Тема 5. Розселення як територіальна категорія. Види, типи форми розселення

Короткий зміст.

В умовах сучасного розвитку територій усі утворення, особливо поселення, так чи інакше пов'язані між собою, це явище нині посилюється і сягає континентальних масштабів. Розселення – це процес і результат розміщення населення на території шляхом розвитку існуючих та формування нових населених місць, а також результат процесу роз­поділу населення на території, що характеризується кількістю, величиною і типом населених місць, особливостями їх взаємного розташування – опорний каркас розселення.

Розселення є "матеріалом" регіонального планування, а об'єктом діяльності у цій сфері – оптимальне розселення. Розглядаються види розселення - міське та сільське, його територіальні прояви – автономний та пов'язаний типи, централізована й децентралізована, концентрована й дискретна форми розселення.

Каркас розселення формується та описується такими узагальненими просторовими категоріями як ареали, напрямки, осі, вузли.

Системний підхід до розселення у регіональному плануванні проявляється у двох аспектах: розглядається система керована – розселення як об'єкт планування; та система керуюча – процес планування розселення. Їм притаманні такі класичні характеристики системи як цілісність, пов'язаність, ієрархічність тощо. За визначенням, система розселення – цілеспрямоване і регульоване розміщення населен­ня, яке формує територіально і функціонально єдині містобудівні утворення. Існують такі містобудівні поняття як групова система населених місць, агломерація, конурбація.

Контрольні запитання:

1. Які вам відомі види, типи та форми розселення і чим вони характерні?

2. Що таке міська агломерація?

3. Які ієрархічні види системного розселення?

4. Яке значення групових систем населених місць та як здійснюється їх формування у різних регіонах?

5. Як проявляється значення регіонального розселення, які існують напрямки перспективної організації населених місць?

Література:

С.12-18. 3.с.117-142. 4.с.12-13. 6.с.52-55. 7.с.79-90. 10.с.78-110. 20.с.96-125. 21.с.274-340. 22.

Тема 6. Архітектурно-розпланувальна організація території.

6.1. Загальні положення.

6.2. Організація виробничої сфери

Короткий зміст.

Планування є інструментом впровадження та управління змінами через територіальний підхід. Розпланувальна (просторова) організація території – взаємопов'язане розміщення матеріальних елементів середовища, яке забезпечує комплексне вирішення соціальних, економічних, екологічних завдань з урахуванням функ­ціональних, технічних та композиційно-художніх вимог. Одним із засобів розплану­вальної організації території є формування планувального каркасу, який включає природні та антропогенні елементи. Планувальний каркас має ієрархічні властивості та галузеві різновиди. Раціональне розміщення його функціональних елементів передбачає оптимальний режим їх взаємодії.

Основне завдання розпланувальної організації території полягає у координації інтересів та можливостей, досягненні спільних рішень, що рівномірно сприятливі для усіх галузей господарювання та для природного середовища. Одним з кінцевих результатів розпланувальних рішень регіонального планування є практичні рекомендації з перспективного вико-ристання території. У навчальному матеріалі розглядається розвиток концепцій та досвід формування регіональних архі-тектурно-планувальних структур, функціонально-плануваль-ні типи регіонів.

Виробнича сфера функціонування регіону часто є його фінансоутворюючою або містоутворюючою базою, – це промислове та сільськогосподарське виробництво, транспорт, зв'язок, фінанси. Система видів багатогалузевого промислового виробництва – це видобувні (гірничовидо-бувні) та переробні галузі (вугільні, рудні, будівельних та інших матеріалів, чорна та кольорова металургія, нафто-газовий комплекс, машино-, авіа- суднобудування, будів-ництво, хімічна, легка, харчова промисловість). Кожний вид промисловості створює свої умови планування території. Розміщення продуктивних сил та їх інфраструктур ґрунту-ється на задачах підвищення ефективності, важливими є чинники розділення праці, регіональної інтеграції господар-ства, територіальної комплексності виробництва, різноманіт-них зв'язків з невиробничими сферами, природними та трудовими ресурсами, територією.

Принципи розміщення промислового виробництва пов'язані з кооперацією підприємств, але обмеженням надмірної концентрації, наближенням до ресурсів (трудових, сировинних, технологічних), обґрунтованим природокорис-туванням, охороною природи, умов середовища. Перс пек-тивним є розвиток територіально-виробничих комплексів.

Галузі сільського господарства також утворюють досить різні територіальні умови: комплекси виробництва (зерно-вих, овочевих, фруктово-ягідних, технічних культур; тварин-ництва, птахівництва, бджільництва) та переробки продукції; водне господарство (риболовля та переробка продукції); лісове господарство (заготівля деревини, грибів, ягід та переробка на меблі, пиломатеріал, продукти харчування). Розміщення сільськогосподарських комплексів залежить від виду виробництва, ступеню пов'язаності його з природними умовами (порівняємо рільництво, виноградарство і механі-зоване тваринництво), і так само - принцип кооперації, укруп-нення й раціоналізація технічних баз, утворення аграрно-промислових комплексів. Специфічним видом освоєння є спеціальні території – військових комплексів, полігонів, виправних закладів, до них ставляться й специфічні вимоги.

Контрольні запитання:

1. У чому полягає подібність та відмінність розпланувальної структури регіонів – об'єктів регіонального планування з іншими об'єктами архітектурного та містобудівного проектування?

2. Які основні елементи розпланувальної структури регіону та засоби їх виділення?

3. Які основні етапи архітектурно-планувальної організації території?

4. Які вам відомі прийоми розпланувальної організації території та для яких різновидів регіонів вони застосовуються?

5. Які основні територіальні форми організації виробництва вам відомі і яке значення вони мають для районного планування?

Література:

3. с.81-116. 4. с.9-18, с.61-72, с.183-184. 7. с.104-157. 9. 10. с.112-162-182. 11. 21. с.219-273.

Тема 6.3. Архітектурно-розпланувальна організація території: організація невиробничої сфери регіону

Короткий зміст.

Соціальною інфраструктурою називають системи, які забезпечують життя суспільства – торгівля, кредитування, зв'язок, освіта, культура, релігія, управління, а також наукова, туризму і спорту. Розміщення населення полягає у розвитку територій міських та сільських поселень і грунтується на трьох групах факторів: сталий опорний каркас розселення, географічні умови, економічні чинники (місця застосування праці). Від системи поселень невід'ємною є інфраструктура обслуговування населення, – у регіональ-ному плануванні це міжпоселенське громадське обслуго-вування. Важливою тенденцією є зближення потреб міського та сільського населення у видах обслуговування, що необхідно враховувати; тут діють принципи рівності можливостей, доступності та свободи вибору. Особливості територіальної організації: ступенева ієрархія спеціалізованих мереж, спеціалізація чи кооперація, децентралізація певних видів, врахування частоти відвідування об'єктів (щоденне, періодичне, епізодичне). Передумовою є міжпоселенські маятникові зв'язки, структура конкретного населення та його потреби, інтереси.

Організація рекреаційних територій пов'язана з видами рекреаційно-туристичної діяльності – відпочинок, оздоров-лення, туризм пізнавальний, спортивний, аматорський, діловий, релігійний; та за такими чинниками як фізико-географічні умови рекреації, ступінь організованості діяльності, стаціонарність-мобільність, тривалість перебу-вання, масштаб (внутрішній, міжнародний). Розвиваються такі територіальні системи: рекреаційні зони (від 100 тис.га, від 500 тис.відвідувачів), рекреаційні райони (від 50 тис.га, від 100 тис. відвідувачів), окремі курорти та зони відпочинку; приміські та міжселенні рекреаційні території; рекреаційні центри, ареали, лінійно-просторові елементи. Перспективним є розвиток аграрно-рекреаційних систем. Передумови формування рекреаційних територій: контингент відпочинку, природні умови, планувально-структурні умови.

Контрольні запитання:

1. Що таке соціальна інфраструктура регіону та яке її значення?

2. Які передумови ступеневої організації системи центрів громадського обслуговування та чим характеризується кожний зі ступенів?

3. Які існують види рекреації та рекреаційних територій?

4. У чому полягають особливості розпланування курортно-рекреаційних територій?

Література:

С.143-163. 4.с.12-15, с.24-26, с.47, с.87-102, с.105-106, с.184-186. 10.с.52-76. 18.

Тема 7. Теорія і практика регіонального планування: сучасні процеси і тенденції

Короткий зміст.

Соціально-історичний контекст сучасного рівня розвитку теорії і практики регіонального планування базується з одного боку на загальносвітових тенденціях у політиці (наприклад розвиток парламентаризму та його укрупнення в об'єднаній Європі), міжнародній економічній інтеграції та глобалізації; з іншого боку зумовлений еволюцією містобудівних знань. Протягом ХХ століття у домінували різні містобудівні системи поглядів, відбиваючись і на практиці планування: соціально-політичні концепції (20-30рр); функціонально-планувальні концепції (30-60рр); системний підхід (60-70рр); екологічні концепції (70-90рр); культурологічні концепції (90-ті рр). Останні характеризуються загостренням уваги до гуманізації процесів перетворення життєвого середовища. Освоєний простір розуміється як культурний ландшафт, і постає питання – які параметри він буде мати? Сьогодні повинна бути поставлена система пріоритетів: цінність Природи – Етичні принципи в освоєнні – Конкретність (урахування умов території). З розвитком інформаційно-комунікативних технологій (багато процесів переходить у віртуальний простір) пов'язана тенденція до зміни способів та вимог до організації простору, проблема відчуження територіальних громад, що знижує контроль за освоєнням середовища їх мешкання. Слід зазначити суттєву проблему вітчизняної практики управління розвитком територій – вона загалом надзвичайно відстає від прогресу теоретичних досліджень.

Сьогодні в усьому світі провідною ідеєю будь-яких процесів, пов'язаних з територією, є сталий розвиток (Sustainable development) – «розвиток, який дозволяє задовольняти теперішні потреби, без загрози можливостям майбутніх поколінь задовольняти свої потреби» (комісія Bruntland, Наше спільне майбутнє, 1987р.).

Контрольні запитання:

1. Опишіть та обґрунтуйте еволюцію концепцій у містобудуванні та регіональному плануванні.

2. Які передумови та які концепції регіонального розселення розробляються у об'єднаній Європі?

3. Опишіть принцип організації та конструктивну роль геоінформаційних систем.

Література:

С.25-40, с.77-92. 7.с.18-43, с.44-72.8.с.7-38. 9. 10.с.183-200. 11. 14. 21.с.3-8.24.

 

Розділ ІІІ. ВАЖЛИВІ АСПЕКТИ РЕГІОНАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ. ПАРАМЕТРИ, РОЗДІЛИ РОБІТ. ЕФЕКТИВНІСТЬ РЕГІОНАЛЬНОГО ПЛАНУВАННЯ.

Тема 8. Екологічні основи регіонального планування.

Короткий зміст.

Екологія у регіональному розвитку зараз відіграє особливу роль. Високий рівень якості життя тепер вже не може сприйматись без врахування екологічної характеристики. Проблеми збереження при­родних утворень розуміються як обов'язкова умова збереження живого. У взаємовідношеннях економіки та екології домінуюча роль повинна належати еколо­гічно обмеженим економічним цілям.

Регіональна урбоекологія є специфічним напрямком у містобудівній науці, предметом якого є дослідження закономірностей взаємодії містобудівних структур вищого порядку з природним середовищем. Ареною регіональної урбоекології є великі простори, барвиста мозаїка природних і культурних ланд­шафтів у їх взаємодії. Мета її полягає у пошуку шляхів та розробці рішень з організації території в широ­кому розумінні, спрямованих не лише на забезпе­чення припустимих гігієнічних та інших умов життя населення, але й на раціональне природокористування. Отже, містобудівна наука і практика вивчає екологічну про­блему у двох напрямках: теоретичне осмислення впливу еколо­гічного фактора на розвиток територіальних систем, розробка методів аналізу процесів освоєння про­стору, впровадження розробок та моніторинг.

Особлива увага в екологічній сфері приділяється функціональному зонуванню, ефективному розміщенню виробництва і населення. Облік екологічного фактора можливий лише за наявності постійно оновлюваної системи плануваль­них робіт, які послідовно проводяться на усіх терито­ріальних рівнях. На макротериторіальному рівні екологічним завданням є створення містобудівних умов для забезпечення екологічної рівноваги. На рівні схем і проектів регіонального планування містобудівні структури дослі­джуються і конструюються більш детально, а взаємо­зв'язки між природною та антропогенною підсистемами тут особливо суперечливі. Тому задачі формування регіонального екологічного каркасу містять розробку конкретних природоохорон­них та санітарно-гігієнічних заходів (створення систем очищення повітря, води, ґрунту, виділення охоронних та санітарно-захисних зон, системи зелених насаджень).

Розділ з охорони навколишнього середовища у сучасних схемах регіонального планування є дуже вагомим – проблеми нераціонального використання природних ресурсів вже дають реальні негативні наслідки. У відповідних розділах вирішуються питання охорони повітряного басейну, поверхневих та підземних вод, грунтів і рослинності, тваринного світу, пам'яток природи, захисту від шуму, радіації, проблеми знешкодження та ізоляції промислових відходів (газоподібних, рідких, твердих, токсичних, радіаційних). Розробляються заходи з відновлення природних компонентів, оздоровлення середовища, раціонального розміщення зон тощо.).

Контрольні запитання:

1.Які передумови привели до екологізації регіонального планування?

2.Який функціональний характер завдань регіонального планування у зоні охорони навколишнього середовища?

3.Що розуміють під "джерелами деградації навколишнього середовища"?

4.У чому полягають локальні заходи з охорони навколишнього середовища та як вони включаються в екологічний блок?

5.Якими є місце, роль та склад регіональних заходів з охорони навколишнього середовища у районному плануванні?

Література:

2. 3. с.182-210. 4. с.147-153. 6. с.116-127. 7. с.143-157. 10. с.8-21, с.164-182, с.183-200. 17. с.15-116, с.404. 21. с.3-8, с.67-77.