Період від 19 листопада 1942 р. до 1943 р. включно - докорінний перелом у ході Другої світової війни. Він характеризується переходом радянських військ у наступ по всьому фронту і масовим вигнанням ворога з окупованої території, активізацією дій англо-американських військ у Північній Африці й на Середземному морі, початком кризи фашистського блоку, активізацією партизанського і національно-визвольного руху, різким наростанням військового виробництва в країнах антигітлерівської коаліції тощо.
Необхідно підкреслити, що в тяжких боях на радянсько-німецькому фронті фашистська Німеччина поступово втрачала свої переваги. Тільки за перший рік війни гітлерівська армія втратила 40 % складу військ, які напали на СРСР. Значних втрат завдали окупантам радянські партизани, кількість яких постійно зростала. Наприкінці 1942 р. в партизанських загонах налічувалось більше 125 тис. осіб, проти яких німецьке командування направило близько 10 % сухопутних сил радянсько-німецького фронту. Партизани контролювали територію, рівну за площею таким державам, як Бельгія, Нідерланди і Данія разом взяті.
З весни 1942 р. почалося поступове зростання промислового виробництва в СРСР. Настав докорінний перелом у роботі тилу. Протягом 1942 р. радянська промисловість випустила військової техніки і спорядження більше, ніж Німеччина разом з її європейськими союзниками й окупованими країнами. Радянські танки Т-34, штурмовики Іл-2 конструкції Іллюшина, винищувачі конструкції Яковлєва і Лавочкіна, реактивні міномети "Катюша" були найкращими у світі.
Центральною подією 1942-1943 рр. є Сталінградська битва.
Героїчна оборона Сталінграда і Кавказу, успіхи воєнної економіки, створення великих резервів підготували умови для контрнаступу Червоної армії. 19 листопада 1942 р. радянські війська перейшли в контрнаступ під Сталінградом. Силами Південно-Західного, Сталінградського, Донського фронтів було оточено 330-тисячне угруповання німецьких військ, 2 лютого 1943 р. залишки оточеного угруповання капітулювали. В полон потрапило все його командування - 24 генерали на чолі з фельдмаршалом Паулюсом. У Німеччині було проголошено триденний траур.
У чому ж воєнно-політичне значення розгрому фашистських військ під Сталінградом?
По-перше, це був великий успіх радянського військового мистецтва і початок докорінного перелому в ході війни.
По-друге, ця перемога змусила Японію і Туреччину зберегти "нейтралітет" щодо Радянського Союзу.
По-третє, перемога під Сталінградом прискорила розпад фашистського блоку, різко підірвала моральний стан фашистських армій.
По-четверте, було створено сприятливу обстановку для подальшої активізації руху Опору проти фашистських окупантів. Тільки чисельність військових формувань європейських держав, які було створено на території Радянського Союзу, перевищила до кінця війни 550 тис. осіб.
Після битви під Сталінградом значно виріс і вплив Радянського Союзу. В ознаменування перемоги над загарбниками король Великобританії Георг VI передав громадянам Сталінграда почесний меч, а президент США Рузвельт прислав у Сталінград почесну грамоту, в якій підкреслювались хоробрість і сила духу радянських воїнів. "їх славна перемога, - указував Рузвельт, - зупинила хвилю нашестя і стала поворотним пунктом війни Союзних Націй проти сил агресії".
Започаткований перемогою під Сталінградом докорінний перелом у війні був закріплений битвою під Курськом влітку 1943 р.
Здійснивши тотальну мобілізацію, значно збільшивши випуск бойової техніки, особливо літаків і нових танків "Тигр" і "Пантера", Німеччина згідно з планом "Цитадель" вирішила взяти реванш новим наступом на Курській дузі. Радянське командування розгадало задум противника, і розпочатий 5 липня 1943 р. наступ німецьких військ зазнав краху. Особливо жорстокою була танкова битва під Прохоровкою - найбільша у Другій світовій війні. Битва на Курській дузі завершилась 23 серпня визволенням Харкова.
Битва продовжувалась 50 днів і за своїми масштабами перевершила Московську і Сталінградську битви. Так, якщо в битві під Москвою з обох сторін брало участь 1,5 млн осіб, під Сталінградом - 2 млн, то в битві на Курській дузі - 4 млн осіб. Ця битва поставила фашистську Німеччину перед катастрофою. Відтепер і до кінця війни вона вимушена була тільки оборонятися.
Почався новий переможний наступ радянських військ, у ході якого Червона армія визволила Донбас і Лівобережну Україну, провалились розрахунки гітлерівців організувати оборонний рубіж на Дніпрі. Військова майстерність, набута Червоною армією в ході війни, дозволила з ходу форсувати Дніпро, визволити 6 листопада 1943 р. столицю України Київ і просунутись далеко на Правобережжя.
На центральному відрізку радянсько-німецького фронту радянські війська визволили Брянськ, Гомель, Смоленськ, східну частину Білорусії. Велику допомогу регулярній армії надали партизани. В 1943 р. вони організували в 5 разів більше диверсій і знищили в 4 рази більше фашистів, ніж у 1942 р.
Аналізуючи період докорінного перелому в ході Другої світової війни і віддаючи належне ролі радянсько-німецького фронту, не можна забувати, що перемога кувалась всіма учасниками антигітлерівської коаліції. Так, Сполучені Штати, вступивши у війну, лише за перші шість воєнних місяців збільшили військові замовлення в 6 разів і витратили величезну суму - 100 млрд дол. Головні зусилля уряд спрямував на виробництво кораблів, літаків і танків. Щоб остаточно ліквідувати перевагу Японії в авіаносцях, США заклали зразу 28 нових авіаносців різного класу, тоді як Японія будувала лише 6. Особлива увага приділялась наступальному виду зброї - бомбардувальній авіації, на озброєння якої надійшли найбільші у світі 4-моторні бомбардувальники "Літаюча фортеця". Протягом лише одного 1942 р. промисловість США виробила 32 тис. танків і 49 тис. бойових літаків, вийшовши на перше місце у світі. Літаки і кораблі оснащувались найновішими радіолокаторами та іншими приладами. На нараді Черчілля і Рузвельта влітку 1942 р. було вирішено зосередити в Америці всі роботи з виготовлення атомної бомби. Начальником так званого Манхеттенського проекту був генерал Гровс, науковим керівником - визначний фізик Р. Оппенгеймер, У грудні 1942 р. видатний італійський фізик Е. Фермі, що емігрував до США, вперше здійснив ланцюгову реакцію в побудованому ним ядерному реакторі. Після цього шлях до створення атомної бомби було відкрито.
Певних успіхів досягла і воєнна економіка Великобританії. У цілому до осені 1942 р. СРСР, США і Великобританія випускали в 5 разів більше гармат і мінометів, у 3 рази більше літаків і майже в 10 разів більше танків, ніж Німеччина, Італія і Японія разом взяті. Чисельність збройних сил СРСР, США і Великобританії більше ніж у півтора раза перевищувала збройні сили фашистського блоку.
Така перевага над силами держав-агресорів не могла не позначитись на різних театрах Другої світової війни, до певної міри сприяла координації дій союзників. Саме в розпал битви під Сталінградом 22 жовтня 1942 р. 8-ма англійська армія під командуванням генерала Б. Монтгомері перейшла в наступ у районі Ель-Аламейна. Маючи багатократну перевагу сил над корпусом Роммеля, англійська армія завдала поразки ворогові. Італо-німецькі війська стали відступати з Єгипту на територію Лівії. Саме в цей момент на іншому кінці Північної Африки в портах Марокко й Алжиру (колоніальні володіння уряду Віші) союзний флот висадив англо-американський десант під командуванням американського генерала Д. Ейзенхауера.
Тепер обидва угруповання союзників зі Сходу і Заходу просувались до Тунісу, куди Гітлер перекинув німецькі війська. Лише 13 травня 1943 р. італо-німецькі війська капітулювали. До рук союзників потрапило 240 тис. полонених. Загальні втрати італо-німецьких військ перевищили 300 тис. солдат і офіцерів.
Хоч оволодіння Північною Африкою було великим успіхом союзників, але воно ще не означало відкриття другого фронту, як про це часто твердять англійські й американські історики. Тільки в травні 1943 р. на зустрічі у Вашингтоні Рузвельт і Черчілль прийняли рішення відкрити другий фронт у Франції не пізніше 1 травня 1944 р. Конференція ухвалила також план висадки на Сицилії з метою вивести Італію з війни, плани повітряних бомбардувань Німеччини і плани операцій на Тихому океані.
Забезпечивши свої комунікації, 10 липня 1943 р., під час битви на Курській дузі, англо-американські війська висадились на Сицилії і, не зустрівши серйозного опору, оволоділи островом.
В італійських правлячих колах, які переконались у невідворотності поразки, настала криза. Муссоліні було заарештовано королівською охороною, зміщено з поста прем'єр-міністра і замінено колишнім начальником генерального штабу маршалом Бадольйо. 8 вересня 1943 р. лондонське радіо оголосило про підписання перемир'я з Італією. Англо-американські війська за домовленістю з Бадольйо висадились на півдні Італії. У відповідь німецькі війська, що були в Італії, роззброїли італійську армію й окупували Північну і Центральну Італію. Окупанти сформували італійський фашистський уряд на чолі з Муссоліні, якого перед цим звільнили німецькі парашутисти. Уряд Бадольйо оголосив Німеччині війну.
Крах фашистського режиму в Італії і перехід її на бік союзників мав велике політичне значення: італійська армія вийшла з боротьби, в Південній Італії фашизм впав, а в Північній і Центральній тримався тільки на німецьких багнетах. Головні країни фашистського блоку - Німеччина і Японія - після капітуляції Італії опублікували спільну декларацію про вірність Троїстому пакту, але кожен із партнерів уже ставив лише власні цілі. Не маючи можливостей для нового наступу, Японія з осені 1942 р. перейшла до оборони. У правлячих колах країн - сателітів Німеччини теж задумувались, як вийти з війни. Отже, перелом у ході воєнних дій викликав глибоку кризу фашистського блоку а був передвісником остаточного розгрому агресорів.
І навпаки, докорінний перелом у Другій світовій війні сприяв розширенню антигітлерівської коаліції. В 1942-1943 pp. цілий ряд раніше нейтральних країн, у тому числі Мексика, Бразилія, Іран, Ірак, Болівія, Колумбія, вирішили оголосити війну державам фашистського блоку, приєднатися до антигітлерівської коаліції і підписати Декларацію Об'єднаних Націй. До кінця 1943 р. Декларацію підписали 32 держави. В усьому прогресивному світі зростала ненависть до фашизму і все наполегливіше лунали заклики до відкриття другого фронту. В цьому плані слід відзначити рішення міжнародних конференцій, що відбулися в 1943 р. в Москві, Тегерані й Каїрі, на яких було погоджено плани воєнних дій і політики союзників щодо розгрому фашистської Німеччини і мілітаристської Японії.
Так, у жовтні 1943 р. в Москві відбулася конференція міністрів закордонних справ СРСР, США і Великобританії, яка фактично підготувала першу зустріч керівників трьох великих держав - Сталіна, Черчілля і Рузвельта - у листопаді - грудні 1943 р. в Тегерані.
Тегеранська конференція прийняла узгоджене рішення здійснити висадку англо-американських військ у Північній Франції в травні 1944 р. і підтримати ЇЇ операцією в Південній Франції. Радянський Союз, у свою чергу, обіцяв організувати великий наступ на Східному фронті й підтвердив своє рішення після війни в Європі вступити у війну проти Японії.
Реалізація рішень цієї конференції та інших домовленостей і стала основним напрямком дій союзників на завершальному етапі Другої світової війни. Червона армія в ході великих операцій, що переросли в стратегічний наступ, почала громити ворога на всьому радянсько-німецькому фронті. Так, у січні 1944 р. було повністю ліквідовано блокаду Ленінграда. Про успішні дії радянських військ переконливо свідчать результати Корсунь-Шевченківської операції (січень - лютий 1944 p.), яку називають другим Сталінградом.
До середини квітня 1944 р. було повністю визволено Правобережну Україну, у квітні - травні - Крим. Влітку 1944 р. успішно проведено Білоруську операцію, під час якої оточено й ліквідовано 30 дивізій ворога. 57 тис. полонених німців були конвойовані вулицями Москви. Цим було продемонстровано політичне і воєнне падіння фашистської Німеччини. В липні - серпні 1944 р. визволено Західну Україну, південно-східні райони Польщі та Молдавську PCP. Випала з фашистського блоку Румунія, визволено від німців Болгарію.
У вересні - жовтні зазнала поразки група армій "Північ". Визволено Естонію і майже всю Латвію і Литву. Наприкінці 1944 р. визволено Угорщину, яка оголосила війну Німеччині. Було надано допомогу у визволенні Югославії. В жовтні 1944 р. радянські війська, що діяли в Заполяр'ї, вийшли на кордон із Норвегією і за згодою норвезького уряду перенесли бойові дії на її територію.
Наступ радянських військ на всьому протязі Східного фронту в 1944 р. став головною передумовою остаточного рішення США й Англії про відкриття другого фронту, яке відбулося в червня 1944 р.
Союзники розпочали операцію "Оверлорд" - висадку своїх військ у Північній Франції. Це була найбільша десантна операція Другої світової війни: 6 тис. військових, десантних і торгових суден доставили до берегів Нормандії 3 армії союзників, до складу яких входило 10 танкових дивізій, повітряна армада - 11 тис. літаків - прикривала їх з повітря; разом з англійськими й американськими військами в десанті брали участь канадські війська, а також французькі військові частини, сформовані Французьким комітетом національного визволення, який напередодні висадки проголосив себе Тимчасовим урядом Франції - Десантом командував Б. Монтгомері, який одержав звання фельдмаршала після перемоги в Північній Африці. Загальне керівництво силами вторгнення здійснював генерал Д. Ейзенхауер. За особовим складом союзні війська перевершували в 3 рази німецькі, що їм протистояли в цей період. У союзників було в 2 рази більше гармат, у 3 рази - танків і в 60 разів більше літаків. Крім того, за словами Ейзенхауера французькі партизани надали допомогу, рівноцінну діям 15 регулярних дивізій. 25 липня 1944 р. союзники визволили Північну Францію. Основним силам гітлерівців чудом вдалося уникнути оточення і вони відступили на схід.
15 серпня 1944 р. союзники приступили до операції "Енвіл". Вони висадили на півдні Франції дві армії, які незабаром з'єдналися з військами на півночі. В результаті уже до вересня майже всю Францію було очищено від окупантів. Англо-американські війська вступили на територію Бельгії і Нідерландів. Лише біля західних кордонів Німеччини фронт тимчасово стабілізувався. Успішні дії союзників у Франції полегшили їх операції і в Італії.
Отже, висадка союзників у Франції і наступні воєнні дії в Західній Європі привели до відкриття другого фронту. На радянсько-німецькому фронті аж до кінця війни воювало від 60 до 70% військ фашистської Німеччини, а дії англо-американських військ у Західній Європі відтягнули на себе до 1/3 сухопутних військ Німеччини.
Правителі фашистської Німеччини, розуміючи повну безнадійність суто оборонної тактики, вирішили організувати контрнаступ на Західному фронті і примусити Великобританію і США укласти сепаратний мир. У грудні 1944 р. німецькі війська завдали нищівного удару військам союзників під Арденнами і просунулись вперед на 100 км. Потім почався наступ гітлерівців в Ельзасі. У зв'язку з цим 12 січня 1945 р. на прохання союзників радянські війська почали наступ на всьому протязі радянсько-німецького фронту і відтягнули на себе 16 дивізій із Західного фронту. Успіхи Червоної армії дали можливість союзникам відновити фронт і підготуватись до нового наступу.
За перші шість днів наступу радянські війська прорвали оборону на 500 кілометровому відрізку фронту і стали рішуче наближатись до кордонів рейху, а на початку лютого 1945 р. вийшли на Одер за 60-70 км від Берліна. На південному відрізку радянські війська спільно з югославськими, болгарськими і румунськими частинами завершили визволення Угорщини.
Останні надії гітлерівці тепер покладали на розкол антигітлерівської коаліції І сепаратний мир із Великобританією і США. Але вони були розвіяні Кримською (Ялтинською) конференцією глав урядів трьох держав {Сталін, Рузвельт і Черчілль), що відбулася в лютому 1945 р. Учасники конференції погодили плани розгрому Німеччини і домовились про спільну політику стосовно переможеної Німеччини і визволеної Європи. Зокрема, союзники прийняли рішення роззброїти і розпустити всі німецькі збройні сили, знищити німецький генеральний штаб, ліквідувати або взяти під контроль військову промисловість Німеччини, покарати військових злочинців І т. д. Для досягнення цієї мети союзники вирішили на тривалий час окупувати Німеччину, поділивши її на відповідні зони. Кримська конференція постановила скликати 25 квітня 1945 р. в Сан-Франциско Установчу конференцію ООН. Учасниками ЇЇ могли стати всі держави, які оголосили війну Німеччині і Японії до 1 березня 1945 р. Було досягнуто домовленості про те, що членами ООН разом із Радянським Союзом стануть Українська і Білоруська PCP. Секретною угодою керівників трьох держав визначились умови, на яких СРСР мав вступити у війну з Японією.
Після Кримської конференції спроби гітлерівців вступити в офіційні переговори із західними державами зайшли в глухий кут. 8 лютого 1946 р. англо-американські війська під командуванням Ейзенхауера і Монтгомері перейшли в наступ на Західному фронті й на початку квітня оточили велике угруповання німецько-фашистських військ у районі Руру. Успішними були операції союзників і в Італії. Отже, німецьку оборону на Західному фронті було прорвано, і союзні війська, не зустрічаючи серйозного опору, стали швидко просуватись вглиб Німеччини. І хоч Великобританія, США і СРСР домовились про межі просування військ, у правлячих колах західних країн обдумувались питання про те, як випередити радянські війська і захопити Берлін. Антирадянські настрої особливо посилились після смерті Рузвельта 12 квітня 1945 р. Президентом став колишній віце-президент США Гаррі Трумен. Скориставшись ситуацією, гітлерівці знову прозондували можливість "часткової капітуляції" перед Великобританією і США, без участі СРСР. Проте і ці надії виявилися марними.
13 квітня 1945 р. радянські війська вступили у Відень, 24 квітня оточили Берлін і почали бої в столиці Німеччини.
25 квітня передові частини американських військ досягли р. Ельба і в районі міста Торгау з'єдналися з радянськими військами. 29 квітня німецькі війська капітулювали в Італії. Місцеві партизани захопили в полон Муссоліні Й стратили його, а 30 квітня покінчив життя самогубством Гітлер.
2 травня капітулював гарнізон Берліна, а 8 травня в Берліні під головуванням маршала Г.К. Жукова відбулось урочисте підписання акта про беззастережну капітуляцію фашистської Німеччини. 9 травня радянські війська визволили повсталу Прагу. Воєнні дії в Європі закінчились. День 9 травня став всенародним святом у СРСР - Днем Перемоги.
Для розв'язання невідкладних завдань післявоєнного устрою 17 липня 1945 р. у передмісті Берліна - Потсдамі відбулась нова конференція глав урядів США, СРСР і Великобританії. Центральне місце в роботі конференції знову посіло питання про політику щодо Німеччини. Крім того, на конференції було узгоджено питання про репарації, про новий польсько-німецький кордон по Одрі - Нисе (Нейсе), про передачу СРСР Кенігсберзької (нині Калінінградської) області. Радянський Союз конфіденційно підтвердив, що вступить у війну з Японією на умовах, погоджених під час Ялтинської конференції.
Як бачимо, з припиненням воєнних дій у Європі Друга світова війна не скінчилася. У стані війни перебував японський мілітаризм. Ще з початку 1944 р. збройні сили США і Великобританії розгорнули наступ на Тихому океані й в Азії. 23 жовтня 1944 р. біля острова Лейте (Філіппіни) почалась найбільша в історії Другої світової війни морська битва. З обох сторін брало участь 330 великих бойових кораблів, у тому числі 39 авіаносців і 21 лінкор. Саме в цій чотириденній битві японці вперше застосували літаки-"камікадзе", тобто літаки з пілотами-смертника-ми. Чисельна і технічна перевага принесла перемогу американському флоту.
На Азіатському континенті великі воєнні операції розгорнулися в Китаї і Бірмі. Весною 1945 р. американське командування висадило десант в Індонезії і стало готуватися до вторгнення в Японію. Особливо жорстокі бої велися за острови Іводзіма й Окінава. Одержавши бази на цих островах, американська авіація стала систематично бомбардувати японські міста.
Ведучи війну проти Японії, уряди США і Великобританії надавали особливого значення участі в ній Радянського Союзу, який ще 5 квітня 1945 р. денонсував радянсько-японський пакт про нейтралітет. Справа в тому, що і після капітуляції Німеччини Японія мала у своєму розпорядженні значні сухопутні сили (близько 4 млн осіб) і зберегла під своїм контролем більшість загарбаних територій. Крім того, японський уряд відхилив Потсдамську декларацію (липень 1945 р., США, Великобританія і Китай) про беззастережну капітуляцію Японії.
Відповідно до рішень Кримської і Потсдамської конференцій 8 серпня 1945 р. СРСР оголосив війну Японії і приєднався до Потсдамської декларації.
Розгромивши мільйонну Квантунську армію, радянські війська визволили Північно-Східний Китай і Північну Корею, оволоділи Південним Сахаліном і Курильськими островами. Чимало істориків вважають, що атомні бомбардування Хіросіми (6 серпня) і Нагасакі (9 серпня), жертвами яких стали сотні тисяч мирних японців, були викликані не воєнною необхідністю, а скоріше демонстрацією сили американців. Деякі історики вважають, що це був початок "холодної війни" проти СРСР.
2 вересня 1945 р. в Токійській затоці на борту американського лінкора "Міссурі" ігід головуванням головнокомандувача союзних військ генерала Д. Макартура відбулося підписання Акта про капітуляцію Японії. Згідно з цим актом, японські війська в Японії і на окупованих нею територіях складали зброю. Південний Сахалін і Курильські острови передавались Радянському Союзу. Американські війська окупували Японію. Друга світова війна скінчилася.
Отже, перемогу над Німеччиною, Італією, Японією, їхніми союзниками і сателітами було досягнуто спільними зусиллями СРСР, США, Великобританії, Китаю, Канади та інших країн антигітлерівської коаліції - недовговічного, але великого бойового союзу народів і держав, що об'єдналися для боротьби з агресією.
