Органи розмноження (статеві органи) чоловіків діляться на внутрішні і зовнішні. До зовнішніх належить статевий член (пеніс) і калитка, до внутрішніх — яєчка (сім'яники) з придатками (епідідімуси), сім'явиносні протоки, сім'яні міхурці, передміхурова залоза (простата) і бульбоуретральні залози.
Основними біологічними функціями статевої системи чоловіків є ендокринна (синтез гормонів), генеративна (утворення репродуктивних клітин — сперматозоїдів) і копулятивна, в реалізації якої необхідна участь двох — чоловіка і жінки.
Статевий член чоловіка складається з головки, тіла і кореня. Головка статевого члена являє собою конусоподібне утворення, в яке входять кінці двох печеристих тіл. Поверхня головки представлена епітелієм і оточена коловою борозенкою. До борозенки прикріплений внутрішній листок крайньої плоті.
До складу тіла статевого члена входить три печеристих тіла. Між печеристими тілами знаходиться сполучнотканинна перегородка. Знизу печеристі тіла статевого члена межують із печеристим тілом сечовипускного каналу. Сечовипускний канал (сечівник) оточений сполучною тканиною, в якій проходять судини і нерви статевого члена. На поверхні сполучної тканини розташована гладком'язова оболонка і тонкий рухливий шар шкіри (крайня плоть), який покриває головку статевого члена. Інколи крайня плоть вузька і її не можна відтягнути, щоб відкрити головку. За таких умов виникає потреба хірургічного втручання. Корінь статевого члена складається з каверонозних тіл, які щільно зрощені з сідничо-лобковими кістками.
До складу печеристої тканини статевого члена входить сітка капілярів, сполучнотканинних елементів і вен. Статевий член має багато лімфатичних судин. Надходження крові до статевого члена забезпечується, головним чином, з внутрішньої соромітної артерії, яка поділяється на каверонозну та тильну артерії. Кровонаповнення капілярів і системи порожнин, сполучених між собою, забезпечує ерекцію (напруження) члена. Каверонозна артерія забезпечує кров'ю печеристі тіла, а тильна — головку статевого члена. Напруження статевого члена відбувається за рахунок зменшення венозного відпливу і збільшення припливу артеріальної крові.
Статевий член іннервується соромітним нервом, який виходить з І-ІV крижових нервів, імпульси, що надходять до члена по відцентровому ерекційному нерву викликають розширення його кровоносних судин. Тильний нерв забезпечує чутливу іннервацію статевого члена. Ритмічні переміщення крайньої плоті по головці статевого члена а також контакт члена із стінкою піхви, внаслідок подразнення чутливих нервових утворень головки і ствола члена, викликає почуття насолоди (оргазм).
Виникнення ерекції і сім'явилиття (еякуляції) відбувається рефлекторно за участю чутливих рецепторів, аферентних висхідних шляхів, нервових центрів, еферентних нейрони шляхів і виконавчого органу (статевого члена). Важливу роль у відправленні статевої функції відіграє кора великих півкуль головного мозку, яка виявляє певний вплив на підкіркові утворення та спинно-мозкові центри ерекції та еякуляції
Головними чинниками в механізмі виникнення ерекції (адекватного наповнення кров ю печеристих тіл статевого члена) є розширення судин статевого члена, спадання подушечок Ебера в артеріях статевого члена, розслаблення трабекул печеристих тіл та скорочення діафрагми таза. Значне кровонаповнення печеристих тіл статевого члена викликає його ущільнення. Піднімання ерогованого члена до лобкового зрощення забезпечується скороченням сідничного м'яза. Усе це робить можливим здійснення нор-мального статевого акту.
В нормі через 30-50 рухових актів (фрікцій) добре ерогованого статевого члена відбувається рефлекторне сім'явилиття. Його початок пов'язаний із скороченням гладенької мускулатури передміхурової залози, сім'явивідної протоки і сім'яних міхурців В цей період складові компоненти еякуляту (в тому числі секрет залоз Літтре і Купера) потрапляють у сечівник і виштовхуються назовні ритмічним скороченням цибулинно-печеристих м’язів та м'язів промежини. Біологічно активні речовини залоз Літтре і Купера посилюють оргазм.
Яєчка - парна статева чоловіча залоза. В період ембріонального розвитку плоду яєчка знаходяться в черевній порожнині, згодом (ще до народження) вони опускаються через пахвинний канал в калитку. Температура в калитці приблизно на 4-5 °С нижча від температури тіла. Це є необхідною умовою сперматогенної функції яєчок. Тільки в мошонці після періоду статевого дозрівання яєчка виробляють сперматозоїди, які здатні до запліднення У випадку недопускання яєчок (крипторхізм) їхня гормональна функція зберігається сперматогенна, внаслідок перегріву залози, втрачається. За зовнішнім виглядом яєчко має подібність з голубиним яйцем (довжина 4-4,5 см, ширина - 3 см, товщина - 2-2 5 см вага - 15-30 г). Ліве яєчко дещо більше ніж праве і розташоване в мошонці трохи нижче.
В яєчку розрізняють верхній і нижній полюси, латеральну і медіальну поверхні. Біля верхнього полюса і на задньому краї знаходиться трубка (придаток яєчка), її верхня частина разом з вивідним канальцем сім'яної залози утворює головку придатка - нижня частина трубки переходить у сім'явивідну протоку. Довжина придатка - 4-4 5 см поперечник —6-8 мм, вага —2,5-3,5 г. 318
Поверхня яєчка разом з придатком представлена серозною (власне піхвовою) оболонкою, яка має внутрішній і пристінковий листки і щілиноподібну порожнину між ними з серозною рідиною. Внутрішній листок серозної оболонки зрощений з білковою оболонкою і прилягає до яєчка, піхвовий — до мошонки. Білкова оболонка — сполучнотканинна пластинка товщиною близько 0,5 мм. Зростаючись з паренхімою яєчка пластинка білкової оболонки утворює вздовж заднього його краю клиноподібне стовщення, що заходить всередину сім'янника (середостіння яєчка або гайморове тіло). Від середостіння в порожнину яєчка відходять радіальні фіброзні перегородки. Вони ділять яєчка на 200-300 конусоподібних часток. Кожна з цих часток має в собі два-три звивистих сім'яних канальці, вистелені сперматогенним епітелієм (клітини Сертолі). Довжина звивистих канальців — 30-70 см, діаметр — 0,2-0,3 мм. З'єднуючись між собою в ділянці середостіння яєчка, звивисті канальці утворюють прямі канальці — галлерова сітка середостіння. Від неї беруть свій початок короткі вивідні канальці; пронизуючи білкову оболонку в ділянці заднього краю яєчка вони входять у головку придатка.
Яєчка виконують зовнішньосекреторну (генеративну або репродуктивну) функцію, пов'язану із сперматогенезом і внутрішньосекреторну (гормональну).
Чоловічі статеві гормони представлені цілим спектром речовин, які відрізняються ступенем їх біологічної активності. Основним з них є тестостерон, дегідротестостерон, андростендіон, дегідроепіандростерон. Тестостерон і дегідротестостерон є найбільш сильними за біологічною дією гормонами. Андростендіон і дегідроепіандростерон значно слабші від тестостерону, але вони є достатньо сильними анаболіками, які виявляють виразну дію на білковий обмін, на кісткову тканину та волосяні фолікули (О. Н. Савченко та ін, 1993).
Гормональна активність тестостерону проявляється в його андрогенній і анаболіч-ній дії. Андрогенна дія полягає в забезпеченні статевого дозрівання (розвиток первинних статевих ознак) і здатності виконувати статеві функції, — у стимуляції сперматогенезу та розвитку вторинних статевих ознак. Тестостерон активізує процеси росту статевого члена, калитки, яєчок, передміхурової залози, сім'яних міхурців, сприяє розвитку вторинних статевих ознак (оволосіння пахових западин, лобка, тіла, обличчя тощо). У жінок розвиток вказаних вторинних статевих ознак спостерігається при надмірному виділенні андрогенів наднирковими залозами (вирілізація). На оволосіння голови тестостерон діє негативно. Складовою частиною андрогенного впливу тестостерону є психотропна дія: тестостерон підтримує розвиток чоловічого типу психічної орієнтації.
Анаболічна дія тестостерону проявляється в біосинтезі білків, особливо білків скелетних м'язів. Затримуючи виділення з організму азоту, фосфору, кальцію, хлоридів та води тестостерон стимулює синтез білків у кістках і тим самим сприяє їх зміцненню.
При видаленні чоловічих статевих залоз (кастрування), проведеного задовго до статевої зрілості, статеве дозрівання припиняється, вторинні статеві ознаки не розвиваються. Якщо ж кастрування проведено після статевого дозрівання, то статевий апарат регресує в меншій мірі, а вторинні статеві ознаки зберігаються лише частково. Ті статеві ознаки, які
зберігаються після кастрації статево зрілого організму, називаються незалежними статевими ознаками, а ті, які втрачаються — залежними.
Передміхурова залоза або простата є непарним залозистим органом. Вона міститься в нижньопередній третині малого таза. За формою передміхурова залоза нагадує каштан і дещо - серце людини, чим підкреслюється важливість її ролі в організмі чоловіків. Можливо тому передміхурову залозу ще називають «другим серцем чоловіка». Поперечник предміхурової залози у дорослих чоловіків - 2,5 - 4 см, довжина — 2 5-3 5см, товщина (діаметр) — близько 2 см. Анатомічно залозу поділяють на 5 зон:
- передня (близько 30 %), представлена в основному гладенькими м'язами;
- периферична (найбільша), містить 3/5 залозистої тканини;
- центральна — велика частина залоз, що не увійшли в периферичну зону;
- препростатична тканина, відіграє вирішальну роль у забезпеченні руху еякуляту по сечовипускному каналу (у піхву жінки, а не в сечовий міхур);
- перехідна зона оточує сечовипускний канал (тут найчастіше розвивається аденома простати).
Передміхурова залоза оточує сечівник у ділянці його виходу з сечового міхура Тому збільшення окремих ділянок простати спричиняє утруднене виведення сечі з сечового мі хура. Такі порушення досить часто спостерігаються у чоловіків похилого віку і є наслідком андрогенної недостатності яєчок. Для нормалізації сечовидільної функції показанні є хірургічне видалення усієї передміхурової залози або її частини.
Поверхня простати оточена тонкою капсулою, яка представлена сполучною тканиною і гладенькими м'язовими волокнами. На поверхні капсули знаходиться фасція.
Залозисте утворення передміхурової залози становить 50-75 % її обсягу і включає в себе залози трьох типів: слизисті, підслизисті і власне простатичні трубчасто-альвеолярні залози.
Слизисті залози найбільш дрібні, вони знаходяться в тканині, яка безпосередні прилягає до сечівника. Саме в цих залозах, за певних умов, розвиваються аденоматозні утворення. Підслизові залози передміхурової залози розташовані кільцем в тканині яка оточує сечовивідний канал. Власне простатичні (головні або зовнішні) залози забезпечують формування основної частини секрету усієї простати. Вони розташовані в зовнішній, найбільшій за розміром, ділянці передміхурової залози.
У простаті виділяють три долі, кожна з яких поділяється на дольки. В межах дольки протоки галузяться, формуючи тубуло-альвеолярні секреторні одиниці (ацинуси) н ями утворюється секрет простати. Маючи високу еластичність ацинуси здатні досить сильна розтягуватися, виконуючи функцію резервуарів. Загальна кількість ацинусів - 30 50.
Кожен ацинус має у своїй будові досить довгі й звивисті протоки, які відкривають в простатичній частині сечівника, навколо сім'яного горбика. Такі особливості будови залози захищають її від надходження до неї інфекції з сечівника, а також сприяють затриманню інфекції яка попала в ацинуси. Це здійснюється шляхом утворення слизисто – гнійних ущільнень в канальцях.
У передміхуровій залозі статевозрілого чоловіка епітелій секреторних одиниць і протоків утворений високим циліндричним епітелієм. В його клітинах, між ядром і вільним краєм, розташований добре розвинутий апарат Гольджі.
Передміхурова залоза часто обплетена сіткою кровоносних і лімфатичних судин. Гака ж сітка судин характерна і для сечового міхура, і для прямої кишки. Кровоносні і лімфатичні судини мають між собою багато сполучень (анастомозів). Усе це, особливо при пониженій імунологічній реактивності організму, сприяє поширенню інфекцій на простату з сусідніх ділянок. Тому при загостренні хронічного коліту, як правило, через 10-14 діб настає загострення хронічного простатиту. За таких умов навіть після кваліфікованого комплексного лікування простата постійно є тим місцем, яке час від часу піддається інфікуванню і продовженню хвороби.
Фізіологічна роль передміхурової залози пов'язана перш за все з реалізацією репродуктивної функції (екскреторна і інкреторна). Окрім того простата бере безпосередню участь в утриманні сечі в сечовому міхурі, а отже, забезпечує нормальне сечовиведення.
Екскреторна (зовнішньосекреторна) функція передміхурової залози полягає у виробленні секрету (соку), який забезпечує розрідження сперми еякулята і необхідну рухливість сперматозоїдів (рухливість сперматозоїдів в фізіологічному розчині — три години, в секреті простати — близько доби). Зниження секреції залози, зміна складу і фізико-хімічних властивостей соку призводять до порушень запліднювальної здатності сперматозоїдів, а отже до неплідності.
Інкреторна (внутрішньосекреторна) функція простати полягає у синтезі статевих гормонів, пристагландинів — речовин, які регулюють білково-вуглеводний обмін, підтримують тонус гладенької мускулатури, забезпечують перебіг процесів ерекції і еякуляції.
Частими наслідками недостатності інкреторної функції передміхурової залози є важкі нервові і психічні розлади (неврастенічність, меланхолічність тощо), зниження основного обміну, порушення функцій серцево-судинної системи (зменшення частоти серцевих скорочень, зниження артеріального тиску, порушення серцевого ритму, стенокардія тощо).
Складовими соку простати є лецетин, спермін, фібринолізин, фібриногенеза, лимонна кислота і кисла фосфатаза. Фізіологічна роль кислої фосфатази як ферменту науковцям ще не відома. Проте рівень її в секреті допомагає діагностувати злоякісні пухлини простати.
Сім'яний міхурець — парна залоза, розмішена в клітковині над передміхуровою залозою. Являє собою грушоподібної форми звивисту трубку довжиною близько 10 см. При розрізанні сполучної тканини і випрямлені трубки, що утворює сім'яний міхурець, її довжина зростає до 15 см. Стінка залози складається з сполучнотканинного, м'язового, підслизового і слизового шарів. Слизовий шар включає в себе одношаровий і частково багатошаровий циліндричний епітелій.
Епітеліальні клітини сім'яних міхурців виробляють густий жовтуватий секрет, який під час еякуляції надходить в сечівник (спермовивідний канал). Функціональна активність сім'яних міхурців, як і простати, знаходиться в прямій залежності від андрогенної функції яєчок.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ:
1. П. Плахтій, О. Кучерук фізіологія людини. Нейрогуморальна регуляція функцій: Навчальний посібник. – К.: ВД «Професіонал», 2006. – С.271 – 276, 287 – 292, 304 – 310.
2. Физиология / Под ред. С. А. Георгиевой. – 2-е изд. – М.: Медицина, 1986. – С. 245 - 273.
3. Фізіологія людини в запитаннях і відповідях. Навчальний посібник. – В.: Нова книга, 2010. – С.130 – 148.
4. Фізіологія людини: Підручник / В.І. Філімонов. — К.: Медицина, 2011. — С. 122 – 150.
