І зберігання виробничих запасів

Тема 10. Мінімізація витрат на створення

План

1. Поняття і види виробничих запасів

2. Система своєчасного виробництва

3. Моделі визначення оптимального розміру запасу

1. Здійснення виробничого процесу на будь-якому вітчизняному підприємстві, яке займається створенням матеріальних благ, неможливо уявити без матеріальних запасів, основною метою придбання й утримання яких є задоволення потреби, що виникає в процесі виробництва в придбаних запасах (сировині, матеріалах, куповних напівфабрикатах, паливі, тарі, тарних матеріалах, запасних частинах для ремонту, малоцінних та швидкозношувальних предметах).

Таким чином, матеріальні запаси - це товарно-матеріальні цінності, призначені для використання, але які тимчасово не використовуються, очікуючи надходження в процес виробничого споживання. Оскільки перелічені запаси в процесі виробництва переносять свою вартість на виготовлений продукт, то, очевидно, що чим нижчими будуть витрати на їх придбання й утримання, тим нижчою буде собівартість виробу і, відповідно, вищою ефективність виробництва.

Виробничі запаси, що створюються для забезпечення безперервності виробництва, згладжування нерівномірності попиту, виробництва і посточання, існують у всіх споживачів засобів виробництва і є невід'ємним атрибутом їхньої діяльності. На промислових підприємствах вони становлять значну частину оборотних засобів і тому заслуговують особливої уваги з боку управлінців.

Створення більших, ніж це необхідно, виробничих запасів має певні суттєві недоліки, які заважають підвищенню ефективності виробництва.

До них можна віднести:

· витрати на фізичне зберігання запасів;

· вилучення із обороту значних коштів;

· упущений доход;

· втрати при зберіганні як в кількості, так і в якості запасів;

· моральний знос запасів матеріальних ресурсів.

Для забезпечення ритмічності виробництва необхідно мати економічно обгрунтовані запаси матеріальних ресурсів, оскільки їх надлишок сприяє уповільненню обіговості коштів, а нестача здатна порушити безперервність виробничого процесу, викликати простої в роботі обладнання, збільшити собівартість продукції тощо. Ефективне управління матеріальними запасами передбачає аналіз існуючих моделей планування запасів і вибір тієї з них, яка забезпечувала б оптимальне інвестування коштів у виробничі запаси. Тому виникає необхідність визначення того необхідного рівня запасів, який дозволить мінімізувати витрати на їх придбання й утримання.

Система традиційного виробництва на промислових підприємствах передбачає поділ норми оборотних засобів із виробничих запасів на такі елементи: транспортний, підготовчий, технологічний, поточний, страховий (гарантійний), та сезонний запаси.

Транспортний запас залежить від тривалості перебування матеріальних цінностей в дорозі і, як правило, визначається на основі фактичних даних за попередній рік.

Підготовчий запас визначається часом, що необхідний для приймання, розвантаження, сортування, складування й проведення лабораторного аналізу матеріальних цінностей, які надходять на підприємство.

У тих випадках, коли окремі види сировини й матеріалів, що надходять на склади підприємства, потребують попередньої підготовки, обробки (тобто вимагають певних операцій, які не є складовими виробничого процесу), виникає необхідність у створенні технологічного запасу.

Поточний виробничий запас задовольняє потребу підприємства в матеріальних запасах в період між двома черговими поставками й забезпечує нормальну роботу підприємства.

Максимальний поточний виробничий запас виникає в день надходження на підприємство сировини та матеріалів і до кінця інтервалу стає мінімальним (дорівнює нулю). Тому планується також середня величина поточного виробничого запасу, що дорівнює половині максимального запасу.

Страховий (гарантійний) запас створюється з метою забезпечення безперебійної роботи підприємства на випадок можливих порушень терміну поставки матеріальних запасів чи поставки їх в кількостях, менших, ніж передбачено в договорах. Також страховий запас необхідний і тоді, коли збільшується середньодобові витрати сировини та матеріалів порівняно з їх плановим використанням. Розрахунок планової величини страхового запасу проводиться шляхом множення середньодобових витрат даного виду сировини чи матеріалів на середнє відхилення від встановленого інтервалу поставок (в днях). Як правило, величина страхового запасу становить приблизно 30-50 % від величини поточного запасу.

Для забезпечення виробничого процесу матеріальними ресурсами при їх сезонному надходженні на підприємство створюється сезонний запас. Необхідність його створення обумовлена такими основними причинами: сезонним характером заготівлі сировини (що найбільш характерно для виробничої діяльності більшості підприємств харчової промисловості), сезонним характером споживання та сезонними умовами доставки матеріалів Сезонний запас залежить від величини середньодобового споживання матеріальних ресурсів і часу, за який повинен бути створений сезонний запас.

2. Досягнення ефективності управляння матеріальними ресурсами - пріоритетна мета більшості підприємств. Особливу здатність ефективно управляти своїми виробничими системами продемонстрували японські фірми, які пояснюють досягнуті успіхи впровадженням підходу до управління виробничим процесом та запасами. Цей підхід отримав назву системи своєчасного виробництва (скорочено ССВ).

Система своєчасного виробництва означає виробництво необхідної кількості продукції, виходячи з вимог покупця, а не планування освоєння введених ресурсів. Ідея, що лежала в основі підходу своєчасного виробництва, зародилася в умовах перенаселення промислових районів Японії і дефіциту власних ресурсів, що виробило у японців звичку на всьому заощаджувати. Наявність великих товарно-матеріальних запасів ускладнює вирішення необхідних питань, не дає компанії можливості стати такою конкурентоспроможною, якою вона могла б бути.

Система своєчасного виробництва передбачає наявність невеликих запасів, які обов'язково повинні бути високої якості. Основна ціль системи - скорочення запасів до незначного чи мінімального рівня.

ССВ об'єднує п'ять функцій виробничого процесу - накопичення ресурсів, зберігання, транспортування, виробничі операції та контроль якості - в єдиний регульований технологічний процес. Системою передбачається, що компанія буде виробляти тільки таку кількість продукції, яка необхідна для задоволення існуючої потреби покупців, при цьому постачальник буде надавати необхідні матеріали точно до моменту виробництва з них готових виробів. Постачання матеріалів передбачає вибір такого режиму транспортування, який забезпечував би доставку придбаних матеріалів на місце розвантаження невеликими партіями безпосередньо до моменту обслуговування процесу виготовлення благ.

Принцип, який покладено в основу системи своєчасного виробництва, полягає в необхідності виробляти продукцію тільки тоді, коли її потребують споживачі, і тільки в тій кількості, якої вони вимагають на даний момент. Виробничий процес починається лише тоді, коли з місця наступної операції надходить сигнал починати виробництво. На нашому ринку прикладом системи соєчасного виробництва є мережі ресторанів швидкого обслуговування, робота яких організована за принципом "втягування" у виробничий процес і де замовлення покупця тягне за собою весь "ланцюжок" продуктів.

Перевагами використання системи своєчасного виробництва є:

• зменшення рівня запасів, що означає менше вкладень капіталу в товарно-матеріальні запаси;
• скорочення циклу замовлень й зростання надійності його виконання, які сприяють суттєвому зменшенню потреби в резервному запасі;
• гнучкість підприємства, яка полягає в можливості швидко реагувати на зміну кон'юнктури ринку;
• покращення якості виробництва, яке пояснюється більшим розумінням значення якості працівниками фірми, оскільки при системі ССВ джерело погіршення якості легко виявити;
• зменшення капітальних витрат на утримання складських приміщень для запасів і готової продукції;
• зниження ризику морального зносу запасів;
• зниження втрат від браку й зменшення витрат на переборку;
• зменшення обсягу документації;
• зниження витрат на основні виробничі матеріали за рахунок підвищення якості придбаних матеріалів

Наведені переваги зовсім не означають необхідності швидкого й повсюдного застосування цього підходу. Для багатьох підприємств використання системи своєчасного виробництва може виявитися непрактичним і непридатним взагалі, для багатьох вона не підійде для всіх видів продукції. Зауважимо, що на практиці в більшості випадків перевага надається традиційному підходу до планування виробничого прцесу.

Відмовлюючись від застосування системи своєчасного виробництва, необхідно мати на увазі, що оскільки завеликий обсяг грошових коштів, матеріалізованих у запаси, стримує зростання доходності, плануванню запасів варто приділити значну увагу.

Витрати на придбання й утримання запасів поділяють на три категорії:

1. Витрати на підготовку замовлення, що включають всі витрати, пов'язані з оформленням рахунків на придбання;

2. Витрати на утримання запасів, які складаються з витрат на зберігання товарно-матеріальних запасів, а також вартості вкладених в запаси грошових коштів;

3. Витрати, пов'язані з нестачею (дефіцитом) запасів. До них відносять витрати, що виникають в результаті відсутності будь-яких матеріальних цінностей. Сюди ж відносять фінансові втрати внаслідок недоотримання маржинального прибутку від реалізації, а також втрати престижу фірми (гудвіл) в очах клієнтів.

3. Американські економісти пропонують такі моделі визначення оптимального розміру запасу, які до цього часу не знайшли застосування у вітчизняній практиці: модель економного розміру запасів (скорочено ЕРЗ), точки відновлення замовлення (ТВЗ) й визначення резерву запасів (РЗ).

Економний розмір запасу

Використання моделі економного розміру запасу (ЕРЗ) передбачає визначення такого розміру замовлення, який забезпечував би найменшу суму витрат на утримання запасів і підготовку самого замовлення.