Оксано Іванівно, що для Вас є поезія?
- Поезія – це, насамперед, спосіб самовираження, спосіб втілення своїх мрій, бажань, думок, переосмислення сучасного світу. А простіше, поезія – це все.
Що найбільше Вас спонукає до написання віршів?
- Часом, надихнути може навіть якийсь погляд десь в маршрутному таксі, схоплений мимоволі. Може бути якась рефлексія на твір іншого автора. Важко сказати, що надихає. Адже якогось конкретного правила, що може надихати, а що не може – немає.
Ви ще з дитячого віку навчалися грати на фортепіано, чи вплинуло це на вашу поетичну творчість?
- Писати я почала раніше, ніж грати на фортепіано. Вплинуло швидше виховання бабусі та дідуся, з якими тривалий час я проживала у селі, адже тоді батьки жили за кордоном. А там, відповідно, не було ніяких розваг для дітей, а це й спонукало до прочитання книг та писання чогось свого.
Якщо проаналізувати всю свою творчість, то в яку пору року найбільше хочеться писати?
- Це, напевно, стандартне для всіх поетів – «Унылая пора! Очей очарованье!» (О. Пушкін) – осінь. Певно, тому, що йдуть постійно дощі, а в таку погоду особливо з’являється багато вільного часу, що й спонукає щось написати.
Окрімнаписаннявіршів Ви ще займаєтесь і науковою діяльністю. Розкажіть, будь ласка, як Вам вдається все встигати?
Я перегорнула філологічну сторінку і перейшла на ниву журналістики. Колись колишнійголова Хмельницької обласної організації НСПУ Микола Федунець зазначив: «Я не вірю тим поетам, які займаються наукою». Можливо, це й так, адже поет починає сам себе виписувати. Та, коли починаєш досліджувати іншу галузь суспільного життя, а це інший ракурс в журналістиці, то це дає поштовх до написання нових творів рефлективного характеру.
Ви єЛауреатом премії Кабінету Міністрів України (2011), а також Лауреат літературної премії імені Григорія Костюка (2008) та премії «Скарби землі Болохівської» (2011). Розкажіть про це детальніше.
Премія Григорія Костюка була заснована нашою районною радою. Вона вручається у Боришківецькій школі, де свого часу навчався і творив Г. Костюк. Ми щороку на його день народження зустрічаємося із його родичами, які ще живі на сьогодні. Це своєрідна культурно-освітня премія. А премія «Скарби землі Болохівської» була започаткована Хмельницькою обласною радою. Вважають, що основний її початківець – це Броніслав Грищук. Він номінувався на Шевченківську премію, але тоді її отримав Василь Шкляр. Оскільки Болохівська земля – це територія Подільської губернії, то премія присвячена саме Поділлю. Її мета – знаходити наші маленькі історичні «скарбочки» і далі їх популяризувати.
Ви автор збірок «За тридев’ять земель, за тридесять дзеркал» та «КлЕнопис осені». Яка тематика порушується у цих збірках?
- Перша збірка «За тридев’ять земель, за тридесять дзеркал» була ініційонована Броніславові Грищукові, який є моїм хресним батьком в літературі, і саме він займався добором віршів у цю збірку. Друга збірка «КлЕнопис осені» – це моє дітище. Задумка була така, що кожний розділ – це є початок якогось руху, щось подібне до мандрівника, який вирушає у дорогу і намагається подолати перепони на своєму шляху. Завершується цей рух останнім розділом «У вічність». Сюди входять вже прозові твори – новелістика та оповідання. Цю збірку видавати було важче, бо кожний раз перечитувала, знаходила нові помилки, і кожний раз хотілось щось додати, а щось забрати…
Оскільки ви є членом національної спілки письменників України, чи є допомога з боку цієї спілки?
Сьогодні членство в спілці – це досить таки є умовним явищем. Якщо за радянські часи спілка спонсорувала видання книг, розповсюджувала їх, то сьогодні НСПУ намагається хоч якось відстояти права письменників в цьому суспільстві. Єдине, що за рахунок профспілки можна відпочити в Коктебелі, Трускавці. А так, робота спілки зводиться до роботи з молодими авторами на конкурсній основі. В основному, НСПУ спонсорських коштів на видання книг не виділяє, але цього року обіцяють виділити на видання двох книг одного чи двох авторів. Своїм коштом, принаймні Хмельницька обласна організація спілки письменників, видає кілька альманахів, які по всій Україні розповсюджуються. Відповідно, саме так сьогодні популяризується сучасний український письменник.
- Ми торкнулися питання молодих поетів. На вашу думку, чи є сьогодні молоді поети, для яких поезія – це безсмертний дотик до душі?
Зараз я дещо відійшла від керування клубами молодих поетів. Але можу сказати, що сьогодні формується нова якісна література, яка нищить стереотипне бачення світу. Досить таки нестандартні твори у Марти Мохнацької, цікавий Олександр Войнарський у напрямку слем поезії, де поезія сприймається виключно на слух, також цікаво пишуть журналісти першого курсу – це Оксана Грушанська, Олена (Ольга?) Фортельна та Інна Вікнянська.
Над чим Ви сьогодні працюєте?
На сьогоднішній день у мене підготовлена ще одна збірка поезій. У моєму доробку є ще декілька новел. Наш колишній завідувач кафедри журналістики Микола Васьків говорив, що поети з часом переростають в прозаїків. Справді, деколи хочеться написати щось таке, щоб зачепило, а в поезію просто вже не вкладаєшся.
Розмовляла Альона Ремішевська
