Поняття та сутність технічного обслуговування виробництва на підприємстві

ЗМІСТ

 

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНІ АСПЕКТИ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПІДПРИЄМСТВІ

1.1 Поняття та сутність технічного обслуговування виробництва на підприємстві

1.2 Методичні підходи до організації технічного обслуговування виробництва

РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ ОРГАНІЗАЦІЇ ПРОЦЕСУ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА НА ПрАТ «Поділля-залізобетон»

2.1 Організаційно-економічна та фінансова характеристика ПрАТ «Поділля-залізобетон»

2.2 Аналіз показників процесу організації та технічного обслуговування виробництва на ПрАТ «Поділля-залізобетон»

РОЗДІЛ 3. ШЛЯХИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ОРГАНІЗАЦІЇ ТЕХНІЧНОГО ОБСЛУГОВУВАННЯ ВИРОБНИЦТВА

3.1 Напрямки вдосконалення організації технічного обслуговування на виробництві

3.2 Покращення системи технічного обслуговування на підприємствах із застосуванням комп’ютерних технологій

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ДОДАТКИ

 

Поняття та сутність технічного обслуговування виробництва на підприємстві

Технічне забезпечення є важливою передумовою виробничого процесу. Без нього неможливе виробництво продукції, забезпечення населення продуктами харчування, а промисловість – сировиною.

Товарообмін між промисловістю і сільським господарством є одним із неодмінних умов розвитку всіх галузей народного господарства України, в тому числі й аграрної. Без оснащення агарних товаровиробників різноманітною сільськогосподарською технікою (машинами, агрегатами, обладнанням) не можна чекати тієї кількості сільськогосподарської продукції, яка необхідна для задоволення потреб населення країни. Отож неминучий належний розвиток таких галузей народного господарства, які покликані забезпечувати потреби сільськогосподарських товаровиробників. В свою чергу, оснащення товаровиробників сільськогосподарської продукції технічними засобами, а також утримання їх в належному стані створюють умови для збільшення обсягів сільськогосподарської продукції для забезпечення продовольчої безпеки країни. Цими та іншими факторами обумовлюється необхідність належної організації технічного забезпечення товаровиробників.

Організація технічного забезпечення господарства це процес своєчасного і комплексного задоволення потреб підприємств у технічних засобах.

Н.Н. Вєдєнін вважає, що відповідно до господарства доцільно використовувати нарівні з терміном «матеріально-технічне забезпечення» ширше поняття «виробничо-технічне забезпечення», яке охоплює як матеріально-технічне забезпечення господарства, так і різні види його технічного обслуговування.

Об’єднуючи поняття «матеріально-технічне забезпечення» та «виробничо-технічне обслуговування» в одне загальне поняття - виробничо-технічне забезпечення господарства, Н.Н. Вєдєнін робить висновок, що поняття матеріально-технічне забезпечення не є рівнозначне «виробничо-технічному обслуговуванню». Матеріально-технічне забезпечення господарства і його виробничо-технічне обслуговування - це дві різні, хоча і взаємопов’язані, форми виробничо-технічного забезпечення господарства, їх об’єднання в одне поняття не виключає можливості самостійного розгляду цих правових категорій. Матеріально-технічне забезпечення може бути кваліфіковано і як складова частина виробничо-технічного забезпечення сільського господарства, і як самостійна функція відповідних органів.

 

Рис. Функції виробничо-технічного забезпечення господарств

 

Виробничо-технічне забезпечення включає широке коло різних дій з обслуговування підприємств та організацій. До них відносяться:

1) матеріально-технічне забезпечення господарств технікою, запасними частинами, мінеральними добривами та іншими матеріально-технічними засобами;

2) механізовані роботи, меліоративне, агрохімічне та інші види виробничого обслуговування підприємств та організацій;

3) ремонт та технічне обслуговування техніки.

На наш погляд така точка зору має право на існування і з нею можна погодитися, але при умові, що вище вказані положення були характерні для товарно-виробничих відносин радянському періоду господарювання.

Прогрес у розвитку техніки та технології основного виробництва викликає необхідність адекватних змін виробничої - інфраструктури підприємств. Підвищення рівня механізації і автоматизації виробничих процесів збільшує обсяги та складність робіт щодо ремонту, догляду та налагоджування устаткування, передбачає значне розширення номенклатури інструменту, оснастки та пристосувань. Перехід до нових технологій та прискорення технологічних режимів роботи устаткування підвищує вимоги до якості і збільшує потреби у різних видах енергії. Ускладнення виробничих процесів та поглиблення внутрішньовиробничих зв'язків між підрозділами збільшують обсяги робіт по транспортуванню. Постійно зростають навантаження на комунікаційні мережі підприємства. Все це суттєво підвищує роль і значення виробничої інфраструктури підприємства.

Для досягнення високих господарських результатів діяльності підприємства недостатньо раціонально організувати робочі місця, налагодити їх забезпечення та функціонування. Важливо створити комфортне соціальне середовище, сприятливий психологічний клімат, активізувати соціальну мотивацію праці. Все це безпосередньо впливає на продуктивність праці і кінцеві результати діяльності підприємства.

В сучасних умовах досягнення високих техніко-економічних показників виробництва неможливо без збалансованого розвитку як основного виробництва, так і виробничої та соціальної інфраструктури.

Необхідними умовами нормального перебігу виробничого процесу на підприємстві є: підтримання у робочому стані машин та устаткування; своєчасне забезпечення робочих місць сировиною, матеріалами, інструментами; живлення агрегатів енергією, виконання транспортних операцій. На підприємстві для позначення всіх цих процесів у сукупності використовується поняття - система технічного обслуговування виробництва.

В рамках системи технічного обслуговування виробництва виконуються такі функції:

- ремонт технологічного, енергетичного, транспортного та іншого устаткування, догляд за ним та налагоджування;

- забезпечення робочих місць інструментом та пристосуванням як власного виробництва, так і придбання на стороні;

- переміщення вантажів та виконання вантажно-розвантажувальних робіт;

- забезпечення підрозділів підприємства електричною і тепловою енергією, паром, газом, стиснутим повітрям тощо;

- забезпечення цехів сировиною, основними та допоміжними матеріалами, паливом, зберігання напівфабрикатів власного виготовлення та готової продукції.

До системи технічного обслуговування виробництва входять підрозділи, що здійснюють названі функції.

Ремонтне господарство машин і устаткування складаються із багатьох конструктивних елементів, які у процесі експлуатації зазнають різних навантажень і тому зношуються нерівномірно. Виникає необхідність відновлення та заміни зношених частин устаткування, яке ще придатне для подальшого використання.

Ремонт – це процес підтримка устаткування у робочому стані та відновлення його початкової діє спроможності, яка була втрачена в результаті виробничого використання. Підрозділи, що входять до:кладу ремонтного господарства, здійснюють технічне обслуговування та ремонт основних засобів, монтаж та введення в дію нового устаткування, виготовлення запасних частин, нестандартного обладнання та модернізацію діючого.

За централізованої форми весь ремонтний персонал підприємства підпорядкований головному механіку. Децентралізована форма, навпаки, передбачає, що всі види ремонтних робіт виконуються персоналом цехових ремонтних баз, що підпорядковані начальникам цехів.

Змішана форма організації ремонту поєднує у собі централізовану та децентралізовану: технічне обслуговування та поточний ремонт здійснює ремонтний зал виробничих цехів, а капітальний ремонт, модернізацію, виготовлення запасних частин та стандартного устаткування - персонал ремонтно-аналітичного цеху.

В залежності від того, як визначаються потреби у ремонтних роботах, розрізняють систему планово-попереджувального ремонту та систему ремонту за результатом технічної діагностики.

Суть системи планово-попереджувального ремонту полягає у тому, що всі запобіжні заходи та ремонти устаткування здійснюються за встановленими попередньо нормативами. Після відпрацювання кожним верстатом певної, визначеної нормативами кількості годин проводять його огляди та планові ремонти, черговість та послідовність яких залежить від призначення верстата, його: конструктивних особливостей, умов експлуатації, типів ремонтних робіт в системі результатів технічної експлуатації.

Система планово-попереджувального ремонту найбільш поширена на вітчизняних підприємствах. Вона передбачає проведення технічного (міжремонтного) обслуговування устаткування, його періодичних планових ремонтів та модернізацію.

В процесі технічного обслуговування усуваються дрібні ушкодження та дефекти устаткування, проводяться огляди стану вузлів, агрегатів, деталей, здійснюється заміна мастила та регулювання окремих механізмів. Планові ремонти в залежності від обсягу, складності та терміни проведення робіт поділяються на поточні та капітальні. Поточний ремонт здійснюється для гарантованого забезпечення дієспроможності і устаткування. У процесі поточного ремонту замінюються або відновлюються окремі частини (деталі, вузли) устаткування, регулюються його механізми. Під час капітального ремонту обладнання повністю розбирається, здійснюється ремонт зношених деталей та вузлів, в тому числі і базових, заміна тих, що не підлягають ремонту, регулюються механізми устаткування та його випробування під навантаженням. Модернізація - це процес підвищення технічного рівня діючого устаткування шляхом внесення до його конструкції часткових змін.

Регламентація ремонтних робіт в системі планово-попереджувального ремонту здійснюється за допомогою декількох нормативів. Головними з них є:

1) ремонтний цикл – проміжок часу між двома капітальними ремонтами або між початком експлуатації та першим капітальним ремонтом;

2) міжремонтний період – проміжок часу роботи устаткування між двома суміжними (черговими) ремонтами;

3) структура ремонтного циклу – перелік та послідовність планових ремонтів та процесів технічного обслуговування в межах одного ремонтного циклу;

4) категорія складності ремонту – показник, який визначає трудомісткість планового ремонту того чи, іншого верстата у порівнянні з трудомісткістю аналогічного ремонту еталонного верстата.

Проблема утримання обладнання в робочому стані повною мірою може бути вирішена при сполученні ефективного обслуговування та ремонту обладнання з повним відшкодуванням зносу за рахунок відновлення технічної бази виробництва. СТОіРО розглядається в роботі як взаємозалежний комплекс елементів, тобто роботи й операції по технічному обслуговуванню та ремонту технологічного обладнання з відповідними просторово-часовими, видовими і структурними характеристиками, матеріально-трудовим та інформаційним ресурсозабезпеченням, а також формами й методами організації та управління їхнім виконанням з метою ефективної експлуатації обладнання протягом усього терміну служби. Серед матеріально-технічних чинників на систему вирішальне значення має НТП. Під впливом НТП розширюється область ефективного застосування СТОіРО по потребах. Обсяг і питома вага робіт, що виконуються за цією системою зростають. Проведене дослідження підтверджує, що СТОіРО переживає новий етап, який характеризується необхідністю обслуговування конструктивно складних систем. Вони потребують спеціальних знань, обладнання, більш високої якості виконання ремонтних робіт. Надалі, як показує досвід розвинутих країн, ця тенденція буде посилюватися. Крім того, збільшується частка профілактичних робіт у порівнянні з ремонтом. У той же час цілком відмовитися від капітальних ремонтів не дозволяє ні сама техніка, ні технологія ремонтів, ні матеріали, що використовуються. Однак традиційний капітальний ремонт поступається більш раціональній формі відтворення – капітальному ремонту сполученому з модернізацією, завдяки чому діюче обладнання може використовуватися в єдиних технологічних схемах із принципово новим обладнанням.

Чинники, які визначають сучасну роль СТОіРО в індустріальних країнах значимі й для вітчизняної промисловості, деякою мірою відбивають їх майбутній стан. Крім того, актуальність проблеми підвищення ефективності СТОіРО визначається для української економіки й іншими причинами. По-перше, високий ступінь зносу основних виробничих фондів (по промисловості в цілому 48,7-57,8%, у ряді галузей: машинобудуванні, хімічній, металургійній - до 75-80%) об'єктивно потребує виконання великого обсягу ремонтних робіт для підтримки обладнання у робочому стані. По-друге, важке фінансове становище більшості підприємств базових галузей промисловості на фоні зростання цін на обладнання (незначний розмір амортизаційних відрахувань - до 1-7% на рік) зробили ефективне відновлення технічної бази підприємств практично неможливим. У цій ситуації капітальний ремонт у сполученні з модернізацією часто залишається єдиною формою відтворення, а на сферу СТОіРО покладається основне навантаження по забезпеченню відновлення матеріально-технічної бази підприємств промисловості.

Висока якість досягається при функціонуванні СТОіРО як єдиної системи, в якій різноманітні форми заводського та позазаводського обслуговування гнучко доповнюють одна одну. При цьому власне ремонтні роботи складають лише частину комплексу послуг, що забезпечують ефективне використання засобів виробництва й яких об'єднує поняття «технічний сервіс». Спеціалізовані виконавці пропонують також різноманітні послуги по технічному сприянню у впровадженні і експлуатації обладнання, консультують з питань зниження витрат по СТОіРО. Виробники обладнання також розширюють спектр діяльності у цій сфері (створюють центри модернізації, фірмового обслуговування обладнання, виготовленого конкурентами; розвивають мережі сервісних структур). Як показав аналіз, у розвинутих країнах сфера сервісного обслуговування - один із найбільш динамічних сегментів ринку. Він характеризується гострою конкурентною боротьбою між виробниками обладнання й іншими виконавцями послуг. У роботі виявляється об’єм ринку сервісних послуг, виділяються особливості та закономірності його функціонування. Основними умовами формування ринку сервісних послуг на нашу думку є: вільний вибір партнерів по господарських зв'язках; наявність конкуренції між виробниками обладнання, спеціалізованими ремонтними підприємствами й іншими виконавцями послуг; самостійність економічних суб'єктів.