухів - форма рухів буває прямолінійна і криволінійна; вирізняють округлий (ліво і правоокружний) та кутастий почерк.
Окрема ознака почерку - це характеристика рухів, що виявляється при виконані окремих літер чи їх окремих елементів. Виокремлюють певні групи рухів, які використовуються для вивчення окремих ознак почерку:
· форма траєкторії рухів при виконанні письмових знаків та їх елементів (дуго, круго, петлеподібна);
· напрямок рухів (зліва направо, зправа наліво, право чи лівоокружний тощо);
· протяжність рухів;
· спосіб початку (з крапки, завитка, петлі) та закінчення руху;
· вид з'єднання елементів у літері (примикаючий, інтервальний тощо);
· кількість рухів;
· послідовність рухів;
· розміщення точки перетину рухів відносно лінії рядка або інших елементів знака;
· складність рухів тощо.
Окремі ознаки почерку мають важливе ідентифікаційне значення, оскільки вирізняються своєрідністю та стійкістю. Такі ознаки зберігаються навіть при навмисному змінені особою свого почерку.
