Повідомлення коротких теоретичних відомостей про Методи вирішення конфліктів у студентському колективі

У виховній практиці конфлікт між двома або кількома її членами перешкода нормальному спілкуванню і спільної праці. Тому те, що сваряться здається їх «особистою справою», насправді зачіпає всіх. І виникає необхідність гасіння конфлікту. Бажано, принаймні, «перемир'я» ворогуючих, причому на основі такого компромісу, по-перше, не йшов врозріз із загальними етичними нормами, а по-друге, не зачіпав людську гідність обох сторін. Місія примирення конфліктуючих зазвичай лежить на старшому (за положенням або за віком) особі - на викладачі, керівника, декана, ректора, громадському лідера.

Існують прямі і непрямі методи гасіння конфлікту.

Прямі методи.

Прямі методи гасіння конфліктів широко поширені. Ось їх приблизний і короткий перелік.

1. Педагог або керівник пропонує конфліктуючим висловити свої претензії один до одного при групі, на зборах. Подальше рішення він приймає на основі виступів учасників зборів з даного питання, і тепер це рішення оголошується незадоволеному (або обом, якщо обоє незадоволені) від імені групи, тобто як судження об'єктивне і не підлягає подальшій дискусії.

2. Якщо конфлікт, незважаючи на зазначені заходи, не вщухає, керівник чи педагог вдається до санкцій щодо конфліктуючих (одного з них, або обох): від повторних критичних зауважень (віч-на-віч і при групі) до адміністративних стягнень (як тільки конфлікт завдає шкоду навчальному процесу).

3. Якщо і це не допомагає, керівник вишукує спосіб розвести конфліктуючих (по різних групах, факультетам і т.д.).

Дуже часто бувають ситуації, коли учасники конфлікту, студенти чи викладачі будучи людьми самостійними і принциповими, під впливом прямих заходів гасіння конфлікту змінюють або пом'якшують свої ворожі установки у відношенні один до одного, допомагаючи колективу тим самим повернутися до здорової «психологічній атмосфері» спільної діяльності. Бувають, проте, і зворотні випадки, коли прямий тиск керівника або групи на ворогуючих людей лише «заганяють углиб» їх взаємне озлоблення. Висловлюючись мовою медиків, «хвороба» в подібних ситуаціях не виліковується, а переходить у хронічну форму.

Тому більш ефективними виявляються часом непрямі методи гасіння конфлікту - прийоми, в чималій кількості накопичені в практиці психотерапевтів і психологів.

Непрямі методи гасіння конфліктів (психокорекція спілкування)

Принцип виходу почуттів. За спостереженням одного з видних сучасних психотерапевтів К. Роджерса, якщо людині дати безперешкодно висловити свої негативні емоції, то поступово вони «самі собою» змінюються позитивними. Дійсно, коли фахівець надає одному з учасників конфлікту висловити все, що він думає про своє ворога, навіть жахливо образливі і несправедливі, після такого монологу, що триває іноді годину і більше, людина починає згадувати і гарне, що є в його ворога.

Реалізація такого принципу вимагає від психолога (викладача) професійного терпіння і здатності емоційно підтримувати співрозмовника. Здавалося б, немає нічого складного в тому, щоб педагог, вислуховуємо нарікання студентів Колі на Толю, просто мовчав і час від часу кивком голови, мімікою підтверджував: «Розумію, уважно слухаю». Але найчастіше викладач не витримує, обриває Колю, якщо його занесло бозна-куди, поправляє, волає до логіки, до совісті і т.п. Але ж усе це слід було б просто відкласти на годину або на іншу зустріч. І тоді Коля, більш-менш умиротворений за рахунок виходу почуттів, легше прийняв би розумні і людяні доводи педагога.

Чомусь ми переконані, що уважно слухати - значить виражати згоду співрозмовника. Яке ж може бути «згода», якщо той каже безглузді, обурливі речі? Але в дійсності цілком можливо, слухаючи, демонструвати партнеру співчутливе розуміння, яке, тим не менш, ще не гарантує вашої згоди з ним.

Принцип «авторитетного третього». Стан конфлікту різко спотворює взаімовоспріятіе і робить їх рольові очікування один до одного дуже тенденційними. Студентка Оля, перебуваючи в затяжній сварці з однокурсницею Наташею, вже нездатна прийняти від неї мимовільну похвалу, несподіване схвалення. Олі в цьому чується прихована глузування або ввижається хитрий Наталчина задум: ​​завдати нового удару по самолюбству!..

Згармонізовувало, добре думку одного з противників про інше може тепер бути передано лише через третю особу, авторитетне для обох (однокурсник, викладач, ректор і т.д.). Ця особа психолога доводиться вишукати, проінструктувати і «підіслати» до кого-то з двох ворогуючих з вельми делікатним місією.... Все загинуло, якщо людина здогадається, що його хочуть, таким чином, психологічно обробити. Третя особа має 99 відсотків свого спілкування з Олею присвятити темам, які для них взаємно цікаві, і лише один відсоток - «ударною» репліці, звучала побіжно і як би випадково вирвалася.

Для скривдженої людини позитивне судження про нього з боку кривдника - це поштовх його власним думкам у напрямку пошуків міжособистісного компромісу.

Принцип «обміну позицій». Психолог зупиняє розгорнулася на його очах сварку, просить ворогуючих, наприклад, однокурсників Колю і Толю, помінятися місцями, на яких вони до цих пір сиділи, а потім подає наступну інструкцію: «Толя повинен уявити собі, що він Коля, і від імені Колі висловити Толі всі звинувачення, які приходять в голову». Далі аналогічне за змістом вимога пред'являється Колі. В інших випадках цей прийом вперше спонукає конфліктуючих поглянути на сварку очима опонента. Здавалося б, такий погляд «з боку іншого» відповідає елементарним нормам, азбучні істини спілкування. Тим не менш, людям, охопленим гнівом і образою, він дає з великими труднощами і переважно - у ситуації професійного втручання в їх конфлікт ззовні. Описаного прийому іноді буває досить, щоб у рамках «сімейної» психотерапії примирити місяцями (і навіть роками) конфліктуючих подружжя. Прийом має універсальну ефективністю, тобто доречний при гасінні конфліктів будь-якого типу.

Принцип «розширення духовного горизонту» сперечаються. Спонукаючи конфліктуючих тривало сваритися в його присутності, психолог (або особа виступає в цій функції) тим чи іншим способом протоколює сварку (бажано використання магнітофона, в деяких психотерапевтичних центрах є навіть відеомагнітофон для подібних цілей).

Далі сварка зупиняється і її запис відтворюється. Як правило, ворогуючі пригнічені тим, що почули, оскільки обидва починають розуміти, що вели себе негідно або, у всякому разі негарно. На цьому тлі психолог приступає до професійного розбору сварки, нещадно показуючи егоїзм і несумлінність аргументації кожного з конфліктуючих. Далі він волає до духовного початку обох і викриває все дрібне, непринципове, примітивне, що супроводжувало конфлікт. Перед сваряться намічаються життєві цінності більш високого порядку, духовні цілі, в прагненні до яких вони, сваряться, по суті, єдині, а не взаємно ворожі. Бесіда закінчується закликом орієнтуватися саме на ці високі цінності і цілі, залишивши позаду вражене самолюбство і дріб'язкові особисті рахунки. Цей принцип особливо підходить до групи конфліктів «викладач-викладач».

Такі основні принципи і прийоми психотерапевтичного (непрямого) гасіння міжособистісних конфліктів.

 

Вправа на активацію «Пошук спільного»

Мета: підвищення психоемоційного тонусу групи.

Ресурси: м’яч.

Інструкція: група стає в коло. Ведучий бере в руки м’яч і пояснює правила гри: «Той, в кого в руках знаходиться м’яч, повинен як можна скоріше перекинути його іншому учаснику, назвавши при цьому спільну з ним рису».

 

Вправа «Голосуйте за мене»

«Кожен з вас зараз повинен уявити себе людиною, яка балатується в депутати. Вашим завданням є розказати про всі свої якості, які вважаєте гідними депутатства. Зробити ви це повинні таким чином, щоб вам повірило якомога більше людей і проголосували саме за вас. Висловлюватися буде кожен з вас по черзі.» Потім роздається кожному стікер. «А тепер ви маєте зробити свій вибір. Переможе той, в кого буде найбільше голосів».

Обговорення.

 

Вправа на прийом і передачу невербальної інформації "Подарунок"

Мета: розвиток навичок прийому і передачі невербальної інформації.

Інструкція. Нехай кожний з вас по черзі зробить подарунок своєму сусідові ліворуч (за годинниковою стрілкою). Подарунок потрібно зробити ("відчути") мовчки (невербально), але так, щоб ваш сусід зрозумів, що ви йому даруєте. Той, хто отримує подарунок, повинен намагатися зрозуміти, що йому дарують. Поки всі не отримають подарунки, говорити нічого не потрібно. Усе відбувається мовчки.

Коли всі отримали подарунки (коло замкнулося), керівник звертається до того учасника групи, який одержав подарунок останнім, і запитує його про те, який подарунок він одержав. Після того, як той відповість, керівник звертається до учасника, який вручив подарунок, і запитує про те, який подарунок він зробив. Якщо у відповідях є розходження, потрібно з'ясувати, з чим конкретно це пов'язано. Якщо учасник групи не може сказати, що йому подарували, можна запитати про це у групи. Одержаний матеріал дозволяє обговорити ідеї, які належать до закономірностей підготовки у процесі спілкування.

Рефлексія заняття.

Резервні вправи

Вправа: Хто це?

У цій грі ми свідомо не будемо торкатися глибинних особистих питаннь, хоча глибина одкровень буде залежати виключно від бажання самої людини поділитися чимось особистим. Вправа побудована так, що призводить групу до жвавої дискусії з приводу учасників - їх особливостей, поведінкових проявів та ін. Таким чином, людина не тільки краще пізнає себе, але й розуміє, наскільки вірно її сприймають оточуючі.

1. Учасникам роздаються картки-бланки. Кожен має написати на своїй картці три якості, які, на його думку, характерні для нього. картки не треба підписувати.

2. Потім всі картки перемішуються.

3. Кожен підходить, витягає одну, читає те, що написано на картці і висловлює припущення, якою має бути людина, найбільше відповідає написаним на картці якостям. Цей учасник намагається вгадати, хто з групи міг описати себе цими якостями. Група обговорює можливі варіанти.

4. Кожен учасник, природно, знає, коли говорять про його власну картку. Він може порівняти своє уявлення про себе з уявленнями всієї групи, якщо група прямо запитує учасника, чи не він є автором цієї картки, він має відповісти.