Місце і роль інформагенцій у світі медіа

Якщо належність преси, телебачення чи радіо до системи засобів масової інформації не викликає сумнівів, то з приводу віднесення інформаційних агентств до системи ЗМІ ще й сьогодні виникають дискусії.

Скажімо, відомий російський фахівець у галузі журналістики Є. П. Прохоров відносить інформаційні агентства до інфраструктури ЗМІ разом зі службами зв'язку, системою доставки, розповсюдження тощо [23]. А на думку іншого російського дослідника Г. Ф. Хаценкова, інформаційні агентства органічно входять до системи ЗМІ, оскільки виконують у суспільстві ті самі функції, мають той же об'єкт впливу, ті ж загальні цілі й завдання, як і будь-який інший засіб масової інформації [31].

Декан факультету журналістики Московського державного університету Я. М. Засурський вважає інформагентства "спеціалізованими інформаційними підприємствами (організаціями, службами, центрами), що обслуговують ЗМІ" [27].

Українська школа журналістики, зокрема професори В. Й. Здоровега, А. З. Москаленко, В. В. Різун, схиляються до визнання інформаційних агентств самостійними засобами масової інформації [11; 18; 26]. Формуванню саме такого переконання сприяло те, що із розвитком інформаційно-комунікативних технологій інформаційні агентства дістали змогу самостійно, без посередницької участі інших ЗМІ, поширювати інформацію, збільшити кількість та різноманітність пропонованих ними інформаційних продуктів, наблизити власну інформаційну продукцію до споживача, а також всебічно збільшити масштаби своєї діяльності.

Дослідження вітчизняних та закордонних науковців, присвячені становленню та розвитку агенційної журналістики, можна поділити на кілька груп.

До першої групи слід віднести роботи, які безпосередньо торкаються діяльності інформаційних агентств. Ця група представлена переважно працями закордонних учених, оскільки, як зазначалося вище, належність інформаційних агентств до системи засобів масової інформації досить довго викликала сумніви. Тому в радянських, пострадянських та українських дослідженнях засобів масової інформації (преси, телебачення, радіо) інформаційним агентствам приділялося небагато уваги. Хоча й серед європейських медіадослідників обстоюються думки, що інформаційні агентства не є самостійними засобами масової інформації. Так, наприклад, німецький доктор філософії, науковий асистент Інституту публіцистики Вільного університету Берліна, журналіст-практик Херман Майн відносить інформаційні агентства до джерел інформації разом із прес-відділами та прес-службами [16].

Окрім уже названих закордонних науковців, розвиток і становлення інформаційних агентств вивчали професор Університету імені Р. Шумана (Страсбург) Мішель Матьєн, декан коледжу Каліфорнійського політехнічного університету, доктор Олівер Бойд-Барретт, доцент Гельсінського університету, доктор Тері Рантанен, американський дослідник Джонатан Фенбі. Ці автори переважно досліджували принципи та методи діяльності трьох світових інформаційних агентств: Ассошіейтед Пресс, Рейтер та Франс Пресс.

Наукові інтереси О. Бойд-Барретта та Тері Рантанен охоплюють широке коло проблем масової комунікації, зокрема, торкаються глобалізаційних процесів у галузі медіа. О. Бойд- Барретт протягом 25 років працював у Британському відкритому університеті, згодом займався дистанційним навчанням у Центрі масовокомунікативних досліджень Лейчестерського університету (Англія). Публікації О. Бойд-Барретта присвячувалися глобалізації новин, світовим інформаційним агентствам, медіа у глобальному контексті тощо [33].

Відомим фахівцем, наукові інтереси якого стосуються діяльності інформаційних агентств, є також Тері Рантанен – президент Історичного відділення Міжнародної асоціації досліджень масової комунікації (IAMRC). Серед її книг – "Новини Фінського Інформаційного агентства STT: сто років" (News from the Finnish News Agency STT: One Hundred Years), "Зарубіжні новини в імперській Росії: зв'язки між світовими та російськими інформаційними агентствами (1856–1914) (Foreign News in Imperial Russia: The Relationship between International and Russian News Agencies, 1856–1914), "Глобалізація новин" (The Globalization of News) у співавторстві з О. Байд-Барреттом та ін.

Другу групу джерел становлять дослідження, присвячені системі засобів масової інформації в цілому чи окремим її складникам, а також загальнотеоретичні праці, окремі частини яких торкалися діяльності інформаційних агентств.

У межах другої групи серед літератури радянського та пострадянського періодів хронологічно виділяються дві підгрупи:

– література, опублікована до 1991 року;
– література, рік видання якої починається з 1992.

Такий поділ зумовлений історично та пов'язаний зі зміною суспільно-політичної ситуації: розпадом Радянського Союзу та зміною пануючої ідеології.

До 1991 року в наукових дослідженнях простежується тенденція, коли інформаційні агентства розглядалися в основному лише в контексті пропагандистської діяльності, зокрема. В системі зовнішньополітичної пропаганди. Проте не варто відкидати дослідження тих років через їх надмірну заполітизованість. Зокрема, заслуговує на увагу книга С. І. Бєглова "Зовнішньополітична пропаганда", в якій він виробив критерії класифікації інформаційних агентств. Згідно з цією класифікацією прийнято вирізняти світові, національні та регіональні інформаційні агентства [2].

На нашу думку, у цьому контексті потребує уточнення термін "регіональні".

Справа в тому, що в межах українського інформаційного поля під регіональними засобами масової інформації мають на увазі ті, що розповсюджуються в межах двох або більше областей, а у випадку класифікації інформаційних агентств під регіональним інформаційним агентством розуміють агентство, що може охоплювати своєю діяльністю (йдеться не лише про розповсюдження, а й про збір інформації) й частини кількох країн. Тобто у світовому масштабі градація інформаційних агентств за сферою розповсюдження буде такою: світові, регіональні, національні. Використовуючи вітчизняні критерії, можемо отримати трохи видозмінений порядок агентств: світові, національні, регіональні. Щоб уникнути неоднозначностей, у межах нашого дослідження використовуватимемо класифікацію, якої дотримуються світові дослідники діяльності інформаційних агентств. Історія зародження закордонних інформаційних агентств досить детально викладена російським науковцем історії зародження світової агенційної журналістики М. Г. Пальгуновим. Прообразом сучасних інформаційних агентств він вважає своєрідні бюро зі збирання новин, що виникли у ХVI столітті у Венеції та інших містах Середземноморського узбережжя майже на сто років раніше виникнення газет [19].

М. Г. Пальгунов зазначає, що процеси становлення інформаційних служб на Заході близькі до процесу зародження інформаційних служб на Русі.

Розгляд діяльності світових інформаційних агентств можна знайти також у дослідженнях Ю. Б. Кашлєва [14], Ю. М. Власова [4, 5], у збірниках "Журналистика в буржуазном обществе" [9], "Зарубежная печать" [10], "Средства массовой информации: состояние и тенденции" [30].

Третя група джерел представлена найсучаснішими дослідженнями засобів масової інформації в контексті глобалізації інформаційних процесів.

Зважаючи на зростання ролі інформаційних агентств на інформаційних ринках світу, сьогодні спостерігається тенденція збільшення наукового інтересу до розгляду питань діяльності інформаційних агентств. Свідченням цього є поява дисертаційних досліджень, пов'язаних саме з вивченням [8; 15; 20; 21].

У радянській журналістиці чи не єдиним дисертаційним дослідженням, присвяченим інформаційним агентствам, була робота Г. Ф. Хаценкова "Інформаційно-пропагандистська діяльність ТАРС (на матеріалах союзної інформації ТАРС для радянських газет, телебачення й радіо 1976–1980 рр.), виконана в рамках спеціальності "Історія КПРС" [31].

Як зазначається в авторефераті дисертації, на 1982 рік це був "п е р ш и й досвід цілісного теоретичного узагальнення практичної діяльності центрального інформаційного органу країни" [31]. Зрозуміло, що увага акцентувалася не на тенденціях розвитку агенційної журналістики, а на тенденціях розвитку інформаційно-пропагандистського процесу.

Вивчення автором вітчизняної та закордонної джерельної бази підкреслило необхідність обґрунтування вмотивованого використання терміна "інформаційні агентства", оскільки існує ряд синонімічних назв, які в різний час використовувалися дослідниками.

Англомовна література для позначення організацій, що займаються збиранням і поширенням новин, використовує словосполучення "news agency" – агентство новин. Спроба пояснити різницю між "news agency" та "інформаційним агентством" була зроблена Ю. М. Власовим [4]. Він проаналізував поняття "News" та його трактування "буржуазними", тобто західними, авторами. Ю. М. Власов визнає, що поняття "новина" відноситься закордонними дослідниками не лише до галузі скандальних подій, а й до галузі серйозних, значних явищ – політики, науки тощо. Свідченням цього є той факт, що телеграфні агентства капіталістичних країн, які разом із сенсаційно-скандальною інформацією поширюють також інформацію політичну, ділову, наукову, називаються не інформаційними агентствами, а агентствами новин (news agency) [4]. Тобто в широкому значенні "новина" є синонімом журналістського поняття "інформація".

У наведеному посиланні на дослідження Ю. М. Власова є ще одне словосполучення – "телеграфні агентства". Виникнення цього терміна зумовлено історично: бурхливий розвиток перших світових інформаційних служб, таких як Havas, Wolf, Reuters, Associated Press, почався саме після винайдення телеграфу та з початком використання його можливостей для оперативної передачі новин на великі відстані. Назва "телеграфні агентства" досить довго використовувалася науковцями й практиками. Так, інформаційне агентство Радянського Союзу, що входило до п'яти світових інформаційних лідерів, мало назву ТАРС – Телеграфне агентство Радянського Союзу. Його республіканські відділення також називалися телеграфними агентствами – РАТАУ (Радіотелеграфне агентство України), БілТА (Телеграфне агентство Білорусії), ЕТА (Естонське телеграфне агентство) тощо. На сьогодні історична назва "телеграфне агентство" збереглася у назві російського інформаційного агентства ІТАР-ТАРС.

У часи існування Радянської імперії на теренах країн соціалістичного табору існувало два типи агентств – телеграфні агентства та агентства преси. Різниця між цими інформаційними органами полягала не лише в назві. Вони відрізнялися і за формою власності, і за тими завданнями, які були покликані вирішувати.

Агентство преси "Новини" було створено у лютому 1961 року на І Всесоюзній конференції засновників як громадське інформаційне агентство. На той час це був чи не єдиний засіб масової інформації недержавної форми власності.

Серед засновників АПН були Спілка журналістів СРСР, Рада радянських товариств дружби й культурних зв'язків із закордонними країнами, Всесоюзне товариство з поширення політичних і наукових знань. Метою створеного агентства було інформування міжнародної громадськості про життя Радянського Союзу [1].

Назва "агентство преси" також має історичне коріння. Заснування світового агентства АР (що в перекладі означає "асоційована преса") було викликано потребою забезпечення інформаційними матеріалами газет. Керуючись цією потребою, шість нью-йоркських газет об'єдналися з метою спільного фінансування телеграфної лінії зв'язку з портом Бостон, куди закордонні новини доставлялися морськими суднами.

Поняття "преса" використовувалося й у назвах американського агентства United Press International – UPI, британського Press Association та ін.

І все ж, незважаючи на історичні передумови використання понять "агентства преси", "пресові агентства" та "телеграфні агентства", автор схиляється до застосування терміна "інформаційні агентства".

По-перше, він вживається в Законі України "Про інформаційні агентства". Інформаційним агентством, згідно з законом, є зареєстрований як юридична особа суб'єкт інформаційної діяльності, що діє з метою надання інформаційних послуг [22].

По-друге, термін "телеграфне агентство" акцентує увагу лише на способі передачі продукції агентства, залишаючи поза увагою інформацію як складову системи інформаційних продуктів агентств.

По-третє, стрімкий розвиток інформаційних технологій і необхідність переходу до інформаційного суспільства висувають перед агентствами потребу адаптуватися до нових умов, диверсифікувати свою діяльність, зокрема розширити перелік інформаційних продуктів, збільшити коло потенційних споживачів. Тому словосполучення "агентство преси" не розкриває суті сучасних інформаційних агентств, продукцію яких споживають не лише друковані засоби масової інформації, а й радіо та телебачення, а також пересічні громадяни, що потребують того чи іншого виду оперативної інформації.

Отже, враховуючи перелічені чинники та беручи до уваги зростання ролі інформації у суспільному розвитку, найдоцільнішим бачиться використання поняття "інформаційне агентство". Цей термін у пострадянському періоді одним із перших почав використовувати російський дослідник Ю. Б. Кашлєв, називаючи інформаційні агентства "головним інструментом збору й передачі інформації всередині країн та між ними" [14]. А в радянський період термін "інформаційні агентства" як синонім до поняття "телеграфні агентства" застосовував автор відомого українського довідника "Журналістика у термінах і виразах" Д. С. Григораш. Він визначив інформаційне агентство як організацію чи установу, що оперативно збирає журналістські новини, найчастіше політичну інформацію, і передає її для преси, радіомовлення, телебачення, державних та громадських органів" [7].

Четверта група джерел – це документи та матеріали, що регламентують діяльність інформаційних агентств, а також інформація самих інформаційних агентств: їхні сайти, інформаційні продукти, методичні рекомендації для журналістів тощо.

Можна стверджувати, що кожне сучасне інформаційне агентство використовує всесвітню мережу інтернет для просування своєї продукції на інформаційному ринку, для наближення її до кінцевого споживача. Звичайно, що не вся інформація, яку виробляє те чи інше агентство, перебуває у відкритому доступі, але інформація про історію розвитку агентства та про систему його інформаційних продуктів і послуг доступна кожному користувачеві.

Серед документів останнього часу на особливу увагу заслуговують матеріали міжнародного семінару "Інформаційні агентства в епоху Інтернету", проведеного у 2001 році за участю представників 13 інформаційних агентств країн Африки, Азії, Східної і Центральної Європи і Близького Сходу та Всесвітнього конгресу інформаційних агентств "Інформація: виклики ХХІ століття", що проходив у Москві у 2004 році за підтримки ЮНЕСКО.

Метою проведення семінару було формулювання стратегії виходу національних інформаційних агентств із кризи та допомога у швидкому й ефективному пристосуванні до змін, що сталися у світовому інформаційному просторі.

Перегляд виданих книг, починаючи з 1954 року, зроблений за щорічниками "Книжкові видання", що готується Книжковою палатою України, засвідчує: українське журналістикознавство досить довго обходило увагою інформаційні агентства.

Серед вітчизняних науковців, чиї праці позначилися на дослідженні діяльності інформаційних агентств, слід відзначити доктора історичних наук, академіка А. З. Москаленка [18], доктора філологічних наук, професора В. В. Різуна [25; 26], доктора філологічних наук, професора О. К. Мелещенка [17], професора В. Й. Здоровегу [11], доктора політичних наук, професора О. В. Зернецьку [12; 13], професора В. М. Владимирова [3], професора А. А. Чічановського [32], професора М. І. Скуленка [28; 29] та ін.

Академік А. З. Москаленко одним із перших серед вітчизняних дослідників визнав інформаційні агентства самостійними засобами масової інформації. У підручнику "Теорія журналістики" він, зокрема, зазначає, що "в епоху інформаційного споживання відбувається бурхливий розвиток системи ЗМІ. При цьому її ядро становлять газетні і журнальні редакції, видавництва, студії радіо і телебачення з їх різноманітною продукцією. Але до ЗМІ по праву належать вже й інформаційні служби (телеграфні агентства, агентства преси, рекламні бюро, прес-служби...)" [18].

В. В. Різун та О. К. Мелещенко першими на пострадянському просторі звернулися до вивчення впливу інформаційних технологій на розвиток і діяльність засобів масової інформації. Як приклад такого впливу, вони розглянули функціонування каналу ІНФО-ТАРС. Цей канал був спробою створення аналогу світових інформаційних мереж.

Згідно з бібліографічним покажчиком "Українське журналістикознавство", інтереси науковців не торкалися досліджуваної нами теми. Після 2000 року в Україні було здійснено наукове дослідження "Діяльність інформаційних агентств світу в умовах формування глобального комунікаційного простору", автором якого є О. Є. Пантелеймонов [20].

Дослідник виходить з того, що сучасний розвиток світового комунікативного простору характеризується кардинальними змінами у відносинах між учасниками світових інформаційних потоків та співвідношенні сил на глобальних інформаційних ринках. Розвиток інформаційних технологій, політичні трансформації в багатьох країнах світу, процеси концентрації власності істотно вплинули і на діяльність світових інформаційних агентств. Вони сьогодні відіграють провідну роль у функціонуванні глобальних комунікативних потоків. О. Є. Пантелеймонов вважає, що вивчення найбільш потужних акторів на світовому ринку збирання і поширення міжнародних новин позитивно вплине не подальшу політику України, спрямовану на збереження власної ідентичності в умовах глобалізації інформаційних потоків, а також сприятиме входженню країни в світовий інформаційний простір.

Тому ця робота торкається в основному діяльності трьох світових інформаційних агентств, розглядає їх місце у структурі світових інформаційних потоків та вплив на інтеграційні процеси в Україні, залишаючи поза увагою історію розвитку власне українських інформаційних агентств, творчі аспекти агенційної журналістики.

Одне з найостанніших досліджень, яке може бути використане для вивчення творчих аспектів діяльності інформаційних агентств, присвячене аналізу природи літературної праці у засобах масової інформації належить професору Львівського університету В. Й. Здоровезі. У вступі до підручника "Теорія і методика журналістської творчості" він наголошує, що "найпоширенішим сьогодні у повсякденній практиці та зафіксованим у законодавстві збірним поняттям засоби масової інформації називають пресу, телебачення, радіомовлення, документальне кіно, інформаційні агентства, комп'ютерні засоби масового розповсюдження інформації" [11].

Питання жанрових особливостей агенційної журналістики найчастіше висвітлюються закордонними чи перекладними джерелами. Скажімо, практичні поради щодо написання ліду викладені у книзі Д. Рендалла "Універсальний журналіст" [24].

Значний внесок у вивчення особливостей агенційної журналістики, зокрема змісту інформаційних повідомлень, зробив американський соціолог Герберт Ганс (Herbert Hans), який спеціалізувався на вивченні змісту й загальної спрямованості світових інформаційних потоків. Саме цей дослідник виділив основні теми, що найчастіше трапляються в повідомленнях переважної більшості світових інформаційних агентств.

На жаль, обсяги статті не дають можливості більш повного і детального розгляду джерельної бази наукових досліджень, пов'язаних із діяльністю інформаційних агентств. Однак на підставі розглянутих нами джерел можна стверджувати, що різноманітні аспекти розвитку й функціонування інформаційних агентств України та світу є недостатньо дослідженими і не мають комплексного різнопланового опрацювання, створивши в українському журналістикознавстві прогалину. Й досі не існує сучасного загального покажчика світових та вітчизняних інформаційних агентств.

На основі ознайомлення з науковими працями автором встановлено, що найактуальнішими питаннями для подальших досліджень в цій галузі слід вважати такі аспекти діяльності інформаційних агентств:

– порівняльні особливості виникнення агентств в Україні та за кордоном;
– сучасний стан розвитку агенційної журналістики України та її перспективи;
– творчі аспекти діяльності інформаційних агентств, зокрема їх вплив на трансформацію жанрової системи журналістики;
– системоутворююча функція інформаційних агентств;
– особливості роботи журналіста інформаційного агентства тощо.

1. АПН от Совинформбюро до РИА "Новости": 60 лет на поле информационного напряжения. – М.: РИА "Новости", 2001. – 191 с.
2. Беглов С. И. Внешнеполитическая пропаганда. – М.: Высшая школа, 1980. – С. 299–301.
3. Владимиров В. М. Історія української журналістики (1917–1997). – Луганськ: СУДУ, 1998. – 164 с.
4. Власов Ю. М. Пропаганда за фасадом новостей. –М.: Мысль, 1976. – 143 с.
5. Власов Ю. М. СМИ и современное буржуазное государство. – М.: Изд-во МГУ, 1985. – 224 с.
6. Гід журналіста: Зб. навч. м-лів. – К.: Міжнар. фонд "Відродження", 1999. – 96 с.
7. Григораш Д. С. Журналістика в термінах та виразах. – Л., 1974.
8. Егоров А. И. Информационные агентства на рынке экономических новостей Германии: специфика, основные закономерности развития и особенности стилистики: Автореф. дис... канд. филол. наук. – М., 2001. – 25 с.
9. Журналистика в буржуазном обществе. – М.: Мысль, 1976.
10. Зарубежная печать: Сб. статей / Под ред. Я. Н. Засурского. – М.: Изд-во МГУ, 1964. – 314 с.
11. Здоровега В. Й. Теорія і методика журналістської творчості: Підручник. – Л.: ПАІС, 2004. – 268 с.
12. Зернецька О. В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини. – К.: Освіта, 1999. – 351 с.
13. Зернецька О. В. Нові засоби масової комунікації: соціокультурний аспект. – К.: Наукова думка, 1993. – 131 с.
14. Кашлев Ю. Б. Информационный взрыв: международный аспект. – М.: Международ. отношения, 1988. – 205 с.
15. Лащук О. Р. Принципы и приемы редактирования материалов информационных агентств (На примере сообщений ИТАР-ТАСС, РИА "Новости", Интерфакс): Автореф. дис.... канд. фил. наук. – М., 2003. – 26 с.
16. Майн Х. Средства массовой информации в Федеративной Республике Германии. – Издание Коллоквиум в научном издательстве Фолькер Шпис, 1996. – С. 128.
17. Мелещенко О. К. Комп'ютерні і телекомунікаційні технології як гарант інтеграції журналістики України в світовий інформаційний простір: Монографія / Київський університет імені Тараса Шевченка. – К., 1998. – С. 12.
18. Москаленко А. З. Теорія журналістики. – К.: Експрес-об'ява, 1998. – 336 с.
19. Пальгунов Н. Г. Заметки об информации. – М.: Изд-во Моск. ун-та, 1967. – 104 с.
20. Пантелеймонов О. Є. Діяльність інформаційних агентств світу в умовах формування глобального комунікаційного простору: Автореф. дис.... політолог. наук. – М.: Международные отношения, 1981. – 256 с.
21. Погорелый Ю. А. Международные экономические информационные агентства: стратегия развития и творческие аспекты деятельности: Автреф. дис... канд. филол. наук. – М., 2001. – 25 с.
22. Правове регулювання інформаційної діяльності в Україні. – К.: Юрінком-Інтер, 2001. – 688 с.
23. Прохоров Е. П. Введение в теорию журналистики: / Учеб. пособ. – М.: РИП-Холдинг, 1998. – С. 199.
24. Рендалл Д. Универсальный журналист / Пер. с англ. А. Порьяза. – СПб.: Терция, 1998. – 368 с.
25. Різун В. В. Загальна характеристика масово-інформаційної діяльності: Лекція. – Посилання на сайт.
26. Різун В. В., Мелещенко О. К. Інформаційні мережі в засобах масової інформації. Канал ИНФО-ТАСС / Київ. ун-т імені Тараса Шевченка. – К., 1992. – 96 с.
27. Система средств массовой информации России: Учебное пособие для вузов / Под ред. Я. Н. Засурского. – М.: Аспект Пресс, 2001. – 259 с.
28. Скуленко М. И. Журналистика и пропаганда. – К.: Высш. школа, 1987. – 159 с.
29. Скуленко М. И. История внешнеполитической пропаганды. – К.: Лыбидь, 1990. – 164 с.
30. Средства массовой информации: состояние и тенденции. – М.: Изд-во РАГС, 2001. – 149 с.
31. Хаценков Г. Ф. Информационно-пропагандистская деятельность ТАСС (на материалах союзной информации ТАСС для советских газет, телевидения и радио 1976–1980 гг.): Автореф. – М., 1982. – C. 5, 8.
32. Чічановський А. А. Новина в журналістиці: проблеми практичної політики. – К.: Грамота, 2003. – 46 с.