У травні 1960 року до технічної школи Московського метрополітену було направлено на підготовку та перекваліфікацію 270 фахівців для Київського метрополітену. Серед них — помічники машиністів електропоїздів, електромеханіки ескалаторів, фахівці служб руху, колії та інші. За скороченою програмою вони закінчили курси та у жовтні того ж року прибули в розпорядження столичного метрополітену. В передпусковий період з вдячністю була прийнята допомога фахівців Московського та Ленінградського метрополітенів, які потім стали киянами і почали працювати у нас. [1]
На Набережному шосе біля станції метрополітену "Дніпро" в колишніх приміщеннях Метробуду розмістили тимчасове депо, що мало приміщення для ремонту вагонів на два вагоно-місця з мостовим краном, ремонтні цехи та управління електродепо. Поряд була котельня на твердому паливі, компресорна, невеликий склад паливно-мастильних матеріалів, також побудовано склад для запчастин та матеріалів. Проте депо не мало під’їзних залізничних колій і тому, на жаль, було неспроможне належно виконувати свої функції. Вагони метрополітену, які прибували з Митищинського заводу на ст. "Дарниця" Південно-Західної залізниці, переставляли на спецвізки і трамвайним мотовозом доставляли до тимчасового депо "Дніпро" трамвайною колією. Візки вагонів перевозили трейлером. Під естакадою станції "Дніпро" побудували унікальний поворотний круг та спеціальний пристрів для підняття вагону до рівня платформи і подачі його в тунель метрополітену. Таке рішення було тимчасовим, бо станції метро були дуже глибоко, і не було можливості зробити просте з'єднання поверхнею; не можна було б також зробити естакадний підйом – адже залізнична крива ніяк не вписалася б у вузький берег. 21 жовтня 1960 року кияни були вражені незвичайним видовищем: блакитні вагони небаченої в нашому місті форми наче повисли у повітрі: потужний механізм підіймав їх на естакаду станції "Дніпро". До пуску метрополітену залишались лічені дні.
Є метро!
Одинадцять років напруженої й нелегкої праці пішло на те, щоб дати життя новій потужній транспортній мережі у Києві: 6 листопада 1960 року було відкрито першу дільницю Святошинсько-Броварської лінії завдовжки 5,2 км з п’ятьма станціями – "Вокзальна”, "Університет", "Хрещатик", "Арсенальна" та "Дніпро". [1]
Хрещатик
Станция Арсенальная
На станции - состав из трех вагонов типа Д
Трохи раніше, 1 липня того ж року згідно з Постановою Ради Міністрів УРСР № 774 від 7.06.1960 р. було створено Управління метрополітену, у функції якого входила підготовка кадрів для експлуатації нового підземного транспорту. Очолив Управління Микола Орлов. Через п’ятнадцять років на заміну йому прийшов Степан Капітонюк, з 1985 по 2003 роки керував метрополітенівським господарством Микола Балацький. На долю цих людей випала нелегка, та, водночас, почесна місія – управляти колективом, підприємством, впроваджувати нові технології. Всі вони заслужено відмічені високими державними нагородами. З 2003 по 2006 роки Київським метрополітеном керував Микола Шавловський. [1]
Надалі з розвитком міста будувався і столичний метрополітен: вводилися в дію нові дільниці, станції, лінії. Міська влада намагалася враховувати постійно зростаючу потребу киян та гостей міста у перевезеннях. Як правило, в один рік вводилися дві-три станції метрополітену: "Політехнічний інститут" та "Завод "Більшовик" (1963, нині – "Шулявська"), "Гідропарк", "Лівобережна" та "Дарниця (1965), "Комсомольська" (1968, нині - "Чернігівська"), "Жовтнева"(нині – "Берестейська"), "Нивки" та "Святошино" (1971, нині – "Святошин"), "Піонерська" (1979, нині – "Лісова"), "Ленінська" (1987, нині – "Театральна"), "Житомирська" та "Академмістечко" (2003). З 1976 року розпочато експлуатацію першої дільниці нової Куренівсько-Червоноармійської лінії зі станціями "Площа Калініна" (нині "Майдан Незалежності"), "Поштова площа", "Червона площа" (нині "Контрактова площа"). А вже 1980 року були введені станції "Тараса Шевченка", "Петрівка" та "Проспект Корнійчука"(нині - "Оболонь"), через рік – "Республіканський стадіон" та "Площа Льва Толстого" (1981), через рік – "Мінська" та "Героїв Дніпра" (1982), а ще через два – "Червоноармійська" (нині – "Палац Україна") та "Дзержинська" (1984, нині – "Либідська"). 1989 року було відкрито рух на третій лінії – Сирецько-Печерській – зі станціями "Золоті ворота", "Палац спорту", "Мечникова" (нині "Кловська"). Поступово лінія поповнювалася новими станціями: "Видубичі" та "Дружби народів" (1991), "Славутич" та "Осокорки" (1992), "Позняки" та "Харківська" (1994), "Лук’янівська" (1996), "Дорогожичі" (2000), "Сирець" (2004), "Бориспільська" (2005), "Вирлиця" (2006), "Червоний Хутір"(2008). [1]
Після багаторічного «простою» в останні два роки тут помітно активізувалися роботи. 2010 року після складного проходження під руслом річки Либідь відкрито три станції на Деміївці: «Деміївська», «Голосіївська» та «Васильківська». У 1980-х роках це не вдалося зробити через недостатній розвиток технологій. 2011 року запрацювала 50-та станція Київського метрополітену - «Виставковий центр» [3].
20 жовтня 2012 року перший пробний потяг прийшов на нову станцію метро «Іподром». 25 жовтня станція прийняла перших пасажирів. Наступну станцію "Теремки" – останню на цій гілці планюється завершити до Дня Києва у 2013 році. Хоча ще не вирішено чи це буде остання станція. Адже є ідеї зробити відгалуження у цій гілці у бік Борщагівки [3].
Щодня послугами метрополітену користується понад 1,7 млн. мешканців та гостей міста. Тільки в Київському метрополітені, в порівнянні з метрополітенами СНГ, застосовуються графіки з максимальними розмірами руху поїздів, які в години „пік” складають 40 пп/год. Нині в Службі проводиться низка заходів щодо оптимізації та комп’ютеризації роботи підрозділу.
Висновок
Бібліографія
1) http://www.metro.kiev.ua/node/110
2) Вечірній Київ; - 1906-.-К.: Виходить раз в тиждень.
2012, 23 жовтня., №106-107(18998-18999)
3) http://www.oldkyiv.org.ua/data/metro.php?lang=ua
4) http://www.metromuseum.net/library/brochures
