Основні наслідки інфляції за секторами економіки

Сектори	Наслідки
негативні	позитивні
Держава	- дефіцит державного бюджету; - накопичення знецінених грошових засобів; - розшарування суспільства та поглиблення майнової нерівності в державі; - соціальні заворушення.	- держава, зберігаючи рівень зарплат без врахування росту цін, зменшує витрати з бюджету; - уряд виступає як великий позичальник у країни, отже у період інфляції він повертає свої борги по ОВДП[18] грошима, вартість яких нижча, ніж узята позика.
Домогосподарства	- «згорання» вкладів населення; - зменшення поточних реальних доходів громадян; - пауперизм (масове збідніння); - зниження вартості майна та заощаджень населення; - послаблення стимулів до праці.	- позичальнки, що мають повертати борги у неіндексованому розмірі, фактично повертають менше.
Фірми	- дезорганізація виробництва (скорочення обсягів реалізованої продукції та зниження продуктивності праці); - зниження реальної вартості майна; - знецінення доходів підприємств; - превалювання короткострокових угод; - гальмування технологічного прогресу.	- банки, що сплачують фіксовані відсотки по вкладам (депозитам), фактично платять за користування грошима менше.
Закордон	- скорочення зовнішньоторговельного обороту, в т.ч. імпорту; - негативний платіжний баланс.	- зростає експорт.

У відповідності із превалюванням тієї чи іншої причини інфляції у економічній літературі сформувалося три основні концепції/теорії інфляції, а саме:

1) Кейнсіанська:

а) Інфляція викликана надмірним попитом з боку населення. Джон Кейнс вважав, що збільшення попиту з боку держави та фірм призводить до зростання ВВП і зайнятості, а от з боку домогосподарств (невиробничий попит) – до інфляції. В зв’язку із чим, вчений пропонує стимулювати попит перших та обмежувати ріст реальних зарплат працівників (не номінальних, бо профспілки не погодяться на цей крок), за рахунок проведення державної політики «дешевих грошей». При цьому Кейнс наголосив, що в умовах безробіття помірна/повзуча інфляція не буде шкодити економіці, оскільки сприятиме втягуванню безробітних у господарський процес. Механізм втягування безробітних такий: за рахунок збільшення кількості грошей в обігу, кредити стають дешевшими, фірми розширюють виробництво та наймають додаткову робочу силу. На основі цього висновку Кейнса новозеландський вчений Албан Філліпс побудував своє припущення про обернену залежність між інфляцією і безробіттям.

б) Інфляція викликана надмірними витратами на зарплату. Джон Кейнс вважав, що ріст цін спричинений зростанням собівартості продукції через збільшення зарплат. На цьому положенні заснована теорія інфляційної спіралі «зарплата – ціни» (ріст зарплат призводить до збільшення попиту, а це веде до зростання цін), вгамувати яку пропонується на основі політики «заморожування» зарплат; збільшення зарплати не повинно перевищувати рівень збільшення продуктивності праці, в інакшому випадку це п зведе до розгортання інфляційної спіралі.

2) Монетаристська – інфляція викликана надлишковою масою грошей в економіці. З цією метою монетаристами (Мілтон Фрідман, Ірвін Фішер, Алан Мелцер) було запропоновано рівняння обміну (MV=PQ), згідно з яким вони протиставляють індекси грошової та товарної маси. Монетаристи вважають, що зміна інфляції і дефляції є природний процес циклічних коливань в економіці, де є спади (дефляція) і підйоми (інфляція). Вважали, що інфляція стимулює виробництво і її у період підйому слід підтримувати у розрахунку із нормальними темпами економічного зростання («грошове правило монетаристів»). «Основний грошовий закон» («грошове правило») М. Фрідмена дозволяє визначити темп зростання грошової маси:

,

де: m – темп зростання грошової маси; р^e - очікуваний темп інфляції; q - темп зростання ВНП.

Виходячи з вищенаведеного, Фрідмен та його прихильники виступили за законодавче регулювання темпу зростання грошової маси державою для того, щоб щорічно збільшувати кількість грошей в обігу на 3-5 %, відповідно до нормальних темпів зростання ВНП та інфляції.

 

Інфляція та безробіття

Видатний новозеландський економіст Албан Філліпс винайшов обернену залежність між темпом зростання номінальної зарплати і рівнем безробіття (чим вищий рівень безробіття, тим меншим є приріст грошової зарплати, тим нижчим є ріст цін, і навпаки).

Наступні дослідники замість темпу росту зарплати почали використовувати тісно пов’язаний з ним показник - темп інфляції. Відповідна залежність і отримала назву «кривої Філліпса» і є дієвою лише для короткострокового періоду (рис. 1).

Рис. 1. Крива А. Філліпса у короткостроковому періоді

Крива Філліпса стверджує, що рівень інфляції (π) залежить від трьох факторів:

- очікуваної інфляції (π^е);

- циклічного безробіття, тобто відхилення фактичного рівня безробіття (u) від природного рівня безробіття (u*);

- шоків пропозиції (ε).

Три зазначені фактори зводяться воєдино у рівняння кривої Філліпса:

π = π^е-β (и-и^*)+ε,

де β – параметр, який показує, наскільки сильно реагує інфляція на динаміку циклічного безробіття (цей коефіцієнт завжди більший від нуля).

Дане рівняння показує, що при збільшені безробіття, рівень інфляції знижується.

Таким чином, вчений робить висновок, що у короткостроковому періоді економічна політика, спрямована на швидке зниження рівня безробіття, призводитиме до прискорення інфляції, і навпаки. У відповідності з кривою Філліпса були розроблені рекомендації щодо стримування інфляції на помірному рівні: 1) або довести рівень безробіття до високого рівня; 2) або профспілкам проводити більш стриману політику при переговорах щодо підвищення зарплат.

Що стосується довгострокового періоду, то крива Філліпса представляє собою вертикальну пряму, інакше кажучи демонструє відсутність залежності між інфляцією і безробіттям (рис. 2). Це пояснюється тим, що монетарна політика держави головним чином здатна впливати на рівень цін та інфляцію, а от на обсяг ВВП та безробіття впливає слабко, що в загальному є більш характерним для довгострокової (класичної) кривої сукупної пропозиції.

У довгостроковому періоді стимулююча політика уряду не може зменшити безробіття, вона здатна викликати лише зростання цін. Проблему безробіття можна вирішувати лише із застосуванням неінфляційних методів, здатних забезпечити зростання обсягів виробництва за рахунок нагромадження капіталу і зростання потенційного ВВП.

Рис. 2. Крива А. Філліпса у довгостроковому періоді

 

В 70 рр. ХХ ст. економічна ситуація йшла в розріз з кейнсіанським, неокейнсіанським та посткейнсіанським антициклічним регулюванням, тому що було здійснено другу чергу винаходів НТР-ІІІ (комп’ютери, біотехнології, робототехніка, нанотехнології та ін.), що призвело до ускладнення номенклатури виробів, їх швидкої змінюваності, зростання ролі дрібного та середнього бізнесу та росту в геометричній прогресії підприємств та органів управління (корпорацій, ТНК, ТНБ, ФПГ).

Так виникло явище стагфляції [19] – одночасного зростання інфляції і безробіття, що вже не можна було подолати рецептами кейнсіанства, а тому заходи державного регулювання перестали бути ефективними. Зокрема, в праці «Інфляція і зайнятість» (1972 р.), американський економіст, Нобелівський лауреат 1981 р., Джеймс Тобін, на противагу кривій Албана Філліпса (1958 р.), яка відображає обернену залежність між рівням інфляції та безробіття, зазначив, що оберненої залежності між інфляцією і безробіттям немає, а інфляція можлива і при зростанні безробіття і пояснив це наступним чином:

Попиту на працю → ↑ номінальної зарплати … (на певному рівні номінальна зарплата зростає швидше ніж продуктивність праці)…→ інфляція → держава намагається знизити (стабілізувати) темпи зростання зарплати → безробіття.

[1] Біметалізм (від лат. bis – два, metallum – метал; валютний дуалізм) – грошова система, за якою роль грошей виконують два метали, як правило золото і срібло, з яких карбуються монети.

[2] Інфляція попиту виникає в умовах надлишкового сукупного попиту під дією зростання грошових доходів домогосподарств, підприємств і держави. Домогосподарства збільшують попит в результаті зростання заробітної плати, скорочення заощаджень, розширення використання кредитів. Підприємства збільшують попит на інвестиційні товари. Держава збільшує попит через зростання бюджетних видатків. Сукупнийпопит на товари і послуги перевищує пропозицію товарів і послуг, а це неминуче веде до зростання цін.

[3] Інфляція витрат - виникає в результаті збільшення витрат виробництва, що призводить до зростання цін. Основними факторами зростання витрат є зростання заробітної плати; зростання цін на сировину та енергоносії; зростання непрямих податків, таких, як податок на додану вартість. Інфляція витрат самовідтворюється: підвищення зарплати породжує зростання цін, яке, в свою чергу, вимагає підвищення зарплати для відшкодування витрат від зростання цін. Так виникає інфляційна спіраль.

[4] Гроші, ціни й товари пов'язані між собою. Кількість грошей в обігу повинна відповідати обсягу валового внутрішнього продукту (ВВП). Якщо гроші обертаються з однаковою швидкістю (темп, в якому гроші переходять із рук у руки), то інфляція відбувається в тих випадках, коли уряд дозволяє грошовій масі зростати вищими темпами, ніж пропозиція товарів та послуг. Тобто, інфляція викликана тим, що грошова маса зростає дуже швидко.

[5] Інфляція пропозиції – зростання цін внаслідок скорочення сукупної пропозиції. Викликається макроекономічною міжгалузевою незбалансованістю, що веде до скорочення випуску продукції певних галузей і зумовленого цим зростання цін.

[6] Імпортована інфляція – інфляція, яка викликається зовнішніми чинниками, зокрема надмірним припливом в країну іноземної валюти і підвищенням імпортних цін.

[7] Кредитна інфляція – інфляція, викликана кредитною експансією, зокрема активним заохочуванням споживчих кредитів.

[8] Коли раптовий стрибок цін відбувається в економіці, не зараженій інфляційними очікуваннями, то виникає так званий «ефект Пігу» - різке падіння попиту у населення в надії на швидке зниження цін. Внаслідок зниження попиту виробник змушений знизити ціну і все повертається в стан рівноваги.

[9] Наприклад при нормальному рівні щорічної інфляції у 3%, ціни зростуть в два рази через 23 роки.

[10] Деномінація – укрупнення грошової одиниці, шляхом обміну старих грошей на нові (нового року випуску) без зміни їх назви, що надає більшої цінності грошам та зменшує їх кількість в обігу. Так, наприклад в СРСР у 1922 році відбулась деномінація за коефіцієнтом співвідношення 1:10000, тобто 10000 руб. старого зразка обмінювались (дорівнювали, відповідали) на 1 руб. нового зразка.

[11] Нуліфікація (від лат. nullificatio – знищення) – оголошення старих знецінених грошей недійсними та/або організація їх обміну на нові грошові знаки по дуже низькому курсу (коефіцієнту співвідношення).

[12] Постійні ціни – фактичні ціни того року, який береться за базовий.

[13] Ефект доходу – означає, що по мірі зростання доходів споживачів ціни на товари і послуги – зростають, і навпаки, із зменшенням доходів споживачів ціни спадають.

[14] Ефекти заміщення – означає, що по мірі зростання цін на товари і послуги – відбувається відповідна заміна у споживанні дорожчих товарів дешевшими, і навпаки, із зниженням цін споживання дорожчих товарів зростає.

[15] Інфляційні очікування – ситуація, коли населення та фірми в результаті очікування зростання цін у майбутньому починають активно скуповувати продукцію, що, внаслідок зростання ажіотажного попиту, веде до зростання цін.

[16] Девальвація (синонім – знецінення) в сучасних умовах плаваючого валютного курсу означає - пониження курсу національної валюти по відношенню до іноземної. Для здійснення девальвації центральний банк використовує інструмент «валютні інтервенції», а саме виходить на міжбанківський ринок з вимогою купівлі іноземної валюти. В умовах фіксованої грошової системи, девальвація означає – встановлення урядом офіційного співвідношення між національною та іноземною («твердою») валютою у бік зниження курсу національної валюти. В умовах «золотого стандарту» (поч. 18- поч. 20 ст.), девальвація означала – зменшення вмісту золота в золотій монеті країни.

[17] Ревальвація – протилежний процес до девальвації.

[18] Облігації внутрішньої державної позики (ОВДП) – державний цінний папір, який засвідчує позику його власником грошових коштів емітенту (державі) та підтверджує зобов’язання емітента відшкодувати такому власнику номінальну вартість ОВДП в передбачений умовами випуску строк з виплатою фіксованого процента.

[19] Стагфляція – інфляція, супроводжувана стагнацією (від лат. stagnum – мертва/стояча вода) виробництва, високим рівнем безробіття і одночасним підвищенням рівня цін.