Визначення і класифікація виробничих шкідливостей

Під виробничими шкідливостями розуміють умови виробничого середовища, трудового та виробничого процесів, які за нераціональної організації праці впливають на стан здоров’я працівників та їх працездатність.

Шкідливі виробничі фактори за характером впливу поділяються на фізичні, хімічні, біологічні та психологічні (табл. 1).

Таблиця 1

Види шкідливих факторів

Хімічні	Фізичні	Біологічні	Психофізичні
Токсичні речовини, пил, пара, газ	Параметри повітря у приміщенні (температура, вологість, швидкість руху повітря). вібрація, шум, нетоксичний пил, газ, пара, різні види випромінювань, освітленість	Бактерії, віруси, кров, інші види біологічного матеріалу	Фізичні та нервово-психічні перевантаження, монотонність праці, емоційне перевантаження

В бактеріологічній, вірусологічній та імунологічній лабораторії в першу чергу небезпеку представляє собою біологічний матеріал, який потенційно містить патогенні мікроорганізми. Потрапляння цих мікроорганізмів у навколишнє середовище потенційно небезпечний викликанням хвороби у співробітника лабораторії, виникненням епідемій, в тому числі і з важкими наслідками. У первинному біологічному матеріалі може міститися будь-який мікроорганізм, починаючи від звичайної кишкової палички і до вірусу імунодефіциту людини. Другим за значенням фактором небезпеки у лабораторії є прилади, реактиви та компоненти тест-наборів, що використовуються для проведення досліджень. Так, з приладів у кожній лабораторії мають бути мікроскоп, термостат та холодильник, за необхідності у лабораторії також можуть бути центрифуги, ампліфікатор, воршери, рідери, камери для електрофорезу, автоматичні аналізатори, сухо-жарові шафи та інші пристрої. Всі ці прилади пов’язані з електромережею, тобто потенційно загрожують електротравмами, також працююче обладнання створює певний рівень шуму. Робота з мікроскопом становить додаткову небезпеку ще й тим, що використовувані мікроскопи мають електричний освітлювач, світло від якого потрапляє в очі при спостереженні об’єктів. Звичайно мікроскопи моноокулярні, тому з часом псується зір у одному («робочому») оці.

У лабораторії використовується багаторазовий скляний посуд, який б’ється, що небезпечно подряпинами та внесенням інфекції. З Kit-ів (тест-систем) певний рівень небезпеки для здоров’я представляють ті, що містять небезпечні реагенти, так, у деяких в якості стоп-реагенту використовується сірчана кислота.

Окремим питанням у лабораторії стоїть пожежна безпека. Робота з мікроорганізмами потребує стерильних умов, що можливе лише за умов використання полум’я. В більшості лабораторій наявні газові пальники, в деяких використовують горілки із спиртом або твердим паливом (уротропін).

Наслідком дії виробничих шкідливостей можуть бути професійні захворювання чи посилення захворювань, які вже має працівник та зниження опірності його організму відносно зовнішніх чинників, що зумовлюють підвищення загальної захворюваності, також можливе зниження працездатності та продуктивності праці.

За сучасними вимогами до мікроклімату приміщень робочої зони нормальними вважаються умови: температура повітря 18-20ºС за відносної вологості 40-60 % та швидкості руху повітря – 0,1-0,2 м/с, водночас ці межі змінюються при виконанні фізичної роботи, яка провокує прискорення серцебиття, зниження артеріального тиску. За низької температури може статися переохолодження організму, що спричинить простудне захворювання. Висока температура послаблює організм, викликає млявість, а низька – сковує рухи, що при обслуговуванні машин спричиняє підвищену небезпеку травмування. За високої температури та вологості може статися перегрів тіла, навіть тепловий удар.

За фізіологічним впливом на організм людини шкідливі хімічні речовини, що використовуються у рутинній практиці лабораторій, представлені переважно належними до групи – подразнюючі, що вражають шляхи дихання, очі, шкіру, слизові оболонки (луги та кислоти). У лабораторії переважно використовуються кислоти (оцтова, трихлороцтова, сірчана, соляна, азотна) та луги (гідроксид натрію). Також для дезінфекції використовують миючі засоби (дезактин за сучасними вимогами), що містять сполуки, при розчиненні яких у воді виділяються радикали хлору.

Чинними в Україні є значення гранично допустимих концентрацій шкідливих речових у повітрі робочої зони, що містяться в переліку «Предельно допустимые концентрации (ПДК) вредных веществ в воздухе рабочей зоны» № 4617-88, доповненнях № 1-7 до нього, а також ГДК та орієнтовані безпечні рівні впливу, затверджені Головним державним санітарним лікарем України після 1 січня 1997 р.. Так, ГДК для хлору (2 клас небезпеки), що здійснює подразнюючу дію, становить 1 мг/м³ повітря. Кислоти і луги здійснюють подразнюючу дію у різних концентраціях (залежно від сполуки та рівня чутливості індивіда). При потраплянні кислот чи лугів на шкіру чи в очі, на слизові оболонки виникає хімічний опік, що довго заживає. Потрапляння лугів та кислот (у великій концентрації) в очі може привести до втрати зору.

Шум є одним з найшкідливіших факторів. Це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність. Джерелами шуму у лабораторії є поєднані з електричною мережею прилади (переважно мова є про холодильники старих моделей, що є у більшості лабораторій, воршери та центрифуги). Допустимі рівні звукового тиску, рівні звуку та еквівалентні рівні звуку на постійних робочих місцях у лабораторії (ГОСТ 12.1.003-83) становлять до 40-55 децибел (до 60 дБ). Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму. Рівень шуму на робочих місцях потрібно контролювати не менше одного разу на рік. Класи умов праці залежно від рівня шуму поділяються на допустимі, які відповідають ГДР згідно з Державними санітарними нормами ДСН 3.3.6 037-99, шкідливі та небезпечні.

Шум впливає на систему травлення і кровообігу, серцево-судинну систему. У разі постійного шумового фону до 70 дБ виникає порушення ендокринної та нервової систем, до 90 дБ – порушує слух, до 120 дБ – призводить до фізичного болю, який може бути нестерпним. Шум не лише погіршує самопочуття людини, а й знижує продуктивність праці на 10-15 %. У зв’язку з цим боротьба з ним має не лише санітарно-гігієнічне, а й велике техніко-економічне значення. Слід відмітити, що шум у лабораторії становить найменшу загрозу для здоров’я працівників.

Джерела випромінювання мають місце у роботі лабораторії. Ризик випромінювання пов'язаний із роботою з мікроскопом, під час роботи на комп’ютері при обробці інформації та при використанні ультрафіолетових випромінювачів для стерилізації лабораторних приміщень і поверхонь.

Випромінювання освітлювача мікроскопу шкідливо впливає на зір, випромінювання УФ-лампи може провокувати опік шкіри і як наслідок – виникнення раку шкіри, опік сітківки і втрату зору. Робота на комп’ютері може призвести з часом до серйозних проблем із зором.

Електромагнітне випромінювання, створюване комп’ютерною технікою здійснює вплив, який залежить від частоти коливань, напруженості та інтенсивності поля, тривалості його впливу. Від нього страждають передусім нервова і серцево-судинна системи, виникають головний біль і перевтома, знижується точність робочих рухів, порушується сон. Електромагнітне випромінювання викликає зміни тиску крові, гіпотонію або гіпертонію.

 

2. ЗАХОДИ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕЧНИХ УМОВ ПРАЦІ

 

Важливе значення для здорових та безпечних умов праці мають раціональне розміщення основного і допоміжного устаткування, правильна організація робочих місць. Конструкція робочого місця, його розміри й взаємне розміщення його елементів покликані відповідати антропометричним, фізіологічним характеристикам людини (що зумовлюють раціональну робочу позу, зменшення статичних навантажень, оптимізацію робочої зони та інформаційних потоків), а також характеру роботи. Організація робочих місць повинна забезпечувати вільність рухів працівників, безпеку виконання трудових операцій. Вимоги виробничої ергономіки випливають з особливостей нормального функціонування органів чуття людини, наприклад: зумовленості кута зору, рівня інтенсивності сигналу обсягу інформації, яку працівник має сприймати й переробляти. Це означає, що конструкція обладнання повинна відповідати анатомо-фізіологічним і психофізичним особливостям будови й функціонування органів людини.

Зниження негативного впливу мікроклімату можна досягти за рахунок вжиття таких заходів як: механізації та автоматизації виробничих процесів (використання рідерів, поєднаних із комп’ютером, автоматичних аналізаторів, автоматичного приладдя тощо); раціонального розміщення устаткування (приміщення різного призначення у лабораторному комплексі, що включають окрему кімнату відпочинку); раціональної вентиляції та опалювання (за вимогами GLP сучасна лабораторія для проходження сертифікації повинна мати систему клімат-контролю); раціоналізації режимів праці й відпочинку, перерви; застосування спецодягу (робота у нережимних бактеріологічній, вірусологічній та імунологічній лабораторіях без халата суворо заборонена, у режимних лабораторіях робота заборонена без спеціалізованого одягу – медичний костюм, шапочка, маска, гумові рукавички, очки тощо залежня від рівня режимності лабораторії).

Найкращі методи захисту від шкідливого впливу хімічних речовин – це застосування респіратора, рукавичок. Під час переливання їдких концентрованих речовин необхідно надівати захисні щітки, щоб попередити попадання рідини на шкіру чи в очі. Набирати концентровані кислоти у піпетки за допомогою груш. При розведенні кислот (особливо сірчаної), слід повільно вливати кислоту в воду, якщо цього не робити відбудеться сильний розігрів і викид кислоти із склянки. Розчинення кислот, приготування хромової суміші проводити у фарфоровому посуді, тому що товстостінний хімічний посуд може тріснути від нагрівання.

Найефективніший засіб боротьби із шумом у лабораторії – це заміна старого обладнання сучасним зі зниженим рівнем шуму.

Виділяють наступні засоби захисту від ультрафіолетового випромінювання: застосування індивідуальних засобів захисту (спецодягу, спецвзуття, захисних окулярів, рукавиць на період включення ультрафіолетової лампи та при вході у приміщення для її виключення).

Захист від електромагнітного випромінювання здійснюється за такими напрямами: організаційними заходами (проведенням дозиметричного контролю, медичних оглядів, додатковою відпусткою, скороченням робочого часу); застосуванням засобів індивідуального захисту (окулярів, спецодягу).

З метою запобігання або зменшення впливу на працівників лабораторії шкідливих і небезпечних виробничих чинників, забезпечення безпеки праці застосовують засоби захисту, які за характером їх призначення поділяються на дві категорії: засоби колективного захисту та засоби індивідуального захисту.

Класифікація засобів захисту наведена в ГОСТ 12.4.125-83 «ССБТ. Средства коллективной защиты работающих от воздействия механических факторов. Классификация» та ГОСТ 12.4.011-89 «Система стандартів безпеки праці. Засоби захисту працівників. Загальні вимоги та класифікація».

Основними технічними засобами захисту від ураження електричним струмом є: захисне заземлення, занулення, вирівняння потенціалів, використовування заниженого напруження для підживлення приладів, відключення, ізоляція струмоведучих частин, огороджуючі засоби, попереджувальна сигналізація, знаки безпеки, блокування, ізолюючі захисні пристосування. До головних електрозахисних засобів відносять: ізолюючі штанги, ізолюючі клещі, інструмент з ізолюючими ручками, діелектричні рукавички. До додаткових: боти, калоші, килими, ізолюючі і захисні накладки. При гасінні електроустановок, які є під напруженням, використовують вуглекислотні і порошкові вогнегасники.

При вивільнені постраждалого від дії електричного струму, необхідно знеструмити ту частину електропристрою, яка його торкається. При неможливості відключення пристрою від мережі, необхідно одразу приступити до віддалення постраждалого від струмоведучих частин, не торкаючись при цьому його. При дії напруження до 1000В можна застосувати дріт, дошку, діелектричні рукавички (по можливості треба діяти однією рукою) або іншим сухим предметом, який не проводить електричний струм. Засоби першої допомоги після вивільнення постраждалого залежать від його стану. Якщо він притомний, потрібно забезпечити йому повний спокій, не дозволяти йому рухатись до прибуття лікаря.

При роботі з центрифугами необхідно виконувати наступні правила: центрифуга має бути обов'язково заземлена; перед запуском центрифуги слід перевірити, чи не пошкоджені і чи комплектні рухомі деталі; кожну пробірку перед вкладенням у центрифугу перевірити та упевнитись у її цілісності; скляними центрифужними пробірками можна користуватись при швидкості обертання до 4000 об/хв., при швидкості обертання 4000 об/хв. і вище слід користуватись пластмасовими і металевими пробірками; пробірки повинні бути врівноважені; запускати центрифугу можна тільки з встановленим ротором, закритою кришкою ротора і кожуха центрифуги; не перевищувати максимально допустимі числа обертів роторів; у випадку появи яких-небудь порушень у нормальній роботі центрифуги, слід негайно її відключити.

Техніка безпеки при роботі з біологічними рідинами займає особливе положення серед усіх інших видів забезпечення безпеки у лабораторії, так як самим небезпечним фактором є живий патогенний мікроорганізм. Якщо контакт з біологічним матеріалом відбувається з порушенням цілісності шкіри, потрібно негайно видавити кров з рани та при опусканні рук у дезрозчин, зняти рукавички, потім обробивши рану йодом, вимити руки з милом і обробити 70% спиртом. Якщо контакт з матеріалом відбувся без видимих пошкоджень, потрібно обробити руки дезрозчином, вимити з милом і обробити 70% спиртом. У випадку потрапляння інфікованого матеріалу на слизові оболонки, їх обробляють 0,05% розчином марганцевокислого калію, очі промивають 1% розчином борної кислоти, в очі вводять декілька крапель 1% розчину азотнокислого срібла, в ніс – 1% розчин протарголу, в рот і горло — прополіскування 70% спиртом чи 0,05% розчином марганцевокислого калію, 1% розчином борної кислоти. В разі необхідності потрібно провести введення антитіл проти прониклого у організм збудника (особливо це стосується уражень при роботі з матеріалом підозрюваним на наявність ВІЛ та інших збудників особливо небезпечних інфекцій). Всі роботи з мікроорганізмами та біологічним матеріалом слід проводити у радіусі не більше 20 см від джерела полум’я. Забороняється повністю відкривати чашку Петрі з клінічними ізолятами бактерій, нюхати її вміст, торкатися засіяної поверхні пальцями. При використання шпателя або бактеріологічної петлі для забору матеріалу або посівів забороняється класти їх непрокаленими у штатив і тим більш на робочій стіл. Забороняється тримати лабораторні журнали та іншу паперову документацію на робочому столі для посівів. При використанні лабораторного посуду слід дотримуватися правил безпеки. Стерильний битий та колотий посуд не використовується у дослідженнях і викидається. Засіяний мікроорганізмами пошкоджений посуд спочатку знезаражується, а потім утилізується. Будь-який засіяний мікроорганізмами посуд після урахування результатів досліджень відправляється на знезараження і лише потім на мийку. Не можна лишати засіяний посуд просто на столі (за винятком, коли того не вимагають умови експерименту, наприклад, з вивчення пігментоутворення). Відроблений посуд (піпетки. скельця) складають у спеціальні ємності із дезрозчином, і в такому вигляді передають на знезараження. При потраплянні біологічного матеріалу на робочу поверхню стола або на підлогу чи стіни впалий матеріал збирають у ємність з дезрозчином, ним же обробляють заражені ділянки. Спеціальну термостійку поверхню столу додатково можна пропалити спиртом. І нарешті, отриманий матеріал з лабораторії не виходить (за винятком, коли штам слід передати до колекції відповідних установ з контролю поширення інфекційних хвороб): відроблені зразки матеріалу знезаражуються та утилізуються.

Заходи безпеки при застосуванні наборів для імуноферментного аналізу: роботу слід проводити в спеціально обладнаному приміщенні; працювати в гумових рукавичках; не піпетувати розчини ротом; усі стічні розчини обробляти 6 %-м розчином перекису водню при кімнатній температурі протягом 3 год.; усі тверді відходи збирати в спеціальний контейнер, автоклавувати протягом 1 год. за температури 120°С; інструменти, обладнання, а також робочі поверхні протирати 70°-м етиловим спиртом.

У лабораторії забороняється вживати їжу та напої, зберігати у робочих холодильниках харчові продукти (за винятком досліджуваних зразків) та інші об’єкти. З лабораторії забороняється виходити у робочому халаті в інші приміщення та на вулицю.

Вимоги безпеки по закінченню роботи також мають велике значення при роботі у лабораторії. Так, по закінченню роботи необхідно привести у порядок робоче місце, виключити всі електроприлади (крім тих, що працюють цілодобово – холодильник і термостат), розібрати електричні схеми (електрофоретичну камеру від’єднують від блоку живлення), усе приладдя покласти на своє місце, протерти робочу поверхню лабораторного столу, при необхідності вимити пол. Також необхідно перевірити чи зачинені вікна, чи закриті газові крани та крани водопроводу, вимкнути вентиляцію, перевірити, чи нема тліючих предметів, відключити освітлення.

ЛІТЕРАТУРА

1. Гігієнічна класифікація охорони праці за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу. МОЗ України. – К., 1998. – 34 с.

2. Державний реєстр міжгалузевих і галузевих нормативних актів про охорону праці. – К.: Основа, 1998. – 240 с.

3. Желібо Є.П. Безпека життєдіяльності / Є.П. Желібо, В.В. Зацарний. – К.: Каравела, 2006. – 288 с.

4. Жидецький В.Ц. Основи охорони праці / В.Ц. Жидецький. – Львів: УАД, 2006. – 336 с.

5. Основи охорони праці / К.Н.Ткачук, М.О. Халімовський, В.В. Зацарний [та ін.]. – К.: Основа, 2006 – 448 с.

6. Основи охорони праці / М.П. Купчик, М.П. Гандзюк, І.Ф. Степанець [та ін.]. – К: Основа, 2000. – 416 с.

 

Закони України

«Про охорону праці» № 2695-XII від 14.10.1992 в редакції Закону № 229-IV від 21.11.2002.

«Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» № 4004-ХІІ від 24.02.1994.

«Про об’єкти підвищеної небезпеки» № 2245-ІІІ від 18.01.2001.

 

Нормативна література

1. ДСН 3.3.6.042-99. Санітарні норми мікроклімату виробничих приміщень. – К., МОЗ України, 1993.– 8с.

2. ДБН В.2.5.-28-2006. Державні будівельні норми України. Природне і штучне освітлення. – К.: Мінбуд. України, 2006.– 76с.

3. ДСН 3.3.6.096-2002. Державні санітарні норми і правила при роботі з джерелами електромагнітних полів. – К.: МОЗ України, 2002.– 45с.

4. ДСН 3.3.6.037-99. Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку. – К.: МОЗ України, 2000 – 29с.

5. Правила улаштування електроустановок. Розділ 1 Загальні правила. Глава 1.7 Заземлення і захисні заходи електробезпеки. – К.:ОЕП ГРІФЕ, 2006.– 77с.

6. Правила будови електроустановок. Електрообладнання спеціальних установок. ДНАОП 0.00-1.32-01. – К.: Укрархбудінформ, 2001.– 118с.

7. Правила експлуатації електрозахисних засобів. ДНАОП 1.1.10-1.07-01. – Харків: ФОРТ, 2001. – 117с.

8. Правила пожежної безпеки в Україні (НАПБ А.01.001-95). – К.: Основа, 2002. – 176с.