Характеристика слизової оболонки

Внутрішні органи.

Внутрішні органи розміщуються головним чином у порожнина тіла людини (грудній, черевній і тазовій). Вони забезпечують процеси травлення, дихання, виділення, обміну речевин, генеративну функцію та ін. В залежності від функціональних властивостей і будови внутрішні органи об’єднуються в системи: травну, дихальну, сечовидільну, статеву, ендокринну.

Органи травної системи розміщені в ділянці голови, шиї, грудній, черевній і тазовій порожнині, мають вхідний (рот) і вихідний (відхідник) отвір. Органи дихальної системи мають тільки вхідний отвір (ніс) і містяться в ділянці голови, шиї і грудної клітки. У грудній клітці ще міститься серце з крупними судинами, але воно належить до системи кровообігу.

Сечовидільна і статева системи мають лише вихідні отвори і розташовані черевній і тазовій порожнинах. Черевна порожнина ще містить селезінку, що належить до органів кровотворення. У всіх порожнинах тіла розміщені ендокринні залози.

Внутрішні органи за своєю будовою поділяють на паренхіматозні і трубчасті або порожнисті. Паренхіматозні органи складаються з паренхіми (скупчення спеціалізованих клітин) і сполучнотканинної строми. До паренхіматозних органів відносять печінку, легені, нирки і ін. Строма виконує опорну і трофічну функції, у ній розміщені вегетативні нерви, кровоносні та лімфатичні судини.

Трубчасті органи мають вигляд трубок різного діаметру. До них належать: глотка, стравохід, шлунок, кишки, трахея, бронхи, сечоводи, сечовий міхур, тощо. Стінка цих органів має три шари: слизову, м’язову і серозну або адвентиційну оболонки.

Слизова оболонка – це внутрішній шар трубчастих органів (травних, дихальних, сечових), вкритий епітелієм. Він виконує покривну функцію та відмежовує стінку порожнистого органа від його внутрішнього вмісту. Епітелій лежить на власній пластинці слизової оболонки, що складається в основному з пухкої сполучної тканини. В ній розміщені залози слизової оболонки, кровоносні та лімфатичні судини, нерви, скупчення лімфатичної тканини. Під власною пластинкою, на межі з підслизовою основою, міститься м’язова пластинка слизової оболонки, скорочення якої приводить до утворення різних її складок.

У товщі слизової оболонки травної трубки розкидані келихоподібні клітини, які виділяють слиз, одно- та багатоклітинні залози, що виділяють травний сік. Багатоклітинні залози можуть бути окремими органами, вивідні протоки яких відкриваються у травну трубку, наприклад великі слинні залози, печінка, підшлункова залоза.

Лімфоїдна тканина в слизовій оболонці може мати вигляд дифузно розкиданих невеликих поодиноких лімфатичних фолікулів, або їх скупчень, що виконують захисну роль (від патогенних мікроорганізмів).

Підслизова основа лежить ззовні від слизової оболонки, складається з пухкої колагенової сполучної тканини, в якій проходять кровоносні та лімфатичні судини. У травних органах тут базується досить розвинуте підслизове нервове сплетення. Підслизова основа містить деякі травні залози, а також лімфатичні фолікули. Крім того, вона забезпечує рухомість слизової оболонки і утворення її складок. У тих місцях де її немає, слизова оболонка щільно прилягає до м’язової оболонки і складок не утворюється (трикутник у сечовому міхурі).

М’язова оболонка розміщена ззовні від підслизової основи. У початкових і кінцевих відділах травної трубки (порожнина рота, глотка, верхня частина стравоходу, зовнішній стискач відхідника) вона складається з посмугованої м’язової тканини, а решта трубки – з гладкої. В цій оболонці гладкі міоцити утворюють внутрішній коловий шар, а назовні від нього розміщений поздовжній шар. Головна функція м’язової оболонки травних органів – перемішування харчової маси і проштовхування її по травній трубці, у дихальній системі – регулювання просвіту бронхів і ширини голосової щілини, у сечовидільних органах - проштовхування і виведення сечі.

Ззовні трубчасті органи в основному покриті серозною оболонкою, а там де її немає – адвентиційною. Серозна оболонка – це тонка сполучнотканинна пластинка з одного боку вистелена одношаровим плоским шаром клітин – мезотелієм, з іншоого боку прилягає до внутрішніх органів, або до стінок відповідних порожнин (грудна клітка, черевна порожнина). Листок серозної оболонки, що прилягає до внутрішніх органів називається нутряним або вісцеральним, а інший листок, що прилягає до стінок порожнин – називається пристінковим або парієтальним. Серозна оболонка є завжди зволожена, гладенька і при рухах органів зменшує їх тертя між собою. Крім того, в товщі серозної оболонки проходять судини і нерви, що забезпечують життєдяльність цих органів.

Травна система.

Призначення травної системи – приймання їжі, механічна і хімічна її обробка та виведення з організму в зовнішнє середовище харчових залишків. Кінцевим результатом цього процесу є переведення харчових речовин у розчинний стан і всмоктування у кров або лімфу, які розносять їх до тканин і клітин організму. Травну систему можна розглядати, як своєрідну трубку, що починається ротовою порожниною і кінчається відхідником. Довжина травного каналу 8-10 м. Він поділяється на ротову порожнину, глотку, стравохід, шлунок, тонку і товсту кишку. Порожнина рота, глотка і початкова частина стравоходу розміщені в ділянці голови і шиї, більша частина стравоходу – у грудній клітці, його кінцевий відділ – у черевній порожнині. Шлунок, тонка і товста кишки, печінка та підшлункова залоза містяться у черевній порожнині, пряма кишка – у порожниині малого тазу.

Початком травного тракту є ротова порожнина. Вона розміщена в нижній частині лицевого черепа і служить для приймання, жування, змочування, перемішування і частково хімічної обробки їжі. Спреду порожнина рота обмежена губами, з боків – щоками, зверху твердим і м’яким піднебінням і знизу – діафрагмою рота. Між губами знаходиться ротова щілина, через яку ротова порожнина сполучається з зовнішнім середовищем, позаду знаходиться зів, через який ротова порожнина сполучається з глоткою.

Порожнина рота зубами і альвеолярними відростками обох щелеп ділиться на присінок рота і власне ротову порожнину. Обидва відділи рота при опущеній нижній щелепі, сполучаються між собою через щілину між зубами. При зімкнених зубах вони з’єднуютьсся між собою лише міжзубними проміжками та простором позаду третіх молярів.

Присінок рота – це вертикальна дугоподібна щілина, обмежена ззовні губами і щоками, а зсередини – верхніми і нижніми рядами зубів і яснами. Верхня і нижня губи є складками, в основі яких залягає м’язовий шар, переважно коловий м’яз рота. Спереду вони вкриті шкірою, ззаду - слизовою оболонкою. Між шкірою і слизовою оболонкою уздовж вільного краю проходить проміжна червона облямівка. У ній розрізняють дві зони: зовнішню (гладеньку) і внутрішню (ворсисту). У зовнішній зоні роговий шар епітелію зберігається, але стає тоншим і прозорішим, через нього просвічуються кровоносні капіляри і колір стає червоним, зникають потові і стає менше сальних залоз. Червона облямівка губ має багато нервових закінчень, тому край губів є дуже чутливим. Внутрішня зона облямівки у новонароджених вкрита сосочками, або ворсинками, які сприяють щільному присмоктуванню до соска молочної залози в перші дні життя. Потім ворсинки поступово згладжуються і стають майже непомітними (рис. 27).

Підшкірної клітковини в ділянці губ небагато, внаслідок чого форма їх навіть у огрядних людей змінюється мало.

У правому і лівому кутах рота, в місці переходу однієї губи в іншу утворюється спайка губ. На шкірі верхньої губи по серединній лінії міститься поздоввжній верхньогубний жолобок, на нижньому кінці якого є невеличкий горбок.

Щоки знаходяться по обидва боки від кутів рота. Передня межа щоки проходить уздовж носогубної борозни, верхня – уздовж нижнього краю очної ямки, нижня – по нижньому краю нижньої щелепи, задня – по передньому краю жувального м’яза. Як і губи, щоки ззовні вкриті шкірою, а зсередини – слизовою оболонкою. Шкіра щік тонка, рухлива, легко збирається в складки. Підшкірна клітковина добре розвинута. Основу щік утворює щічний та інші м’язи лиця, до яких збоку прилягає жирове тіло щоки, добре розвинене у дітей перших років життя.

Жирове тіло щоки – це жирове скупчення округлої форми, яке має тенденцію до відособлення від решти підшкірної клітковини щоки. У грудних дітей жирове тіло щоки сприияє смоктанню молока, запобігаючи западанню щік під час рефлекторного відсмоктування повітря з порожнини рота через ніс. У жінок воно більше, ніж у чоловіків. Якщо настає різке похудіння, то жирове тіло зникає останнім.

У товщі щоки на 1 см нижче виличної дуги, по проекціійній лінії, що опускається від мочки вуха до кута рота, проходить протока привушної слинної залози, яка відкривається сосочком в слизовій оболонці щоки присінка рота на рівні другого верхнього великого кутнього зуба.

Губи відмежовані від щік носогубними та підборідно-губними борознами, які малопомітні у дітей, а з віком стають глишими.

 

Рис. 27. Присінок та поржнина рота.

1 –тверде піднебіння; 2 – носова перетинка; 3 – глотковий отвір слухової труби; 4 – njrus tubsris; 5 – глотковий мигдалик; 6 – м’яке піднебіння; 7 - сліпий отвір язика; 8 – язичок; 9 – залишок язикової протоки; 10 – глотка; 11 – корінь язика; 12 – надгортанник; 13 – перснеподібний хрящ; 14 – стравохід; 15 – гортань; 16 – щитоподібний хрящ; 17 - серединна під’язиково-щитоподібна зв’язка; 18 – під’язиково-надгортанна зв’язка; 19 – під’язикова кістка; 20 - щелепно-під’язиковий м’яз; 21 – підборідно-під’язиковий м’яз; 22 – нижня щелепа; 23 – підборідно-язиковий м’яз; 24 – присінок рота; 25 – нижня губа; 26 – ротова щілина; 27 – верхня губа; 28 – власне ротова порожнина; 29 – передня язикова залоза; 30 – поперечний м’яз язика; 31, 32 – верхній та нижній поздовжній м’яз язика; 33 – слизова оболонка язика.

За формою розрізняють випнуті губи, помірно випнуті і запалі, які спостерігаються у людей похилого віку внаслідок випадіння зубів. Бувають збільшені губи і зменшені.

Шкіра губ і щік містить потові і сальні залози, у чоловіків вона вкрита щетинковим жорстким волоссям.

У підслизовій оболонці губ і щік містяться малі слинні залози, вивідні протоки яких відкриваються на поверхнях слизової оболонки, зволожуючи ці поверхні.

Слизова оболонка губ і щік – тонка, прозора, рухома, яка переходить на альвеолярні відростки щелеп. Тут вона стає товстою, щільною, нерухомою і має назву ясен. Від внутрішньої поверхні губ по серединній лінії до ясен тягнуться складки слизової оболонки у вигляді вуздечок верхньої і нижньої губи.

Слизова оболонка ясен не має м’язової пластинки і слинних залоз, міцно зростається з окістям і є блідішою від слизової оболонки губ і щік. Частина слизової оболонки ясен у проміжку між сусідніми зубами називається ясенним міжзубним сосочком, а та частина що заходить у зубну альвеолу, прикріплюючись до зуба, утворює ясенну борозну. Ясенна борозна має вигляд щілини глибиною 0,2-2 мм між поверхнею зуба і прилеглим до нього вільним краєм ясен. Дно ясенної борозни розміщене на рівні шийки зуба. Епітелій борозни переходить на поверхню зуба і щільно прикріплюється до нього, запобігаючи проникненню інфекції в періодонтні тканини.

Зміна зовнішнього вигляду (форма, забарвлення і ін.) ясенних сосочків свідчить про місцеві або загальні патологічні зміни (стоматит, пародонтоз, хронічна інтоксикація, авітаміноз тощо).

У яснах розрізняють ясенний край, що прилягає до шийки зуба, та альвеолярну частину, яка доходить до перехідних складок присінка рота і слизової оболонки твердого піднебіння або дна ротової порожнини.

Власне ротова порожнина.

Власне ротова порожнина обмежена спереду і з боків зубами і яснами, зверху – піднебінням, знизу – діафрагмою рота (парними щелепно-під’язиковими і підборідно-під’язиковими м’язами), на якій розміщені язик та під’язикова слинна залоза. Позаду через зів вона сполучаєтся з ротоглоткою, а через щілину між верхнім і нижнім рядами зубів - з присінком рота.

Коли рот закритий, верхня поверхня язика торкається піднебіння, а порожнина рота набуває форми щілини.

Піднебіння розділяє ротову і носову порожнини між собою, утворюючи верхню стінку рота. Воно складається з більшої передньої частини (тверде піднебіння) і задньої - меншої (м’яке піднебіння).

Тверде піднебіння займає передні дві третини всього піднебіння. Його утворюють піднебінні відростки обох верхніх щелеп та горизонтальні пластинки обох піднебінних кісток. Між двома половинами твердого піднебіння проходить серединний піднебінний шов, а між горизонтальними пластинками піднебінних кісток і піднебінними відростками верхніх щелеп – поперечний піднебінний шов. В залежності від висоти альвеолярного відростка верхньої щелепи, ступеня ввігнутості самого твердого піднебіння (як у поперечному, так і у сагітальному напрямках) утворюється різної висоти склепіння, або купол верхньої стінки ротової порожнини. У людей з доліхоцефалічною формою черепа, вузьким і високим обличчям склепіння піднебіння високе, а у осіб з брахіцефалічною формою черепа і широким обличчям склепіння піднебіння плоскіше. У новонароджених тверде піднебіння плоске. В міру розвитку альвеолярних відростків формується склепіння твердого піднебіння. У старих людей в зв’язку з втратою зубів і атрофією альвеолярного відростка форма піднебіння знову наближається до плоскої.

В межах твердого піднебіння слизова оболонка товста, не має м’язової пластинки, міцно зрощена з окістям кісток твердого піднебіння. Спереду поруч з верхніми різцями слабо помітні поперечні піднебінні складки слизової оболонки – рудименти поперечних складок переважної більшості ссавців (найбільше виражених у хижаків). У дітей вони добре виражені, у дорослих згладжені, а у стариків можуть зникати повністю. Крім того, по серединній лінії добре видно поздовжній шов - слід від зрощення кісток обох половин піднебіння, на передньому кінці якого міститься різцевий сосочок, що відповідає різцевому каналу. Тут проходять носо-піднебінні нерви, де вводяться знеболюючі розчини з метою знеболення передньої частини твердого піднебіння. На 1-1,5 см досередини від ясенного краю третього моляра з кожного боку знаходиться проекція великого піднебінного отвору, а позаду від нього – малого піднебінного отвору. Через великий піднебінний отвір виходять судини і нерви для твердого піднебіння, а через малий – для м’якого(рис. 28).

 

Рис. 28. Поржнина рота, тверде та м’яке піднебіння.

1 – верхня губа; 2 – різцевий сосочок; 3 – слизова оболонка твердого піднебіння; 4 – піднебінні слинні залози; 5 – протока привушної залози; 6 – слизова оболонка щоки; 7 – щічний м’яз; 8 – крило-нижньощелепний шов; 9 – піднебінно-глотковий м’яз; 10 - піднебінно-язиковий м’яз; 11 – шило-язиковий м’яз; 12 - м’яз язичка; 13 – верхній поздовжній м’яз язика; 14 – вертикальний м’яз язика; 15 – перегородка язика; 16 – поперечний м’яз язика; 17 – нижній поздовжній м’яз язика; 18 – отвір зіву; 19 – піднебінний мигдалик; 20 – піднебінно-глоткова дужка; 21 – піднебінно-язикова дужка; 22 – піднебінно-язиковий м’яз; 23 – піднебінно-глотковий м’яз; 24 – верхній м’яз-підіймач глотки; 25 – м’яз-підіймач м’якого піднебіння; 26 – сухожилля м’яза-натягувача м’якого піднебіння; 27 – протока привушної залози; 28 – великий піднебінний отвір; 29 – щічний м’яз; 30 – велика та мала піднебінні артерії; 31 – поперечні піднебінні складки.

 

Біля заднього краю твердого піднебіння по боках від серединної лінії містяться піднебінні ямочки, іноді ямочка буває лише з одного боку. Вони вказують на межі між твердим і м’яким піднебінням, що служить стоматологам для визначення меж знімного протеза. Слизова оболонка в ділянці твердого піднебіння блідо-рожева, а м’якого дещо темніша.

М’яке піднебіння, утворює в основному задню стінку порожнини рота. Тільки невеличка ділянка його належить до верхньої стінки. Більша його частина вільно звисає вниз й назад і називається піднебінною завіскою, а посередині має виступ – язичок. З обох боків м’яке піднебіння має по дві дужки: передню піднебінно-язикову і задню піднебінно-глоткову, між якими знаходяться піднебінні ямки і в них - мигдалики.

М’яке піднебіння утворене фіброзною пластинкою – піднебінного апоневрозу з прикріпленими до них м’язами, зверху і знизу вкритих слизовою оболонкою.

М’язів м’якого піднебіння є 5: підіймач і натягувач м’якого піднебіння, що кріпляться одним кінцем до кісток основи черепа, а іншим вплітаються в його апоневроз. При скороченні їх відбувається піднімання, розтягання і притискання м’якого піднебіння до задньої стінки глотки, що відмежовує носоглотку від ротоглотки при акті ковтання. Два інших м’язи опускаються вниз: піднебінно-язиковий і піднебінно-глотковий, що беруть початок від апоневрозу м’якого піднебіння, опускаються вниз у відповідних дужках і один прикріплюється до кореня язика, а інший - до бокової стінки глотки і гортані. При скороченні їх опускається м’яке піднебіння і піднімається язик і глотка з гортанню. Язичковий м’яз кріпиться до задньої носової ості твердого піднебіння, а іншим вплітається в слизову оболонку кінчика язичка. При скороченні вкорочує язичок, а при однобічному – відхиляє його в свій бік.

Характеристика слизової оболонки

За характером рухомості розрізняють: активно-рухому слизову оболонку (вкриває м'язи і під час їхнього скорочення рухається разом з ними); пасивно-рухому слизову оболонку (так звана нейтральна зона), займає проміжне місце між активно-рухомою і нерухомою слизовою оболонкою, має вигляд смуги нерівномірної товщини – в місці вуздечок, тяжів 1—2 мм; у місці зубів — 4—7 мм. Слизова оболонка до окістя не кріпиться, а має добре розвинутий підслизовий шар у вигляді пухкої сполучної тканини, в якій немає м'язових волокон. Вона може зміщуватись у горизонтальному, вертикальному напрямках, збиратись у складки, але ці рухи пасивні, тобто виникають унаслідок дії харчової грудки, або інструмента; нерухома слизова оболонка вкриває коміркові відростки і тверде піднебіння. Слизова оболонка може зміщуватися лише у вертикальному напрямку на малу величину, але не збирається в складки і не зміщується по горизонталі. У деяких місцях (торус, гребені коміркових відростків) слизова оболонка не має підслизового шару і зрощується з окістям. Оскільки підслизовий шар і судини поля розвинуті по-різному в різних ділянках щелеп, ступінь піддатливості слизової оболонки неоднаковий.

Рис. 29. Будова органів ротової