На сьогодні у Польщі тема Волинської трагедії, яка пропагувалася посткомуністичними силами не без підтримки проросійських сил, стала помітним елементом символічного світу «свідомого поляка», якому про цю подію розказують мас-медіа й політики.
Водночас опозиційна Польська селянська партія зареєструвала у Сеймі Польщі проект, яким пропонує встановити день 11 липня Днем пам’яті жертв геноциду, вчиненого «ОУН-УПА на Східних кресах ІІ Речі Посполитої». Варто нагадати, що ця партія була сателітом Польської об’єднаної робітничої партії, власне правлячої комуністичної, в часи «народної» Польщі. Є всі підстави вважати її посткомуністичною. До речі, члени Селянської партії зайняли євроскептичну позицію при вступі Польщі в Євросоюз. Ця партія давно маніпулює темою Волинської трагедії, вимагаючи визнати цю подію геноцидом польського народу.
Нині, на початку 21 сторіччя, Україна вимушена вкотре відстоювати свою незалежність у збройній боротьбі. Росія веде проти України безжальну гібридну війну. Одним із методів цієї війни є маніпулювання питаннями спільного минулого, аби, зокрема, вбити клин між польським та українським народами.
Слід зважати на те, що в українському суспільстві градус емоційності і так підвищений війною з РФ та постійними жертвами серед цивільного населення та військових. Тому звинувачення у «геноциді» може бути сприйнято як недружній крок з боку Польщі та ознака того, що її державні чинники діють на догоду Росії.
На початку червня, у зв’язку з наближенням 73-х роковин Волинської трагедії, українські політичні діячі, представники духовенства й інтелігенції звернулися до польської громадськості з відкритим листом примирення. Вони попросили пробачення у поляків, пообіцявши забути взаємні кривди. Також закликали не вдаватися до різких і непродуманих декларацій, які дозволять спільним ворогам використати його проти Польщі та України. Зокрема, листа підписали колишні президенти України Леонід Кравчук, Віктор Ющенко, глава УПЦ Київського патріархату Філарет, глава УГКЦ Святослав Шевчук.
Також українці Європи звернулися до польської влади з проханням докласти всіх зусиль для того, щоб не допустити перекручування фактів та однобокого звинувачення з вуст офіційних представників польської держави, зазначили, що спекуляція політиками історичними фактами, без належного їх вивчення та дослідження фахівцями, є контрпродуктивною у відносинах між нашими народами та на руку країні-агресору Росії, а також закликали польських політиків утриматися від «односторонніх звинувачень, а продовжувати конструктивну роботу щодо побудови спільного європейського майбутнього».
Це звернення підписали голова Європейського конгресу українців Ярослава Хортяні та представники українських громад 12 європейських країн: Угорщини, Італії, Іспанії, Португалії, Греції, Німеччини, Франції, Сербії, Естонії, Чехії, Фінляндії та Великої Британії.
4 липня 2016 року у відповідь на лист українських політичних діячів та духовенства політичні та громадські діячі Польщі написали лист-звернення у зв’язку з 73-ми роковинами Волинської трагедії, адресований українцям. Автори звернення, серед яких троє колишніх польських президентів – Лех Валенса, Александр Квасневський та Броніслав Коморовський, колишні міністри закордонних справ Польщі, відомі польські політики, як Павел Коваль і Ружа Тун, легендарні діячі «Солідарності» Владислав Фрасинюк, Збіґнєв Буяк, головний редактор видання Gazeta Wyborcza Адам Міхнік, головний редактор тижневика Newsweek Polska Томаш Ліс та інші, попросили вибачити кривди, завдані «братам-українцям польськими руками». У своєму зверненні польські діячі наголошують на єдності та спорідненості двох народів – польського та українського. «З часом, на наше спільне нещастя, на зміну єдності прийшли ненависть і націоналізм, а також їхня рідна дитина – злочин, – якого зазнали поляки та українці на Волині, у Східній Галичині, на Холмщині, у Бескидах та на Перемиській землі», - повідомляється у листі. Також було згадано про агресію яку сьогодні здійснює Росія на українських землях: «Висловлюємо вам наше захоплення та солідарність у боротьбі з агресором, який понад два роки окуповує частину української землі, намагаючись не допустити до здійснення вашої мрії про життя в об’єднаній Європі». На думку авторів листа, відшкодуванням провин у відносинах між двома народами повинно стати «кування справжнього братерства». Це потрібно робити «наперекір польській та українській малодушності, у добрі, але також у погані часи, які, можливо, починаються у нашій спільній Європі, над якою нависла загроза націоналізмів та російського імперіалізму».
Міцне стратегічне партнерство між Україною та Польщею стане найкращою відповіддю агресивній політиці Москви. Порозуміння необхідне обом сторонам. Відтак українські історики закликають припинити спрощувати дуже складну ситуацію, яка складалась наприкінці Другої світової, і досліджувати її разом із польськими колегами.
Слід нагадати, що більше ніж 10 років тому відбувся один із ключових етапів процесу українсько-польського примирення та взаємного прощення. Президенти Польщі та України у липні 2003 року у зв’язку з 60-ми роковинами Волинського протистояння виступили зі спільною заявою «Про примирення в 60-у річницю трагічних подій на Волині» (село Павлівка Волинської області). Тоді була дана вичерпна політична оцінка тих трагічних подій Главами держав, також проведено масштабні поминальні заходи, відкрито Монумент українсько-польського примирення «Пам’ять – Скорбота – Єднання» тамеморіал загиблим.
Після цього було відкриття Президентами у 2005 році пам’ятника убитим польськими підпільниками українцям у селі Павлокома (Республіка Польща), низка інших важливих кроків на шляху примирення.
Поляки і українці мають пам’ятати ці спільні дії, враховувати набутий позитивний досвід на шляху до порозуміння та примирення.
Позиція України чітка і однозначна, особливо беручи до уваги гіркий досвід російської агресії на Сході України: будь-який злочин проти мирного населення не має виправдання.
Але Україна проти застосування принципу колективної відповідальності. Кожен злочин має бути ретельно розслідуваний, а висновки слід робити фахівцям на основі достовірних історичних фактів, а не емоцій.
Українсько-польський діалог на тему болісних сторінок минулого, в умовах триваючої російської агресії, повинен бути максимально виваженим, а рішення – заздалегідь та добре продуманими. Драматичний українсько-польський конфлікт 40-х років ХХ століття є складним питанням спільної історії, тому воно має бути виведене із сфери політики і передане на розгляд вченим.
На сучасному етапі Україна та Польща мають докласти зусиль для наукового дослідження історичного минулого, щоб свідомість молодих українців і поляків не була обтяженою спогадами про трагічні періоди спільної історії.
Важка історія та конфлікти минулого не можуть перекреслювати того, що століттями об’єднує два народи. Українці і поляки разом захищали християнську Європу під Віднем і Хотином, неодноразово спільно боролися проти московського агресора та перемагали його. Протягом століть поляки і українці взаємозбагачували один одного у науці, культурі, мистецтві, господарській діяльності. Сотні тисяч етнічних українців і поляків в обох країнах пов’язані родинними відносинами. Обидва народи – народи європейські, зі спільним майбутнім. Зрештою, в обох народів нині один справжній ворог – путінська Росія з її імперськими амбіціями.
Дороговказом для нинішнього та прийдешніх поколінь українців і поляків можуть стати слова Папи Римського Івана Павла ІІ з якими він звернувся до обох народів та закликав очиститися від болісного минулого:
