Про Кондратікова 4 і три третіх

Богуш думав, що відправив наших героїв додому, до Львова, але він переплутав своє закляття. Іноді він плутає сметану з майонезом, і його страви виходять паскудні, але все одно він файний малий, тому що він є Богуш. Хоч і єхидний, але файний. Та.

Всі тишілись, що вони нарешті покинуть ту дурну будівлю і що вони вбили маніяка-сновиду, думали, що вони погуляють по центру, підуть ще раз в Пузату Хату. Але доля їм підкинула не те, що вони хотіли. Кондратіков впав з дерева на Бергіно, а той впав на Кузю, а Партікапей був під землею. Вони помітили, що навколо жодної цивілізації, лише густа зелень та великі дерева. І це явно не був Львів. Це все виглядало, як гарячий кефір під нічним небом. Було страшно.

-Ми є в Мезозойській ері! – Мудрував Кондратіков і почав співати караоке.

Всі подумали, що він хорий на голову, що в нього СНІД, але він був правий, коли мимо пробігав динозаврик. «Як то так, як ті тваринки вимерли вже 20 років тому» - гадав собі Автор. Дивно.

І тут зненацька вилазить Партікапей з під землі весь у болотних хробачках. Вони пили його кров до останньої краплі і коли Партікапей знову помер, хробачки вирішили піти на озеро поплавати, але хтось забува купальник…

-І що будемо робити? – Запитав Бергіно. Всі були в паніці, тому що Мезозойська ера, це не є Львів.

І тут до наших героїв підбіг маленький динозавр. Кузя пішов, вийшовши йому на зустріч.

-Тіха! – Кричав він. – Не панікуйте, в мене колись була піщянка, це теж саме, я його усмирю.

Кузі це не получилось зробити, адже динозаврик відгриз йому праву руку і утік геть, шукати щастя.

І тут, збоку, з лівої сторони, чуть посередині перед собою з’являється таймер. І всі всьо одразу і пізніше зрозуміли. Кузю треба врятувати, а то якщо пройде 20 хвилин, він стіче кров’ю і помре.

Всі почали бігти, почали шукати портал у Львів. Позаду біг скелет Партікапея, а лялька Сін плакала і наспівували пісню «Нас не догонят». Ця красива фауна зачаровувала своєї красотою…

-А-а-а-а-а-а. – Почав кричати Кузя. Теліпаючи ногами, він робив дриблінг.

-Що з тобою? Тобі боляче? – Співчутливо говорив Бергіно, дивлячись як його тіло ще більше втрачає крові. Тоді він почав плескати.

-Народ, дивіться! – Закричав Кондратіков.

До наших героїв підбігло дитинча тиранозавра, в лапках у нього була Галіна- Бланка.

-Добрий день. – сказало дитинча. – Мене зовуть Арсен. Я замітив, що ваш друг, стікає кров’ю і що йому потрібна допомога. Я вам допоможу, як ви відгадаєте мою загадку.

Вибору у наших героїв не було, тому вони погодились. Динозаврик загадав загадку.

 

Коли він їде, то всі хочуть спати, коли назад немає дороги, всі починають кричати.

Лише він знає все, лише вона хоче відчути те, що має сенс понад усе

І зветься все це одним словом…

 

-Мені погано. – почав говорити Кузя. – я хочу до мами, я зараз вмру тут. Бідний хлопчик стояв у калюжі крові, йому напевне дійсно було погано, адже в нього немає тепер руки.

-Та завалися! – Накричав Кондратіков. – Не мішай відгадувати ребуси.

Всі довго думали, кидали різні ідеї та відповіді, але все було марно. Довго вони думали ще, а на таймері залишилось лише шість хвилин. Партікапею вже було скучно, він хотів вже йти погратися чимось. Кузя був вже весь білий, як пломбір. Всі хотіли залишити його.

-Слухай, може давай його тут залишим, а? – Промовляв Бергіно до Кондри. Вони відійшли в сторону. – Я все розумію, але тепер від нього ніякої користі немає.

-Ні, я не залишу Кузю, в нього немає руки. – Показав той на Кузю.

-Я не про Кузю. – Обидва хлопці подивились на Партікапея.

Вони не могли відгадати цю загадку, це було важко. На таймері залишилось три хвилин.

Дивлячись на це все, Партікапею набридло бєздєйствовать. І він підійшов до Арсена.

-Це щастя. – Тихо та байдужливо промовив він.

І посипались конфеті, у небо взлетіли салюти. Мимо проходив Якубович ніби говорячи «І ета правильний атвєт!!!» Так, це дійсно було щастя, Партікапей мав рацію.

-Гаразд. – Промовляв Арсен. – Це правильна відповідь. Я допоможу Кузі.

І тут Арсен підходить до Кузі і відгризає йому другу і утікає з істеричним сміхом, а на таймері залишилось дві хвилини.

-Ахахаха. Ти так смішно вигладаєш. – Сміючись, промовляв Кондратіков.

Кузя повалився на землю, а всі почали кричати «Вставай давай». Йому було дійсно погано.

І тут зненацька знову приходить Арсен.

-Вибач, я пошутив. Це був прикол. – Тоді Арсен починає грати на баяні.

-Я бачу темне світло, у якому танцюють котики, а я між ними як подоляночка.

Після цих Кузіних слів, його хотіли застрілити, але потім його пожаліли,адже він наш друг.

Не довго думаючи, Автор щолкає пальцями, і в Кузі виростають нові руки. Арсен втішився, і знову відгриз Кузі руки і утік геть. Тоді Автор наказує Арсена, він перетворив його на хробачка. Партікапей сховався за дерево. Але все обійшлось. Наші герої вижили знову. Всі до єдиного.

Автор відриває їм портал у Львів, і вони повертаються на Батьківщину.

Але Богуш знову щось там калдує і наші герої вмирають. Всі, до єдиного.

Тоді Богуш вбиває Байцара, а сам топиться в баняку. Настала тиша. Це кінець.

Мимо пробігав чорно-білий кіт.

Про Кондратікова 5

Ніякий це ще не кінець. Це лише початок кінця, це ніби коли ти пересольоєш рибку на сковорідці. або бігаєш крос підводою. Це все не випадково. Наші герої вмерли. Але хіба смерть це кінець.

На щастя у Кондратікова була соломинка часу, він її проковтнув і всі воскресли та опинились у центрі Львова. Наших героїв налякала така подорож, вони ще боялись і грали футбол, щоб заспокоїтись. Це були не жарти.

-Ще раз таке трапиться, зроблю собі Колумбійський галстук. – Сказав Бергіно.

-Це що таке? – Запитав Кузя.

-Почитай в викіпедії.

Кузя побіг з істиричним сміхом шукати інтернет-кафе. Мимо проходив Моряк Обама. Такої тупої пригоди з ними всіма ще не траплялось. Це ніби дощ посеред дня, це ніби Нутелла зі шкварками, це ніби Джульєта і німець. Все це було безглуздо. Тут прийшов Кузя, він дізнався про Колумбійський галстук і зі страхом дивився на Бергіно, тримаючись за горло лівою рукої, а правою тримав ложку. Час від часу Кузя собі полюбляв запихати ложку у горлянку і казати при цьому: А-а-а, йду до коня. А-а-а. На расвєтє дня». Це була його так сказати ізюмінка. Всі ми дивні.

Всі решту героїв тепер напевне горять у підземному царстві Аїда, бавляться з Цербером. Кондратіков раз сказав, що середня голова цієї собаки вегетаріанська. Ну не дибілізм? Хто таку собачку породив? Певно капуста і огірок.

-Що ми тепер будемо робити? Стільки пригод, стільки жертв, а результату ніякого. – Сумно промовляв Кондра. – Це було дійсно так. Всі почали плакати та годувати голубів.

Ось пішов дощ. Сльози неба, які заспокоюють душу. Коли тобі погано, проблеми в сім’ї, невзаємне кохання чи просто коли ти самотній – дощ лікує твої нерви. Бергіно підняв голову, він милувався тим дощем, він згадував своє перше кохання, те як він воював на танку. Каплі теплого дощу стікали по обличчю Бергіно але хто ж курва знав що це радіоактивний дощ? Отруйні каплі попали прямо під шкіру Бергіно і він почав кричати та тупцяти ногами по землі, вбиваючи при цьому три мурашки, які несли гусеницю своїм діточкам. Потім вияснилось, що дітки вмерли. Бо їх з’їв пес. І пес потім сам вмер. Пара-папа-па.

Тут приїхали доктори на машині. Один хутко підбіг до Бергіно і вколов йому три кубики адреналіну. Тоді поклали його на носілкі і прямували до машини, при цьому по дорозі безжалісно вбиваючи мурашок. Кузя з ложкою у горлі, Кондратіков з ножиком у руці поїхали слідом.

Перед входом у лікарню Кондратіков помітив, як на дорозі билися люди. Один мужчина витягнув ножа, а другий молоток. Вони одночасно нанесли удар. Один залишився без руки, другому розсікло голову – обоє стікали кров’ю. Потім вони обнялись і пішли пити каву. «О це справжня дружба» - Подумав собі Кондратіков. Попитавшись у людей, вияснилось що Бергіно на шостому поверсі. Перед тим як піти до ліфту, Кузя і Кондра пішли у аптеку.

-Дайте мені будь-ласка два шприци, одну голку окремо, аскорбінку і БабилГам. – Сказав Кондра.

Продавщиці аптеки було десь 50 років, виглядала вона дуже злою, гордою та противною. Певно вона це цнотлива.

-І ще дайте мені три пачки дімідролу. – Відмітився Кузя. – І анальгін і ше кокаїн. – Він заходився.

- Вам є вже 18,м? – Грізно гаркнула чи гавкнула продавщиця.

-Та-та-та, мені 231 років. – Далі хіхікав Кузя.

-Слухай, заспокойся, а то нам не продадуть зараз взагалі нічого. – Насварив Кондра.

-Ти правий малеча! Ану йдіть нахєр звідси малі шмаркачі! – Почала кричати цнотлива цьотка.

Почувши, як та стара каже, Кондратікова почала переповнювати злість. Ненависть була вищою за нього, він крутився мов Сонік, він був дуже розлючений. Тут же він хотів витягнути ножа, але згадав, що Бергіно сам один в палаті і з тим ножом, тоді Кондра помітив, як Кузя тримає столову ложку у горлі, хутко забрав її і забив аптекарку до смерті тою ложкою. Розтрощена голова жінки вся була у крові. А тим часом через стінку проривались мурашки. Вони були голодні.

-Хутко звідси. – Взяв за рукав Кузю Кондра. – Давай, побігли до ліфту, поки ніхто не зайшов.

Кімната опустіла. Лише мурашки намагались підняти свою сімдесяти кілограмову здобич і занести її у норку до діток. Вони дуже всі тішились, йшли в рядок і співали пісеньку про їжу.

Кондратіков нажав кнопку ліфта і вони почали підніматись як не дивно у верх.

-Як ти думаєш, як там Бергіно зараз, шкода його. – Говорив Кузя.

-Думаю з ним все гаразд, головне щоб у нього ножа не відібрали. – Відповів Кондра.

І ось наші герої піднялись. Проходячи коридором вони побачили, як адміністраторка дивиться новини. Репортер казав, що гряне велика світова війна. Що не китайці, і не американці хочуть захопити світ, а мурашки. Що декілька хвилин мурашина армія винесла з лікарні труп старшої жінки. У неї голова вся була у крові. Тіло вони несли центром міста. На це дивились маленькі дітки, психічно неврівноважені збоченці та інші тварі міста. Зараз весь світ приймає крайні міри. Школи закриваються, на роботу не ходять, і анархія зростає. Мурашки – нові володарі світу.

-Бач, що ти на робив? – Грізно сказав Кузя.

-А не треба було їй мене обзивати! - Відповів той.

І ось з палати «№35» почулось грізне ричання, матюки та крик малої дитини. Двоє наших героїв хутко увірвались у палату. Бергіно розкидав тарілки, тупцяв ножками і лаявся на жінку, яка стояла у кутку на колінах, тримаючи руки за головою. Справа кімнати була маленька дитинка. Побачивши своїх друзів, Бергіно заспокоївся і зрадів.

-Друзі! Ура! Спасибі вам! – Усміхався щочками плямистий під оком. – Е-е-е…Кондратіков! Не смій!

Але було пізно. Той знову забрав з рота Кузі ложку і скриками побіг на жінку, яка була у кутку.

Він бив її ложкою по голові, поки та не вмерла. Тоді кинув їй на голову матрац і почав душити.

-Йоп! Слухай, забери його нахєр, він ж її покалічить!

-Та вона і так вже вмерла…

-Так все одно забери. – Промовив Бергіно до Кузі.

Вони обоє відтягнули Кондру він тої жінки, вірніше те, що від неї залишилось.

-Тобі що, війни мурашиної блядь вже мало? – Почав бити Кондру по лиці Кузя. – На! Успокойся! На! Все буде добре! На! Заспокоївся, нє? На!

Тим часом Бергіно дивився у вікно. Вертольоти, танки, батальйони солдат – всі вони стріляли в мирних людей, вони думали, що на них мурашки. Навколо було багато трупів і крові. А один негр з боку дивився на це і плесках ручками доти, поки це не побачила банда гопніків. Тоді вони йому виколили очі, вирвали зубки і пішли собі шукати щастя.

-Це напевне кінець світу. Люди гинуть, мурашки йдуть до влади. – Сумно казав Бергіно.

І тут зненацька у палату вривається Мама-Мураха. Велика. З писка в неї капав яд.

-Іть-іть-іть. Я вас з’їм, це кінець, ви помрете. Іть-іть-іть. –Сказала Вона.

І почала ганятися за нашими героями по палаті. Заграла пісня з маски-шоу «Ти-тумба»

Відкрились двері. І до палати мужньо увійшов наш старий герой – Партікапей. Тіло у нього все було у вибухівці. Він пильно дивився на Маму-Мураху.

-Я вас спасу друзі мої! А потім ми врятуємо цей світ і купимо домік біля річки. – Щиро сказав Партікапей і з дитинаторами у руках побіг на велетенську мураху. Але випадково зашпортався за мертве тіло жінки, тоді вдарився сильно головою об стіну і вилетів через вікно. Пролунав вибух.

Всі знизили плечима, навіть Мама-Мураха не зрозуміла і почала сміятись. Наші герої були у пастці.

Вони дивилися прямо у лице смерті – на мертву жінку, яка була розірвана навпіл. І теж почали сміятися. Але це було не довго. Пролунав дикий спів Мурахи і вона пішла в атаку. Схопивши Бергіно, вона здерла з лиця йому родинку, тоді плюнула на нього ядом і той розтаяв, як сніг.

-О ні, Бергіно! – Скрикнули наші герої. Але він вже того не чув. Тоді Мама-Мураха взялась за Кузю. Вона відрубала йому ручки і вставила замість них патички, тоді вирвала скальп і наділа його собі на голову. І в кінці кинула на землі і розтоптала. Його плоть сплелась з плотью Бергіно.

-О ні, Кузя! – Скрикнув один Кондратіков. Він був вже злий. Тоді він покликав Оптімуса Прайма, але він програв теж. Немаючи чи вже шансів на перемогу, Кондра помітив ложку,яка лежала на підлозі. Він підібрав її і хутко помчав до Мурахи. І він забив її ложкою до смерті. І вона вмерла.

Розуміючи, що його друзі померли, він вирішив більше не жити. Він бере ножа, відрізає собі праву руку і плаче. Тоді ліву ногу і сміється. Його охоплює страх, його тіло ледве рухається від нестачі крові. Тоді він підповзає до своїх розчавлених друзів, змішує їхню кров у єдину масу і напивається нею. Серце Кондратікова зупиняється… Це напевне кінець…

Мимо пробігав Чорно-Кіт. Але його збила машина і він теж вмер.