Житомирський інститут медсестринства

 

 

 

 

 

 

 

Виконала студентка 302 групи

Відділення «Лікувальна справа»

Омельчук Юлія

Невідкладна допомога при інсультах:

Перша медична допомога при інсульті полягає в тому, що в першу чергу необхідно викликати «Швидку»,

 

А після перейти до безпосередньої допомоги хворому:

 

1. укласти його на будь-яку поверхню, але, головне, щоб голова була піднята на кут близько 30 градусів;

2. відкрити кватирку або забезпечити рясне надходження кисню в приміщення;

3. розстебнути хворому сорочки або звільнити шию від одягу; зняти ремінь;

4. виміряти тиск;

5. якщо тиск підвищений, то потрібно дати хворому той препарат, Який він зазвичай приймає в екстрених випадках;

6. якщо у вас немає можливості дати ліки або їх немає, то опустіть ноги хворого в досить теплу воду;

7. якщо у хворого починається блювота, Поверніть його голову набік, а під щелепу покладіть свій лікоть;

8. якщо блювоти особливо багато, але постарайтеся звільнити рот хворого від них, звільнивши дихальні шляхи.

 

Надана вами перша медична допомога при інсульті може врятувати хворого і його життя. Тому кожному необхідно знати перші дії при таких випадках.

 

 

Невідкладна допомога на догоспітальному етапі

1. Усунення западання кореня язика (потрійний прийом Сафара), проведення туалету дихальних шляхів і підтримка їхньої прохідності під час транспортування. Забезпечення вільної прохідності дихальних шляхів (повітровід, інтубація трахеї), аспірація харкотиння з ротової частини глотки електро- або ножним відсмоктувачем, спринцівкою. Корекція порушень з боку органів дихання призначається при діагностиці гіпоксії (4-6 л зволоженого О₂ за хвилину через назальну канюлю); дихальна дисфункція (апное, тахіпное > 35/хвилину, патологічні типи дихання, гіповентиляція), стан свідомості (< 8 балів по ШКГ) є показаннями до переведення хворого на ШВЛ.

 

2. Корекція порушень гемодинаміки. Проводять вимірювання АТ, який не слід знижувати, якщо він не перевищує 200 мм рт. ст. для систолічного і 120 мм рт. ст. для діастолічного тиску. Це пов’язано з тим, що при інсульті порушується ауторегуляція мозкового кровотоку і церебральний перфузійний тиск прямо залежить від рівня середнього АТ. При проведенні антигіпертензивної терапії перевагу надають в/в введенню препаратів, які незначною мірою впливають на тонус мозкових судин і величину мозкового кровотоку. До таких препаратів належать, у першу чергу α-β-адреноблокатори (лабеталол по 5-20 мг болюсно, а при необхідності – постійна інфузія 2-5 мг/хв) та β-адреноблокатори (пропанолол 1-5 мг болюсно, метапролол 5-10 мг болюсно, есмолол 200-300 мг). За відсутності адреноблокаторів застосовують 25% розчин магнію сульфату (10-20 мл в/в повільно), клофелін (0,01% розчин по 0,5-1,5 мл в/м або 0,15-0,075 мг per os), каптоприл 6,25-12,50 мг per os. При цьому АТ варто знижувати не більш ніж на 15-20% від вихідної величини.
У хворих з артеріальною гіпотензією рекомендується проведення інфузійної терапії (див. нижче) та застосування вазопресорних препаратів (постійна інфузія дофаміну в дозі 5-10 мкг/кг/хв в/в крапельно і/або адреналін в/в крапельно в дозі 1-5 мкг/кг/хв) з поступовою корекцією дози для досягнення ефекту.
При брадикардії необхідно вводити 0,1% розчин атропіну сульфат у дозі 0,5-1 мг.

 

3. Для лікування судомного синдрому, який може розвинутися в деяких пацієнтів, рекомендоване застосування лікарських засобів, що вводять в/в: сібазону 10-20 мг – 0,5% розчин 2-4 мл або тіопенталу натрію (50-100 мг у вигляді 1% розчину). Ці ж препарати застосовують і для лікування психомоторного збудження.

 

4. Підтримка водно-електролітного балансу. У хворих з порушенням свідомості та показанням до інтенсивної терапії при неможливості введення в периферичну вену необхідно катетеризувати центральну вену; вводять 1-1,5 л ізотонічного розчину натрію хлориду або Розчину Рінгера

 

5. Контроль температури тіла. Потрібно знижувати, якщо вона вища 38° С – рекомендується парацетамол 500 мг per os, анальгін 50% розчин 1-2 мл.

 

 

6. Підвищений внутрішньочерепний тиск та набряк мозку:
• підняття ліжка до 30° задля уникнення компресії вен шиї;
• при погіршенні стану призначають осмодіуретики: 50% розчин гліцерину з розрахунку 1 г/кг тіла per os або 15% манітолу з розрахунку 0,5-1 г/кг в/в кожні 4-6 год і введення фуросеміду в дозі 5-20 мг кожні 2-8 год в/в.
З позиції доказової медицини на теперішній час не доведена здатність нейропротекторів поліпшувати клінічний вихід у хворих на гострий інфаркт мозку. Однак багатоцентрові дослідження ще не завершено.
Хворі з ГПМК повинні бути госпіталізовані до стаціонару так швидко, як це тільки можливо.

 

Доведено, що результати лікування хворих із ГПМК визначаються своєчасністю надання медичної допомоги на догоспітальному етапі, а також терміновою госпіталізацією хворих у спеціалізовані неврологічні, судинні нейрохірургічні або інсультні відділення.