деталізація та узагальнення

Використання моделей дозволяє приймати рішення, при обґрунтуванні яких враховуються всі фактори і альтернативи, що виникають в складних умовах виробничо-господарської діяльності. Тому моделювання розглядається як найефективніший спосіб оптимізації управлінських рішень.

Математи́чне моделювання — метод дослідження процесів або явищ шляхом створення їхніх математичних моделей і дослідження цих моделей.

Методи розробки ГР – сукупність заходів організаційного, технологічного, екон, правового та соц. Характеру, спрямованих на формування ГР.

Методи розробки ГР:

· Евристичні

- метод мозкової атаки

- метод дискусії

- метод аналогії

- метод ЕКО

- метод інверсії та ін.

· Методи прогнозування

- Експертні методи

- Метод сценаріїв

- Метод евристичного прогнозування

- Морфологічний аналіз

- Колективна генерація ідей

- Матем методи

- Прогнозування за аналогією

· Аналітичні методи

- Традиційні методи екон аналізу

- Матем методи в екон аналізі

- Багатопланові аналітичні методи

 

три базових типи моделей:

1) фізична модель - представляє те, що досліджується, за допомогою збільшеного чи зменшеного опису чи об'єкта системи;

2) аналогова модель (представляє досліджуваний об'єкт аналогом, що поводиться як реальний об'єкт, але не виглядає як такий. Приклад аналогової моделі – організаційна схема. Вибудовуючи її, керівництво в стані уявити собі ланцюга проходження команд і формальну залежність між індивідами і діяльністю. Така аналогова модель явно більш простий і ефективний спосіб сприйняття і прояву складних взаємозв'язків структури великої організації, чим, скажемо, складання переліку взаємозв'язку всіх працівників);

3) математична модель (у цій моделі, називаної також символічної, використовуються символи для опису чи властивостей характеристик чи об'єкта події).

9. Евристичні методи розробки господарських рішень

Евристичне програмування — методи розв’язання завдань, що спираються на досвід прийняття рішень. Евристика — сукупність прийомів дослідження, методика постановки питань та їх рішення; метод навчання за допомогою навідних запитань, а також теорія такої методики.

Методи евристичного програмування використовують в об’ємних завданнях, у ситуаціях із малим резервом часу, а також для розв’язання мало-структурованих завдань, не виражених кількісно в явній формі.

Методи:

Метод «мозкової атаки» («мозкового штурму»). Основна концепція — дати новим ідеям вихід із підсвідомості — заснована на теорії Фрейда. Дає можливість виявити та зіставити індивідуальні судження, спектр ідей стосовно розв’язання проблеми, а потім прийняти рішення. Керує «мозковим штурмом» фахівець із досвідом проведення подібних заходів.

Метод дискусії. Передбачає підготовку рішень із залученням широкого кола учасників (не більше 20 осіб). Дискусія проводиться як відкрите колективне обговорення проблеми, основним завданням якого є всебічний аналіз усіх факторів, позитивних і негативних наслідків, з’ясування позицій учасників, узгодження та інтеграція. У ході дискусії дозволяється критика.

Метод ключових запитань. Метод доцільно застосовувати для збору додаткової інформації в умовах проблемної ситуації чи впорядкування вже наявної для розв’язання проблеми. Запитання, що ставляться, служать стимулом у формуванні стратегії й тактики вирішення задачі, розвивають інтуїцію, формують алгоритми мислення, наводять людину на ідею рішення, спонукають до правильних відповідей.

Метод аналогії. Заснований на багаторазовому використанні зафіксованого в банку даних організації досвіду розв’язання тих чи інших ситуацій, що мали місце на фірмі, та прийнятих за ними рішень, а також звичайних виробничих завдань (рутинного чи ординарного характеру, що не потребують творчості).

 

10. Методи прогнозування господарських рішень

Методи розробки господарських рішень – це низка заходів організаційного, технологічного, економічного, правового та соціального характеру, спрямованих на формування господарських рішень.
Метод морфологічного аналізу – базується на використанні комбінаторики, тобто досліджуються всі можливі варіанти, виходячи із закономірностей побудови(морфології) об'єкта прогнозування, що досліджується та аналізується.
Метод сценаріїв являє собою низку прогнозів з кожного розглянутого рішення щодо його реалізації, а також можливих позитивного чи негативного наслідків.
Метод «дерево рішень» заснований на аналізі графічних зображень зв’язків основних і наступних варіантів ГР за основними результатами кожного рішення й очікуваної ефективності. Метод аналогічний методу сценаріїв із його емоційним змістом, але припускає аналітичний підхід до вибору найкращого рішення. Завдяки цьому методу керівник візуально оцінює результати дії різних рішень і вибирає найкращі з них.
Математичні методи параметричного прогнозування - Визначення тенденцій розвитку об'єктів, що мають кількісні статистичні дані, які характеризують їх минулий і сьогоднішній стан.
Прогнозування за аналогією - Розв'язання проблемних ситуацій, звичних для осіб, що приймають рішення. Використання методу за наявності аналогів об'єктів, процесів, ситуацій. Застосування методу вимагає спеціальних навичок.

 

11. Аналітичні методи розробки господарських рішень

Індексний метод - Метод заснований на оперуванні відносними показниками, що виражають відношення рівня даного явища до його рівня в минулому чи до рівня аналогічного явища, взятого за базовий.
Застосовується для аналізу складних явищ, певні елементи яких не можна виміряти кількісно. Метод не дає розрахувати абсолютні відхилення узагальнюючого показника за наявності більш ніж двох факторів.
Метод ланцюгових підстановок - Метод використовується для розрахунку впливу окремих факторів на відповідний загальний показник чи функцію.
Метод середніх величин. Середні величини – це абстрактні величини, за допомогою яких досягається узагальнення відповідних типових сукупностей однорідних явищ, процесів, показників. Найчастіше використовують такі середні величини: середня арифметична проста, середня арифметична зважена, середня хронологічна.
Класичні методи математичного аналізу - Використовуються самостійно (диференціювання й інтегрування) та в рамках інших методів (математичної статистики, математичного програмування)
Статистичні методи - Основний засіб дослідження масових повторюваних явищ. Для вивчення одномірних статистичних сукупностей служать закон розподілу, варіаційний ряд, вибірковий метод. Для багатомірних статистичних сукупностей застосовуються кореляційно-регресійний, дисперсійний, коваріаційний, спектральний, компонентний, факторний види аналізу
Методи математичного програмування - Основний засіб розв’язання задач оптимізації виробничо-господарської діяльності. Завдяки цим методам оцінюють напруженість планових завдань, дефіцитність ресурсів, визначають види сировини, групи лімітованого устаткування

 

12. Технологія прийняття господарських рішень

Технологія прийняття управлінських рішень – це раціональне поєднання у процесі підготовки, розробки і реалізації рішень, різних моделей, логічних суджень, інтуїції, які базуються на знаннях і досвіді особи, що приймає рішення.

Процес прийняття рішень має певні елементи:

- Мету;

- Суб’єкта, що приймає рішення;

- альтернативні варіанти рішень;

- критерії вибору;

- умови;

- результати.

Технології прийняття господарських рішень включають:

1. методи і засоби збору і обробки інформації;

2. прийоми ефективного впливу на персонал;

3. принципи, закони і закономірності організації і управління;

4. системи контролю.

Технологія прийняття рішень складається з таких елементів:

1. ідея або мета;

2. кількість і якість об’єктів;

3. ресурси;

4. застосовувані технології;

5. виконавці;

6. терміни;

7. споживачі;

8. місце;

9. економічний, соціальний, екологічний, технічний ефект.

Етапи:

- підготовка

- обґрунтування (збір необхідної інформації, визначення критеріїв вибору, оцінка можливих наслідків, вибір кращого рішення)

- організація виконання рішень і його оцінка

 

13. Економічна інформація в прийнятті рішень

Економічна інформація являє собою такий вид інформації, яка послідовно і повно відображає виробничо-господарську діяльність підприємства. Вона ділиться на 3 види:

1. планова (містить дані для вибору дій, які можуть бути зроблені у майбутньому);

2. нормативно-довідкова – є поєднувальною ланкою між іншими видами економічної інформації

3. облікова інформація – має такі стадії: збір, зміна первинних даних, реєстрація, передача для обробки, обробка даних для оперативного управління, накопичування і групування даних, формування зведеної інформації і виконання розрахунків, які використовуються в аналітичному і синтетичному обліку, складання внутрішньої і зовнішньої звітності.

Альтернативні варіанти госп.рішень повинні приводитись у співставний вид за такими факторами:

1. фактор часу;

2. фактор якості в обєктах;

3. фактор масштабу (обсягу виробництва об’єкту);

4. рівень освоєності об’єкта у виробництві;

5. метод отримання інформації для прийняття рішень;

6. умови застосування об’єкта, фактор інфляції, фактор невизначеності і ризику.

 

14. Планування господарських рішень

Планування – це процес формування множинних цілей розвитку та засобів їх досягнення за певний період; воно зв’язує всі елементи виробництва у цілісну виробничо-господарську систему і забезпечує її необхідний передбачуваний розвиток, узгоджує потенційні можливості підприємства з потребами ринку.

Принципи планування визначають характер та зміст планової діяльності в підприємстві.

- Принцип необхідності

- Принцип єдності

- Принцип безперервності

- Принцип гнучкості

- Принцип точності.

У процесі планування підприємницької діяльності на підставі розробляють плани, які відрізняються за такими класифікаційними ознаками: (види планів):
1) тривалість (горизонт) планового періоду:

- стратегічні (довгострокові) – більше 5 років;

- тактичні (поточні) – квартал, місяць, рік;

- оперативні – діють в даний момент часу.

2) за об’єктом планування:

-загальні (зведені);

-внутрішні (виробничих підрозділів);

-цільові (однонапрямлені) – програми.
Стратегічний план підприємства – це сукупність взаємоузгоджених заходів і дій, що відображають довгострокові цілі та основні напрямки діяльності з обгрунтуванням ресурсного забезпечення.
Етапи стратегічного планування:
1)визначення місії та формлення стратегічних цілей підприємства;
2)аналіз середовища та ринкових факторів;
3)оцінка підприємницького потенціалу та перспективи розвитку підприємства;
3)вибір генеральної стратегії і аналіз стратегічних альтернатив. Альтернатива -ситуація, в якій належить здійснити вибір однієї з двох взаємовиключних можливостей.
4)розробка ресурсної.і функціональної субстратегії підприємства.
5)практична реалізація плану, контроль і оцінка соціально-економічних результатів.
Тактичний план підприємства – певна сукупність кількісних, якісних та ресурсо-забезпечувальних завдань, що конкретизують і доповнюють стратегічний план на більш короткий проміжок часу.
Оперативне планування – це процес розробки заходів і дій для виконання завдань стратегічних і поточних планів.

У процесі оперативного планування треба розвязувати такі головні завдання:
1) забезпечення виконання плану виробничої діяльності за ритмічної роботи всіх підрозділів підприємства
2) установлення оптимального режиму роботи підприємства
3) максимальне скорочення тривалості виробничого циклу та обсягів незавершеного виробництва.
В процесі планування здійснюють пошук і розрахунок резервів, тобто можливостей підвищення ефективності виробництва.

Економічна суть резервів – підвищення ефективності виробництва полягає у найбільш повному і раціональному використанні зростаючого потенціалу заради отримання більшої кількості високоякісної продукції за найменших витрат живої і уречевленої праці на одиницю продукції.

Резерви мають бути економічно обгрунтованими, тобто при їх розрахунку необхідно враховувати реальні можливості підприємства, а розрахункова величина цих резервів повинна бути підкріплена відповідними заходами.

15. Прогнозування господарських рішень

Прогноз – це науково-обгрунтоване достовірне судження (припущення) імовірнісного характеру про можливий стан об’єкта в майбутньому або про альтернативні шляхи і терміни досягнення цього стану.
Мета прогнозування: зробити зрозумілим процес розробки рішення, допомогти виявити базові тенденції в сфері, що досліджується, визначити основні критичні зони і запропонувати варіанти стратегії досягнення мети управління.
Основні завдання:
1) визначення проходження процесу зміни об’єкта прогнозування протягом майбутнього періоду;
2) обгрунтування економічної доцільності розробки господарських рішень, виходячи з наявних ресурсів та пріоритетів.
Основні джерела інформації для прогнозування:
- статистична, фінансова, бухгалтерська і оперативна звітність підприємства;

- патентно-ліцензійна документація;

- науково-технічна документація з результатами виконання науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт.
Успішність прогнозування залежить від таких умов:
1)обсяг та якість інформації про дозований процес і об’єкт управління
2)правильність формулювання задачі прогнозування і обгрунтованість методу її розвязання
3)наявність необхідних обчислювальних засобів і обчислювального апарату відповідно до обраного методу
Для прогнозування застосовують кількісні і якісні методи.
Підходи до організації процесу прогнозування:
1) дослідницький прогноз – виражає передбачення як функцію прогнозу і відображає яким може бути розвиток ситуації за умови, що характер управління орієнтований на неї залишиться незмінним. Поділяється на: екстраполяційне і новаторське.
2) Нормативний прогноз – визначає цілі рішення і можливі способи їх досягнення на підставі об’єктивної оцінки існуючих можливостей для забезпечення досягнення адекватних результатів.
Методи прогнозування з вузькою предметною областю:
- методи експертних оцінок;
- метод основних індикаторів;
- метод сценаріїв;
- методи аналізу і прогнозування тимчасових рядів;
- методи причинно-наслідкові (казуальні)

 

16. Концептуальні засади економічного обгрунтування рішень, пов’язаних з операційною діяльністю підприємства

Концепція – система взаємопов’язаних і таких, що випливають один з одного науково-обгрунтованих поглядів, уявлень про управління, наприклад, виробничо-збутовою діяльністю підприємства.
Обґрунтування прийняття рішення – підкріплення переконливими доказами відповідності передбачуваного рішення заданим критеріям і реально існуючим обмеженням.
В основу економічного обґрунтування господарських рішень мають бути покладені принципи:
1. врахування фактору часу;
2. врахування затрат і результатів за життєвого циклу товару;
3. застосування в розрахунках системного підходу;
4. застосування в розрахунках комплексного підходу;
5. забезпечення багатоваріантності технічних і організаційних рішень;
6. забезпечення співставності варіантів за вихідною інформацією;
7. врахування факторів невизначеності і ризику.
Необхідно правильно сформулювати господарське рішення.
Підготовчий етап обґрунтування рішення повинен здійснюватись в такій послідовності:
1. формулювання рішення
2. визначення кінцевої мети рішення і обумовлення можливостей відхилення від неї;
3. визначення факторів ризику, пов’язаних з даним рішенням;
4. попереднє формулювання всіх можливих наслідків господарського рішення з встановленням залежності їх від варіативної частини господарського рішення.
5. формалізація і підготовка до кількісного обґрунтування господарського рішення.
Система операційних рішень включає господарські рішення щодо:
• ресурсного забезпечення діяльності підприємства (персонал, капітал, виробничі фонди, нематеріальні ресурси і активи, оборотні кошти);
• технічна база, організація і планування виробництва (інноваційні процеси, техніко-технологічна база виробництва, організація виробництва, система технічного обслуговування та соціальна діяльність);
• результати і ефективність виробництва (формування програми випуску продукції, матеріально-технічне забезпечення виробництва, якість і конкурентоздатність продукції, продуктивність праці персоналу, мотивація трудової діяльності, оплата праці, витрати і ціни на продукцію, фінансово-економічні результати та ефективність діяльності).
Алгоритм економічного обґрунтування операційних рішень:
1. обґрунтування конкретного господарського операційного рішення;
2. розрахунок планового показника економічного результату від реалізації рішення;
3. розрахунок витрат на реалізацію обраного рішення (формування кошторису, прогнозування).
4. обчислення показників ефективності операційного рішення.
Перелік операційних господарських рішень, що потребують економічного обґрунтування:
• виробнича програма підприємства;

потреба у виробничих ресурсах;
• ефективність використання виробничих ресурсів;
• продуктивність праці персоналу;
• рівень витрат виробництва;
• собівартість основних видів продукції;
• розмір виробничих запасів і запасів готової продукції підприємства;
• обґрунтування рівня ціни на окремі види продукції;
• доцільність використання нових матеріалів;
• виробництво нової продукції;
• вибір раціональних методів і форм організації виробництва;
• вибір оптимальних організаційних структур управління підприємством;
• соціальні рішення.
Номенклатура продукції – перелік найменувань виробів, завдання з випуску яких передбачено планом виробництва продукції.
Асортимент – сукупність різновидів продукції кожного найменування, що різняться за відповідними техніко-економічними показниками.

 

17. Економічне обгрунтування рішень щодо обсягів виробництва продукції

Одним з найважливіших питань господарської діяльності і розвитку будь-якого підприємства є його виробнича програма(план виробництва продукції) – це конкретна сукупність завдань щодо обсягу виробництва продукції, визначеної номенклатури асортименту, а також належної якості на певний календарний період.
виробнича програма підприємства має 2 складові:

- обсяг виробництва в натуральних вимірниках.

- вартість обсягу виробництва продукції.

Виробничу програму підприємства потрібно економічно обґрунтувати, тобто узгодити з необхідними виробничими потужностями цього підприємства, трудовими, матеріальними та інвестиційними ресурсами.
Економічне обґрунтування виробничої програми зводиться до визначення потреби в ресурсах та ефективного їх використання.
Обґрунтування рішень щодо використання ресурсів дає змогу підприємству використовувати ресурси до раціональної межі, не здійснювати їх марне витрачання, вміло комбінувати різні види ресурсів, знаходити ресурси, що дозволяють випускати найдешевшу продукцію.
Види рішень щодо використання ресурсів:

1. «ресурс-продукт»

2. «ресурс-ресурс»

3. «продукт-продукт»

4. «ресурс-продукт-ресурс»

Рішення «ресурс-продукт». Технічний аспект – знайти межу доцільного використання ресурсу (це значить обґрунтувати рішення «ресурс-продукт»). розраховують граничну вартість граничного продукту.

Гранична вартість фактора – це додаткові витрати ресурсу на виробництво додаткової продукції, виражені у вартісній формі.
правило: збільшуйте витрачання ресурсу на додаткову одиницю продукції до тих пір, коли вартість граничного продукту від додатково одержаної продукції перевищує граничну вартість фактора від додатково можливого ресурсу.

Рішення «ресурс-ресурс» - це рішення про те, як правильно комбінувати взаємозамінні ресурси з метою досягнення максимального ефекту в заданих умовах.
Економічне обґрунтування передбачає розрахунок таки показників:
- гранична норма заміни – визначається як співвідношення заміни споживання ресурсу, який заміщається до заміни споживання ресурсу, який додається:

- співвідношення цін:
Є правило: збільшується використання одного ресурсу за рахунок іншого до тих пір, поки його гранична норма заміни перевищує співвідношення цін на ці взаємозамінні ресурси.
Обґрунтування рішення «продукт-продукт» дає змогу обрати ті види продукції, виробництво яких за певних умов є найбільш прибутковим. Вибір оптимального варіанту комбінування кінцевої продукції залежить від економічних чинників.

В обґрунтуванні рішення «продукт-продукт» використовується показник гранична норма трансформації – це відношення (зі знаком «-») зміни обсягу продукції, яка замінюється до зміни обсягу продукції що замінює. Існує правило: збільшуйте обсяг виробництва одного виду продукту за рахунок іншого доти, поки гранична норма трансформації не перевищить співвідношення цін на ці види продукції.
Важливим господарським рішенням є правильне обґрунтування обсягу випуску.

З цією метою розраховують:

- беззбитковий обсяг продажів;

- обсяг продажів, що гарантує підприємству необхідну суму прибутку;

- зону безпеки підприємства(запас фінансової стійкості).

Беззбитковий обсяг продажів і зона безпеки залежить від суми постійних і змінних витрат, а також від рівня цін на продукцію.

18. Економічне обгрунтування рішень щодо політики ціноутворення підприємства

Цінова політика – це діяльність підприємства, спрямована на досягнення його головної мети за допомогою цін; це сукупність організаційних та економічних заходів, спрямованих на досягнення за допомогою цін кращих результатів господарської діяльності, забезпечення стійкого збуту продукції, отримання достатнього прибутку.
Основні напрямки цінової політики – це дії підприємства, спрямовані на завоювання певної долі ринку для своїх товарів і на швидке отримання виручки від продажу товарів з метою повернення понесених витрат.
Розглядають 2 альтернативні шляхи до ціноутворення:

1. Витратний: продукт – технологія – витрати – ціна – цінність - покупець.

2. Ціннісний: покупець – цінність – ціна – витрати – технологія -продукт.

Етапи формування ЦП:

- становлення задач ціноутворення;

- визначення попиту;

- оцінка витрат;

- аналіз цін і товарів конкурентів;

- вибір методу ціноутворення;

- встановлення остаточної ціни.

Інформаційне забезпечення процесу ціноутворення:

- система інформації про ринок в цілому;

- система інформації про урядову політику;

- система інформації про витрати;

- система інформації про конкурентів;

- система інформації про покупців;

- система інформації про обсяги збуту і прибутку підприємства.

3 базові моделі, що відображають цінову політику підприємства:
1) Модель ціноутворення, що базується на витратах підприємства: метод надбавок, метод забезпечення цільового прибутку на інвестований капітал.
2) Модель ціноутворення: - метод максимізації поточного прибутку, -аукціон.
3) Модель ціноутворення, що базується на конкуренції

Цінова стратегія – це основні напрямки, заходи та методи, за допомогою яких може бути досягнута визначена мета цінової політики – це обґрунтований вибір ціни із декількох варіантів, спрямованих на досягнення максимального прибутку для діяльності підприємства.
Розрізняють цінові стратегії, які об’єднані в три групи:

1. стратегія «низьких цін»;

2. стратегія «високих цін»;

3. стратегія нейтральних цін.

Ефективність стратегії низьких і високих цін залежить від 3 чинників: еластичність попиту, структура витрат на виробництво, рівень конкуренції.
Політика ціноутворення – набір конкретних практичних способів управління цінами на продукцію підприємства, які використовуються для вирішення задач, поставлених перед спеціалістами з ціноутворення. До таких способів належать різні види цінових знижок і надбавок до цін.

 

19. Економічне обгрунтування рішень щодо виробничих запасів на підприємстві

Управління запасами охоплює виконання таких етапів робіт:
1) аналіз запасівТМЦ у попередньому періоді;
2) визначення цілей формування запасів;
3) оптимізація розміру основних груп поточних запасів;
4) оптимізація загальної суми запасів ТМЦ, які включаються у склад оборотних активів;
5) забезпечення високої оборотності і ефективних форм руху запасів;
6) обгрунтування облікової політики запасів;
7) побудова ефективних систем контролю за рухом запасів на підприємстві.

Аналіз стану виробничих запасів необхідно починати з вивчення їх динаміки і перевірки відповідності фактичних залишків їх плановій потребі.

На багатьох підприємствах велику питому вагу у поточних активах займає готова продукція. Значну питому вагу в поточних активах на багатьох підприємствах займає незавершене виробництво.

За своїм економічним змістом виробничі запаси розподіляються на:
- елементи, що їх відносять до оборотних фондів (сировина, матеріали, паливо);
- ті елемементи, що тяжіють до основних фондів (запасні частини для ремонту, інструменти, інвентар і ін. малоцінні предмети);

Норматив оборотних коштів у виробничих запасах, що їх відносять до оборотних фондів, визначається як добуток середньо-добового споживання матеріалів у вартісному виразі на норму їх запасу в днях: Н=Ві*Д

Види запасів:

- транспортний запас;

- підготовчий (технологічний) запас;

- поточний запас;

- резервний (страховий) запас.

На вибір системи регулювання запасами впливає ряд факторів:
- величина потреби в матеріалах;
- регулярність запуску у виробництво;
- форма постачання і ін.
Регулювання запасів може здійснюватися за системами:
- «максимум-мінінімум» (згідно з якою запаси поповнюються до рівня не нижчого за їхню мінімальну величину, а після надходження чергової партії не бувають більшими за встановлену максимальну кількість.;
- «стандартних партій» (жорстко регламентують величини партій поставок);
- «стандартних інтервалів» (жорстко регламентують величини інтервалів між партіями поставок).

20. Економічне обгрунтування рішень щодо розмірів дебіторської заборгованості підприємства

Під поточною дебіторською заборгованістю розуміють заборгованість юридичних та фізичних осіб, певних сум грошових коштів і їх еквівалентів підприємству, яка виникає в ході нормального операційного циклу чи передбачена до погашення в період до 1 року.
Оцінювання рівня дебіторської заборгованості здійснюється на основі таких показників:
- коефіцієнт відволікання оборотних активів в поточну дебіторську заборгованість за товари, роботи, послуги;
- коефіцієнт можливої інкасації поточної дебіторської заборгованості за товари, роботи, послуги.
Для характеристики якості дебіторської заборгованості визначається і такий показник як доля резерву по сумнівних боргах в загальній сумі дебіторської заборгованості. Якість дебіторської заборгованості оцінюється також питомою вагою в ній вексельної форми розрахунків.
В процесі формування принципів кредитної політики по відношенню до покупців продукції приймаються господарські рішення щодо:
- щодо форм здійснення реалізації продукції в кредит;
- щодо типу кредитної політики підприємтсва в кожній із форм реалізації продукції кредиту.
Форми реалізації продукції в кредит: товарний (комерційний) кредит та споживацький кредит.
Тип кредитної політики характеризує принципові підходи до її здійснення з позицій співвідношення рівнів доходності і ризику кредитної діяльності підприємства.
Розрізняють три типи кредитної політики підприємства:

- консервативний (жорсткий) тип;

- помірний тип;

- агресивний (м’який) тип.

До складу системи кредитних умов входять такі елементи:

- строк надання кредиту (кредитний період);

- розмір наданого кредиту (кредитний ліміт);

- вартість надання кредиту;

- система штрафних санкцій за прострочку виконання зобов’язань покупця.

21. Оцінювання ефективності господарських рішень, пов’язаних з операційною діяльністю

Розрахунок економічного результату від реалізації операційних рішень:
1) заходи щодо підвищення якості входу системи – якості сировини, матеріалів, комплектуючих виробів;
2) заходи щодо підвищення якості процесу в системі – удосконалення технології виробництва, підвищення рівня автоматизації;
3) очікуваний економічний ефект розробки і впровадження заходів щодо підвищення якості товару (підвищення продуктивності праці, надійності, екологічності).
Основні концепції і резерви зменшення собівартості продукції:
- основні (прямі) витрати;
- непрямі витрати.
Основні резерви зниження собівартості продукції:
1) збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства;
2) скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання сировини, матеріалів, електроенергії, палива, обладнання, запобігання невиробничим витратам тощо.

 

22. Сутність та принципи аналізу господарських рішень

Ек. аналіз це одна із функцій управління, яка допомагає приймати ефективні управлінську рішення. Він повинен передувати прийняттю науково обґрунтованих рішень на будь-якому рівні управління. Аналіз має виявляти не тільки недоліки, але й рокривати можливості подальшого ек-го зростання суб’єктів під-ї ді-сті.
Аналіз госп-ї д-сті – це частина ек. аналізу, яка пов’язана з вивченням вроб-ї, фін, комерційної д-сті.
Зміст ек. аналізу госп-ї д-сті під-ва спрямований на виявлення внутрішньогосподарських резервів та шляхів їх використання.
Предметом ек.аналізу є госп-кі процеси, що відбуваються на під-ві тобто д-сть під-ва та її ефективність.
Сутність і принципи аналізу ГР підпорядковані законам діалектики та пов’язанні із специфічними принципами аналізу:

· принцип єдності аналізу синтез

· відділення провідної ланки (ранжування проблем)і другорядних проблем

· забезпечення порівняльності варіантів аналізу за різними характеристиками

· принцип кількісного визначення

· принцип своєчасності та оперативності

Осн. правила забезпечення порівняння альтернативних варіантів:

1. к-сть альтернативних варіантів має бути не менша 2х

2. за базовий варіант рішення доцільно брати останній із запропонованих варіантів

3. для скорочення часу, підвищення якості рішення та зменшення витрат рекомендується широке застосування сучасних можливостей інформаційних технологій.

 

23. Методи аналізу господарських рішень та їхній інструментарій

Метод ек.аналізу – це сукупність прийомів і способів вивчення госп-х явищ, д-сті під-ва за допомогою яких показники розкладають на складові частини, порівнюють їх, визначають ступінь впливу складових частин на узагальнюючий показник і за підсумком проведених досліджень узагальнюють результати.

В процесі аналізу використ. такі методи:
- метод порівняння

- індексний метод

- балансовий метод

- метод ланцюгових підстановок

- графічний метод

- факторний аналіз

- матричні методи

Найбільш використовуваними матем. методами аналізу ГР є:

- метод елементарниї математики

- класичні методи матем.аналізу

- статистичні методи

- ек. методи

- методи матем. Програмування

- методи дослідження операцій

- методи ек. кібернетики

Усі ек.матем. методи поділ. на 2 групи:
1) оптимізаційні (рішення за заданим критерієм)
2) не оптимізаційні (рішення без критерію оптимальності)

За ознакою отримання точного рішення всі матем.методи поділ. на:

1) точні( за критерієм чи без нього одержують одне рішення)
2) наближені (на основі стохастичної інформації)

Перелік задач ек.аналізу, які використ. в процесі обґрунтування ГР із застосуванням економіко-математичних методів:

1) підвищення науково-економічної обґрунтованості бізнес-планів і нормативів (в процесі їх розробки)

2) об’єктивне та всебічне дослідження виконання бізнес-планів і дотримання нормативів (за даними обліку і звітності);

3) визначення економічної ефективності використання трудових, матеріальних і фінансових ресурсів (окремо і в сукупності);

4) контроль за здійсненням вимог комерційного розрахунку (у його повній та незавершеній формі);

5) виявлення та вимірювання внутрішніх резервів (на усіх стадіях виробничого процесу);

6) випробування оптимальності управлінських рішень (на всіх сходинках ієрархічної драбини).

7) виконання плану в-ва і реалізації продукції

8)рівень якості товарів

9)забезпеченість ресурсів

10)організаційно-технічний рівень виробництва
Інструментарій методів аналізу (прийоми аналізу):
- зведення та групування;

абсолютні та відносні величини;

Середні величини

Динамічні ряди

- суцільні

деталізація та узагальнення

24. Оцінювання впливу господарських рішень на ефективність діяльності підприємства

Кінцевою метою ГР. є підвищення ефективності д-сті під-ва і збільшення його ринкової вартості.
Результатом ек.обгрунт. і реалвз.госп.рішень є збільшення прибутку за рахунок підвищення конк-ті товарів, розширення ринків збуту і покращення фін. становища під-ва.
Вплив різних видів прийнятих ГР. на ефективність д-сті під-ва проявляється через зміну показників:
1)обсяг в-ва і реалізації продукції
2)використання виробничих, інвестиційних, фін. рес-ів.
3)соб-ть продукції
4)прибуток
5)рентабельність
Методика оцінювання впливу прийнятих операційних рішень на ефективність функціонування під-ва:
1. Методика підрахунку резервів збільшення суми прибутку під-ва.
2. Методика підрахунку резервів підвищення рентабельності.
3. Методика оцінювання впливу прийнятих інвест-х рішень на ефек-ть функціонування під-ва.
4.Методика оцінювання впливу прийнятих фінансових рішень на ефективність функціонування під-ва.
Оцінка ефективності довгострок.фін.вкладень виконується шляхом зіставлення суми отриманого доходу від даного виду інвестицій із середньорічною сумою даного виду активів.
Середній рівень прибутковості може змінитись за рахунок:

- структури ЦП, що мають різний рівень прибутковості

- рівня прибутковості кожного виду ЦП придбаних під-вом.

25. Особливості функціонування підприємств за умов невизначеності

Н евизначеність — це об’єктивна неможливість здобуття абсолютного знання про об’єктивні та суб’єктивні фактори функціонування системи, неоднозначність її параметрів. Чим більша невизначеність під час прийняття ГР, тим більший ступінь ризику.
Основні причини невизначеності:
1) Недетермінованість (наслідок неймовірності повного передбачення та прогнозування) процесів, які ма­ли місце на підприємстві та в економічному житті
2) Повна відсутність інформації, суб’єктивний аналіз інформації під час планування поведін­ки суб’єкта господарювання
3) Відсутність правдивої інформації підприємств щодо своєї фінансово-господарської діяльнос­ті, приховування інформації
4) Вплив суб’єктив­них чинників на результати прове­дених аналізів (рівень кваліфікації працівників, що аналізують, тощо)
5) Наявність помилок в інформації: систематичних; випадкових; механічних.
Види невизначеності:
1. За ступенем імовірності настання подій:

– повна невизначеність

- часткова

повна визначеність

2. Залежно від засобів визначення ймовірності:

- статистична

- нестатистична

3. За об'єктом невизначеності:

- людська

- технічна

- соціальна

На практиці зниження рівня невизначеності, необхідне для прийняття господарських рішень, забезпечується:
1) збором інформації, що зменшує невизначеність очікувань;
2) обробкою інформації методами аналізу, прогнозу, сценарію та з’ясуванням причин, форм і наслідків невизначеності;
3) розробкою моделей, адекватних ситуаціям, що мають місце, і здобуттям у результаті моделювання значень цільових величин, функціональних залежностей станів об’єкта управління та навколишнього середовища.

Невизначеність – це такий стан знань про ситуацію чи проблему, коли 1 або декілька варіантів рішення мають низку можливих результатів, імов. яких або невідома або немає змісту.
Граничним варіантом невизначеності є умови неясності – такий стан знань про ситуацію чи проблему коли:
- неясні цілі, яких потрібно досягти;
- важко визначити варіанти рішень;
- недоступна інформація про наслідки рішень.

Аналіз факторів невизначеності в процесі прийняття рішень визначає вибір методів і підходів, які дають змогу враховувати дані фактори.
Найбільш поширеним інструментом прийняття рішень в умовах невизначеності є методи експертних оцінок – Дельфі, «мозкового штурму».

 

26. Критерії обгрунтування господарських рішень в умовах невизначеності

На теоретичному рівні знання щодо проблемної ситуації досить добре розроблені, проте на практиці застосування формалізованих алгоритмів аналізу обмежене. Для вибору оптимальної стратегії в ситуації невизначеності використовують кілька критеріїв. За наявності кількох альтернативних станів зовнішнього середовища і внутрішніх умов підприємства, їм відповідають належні значення цільових функцій. Якщо жодна з альтер­натив не домінуватиме, то постає задача вибору рішення із застосуванням правил і критеріїв теорії прийняття рішень. Критерії засновані на аналізі матриці можливих станів навколишнього середовища й альтернатив рішень.
Для прийняття рішень в умовах невизначеності та ризику за допомогою статичної ігрової моделі вхідна інформація подається у вигляді матриці, рядки якої — це можливі альтернативні рішення А_і, а стовпчики — стани системи (середовища) - S_j.
Кожній альтернативі рішень і кожному стану системи (середовища) відповідає результат (наслідок рішення), який визначає витрати або виграш за вибору даної альтернативи рішення та реалізації даного стану системи.
Для вибору оптимальної стратегії в ситуації невизначеності використовуються різні правила та критерії:
1) правило максимін (критерій Вальда) – орієнтується на кращий з гірших варіантів (критерій песиміста)
2) правило максимакс
3) правило мінімакс (критерій Севіджа)
4) критерій Гурвіца (правило оптимізму-песимізму) правила максимакс і максимін сполучаються зв’язуванням максимуму мінімальних значень альтернатив.

 

27. Теорія корисності в системі прийняття рішень

Проблема раціонального вибору є однією з головних економіч­них задач. Кожна з цих задач,, які вирішують виробники і споживачі розв’я­зується в умовах ризику. Результати рішень залежать від випадкових величин, які характеризуються ймовірнісними функціями розподілу. Для того, щоб порівнювати їх ефективність, необхідно вміти порівнювати функції розподілу ефективності. Для задач прийняття рішень в умовах ризику та невизначеності принцип оптимального вибору часто описується за допомогою функції корисності.
Корисність виражає ступінь задоволення особи від споживання товару чи виконання будь-якої дії.
Основним припущенням економічної теорії є припущення про те, що людина завжди робить раціональний вибір. Корисність розглядається як певним чином узагальнені втрати чи виграші, коли всі цінності зведено до однієї шкали. Корисність вимірюють у довільних одиницях, що називаються одиницями корисності, які можна пов’язати з іншими одиницями, наприклад, грошовими. Цей зв’язок і визначає величину корисності для особи, що приймає рішення. Людина завжди обирає той варіант, корисність якого, на її думку, максимальна.
Функцією корисності називається деяка функція , визначена на множині переваг, якщо вона монотонна, тобто з того, що , випливає .
Для визначення корисності використовують поняття лотереї [8]. Для цього експерту пропонують порівняти дві альтернативи:

1. значення показника X;

2. лотерею: отримати з імовірністю або з ймовірністю — .

 

28. Ризик у діяльності суб’єкта господарювання

Ризик можна розглядати як ісоричну та економічну категорію.
ризик — це ймовірність здобуття небажаного результату або ймовірність сприятливого позитивного результату: удача, шанс отримати додатковий прибуток (можливість отримання значної вигоди в результаті здійснення підприємницької діяльності;
Господарський ризик — це специфічна характеристика в господарській ситуації, в якій не виключається ймовірність виникнення непередбачуваних наслідків (можливого відхилення від цілей, бажаного результату; втрати суб’єктом господарювання частини своїх прибутків тощо)
Першопричиною, необхідною умовою виникнення підприємницьких ризиків виступає невизначеність результатів діяльності
Ризик має суб’єктивно-об’єктивну природу, і це дає змогу вибирати та розробляти більш адекватні методи та заходи щодо оптимізації його рівня.
Основними характеристиками ризику є такі елементи:
Об’єкт ризику - Економічна система, ефективність та умови функціонування якої точно невідомі
Суб’єкт ризику- особа (індивід або колектив), яка зацікавлена в результатах керування об’єктом ризику та має компетенцію приймати рішення щодо об’єк­та ризику.
Джерела ризику - Конкретні складові елементи факторів, які зумовлюють можливість втрат.

Риси ризику:

ймовірнісна природа;

економічна природа;

суб’єктивно-об’єктивна природа;

альтернативність;

невизначеність;

коливання рівня ризику;

постійність існування

Функції, які виконує ризик:
1) регулятивна функція (конструктивний і деструктивний аспект)
2) захисна (історико-генетичний, соціально-правовий аспект)
3)інноваційна
4)компенсаційна
5)соціально-економічна
6)аналітична

29. Класифікація підприємницьких ризиків

1. Залежно від можливого результату виділяють:
- чистий ризик — імовірність здобуття негативного чи нульового результату (виробничі та інвестиційні ризики);
- спекулятивний ризик — імовірність здобуття як позитивного, так і негативного результату (фінансові ризики).

2. За ситуацією:

- стохастичний (в умовах невизначеності),

- конкурентний (в умовах конфлікту).

3. За видами діяльності підприємства:
- виробничий ризик (можливість невиконання фірмою своїх зобов’язань за контрактом із замовником);
- фінансовий ризик ( можливість невиконання фірмою своїх фінансових обов’язків перед інвесторами);
- інвестиційний ризик (можливість знецінення інвестиційно-фінансового портфеля);
- валютний ризик ( можливість коливання рин­кових ставок власної грош.од. та інших курсів валют);
- юридичний ризик — пов’язаний з неправильним чи неправо­мірним оформленням документів;
- страховий ризик — ризик страхової компанії, пов’язаний з адекватністю формування страхових тарифів, азартною методологією страхування;
- інноваційний ризик — ризик відхилення від мети у разі вкладання коштів у виробництво інноваційного продукту, науково-дослідні та конструкторські роботи.

4. За сферою походження:
- соціально-політичний ризик

- адміністративно-законодавчий ризик

Виробничий ризик

- комерційний

- фінансовий ризик

природно-екологічний
- демографічний

5. За ступенем обґрунтованості прийняття ризику:

Обґрунтовані

- частково обґрунтовані

- авантюрні ризики

6. За ступенем системності:

- несистемні (унікальні) ризики

Системні

За відповідністю допустимим межам: - допустимі ризики — припускають рівень ризику в межах його середнього рівня, тобто середнього стосовно інших видів діяльності та інших господарських суб’єктів. - критичні ризики — ризики припускають рівень, вищий за середній, але в межах допустимих значень, прийнятих у даній економічній системі для певних видів діяльності. - катастрофічні ризики — ризики, що перевищують верхню (максимальну) межу ризику, сформовану в даній економічній сис­темі. 8. За можливістю прогнозування: - прогнозовані ризики

- ризики, що частково не прогнозуються (форс-мажорні)

- непрогнозовані ризики

 

30. Обгрунтування господарських рішень в умовах ризику

Будь – яку ризикову ситуацію супроводжують 3 умови:
1) наявність невизначеності
2) необхідність вибору альтернативи
3)можливість оцінити імов. здійснення обраних альтернатив.
Відомо, що бізнес не можливий без ризику і підприємцю для успішного функціонування треба не уникати ризику, а вміти оцінювати його ступінь і вміти керувати ризиком, щоб зменшити його.
У загальному вигляді постановка і розв’язування задач оптимізації рішень в умовах ризику може бути представлена в такий спосіб:

1) підприємець може прийняти m (P1,P2…Pn) можливих рішень
2) можна зробити n (Q1, Q2…Qn) припущень
3) результат (так званий виграш) a ij, що відповідає кожній парі сполучень (Pi, Qj) можна пердставити у виглді таблиці ефективності:
При виборі рішення для розрахунку ризику як виграшів чи програшів може використовуватись величина втрат
R=П*р
R- величина ризику

П- величина втрат

Р – імовірність втрат

Оскільки можливе настання різних подій (з визначеними імов то для кожного рішення слід розраховувати середньозважений ризик:

aij- величина виграшу чи програшу j-го виьбору при і-му рішенні.
Рj- імов. настання втрат j-го виду.
Таким чином перевага віддається рішенню, що має найменший показник ризику.
Критерії прийняття рішень за умов ризику:

1. правило Байєса (критерій математичного сподівання)

2. критерій середнього значення і стандартного відхилення

3. критерій Бернулі

4. критерій Лапласа

5. критерій Гурвіца (критерій песимізму-оптимізму).

31. Особливості прийняття господарських рішень у конфліктних ситуаціях

Конфлікт­ною називається ситуація, коли стикаються інтереси двох чи більше сторін, які мають суперечливі цілі, причому виграш кожної зі сторін залежить від того, як поводитимуться інші.
Математичний апарат для вибору відповідного господарського рішення в конфліктній ситуації сформований у теорії ігор. Завдяки їй:

- підприємець або менеджер краще розуміють конкретну обстановку, проблему в цілому та зводять до мінімуму ступінь ризику;

- можна вирішувати багато економічних проблем, пов’я­заних з вибором, визначенням найкращого стану, підпорядкованого тільки деяким обмеженням, що випливають з умов самої проблеми;

- підприємця (менеджера) спонукають розглядати всі можливі альтернативи як своїх дій, так і стратегії партнерів, конкурентів.

Мета теорії ігор — формування рекомендацій щодо оптималь­ної поведінки учасників конфлікту, тобто визначення оптимальної стратегії кожному з них. У теорії ігор розроблено систему власних понять. Математична модель конфлікту називається грою, сторони у конфлікті — гравцями. Результат гри називається виграшем, програшем або нічиєю, правила гри — перелік прав і обов’язків гравців. Ходом називається вибір гравцем однієї з перед­бачених правилами гри дій.

32. Загальні принципи аналізу ризику

Етапи аналізу ризику:
1)виявлення ризику конкретних рішень або дій, а також його можливих наслідків
2)виявлення вінутр. і зовн. факторів, що визначають рівень ризику
3)аналіз виявлених факторів з позицій ступеня їх впливу на рівень ризику
4)оцінка варіантів ризикованих рішень з таких 2-х точок зору:
- визнач. можливості їхньої реалізації при наявності ризику
- визнач. ек-ї доцільності їхнього прийняття при наявності ризику
5)встановлення допустимого рівня ризику
6)аналіз окремих етапів робіт за обраним рівнем ризику
7)розробка заходів щодо зниження ризику
8)вибір найбільш прийнятних варіантів рішень

Аналіз ризику поділяють на 2 взаємодоповнюючі види:

1. Якісний аналіз передбач. виявлення можливих видів ризику (ідентифікацію ризиків), загроз, які вони становлять, а також визнач. факторів ризику, що чинять вплив на результати прийнятих рішень і виконуваних робіт.

2. Кількісний аналіз передбач. чисельне визначення розмірів окремих ризиків і ризику конкретного виду діяльності в цілому.

Для кількісного аналізу ризику використовують імовірнісний підхід відповідно до якого для того, щоб оцінити ризик необхідно знати всі можливі наслідки конкретного рішення або дії (сценарії розвитку подій) і ймовірністі цих наслідків (сценарії).
Імов. того чи іншого сценарію розвитку подій можна визначити такими методами:

1)об’єктивний метод – на підставі наявних даних про аналогічні проекти, що виконувалися в порівняльних умовах коли обчислювалася частота з якою відбув. ті чи інші явища.
2) суб’єктивний – НП: шляхом експертної оцінки, коли група експертів висловлює припущення щодо конкретних результатів і ймов. їх виникнення.
Об’єктивна і суб’єктивна імов. використ. при визначенні критеріїв за допомогою яких порівняюють ступінь ризику альтернативних варіантів і вибирають кращий з точки зору ризику. Один із критеріїв дає нам середнє значення (очікування) можливого результату, а інший- його мінливість, розклад результатів.

 

33. Якісний аналіз підприємницьких ризиків

Ідентифікація ризику є першим етапом його оцінки і обґрунтування.
Осн. принципами управління ризиками є:

- принцип масштабності – госп-й суб’єкт повинен прагнути до найбільш повного охоплення можливих сфер виникнення ризиків.

- принцип мінімізації

Осн. джерела ризику:
1)спонтанність природніх процесів і явищ
2)випадковість
3)наявність протилежних тенденцій зіткнення суперечливих інтересів
4)імовірнісних характер НТП
5)неповнота і невірогідність інформації про об’єкт або явище
6)обмеженість і недостатність ресурсів
7)неможливість однозначного пізнання об’єкта
8)відносна обмеженість свідомої діяльності людини, розбіжносі в оцінках і стереотипах поведінки.
9) незбалансованість осн. компонентів госп-го механізму
основними ризиками можуть бути:
1. Ризик неотримання вихідних сировини, матеріалів і ресурсів.

2. Ризик неповернення передоплати постачальниками.

3. Ризик не укладання договорів на реалізацію виробленої продукції.

4. Ризик неотримання або несвоєчасного отримання оплати за реалізовану без передоплати продукцію.

5. Ризик відмови покупця від отриманої й оплаченої ним продукції.
6. Ризик зриву укладених угод про одержання зовнішніх позик, інвестицій і кредитів.

 

34. Кількісний аналіз підприємницьких ризиків

Будь-яка підприємницька діяльність неминуче пов’я­зана з витратами, тоді як збитки мають місце за несприятливого збігу обставин, прорахунках і зумовлюють додаткові витрати понад заплановані.
Втрати - зниження прибутку, доходу порівняно з очікуваними величинами.
Саме величина втрат і характеризує ступінь ризику.
Втрати у варт. виразі можна представити так:

– витрати і-того виду, Z – вартість од. ресурсів (втрат)

Втрати, що можуть бути в підпр. діяльності діляться на такі види:
1) матеріальні втрати - непередбачені планом розвитку підприємства додаткові витрати або прямі втрати виробничих фондів (устаткування, площ, виробленої продукції, сировини, енергії тощо)
2) трудові втрати – втрати роб. часу, спричинені випадковими, непередбачуваними обставинами обставинами
3) фін. втрати - прямий грошовий збиток, пов’яз. з непередбач. платежами, виплатою штрафів, сплатою додатк. податків, втратою коштів і ЦП.
4) втрати часу - виникають унаслідок уповільнення процесу діяльності
5) спец. види втрат - завданням шкоди здоров’ю та життю людей, НС, престижу підприємцю, а також ін.. несприятливих соц.. і морально-психолог. наслідків.
За видами діяльності є такі види втрат: у виробн.., комерц., фін. підприємництва.

Зони економічного ризику:
Безризикова зона – це зона у якій втрати не очікуються або спостерігається перевищення прибутку.
Зона допустимого ризику – це ділянка у межах якої даний вид підприємницької діяльності зберігає свою доцільність; втрати мають місце, але менші ніж очікуваний прибуток.
Зона критичного ризику – це ділянка, що харак-ся можливістю втрат, які перевищують величину очікуваного прибутку аж до величини повного розрахункового виторгу, що представляє суму витрат і прибутку.
Зона катастрофічного ризику – ділянка втрат, що перевищує критичний рівень і в максимумі може досягти величини, рівної майновому стану під-ва.
Катастрофічний ризик – це ризик при якому підприємець може понести втрати, які перевищують його грошові можливості або майновий стан.

 

35. Методи кількісного оцінювання ризиків

Виділ. такі осн. методи оцінки ек. ризику:
- статистичний - полягає у вивчені статистики втрат (негативних наслідків реалізації рішень), які мали місце в аналогічних видах підприємницької діяльності. Основним показником є частота втрат.
- метод доцільності затрат - орієнтований на ідентифікацію потенційних зон ризику по проекту. Узагальненим фактором ризику тут вважається перевитрата коштів порівняно із запланованим обсягом.
- метод експертних оцінок - використанні інтелекту людей та їх здатності знаходити рішення слабо формалізованих задач.
- аналітичний метод - класичне правило ринкової економіки про те, що більший ризик пов’язаний з більшим доходом, тому застосування будь-якого методу з аналітичних, менеджер зводить до оцінки приросту доходу проекту і приросту ризику проекту, тобто граничної корисності.
- метод аналогів.

 

36. Методичні підходи до оцінки економічної ефективності інвестицій

Інвестиції являють собою вкладення капіталу в усіх його формах у різноманітні об’єкти господарської діяльності підприємства, з метою отримання прибутку. Реалізація інвестицій базується на ринкових принципах і пов’язана з факторами часу, ризику і ліквідності.
Оцінка ефективності реальних інвестицій є важливим етапом процесу прийняття відповідного рішення щодо інвестування конкретних об’єктів.
Методичні основи оцінки ефективності реальних (виробничих) інвестицій грунтується на таких принципах:

1. Оцінка ефективності реальності інвестиційних проектів має здійснюватись на основі співставлення обсягу інвестиційних затрат з одного боку і суми та строків повернення інвестованого капіталу з іншого боку.

2. Оцінка обсягу інвестиційних затрат має охоплювати всю сукупність ресурсів, що використовуються і пов’язаних з реалізацією проекту.

3. Оцінка повернення інвестованого капіталу має здійснюватися на основі показника «чистого грошового потоку» різниця між сумою виплат і витрат.

4. В процесі оцінки суми інвестиційних затрат і чистого грошового потоку мають бути приведені до теперішньої вартості.

5. Вибір дисконтної ставки в процесі приведення окремих показників до теперішньої вартості має бути диференційований для різних інвестиційних проектів.

 

В залежності від методу врахування фактору часу у здійсненні інвестиційних затрат і отриманні поверненого інвестиційного потоку всі показники поділяються на дві групи:
а) дисконтні - показники, які передбачають обов’язкове дисконтування інвестиційних затрат і доходів за окремими інтервалами періоду, що розглядається
б) статичні (бухгалтерські) – базуються на статичних або бухгалтерських методах розрахунку і передбачають використання в розрахунках бухгалтерських даних про інвестиційні затрати і доходи без їх дисконтування в часі.
Під інвестиційною стратегією розуміють формування системи довготермінових цілей інвестиційної діяльності підприємства і вибір та обгрунтування найбільш ефективних шляхів їх досягнення.
Інвестиційний портфель являє собою цілеспрямовану множину об'єктів реального і фінансового спрямування і призначений здійснювати інвестиційну діяльність у відповідальності ззробленою інвестиційною стратегією. Головною метою формування інвестиційного портфелю є забезпечення реалізації інвестиційної стратегії шляхом відбору найбільш ефективних і безпечних інвестиційних проектів і фінансових операцій.
Потреба в оцінці ризику ліквідності виникає в процесі змін стратегії і тактики інвестиційної діяльності.
Ризик ліквідності - це специфічна форма ризику, яка визначається як імовірність того, що підприємство не здатне буде виконувати свої фінансові зобов'язання.
Ризик ліквідності може бути викликаний низькою віддачею об'єктів інвестування підприємства і великим періодом інвестиційного процесу.
Для оцінки ризику ліквідності використовують дві категорії:

1. Час трансформації інвестицій у грошові кошти;

2. Обсяг фінансових втрат інвестора, що пов’язаний з такою трансформацією.

За часом трансформації інвестицій у грошові засоби всі об’єкти інвестування можна поділити на:
1 група – Терміново-ліквідні інвестиції;
2 група – високоліквідні інвестиції;
3 група – Середньоліквідні інвестиції (від 1 до 3-х місяців);
4 група – малоліквідні інвестиції (не більше 3-х місяців).
Розраховують такі показники:

1. Частка терміново-ліквідних інвестицій в їх реальному обсязі;

2. Показник ризику ліквідності.

 

37. Інвестиційні рішення та критерії ефективності їх прийняття

Інвестиційне рішення – це рішення щодо вкладення коштів в активи у певний момент часу для одержання прибутку в майбутньому. Вони являють собою акти діяльності особи, що приймає рішення з обґрунтованого вкладення фінансових та реальних інвестицій.
Інвестиційне рішення можна класифікувати:

1. Як фінансові інвестиційні рішення;

2. Матеріальні інвестиційні рішення;

3. Нематеріальні інвестиційні рішення (для створення умов відтворення, інновації, підвищення кваліфікації персоналу, організації виробництва та ін..)

При розробці інвестиційних рішень використовуються такі методи: 1. Мозкової атаки; 2. Відображення ідей на папері; 3. Творчої конфронтації; 4. Системного структурування; 5. Системного виділення проблем.

Критерій ефективності прийняття інвестиційних рішень: інвестиційний проект можна вважати ефективним якщо його доходність та ризик збалансовані в прийнятній для учасника проекту пропорції.
Показники ефективності, які враховуються в процесі обґрунтування інвестиційних рішень:

Чиста теперішня вартість;

Індекс прибутковості;

Термін окупності;

Внутрішня норма рентабельності.

Розрахунок майбутнього фінансового результату за певний період часу називається приведенням майбутнього грошового потоку до результату цього періоду або називається дисконтуванням.

В умовах інфляції коефіцієнт дисконтування обчислюється за формулою:

Оцінювання ризиків інвестиційних проектів може здійснюватися такими способами:

1. Коригування сподіваних доходів по проекту;

2. Коригування дисконтної ставки, яка приймається при розрахунку ефективності проекту.

На практиці для оцінки ризику інвестицій і прийняття інвестиційного рішення використовують два основні методи:

1. Аналіз та оцінка чутливості інвестиційного проекту. Цей метод дозволяє дати відповідь на питання, який вплив на показники ефективності проекту має зміна в певних межах окремого параметру ризику.

2. Аналіз та оцінка інвестиційного проекту за допомогою інвестиційного моделювання