Стабілізація цін на сільськогосподарську продукцію і доходів фермерів. Субсидування сільськогосподарських виробників

Провідне місце в ринковому механізмі належить ціні. Вона визначає можливість здійснювати відтворювальний процес. Якщо ціна відшкодовує витрати фермера і забезпечує прибуток, то даний фермер має можливість удосконалювати виробництво, здійснювати розширене відтворення. Ціна стимулює кожного бізнесмена добиватися зменшення своїх витрат на виробництво одиниці продукції та поліпшення її.

Разом з тим ціна несе інформацію, яка дає відповідні орієнтири бізнесменам для прийняття ними адекватних рішень. У країнах ринкової економіки на продукцію сільського господарства, як правило, існує три види цін: підтримуючі, гарантовані, ринкові. Безпосередній вплив на фінансовий стан виробника сільськогосподарської продукції має ринкова або фермерська ціна.

Фермерська ціна - це ціна, за якою фермер фактично реалізує свою продукцію. Величина фермерської ціни формується під впливом ряду факторів. Насамперед, на рівень фермерських цін впливають витрати фермера на виробництво продукції. До останніх належать витрати на придбання засобів виробництва, проценти за кредит, податки на майно, загальнофермерські накладні витрати. Іх рівень залежить від кількості використаних засобів виробництва, динаміки цін на них, індексу ставки процентів за кредит, податків на майно фермера і загальнофермерських накладних витрат. Проте зміна цін на сільськогосподарську продукцію не є еластичною.

Гарантована ціна - специфічний вид цін на продукцію рослинництва, зокрема, на зерно. Відомо, що фермерська ціна еластична стосовно попиту і пропонування. А співвідношення між ними змінюється під впливом зміни валових зборів продукції рослинництва. Урожайність останніх залежить у великій мірі від природно-кліматичних умов. Коли врожаї зменшуються, ринкова (фермерська) ціна зростає, а в періоди високих урожаїв вона знижується.

Коливання цін на зерно може бути настільки великим і тривалим, що може повністю порушити процес відтворення у зв'язаних з зерновим господарством галузях, а відтак і в економіці країни в цілому. Щоб запобігти цьому, держава встановлює мінімальний гарантований рівень цін.

Гарантована ціна має два різновиди:

а) закладна ціна;

б) цільова ціна.

Закладна ціна

При несприятливих умовах ринку, коли фермерська ціна знижується, щоб не допустити її падіння нижче відповідного рівня, при труднощах збуту, фермери можуть продати або закласти зерно товарно-кредитній корпорації, домовившись про його зберігання протягом певного часу, як правило, не більше 9 місяців за відповідну плату, очікуючи вигідних умов на ринку.

Закладна ціна несе в собі дві ознаки: ознаку позики і ознаку ціни. Тому її ще називають закладною позикою. Закладну ціну фермери можуть одержати за зерно, бавовну та деякі інші продукти в період збирання врожаю, коли ринкові ціни низькі. Товарно-кредитна корпорація зберігає урожай, очікуючи більш високого рівня ринкових цін (якщо таке матиме місце). Наприкінці 9-ти місячного строку фермери можуть поступити двояко: а) викупити закладене зерно; б) передати його уряду.

У першому випадку фермери забирають у товарно-кредитної корпорації закладену продукцію, продають її на ринку за діючими (вищими від закладної ціни) цінами і повертають позику з процентами. У другому випадку, коли фактичні ринкові ціни будуть нижчими від закладної ціни, фермери передають закладену продукцію урядові, який зобов'язаний прийняти її в повну оплату позики. Іноді уряд продовжує строк дії закладної ціни (позики) понад 9 місяців або дає дозвіл фермерам перевести урожай у фермерський резервний запас. При цьому уряд відшкодовує фермерам затрати на зберігання зерна, якщо вони зобов'язуються не випускати його на ринок не менше трьох років або до тих пір, доки ринкові ціни не досягнуть відповідного рівня.

З підвищенням ринкових цін на зерно товарно-кредитна корпорація, повертаючи фермерам для продажу на ринку закладене ними на зберігання зерно, сама починає продавати його зі своїх резервів. Тим самим держава не допускає значного зростання ринкових цін на зерно. Фактично вона обмежує амплітуду коливання цін.

Головна мета механізму закладних цін, з одного боку, - стабілізувати ринкову (фермерську) ціну на зерно та іншу продукцію рослинництва, а з другого, - гарантувати відповідний рівень дохідності фермерів за умови зниження ринкових цін. Закладні ціни виступають як найнижчі ринкові ціни. Проте за відсутності механізму закладних цін фактичні ринкові ціни на зерно, бавовну могли б знизитися нижче рівня закладних цін, а доходи фермерів могли б бути суттєво меншими і навіть меншими їх витрат.

Цільова ціна - це специфічна ціна, яка гарантує фермерам відповідний рівень доходів в умовах не підвищення, а навіть зниження рівня закладних цін. Цільові ціни -це ціни, які не діють на ринку, а використовуються у розрахунках. На їх основі визначаються компенсаційні платежі фермерам з державного бюджету. Останні являють собою різницю між цільовими і ринковими цінами на зерно. Цільова ціна застосовується в тому випадку, коли ринкова ціна виявляється вищою від закладної, але нижчою від цільової. Вона визначається на основі виробничих витрат на одиницю продукції.

Важливим напрямом державного регулювання сільськогосподарського виробництва в Україні є його пряме субсидування. Субсидія у чинному законодавстві [8] визначається як “…фінансова або інша підтримка державними органами виробництва, переробки, продажу, транспортування, експорту, споживання відповідного товару, у результаті чого суб’єкт господарювання отримує пільги (прибутки)”. При цьому органи державної влади здійснюють сільськогосподарським підприємствам пряму передачу грошових коштів у формі дотацій на виробництво певних видів продукції, компенсацій на відшкодування частини витрат, пов’язаних зі страхуванням урожаю, кредитів, виплат на капітальні вкладення, на які державним бюджетом кожного року передбачаються кошти.

Наприклад, у 2010 р. сільськогосподарські підприємства одержали 4,38 млрд грн державної підтримки, у тому числі 3,13 млрд грн за рахунок відшкодування податку на додану вартість і 1,25 млрд грн за рахунок бюджетної дотації, що у розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь становить 211 грн, тоді як у Польщі вона сягає 155 доларів США. У результаті недостатньої державної підтримки 30% сільськогосподарських підприємств України виявилися збитковими, інші мають низький рівень прибутковості, який не сприяє розширеному відтворенню виробництва та впровадженню інновацій [4].

У цьому контексті Кузняк Б.Я. [2] визначає недоліки у сфері прямого субсидування сільськогосподарських підприємств, які полягають у тому, що субсидії надаються переважно великим прибутковим підприємствам, а не малим, середнім і менш прибутковим, що найбільш їх потребують.