Методи дослідження в релігієзнавстві

Предмет і завдання курсу “Релігієзнавство”.

Релігія — це складне соціальне і духовне явище, корені якого ви­ходять з глибинних теренів суспільної історії. Соці­альна природа та риси релігії вказують на її зв'язок з розвитком суспільства — певної самовідтворюючої системи, де один елемент пов'язаний з іншим. Про­цеси прогресивних змін або занепаду духовних цінно­стей в цілому всього суспільства неодмінно познача­ються і на історичній еволюції релігійних вчень, зміст яких становить основу релігійних вірувань. Звідси ви­никає необхідність комплексного вивчення релігійних вчень з врахуванням їхнього догматичного змісту й тих суспільних факторів, що обумовлюють історичні особливості виникнення і функціонування тих чи ін­ших релігійних ідей.

У релігієзнавстві виділяються два важливі напрями, або розділи, — теоретичний та історичний. Теоретичне релігієзнавство складається з філософських, соціологічних і психологічних аспектів. Історичне ре­лігієзнавство вивчає історію виникнення і еволюції окремих релігій та релігійних вірувань у їхньому вза­ємозв'язку, акцентує увагу на послідовності розвитку релігійних культів.

Обидва напрями складають цілісну систему нау­кового дослідження релігії. Однак теоретичні й історичні питання релігієзнавства мають власну специфіку і повністю не зливаються, не ототожнюються. Така точка зору відображає об'єктивні процеси інтеграції та диференціації наукових знань про соціальну сут­ність релігії та її функції.

Таким чином, одним з предметів релііієзнавчої теорії виступають релігійні вчення — складова части­на релігійного комплексу. Підкреслимо: релігієзнав­ство і релігійні теорії за своїм змістом не можуть пов­ністю збігатися. Релігієзнавство — це галузь науки, що досліджує феномен релігії, а релігійні вчення належать до системи богослов'я (теології), де тео­ретично обґрунтовуються релігійні цінності.

Однак, крім цих протилежностей, які протистав­ляють наукові принципи релігієзнавчої теорії і бого­словські концепції, релігієзнавство і богослов'я мають деякі спільні риси, оскільки вивчають (відповідно з наукової та релігійної точок зору) одне й те саме явище — релігію та її інституції.

Релігієзнавство як комплексна галузь наукового знання досліджує суспільно-історичну природу релі­гії, механізм її соціальних зв'язків з економічними, політичними і духовними структурами суспільства, впливу на особистість віруючих у контексті конкрет­но-історичних умов. На цьому рівні релігія вивчаєть­ся не як "залишок минулого", а як об'єктивний про­цес, що спирається на відповідні соціальні передумо­ви і фактори, відображаючи їх в своїх догматах. Отже, релігієзнавство визначає релігію як складову частину суспільства, що розвивається разом з ним і впливає на людську свідомість.

 

Методи дослідження в релігієзнавстві

При дослідженні релігії використовують найрізно­манітніші методи пізнання: загально філософський, соціо­логічний, спеціальний загальнонауковий, теоретичний, емпіричний. Нерідко вдаються до специфічних методів дослідження. Наприклад, у соціології релігії дають плідні результати соціологічні методи, використовувані для вив­чення релігії як певної соціальної структури, елементу суспільства, з властивими їй структурою, соціальними зв'язками, функціями. Це — вивчення документів, різно­манітних інтерв'ю, анкетування; методи первинної оброб­ки даних, групування, ранжирування, складання статис­тичних таблиць. У процесі дослідження релігії здебільшо­го вдаються до інтегрування індивідуальних методів і прийомів, що відкриває широкі пізнавальні, дослідницькі можливості.

Генетичний метод. Його мета — відтворити розвиток релігії на всіх її ета­пах від початкової фази. Велику увагу приділяє пошукові, встановленню проміжних ланок в ланцюгу її еволюції. Але чим глибше занурюється дослідник в історичні пласти, тим менше фактичного матеріалу потрапляє в його розпо­рядження. В такому разі історизм виступає у формі акту­алізму (вивчення минулого через пізнання сучасності).

ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД. Він передбачає вивчення релігійних систем у процесі їх виникнення, становлення та розвитку, а також взаємодію у цьому процесі закономірностей історії та конкретних об­ставин. Історичний метод може бути реалізований черезгенетичний підхід, коли дослідник послідовно вивчає всі, в тому числі й проміжні, стадії розвитку релігії.

ПОРІВНЯЛЬНО-ІСТОРИЧНИЙ МЕТОД. Активно використовуються у релігієзнавстві й порів­няльно-історичні дослідження: порівняння різноманітних етапів розвитку однієї релігії на різних відтинках часу, ба­гатьох релігій, що Існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку, реконструкцію тенденцій розвит­ку Завдяки цьому стає доступним багатий науковий ма­теріал через зіставлення різних сторін й етапів розвитку конкретної релігії, конфесій, які існують одночасно, але перебувають на різних етапах розвитку. На основі порівняльного аналізу сформувалася спеціальна галузь дослідження ~- порівняльне релігієзнавство.

Структурно-функціональний метод. Він спрямований на розкриття структури І функціону­вання релігій, релігійних організацій, культів тощо Виділення елементів релігійних систем, порівняння з Іншими елементами І системою загалом дає змогу глибше пізнати особливості їх функціонування. Релігія в такому разі є підсистемою

СОЦІОЛОГІЧНИЙ МЕТОД. Передусім він надає широкі можливості пізнання релігії як певної соціальної системи, соціальної підсисте­ми, що є об'єктом зовнішніх впливів І водночас суб'єктом впливу на різні соціальні інститути, групи, на буття людей Соціологічний аналіз розкриває механізм функціонування релігійних вірувань і вчень у різних соціальних групах віруючих, висвітлює головні тенденції розвитку релігійних ситуацій з урахуванням впливів різноманітних соціальних факторів

ТИПОЛОГІЧНИЙ МЕТОД. Використовуючи його, вдається охарактеризувати істо­ричні типи релігій, а також типи вільнодумства. За допо­могою процедур розподілу і групування об'єктів форму­ються стійкі статистичні групи ознак. Інваріантність ознак певного об'єкта є підставою для віднесення його до від­повідного типу.

Каузальний метод. Сприяє пізнанню причинно-наслідкових зв'язків ви­никнення й еволюції різних релігійних явищ. Головним питанням каузального методу є "Чому релігія не може бу­ти зрозумілою через саму себе, чому вона не є causa su'i (причина самої себе)?" Цей метод допомагає пізнати різні релігійні та нерелігійні форми, аналізуючи відносини лю­дей в процесі їх життєдіяльності.

ФІЛОСОФСЬКО-ЛОГІЧНИЙ МЕТОД. Розглядаючи релігію як об'єкт філософських знань, соціально-духовний феномен суспільства, він досліджує процес відображення релігії у свідомості людини, форму­вання духовних цінностей, релігійних символів і понять. За такого аналізу об'єктом дослідження є не тільки сама релігія, а й природне та соціальне середовище, яке впли­ває на її формування.

Вчення про релігію поділяють на релігійні (кон­фесійні) та нерелігійні (не конфесійні); на нормативні, дескриптивні й історичні.

релігійні (конфесійні) вчення

Це передусім напрями, представлені теологами, а та­кож дослідниками, які, хоч і не є богословами, але пере­бувають на позиціях релігійного світогляду, їх дослідження безпосередньо пов'язані з релігійними інте­ресами. Вони вважають, що в основі розуміння релігії повинна бути релігійна віра, а знання сутності релігії можливе лише для віруючої душі. Безсумнівно, особис­тий релігійний досвід дослідника стає об'єктом внутрішнього спостереження, який може дати унікаль­ний матеріал для розвитку релігієзнавчого пізнання, але результати самоспостереження вимагають теоретичної інтерпретації.

нереліпйні (не конфесійні) вчення

Вони базуються на цілком протилежних світоглядних принципах, використовуючи досягнення науки, мають змогу успішно пізнавати різні феномени і сутність релігії. А відсутність релігійної віри заповнюється фундаменталь­ною релігієзнавчою освітою.

нормативні дослідження

Вони фокусуються навколо істинності постулатів релігії, цінностей, які вона проповідує, тощо. Дескриптивно історичні дослідження їх предметом є структура релігії, її історичний розвиток та ін. Подібні дослідження не оперують оцінними суджен­нями щодо певних аспектів релігійних доктрин. Релігієзнав­ство сформувалося на основі дескриптивного підходу, тобто має тенденцію до максимально допустимої об'єктивності, тоді як дисципліни теологічного циклу характеризуються нормативним підходом до предмета. В наш час у вивченні релігії переважає саме дескриптивний підхід.