Європейський комітет зі стандартизації
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Європейський комітет зі стандартизації (фр. Comité Européen de Normalisation, CEN) | |
| Члени | 33 країни |
| Заснована | |
| Офіційна/і мова/и | англійська, французька танімецька |
| Штаб-квартира |  Бельгія, Брюссель
|
| Поточний голова | Friedrich Smaxwil (президент) |
| Веб-сайт | http://www.cen.eu// |
члени
асоційовані члени
партнери
Європе́йський коміте́т зі стандартиза́ції (фр. Comité Européen de Normalisation, CEN) — міжнародна неприбуткова організація, основною метою якої є сприяння розвитку торгівлі товарами та послугами через розробку та запровадження європейських стандартів (євронорм, EN).
Поруч з цим CEN сприяє спільному застосуванню в країнах-членах міжнародних стандартів ISO та IEC. На цьому базується один з найважливіших принципів роботи CEN — обов'язкове використання міжнародних стандартів ISO, як основи для розробки євронорм або доповнення тих результатів, які вже досягнуті в ISO. Наприклад, так були затверджені європейські стандарти серії 29000, що по суті є стандартами ISO серії 9000, і які були прийняті так званим «методом обкладинки».
Зміст
[сховати]
· 1 Загальна інформація
· 2 Члени
· 3 Структура та організація роботи
· 4 Примітки
Загальна інформація[ред. • ред. код]
Європейський комітет зі стандартизації (до 1970 р. — Європейський комітет з координації стандартів) було засновано в 1961 р. на засіданні представників Європейської економічної спільноти (ЄЕС) та Європейської асоціації вільної торгівлі (EFTA). Датою офіційного створення організації у сучасному вигляді вказується 30 жовтня 1975 року. CEN є офіційно визнаним органом зі стандартизації у Європейському Союзі (ЄС); іншими офіційними органами зі стандартизації є Європейський комітет зі стандартизації в електротехніці (CENELEC) та Європейський інститут телекомунікаційних стандартів (ETSI)[1][2].
Члени[ред. • ред. код]
Станом на 2012 рік членами CEN є усі члени ЄС: Австрія, Бельгія, Болгарія, Великобританія, Данія, Естонія, Греція, Ірландія,Іспанія, Італія, Кіпр, Латвія, Литва, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Німеччина, Польща, Португалія, Румунія, Словаччина,Словенія, Угорщина, Фінляндія, Франція, Чеська Республіка, Швеція; три члени EFTA: Ісландія, Норвегія, Швейцарія та дві інших країни: Хорватія, Туреччина.[3]
Асоційованими членами є Албанія, Вірменія, Азербайджан, Білорусь, Боснія і Герцоговина, Єгипт, Грузія, Ізраїль, Йорданія,Ліван, Лівія, Македонія, Молдова, Чорногорія, Марокко, Сербія, Туніс та Україна.[4]
Партнерами є Австралія, Монголія.[5]
Структура та організація роботи[ред. • ред. код]
Найвищий орган CEN — Генеральна асамблея, в яку входять представники національних організацій з стандартизації, державні органи країн-членів CEN, а також EEC i EFTA. Генеральна асамблея вибирає Адміністративну раду, яка серед інших має такі основні функції:
· встановлює правила і способи застосування національних стандартів і міжнародних стандартів при розробці євронорм;
· визначає можливість прямого використання національного стандарту або міжнародного нормативного документу як європейського стандарту;
· координує роботи з національної стандартизації в межах регіону.
Політика в галузі стандартизації визначається в CEN колегією директорів — представників національних організацій і затверджується Генеральною асамблеєю. Технічна робота з стандартизації в організації виконується технічними комітетами, діяльність яких координує Технічне бюро.
Європейські стандарти та стандарти Європейського комітету зі стандартизації в електротехніці (CENELEC) повинні обов'язково застосовуватися на національному рівні в країнах-членах CEN. Відповідно євронорма має статус національного стандарту й виключає застосування будь-якого іншого стандарту, що суперечить їй.
Прийнятий CEN європейський стандарт видається в двох варіантах: як євронорма і як національний стандарт в країнах-членах CEN. В другому випадку стандарт може містити додатки для рекомендацій і пояснень, які сприяють його розумінню і застосуванню. Крім європейських стандартів, CEN також розглядає й приймає документи з гармонізації (HD), попередні (тимчасові) стандарти (ENV) та звіти CEN/CENELEC. Ці документи спрямовані на ліквідацію технічних бар'єрів в торгівлі, на прискорення впровадження прогресивних технічних вимог у виробництво нових товарів.
Міжнародна організація зі стандартизації (англ. International Organization for Standardization, ISO) — міжнародна організація, метою діяльності котрої є ратифікація розроблених спільними зусиллями делегатів від різних країн стандартів.
Організація ISO була заснована 23 лютого 1947 двадцятьма п'ятьма національними організаціями з стандартизації, як координуючий орган.
Зміст
[сховати]
· 1 Завдання ISO
· 2 Напрями діяльності ISO
· 3 Назва
· 4 Склад ISO
· 5 Організаційна структура ISO
· 6 Генеральна асамблея
· 7 Рада
· 8 Див. також
· 9 Примітки
· 10 Посилання
Завдання ISO[ред. • ред. код]
Відповідно до Статуту, ISO визначає задачу своєї діяльності як сприяння розвитку стандартизації і суміжних видів діяльності у світі з метою забезпечення міжнародного обміну товарами і послугами, а також розвиток співробітництва в інтелектуальній, науково-технічній і економічній галузях.
Доки ISO залишається неурядовою організацією, її можливості у розробці та ратифікації стандартів значно більші, ніж в інших подібних організацій. Це сприяло тому, що багато її стандартів стали державними у багатьох країнах, і дозволяє досить ефективно координувати дії багатьох національних організацій з стандартизації.
ISO тісно співпрацює з Міжнародною електротехнічною комісією (IEC), котра відповідає за область електротехніки й електроніки. Деякі види робіт виконуються спільними зусиллями ISO та ІЕС. Наприклад, питання інформаційних технологій, мікропроцесорної техніки тощо - це об'єкти спільних розробок ISO/ІЕС.
Міжнародні стандарти ISO на сучасному етапі охоплюють не лише галузі загального призначення, а й конкретні галузі економічної діяльності від стандартизації термінології, позначень, величин та одиниць, технічного креслення, форм документів до стандартизації, технічних вимог на продукцію, вимог відносно методів і засобів контролю, аналізу, випробувань.
Напрями діяльності ISO[ред. • ред. код]
Для досягнення поставленої мети ISO здійснює свою діяльність за такими напрямами:
· розробка й публікація міжнародних стандартів;
· розробка й поширення документів, що сприяють гармонізації стандартів різних національних систем стандартизації;
· організація обміну інформацією про роботу центральних та технічних органів ISO, а також національних організацій з стандартизації країн-членів ISO;
· співпраця з іншими міжнародними організаціями у суміжних із стандартизацією сферах діяльності.
Назва[ред. • ред. код]
Назва організації зазвичай пишеться, як «ISO». Великою і дуже частою помилкою є те, що це акронім, котрий розшифровується, як «International Standards Organization», чи щось подібне. ISO — не акронім; ця назва походить від грецького слова isos, щоукраїнською перекладається, як «рівний».
Найжорсткіші вимоги до якості містять міжнародні стандарти, розроблені Міжнародною організацією стандартизації — ISO, що їх використовують для сертифікації виробів, призначених для експорту в інші країни і реалізації на світовому ринку. Міжнародна організація з стандартизації (англ. International Organization for Standardization, ISO) — міжнародна організація, яка займається випуском стандартів.
Склад ISO[ред. • ред. код]
Карта розташування країн-членів ISO
Позначення:
члени
члени-кореспондети
члени-абоненти
країни з присвоєним кодом за ISO 3166-1, що не є членами ISO
На початок 2013 року до ISO входило 164 країни (111 членів, 49 членів-кореспондентів, 4 члени-абоненти) із 205 країн зі своїми національними організаціями з стандартизації. Україну в ISO представляє Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики [1]. Загалом у складі ISO більше ніж 80 комітетів-членів. Крім комітетів-членів членство ISO можуть мати статус членів-кореспондентів, котрі є організаціями з стандартизації держав на стадії розвитку. Категорія член-абонент введена для країн що розвиваються.
Організаційна структура ISO[ред. • ред. код]
Організаційно в ISO входять керуючі і працюючі органи. Керуючі органи: Генеральна асамблея (найвищий орган), Рада, Технічне керуюче бюро. Робочі органи — технічні комітети (ТК), підкомітети, технічні консультативні групи (ТКГ).
Генеральна асамблея[ред. • ред. код]
Генеральна асамблея — це зібрання керівних осіб і делегатів, призначених комітетами-членами. Кожний комітет-член має право представити не більше трьох делегатів, але їх можуть супроводжувати спостерігачі. Члени-кореспонденти і члени-абоненти беруть участь як спостерігачі.
Рада[ред. • ред. код]
Рада керує роботою ISO у перервах між сесіями Генеральної асамблеї. Рада має право, не скликаючи Генеральну асамблею, направити в комітети-члени опитування для консультації або доручити комітетам-членам їх вирішення. На засіданнях Ради рішення приймаються більшістю голосів присутніх на засіданні комітетів-членів Ради. У період між засіданнями і при необхідності Рада може приймати рішення шляхом переписки.
Раді ISO підпорядковується сім комітетів: PLACO (технічне бюро), STACO (комітет з вивчення наукових принципів стандаризації); CASCO (комітет з оцінювання відповідності); INFCO (комітет з науково-технічної інформації і послуг); DEVCO (комітет з надання допомоги країнам, що розвиваються); COPOLCO (комітет із захисту інтересів споживачів); REMCO (комітет зі стандартних зразків).
Міжнародна електротехнічна комісія
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| IEC/МЕК Міжнародна електротехнічна комісія | |
| Типи членів | члени, асоційовані члени, спостерігачі |
| Члени | 82 країни |
| Заснована | 26 червня 1906 |
| Офіційна/і мова/и | англійська |
| Штаб-квартира |  Швейцарія, Женева
|
| Веб-сайт | http://www.iec.ch/ |
 Членство в МЕК
|
Міжнаро́дна електротехні́чна комі́сія (МЕК; англ. International Electrotechnical Commission, IEC) — міжнародна організація із стандартизації у сфері електричних,електронних і суміжних технологій. Деякі із стандартів МЕК розробляються спільно з Міжнародною організацією із стандартизації (ISO).
Зміст
[сховати]
· 1 Склад і структура
· 2 Завдання та функції
· 3 Члени
· 4 Див. також
· 5 Примітки
· 6 Посилання
Склад і структура[ред. • ред. код]
Початком міжнародного співробітництва з електротехніці вважається 1881, коли відбувся перший Міжнародний конгрес з електрики. Пізніше, у 1904 р., урядові делегати чергового конгресу вирішили, що необхідна спеціальна організація, яка б займалася термінологією в галузі виробництва електричних машин і стандартизацією їх параметрів. МЕК була заснована в 1906 році і складалась з представників національних служб стандартів. Це перша, дійсно міжнародна організація з стандартизації, яка виникла в той час, коли окремі держави світу ще не мали своїх централізованих органів, які б займалися стандартизацією. Спершу до складу МЕК увійшли 13 країн світу а на початок 2013 році в її складі були 82 країни[1].
Після Другої світової війни, коли була створена ISO, МЕК стала автономною організацією в її складі. Але організаційні, фінансові питання й об'єкти стандартизації були чітко розділені між ними — МЕК займається стандартизацією в галузях електротехніки, електроніки, радіозв'язку, телекомунікацій і приладобудування і, відповідно, ці галузі не входять у сферу діяльності ISO.
Спочатку комісія була розташована в Лондоні, з 1948 року має штаб в Женеві. Вищий керівний орган МЕК — Рада, у якій мають представництво усі національні комітети. Бюджет МЕК формується із внесків країн - членів цієї організації і надходжень від продажі міжнародних стандартів. Структура технічних органів МЕК: технічні комітети, підкомітети і рабочі групи. В МЕК працює 175 комітетів і підкомітетів (TC/SC) та 442 робочі групи[2] частина з яких розробляє міжнародні стандарти загальнотехнічного і міжгалузевого характеру, а інша — міжнародні стандарти на конкретні види продукції (побутова радіоелектронна апаратура, трансформатори, вироби електронної техніки).
Завдання та функції[ред. • ред. код]
МЕК сприяла розвитку і розповсюдженню стандартів для одиниць вимірювання, особливо це стосується таких одиниць, як гаус,герц, і вебер. Також комісія МЕК запропонувала систему стандартів, яка кінець кінцем стала одиницями СІ. В 1938 році був виданий міжнародний словник з метою об'єднати електричну термінологію. Ці зусилля продовжуються і Міжнародний електротехнічний словник залишається важливою роботою в електричних і електронних галузях промисловості.
Стандарти МЕК мають номери в діапазоні 60 000 — 79 999, і їх назви мають вид типу IEC 60411 Графічні символи. Номери старих стандартів МЕК були перетворені в 1997 році шляхом додавання числа 60 000, наприклад, стандарт IEC 27 отримав номер IEC 60027. Стандарти, розвинені спільно з Міжнародною організацією із стандартизації, мають назви вигляду ISO/IEC 7498-1:1994 Open Systems Interconnection: Basic Reference Model.
Члени[ред. • ред. код]
Карта розташування країн-членів МЕК
члени
асоційовані члени
спостерігачі
Членство в Міжнародній Електротехнічній Комісії відкрито тільки для визнаних організацій національних стандартів. На початок 2013 року МЕК об'єднувала 60 членів і 22 асоційованих члени[1]. Окремі країни представлені такими організаціями:
· Україна (з 1993 року) — Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики[3]
· Росія — Федеральне агентство з технічного регулювання і метрології
· Канада — Standards Council of Canada
· Франція — Union technique de l'électricité et de la communication (UTE)
· Німеччина — Deutsche Kommission Elektrotechnik Elektronik Informationstechnik im DIN & VDE
· Японія — Japanese Industrial Standards Committee
· Великобританія — British Standards Institute
· США — American National Standards Institute (ANSI)
