Методика аналізу навчального заняття

Як вже нами неодноразово наголошувалося на тому, що кожен психолог в сфері виконання своє місії буде займатися різноманітню соціально-педагогічною діяльністю в різного типу закладах освіти і насамперед він має стати організатором навчального процесу як викладач психології. Саме тому, він має володіти методикою аналізу власних занять, що дасть йому можливість вносити корективи у cвою працю. Також педагог повинен вміти оцінювати результативність діяльності своїх колег, що сприятиме опануванню кращими зразками педагогічного досвіду.

Оцінювання навчального заняття здійснюється в чотирьох взаємопв’язаних площинах: змістова, методична, організаційна та виховна.

І. За змістом навчальне заняття характеризується наступними ознаками:

Цілі та зміст навчання повинен відбивати освітні, розвивальні і виховні завдання, що поставлені перед вищою школою.

Теоретичий виклад навчального матеріалу повинен базуватися на сучасних засадах психологічної науки.

Проблемна спрямованість навчального матеріалу визначається його орієнтацією на формування в учнів істинних психологічних знань.

Практична спрямованість навчання визначається наявністю конкретних настанов із формування в студента практичних навичок із застосування теоретичних надбань.

Системність і логічна послідовність змісту характеризується відсутністю логічних розривів, фрагментарно-ізольованого розгляду елементів змісту, розкриттям чіткого їхнього взаємозв’язку, наявністю ознак, що дозволяють стверджувати про єдність у підходах до розкриття теми, про цілісність змісту тощо.

Відтворення внутрішньопредметних і міжпредметних зв’язків визначається тим, наскільки повно враховані зв’язки компонентів змісту заняття зі змістом навчального матеріалу, що вивчався раніше як в межах даної так і споріднених навчальних дисциплін.

Доступність змісту характеризується ступенем складності навчального матеріалу, що обумовлює можливість його засвоєння в конкретних умовах навчання із врахуванням загальної освіти та життєвого досвіду учнів.

Оптимальність процесу ріщень і оптимальність самих рішень оцінюється в тих випадках, коли в змісті навчання розглядаються рішення конкретних завдань як самостійні його елементи.

ІІ. За методикою навчання:

Раціональність вибору методів і їх складових – прийомів визначається за їх відповідністю поставленим цілям, конкретному змісту, складу аудиторії, організаційній формі заняття тощо. За цим показником оцінюється також рівень системного взаємодоповнення різних методів навчання та їхніх прийомів.

Доцільність і чіткість методичної побудови вступних і заключних компонентів конкретного виду навчання характеризується оптимальністю обраних прийомів мотивації та стимулювання учіння, контролю, організаційних засабів, за допомогою яких здійснюється підготовка учнів до навчально-пізнавальної діяльності на зазначених відрізках заняття. При цьому також оцінюється чіткість виділення і успішність реалізації цих компонентів.

Ефективність управління навчально-пізнавальною діяльністю учнів встановлюється за сукупністю методів педагогічного керівництва, їх відповідністю функціям конкретного акта навчання, ступеню досягнення цільових компонентів, що спрямовують і регулюють роботу учнів із засвоєння змісту навчання: постановка цілей і завдань, план роботи, логічні акценти та наголоси, регулювання темпу і ритму заняття (зокрема для вибіркового конспектування), прийоми активізації мислення, обґрунтовані повтори найбільш складних для засвоєння смислових моментів тощо.

Ефективність використання технічних засобів навчання (ТЗН) визначається тим, наскільки органічно ТЗН входять в процес навчання, виконують свою роль із інтенсифікації навчання, сприяють підвищенню рівня і об’єму засвоєння знань, за відсутності формалізму в їх використанні, а також за умінням викладача використовувати ТЗН та інші засоби наочності.

Раціональність методики контролю знань оцінюється за відповідністю методів контролю цілям і змісту навчання, рівню і специфіці освітньої підготовки учнів.

Стиль роботи педагога характеризується за ступенем досконалості методики викладання, її різноманітності, володіння в конкретних педагогічних ситуаціях. В цьому ракурсі оцінюється також темп-ритм роботи, культура мовлення, свобода оперування понятійним апаратом, ясність висловлювання, емоційність викладача, уміння встановлювати і підтримувати контакт з аудиторією тощо.

ІІІ. За організацією навчання:

Готовність навчально-методичних матеріалів оцінюється їхньою відповідністю встановленим дидактичним вимогам (в змістовій, методичній, організаційній та виховній площинах).

Готовність учнів, учбових приміщень і ТЗН оцінюється за ступенем виконання всіх вимог до підготовки занять з боку педагога, спрямованих на створення умов для ефективного навчання, усунення непродуктивних затрат навчального часу, що були викликані непідготовленістю учнів, аудиторії (об’єкта для проведення заняття поза закладом освіти), неготовністю чи неналежною роботою ТЗН.

Дисципліна учнів, чіткість організаційного забезпечення початку і завершення заняття. Цей показник характеризується відсутністю витрат навчального часу через несвоєчасний початок чи закінчення заняття.

Раціональність використання навчального часу визначається відсутністю витрат навчального часу на вивчення питань, що могли бути винесеними на самопідготовку; невиправданими повторами, наявністю діяльності, спрямованої не на досягнення конкретних цілей навчання тощо.

Відповідність проведеного заняття типу занять (моделі-еталону), що був заявлений в розкладі.

ІV. За виховною спрямованістю:

Виховний компонент навчального заняття оціюється в загальному філософсько-освітньому ракурсі, з позицій реалізації “Золотого правила дидактики” – “Навчаючи – виховуй, виховуючи – навчай ”. Педагог має дати оцінку всій атмосфері, що склалась на занятті і загалом у спілкувнні педагога з учнями.

Засоби навчання

Поряд із методами навчання вагома роль в досягненні його позитивних результатів належить засобам навчання – тому, за допомогою чого здійснюється процес навчання. Класична дидактика називає засоби навчання ще предметною підтримкою навчального процесу. До них відносяться мовлення педагога, його майстерність, навколишня природа, підручники, навчальні посібники та інші види літературних джерел, обладнання аудиторії тощо. В дидактиці немає чіткої думки стосовно розгляду засобів навчання як окремих її категорій, чи то як складових елементів методів навчання. На нашу думку, обидва підходи мають право на існування. Разом з тим, враховуючи вагоме значення засобів навчання у досягнення його результатів – того, до чого приходить навчання в результаті досягнення, чи певного не досягнення мети (знання, уміння, навички), їх можна вважати самостійними дефініціями дидактики.

Не дивлячись на всепоглинаючий вплив на навчальний процес новітніх інформаційних технологій, неперевершеним засобом навчання є мовлення педагога, що є складовим елементом педагогічної майстерності фахівця. Практичній реалізації зазначеного поняття присвячені чисельні педагогічні розвідки вчених в галузі педагогічної психології, загальної та театральної педагогіки (В.Ц. Абрамян, І.А. Зязюн, С.Д. Максименко та ін.). Зазначимо лише те, що на сьогодні саме життя висуває високі вимоги до загальної та професійної культури педагога, а його мовлення і є її складовою.

Ще з древніх часів талановитий вчитель, а не ремісник, розглядав природу як всеохоплюючий засіб навчання і загалом – виховання людини. Цьому присвячені чисельні роздуми Я.А. Коменського, його послідовників, серед яких особливо варто виділити працю В.О. Сухомлинського “Серце віддаю дітям”. В цій роботі вчений описав уроки на лоні природи із дітьми в “Школі радості”. Вважаємо, що і сучасна вища школа має навчити майбутніх педагогів і психологів проводити заняття в умовах природного середовища, зокрема “Урок-екскурсію”. Окремі навчальні теми можуть бути опановані в природних умовах навіть у середовищі студентів ВНЗ.

Сучасні педагоги вищої та середньої школи схвильовані загалом неналежним станом роботи із підручниками, навчальними посібниками та іншими видами літературних джерел як вагомими засобами навчання. Насамперед це пояснюється широким розмахом мережі інтернету. Не принижуючи ролі сучасних інформаційних технологій у навчальному процесі будь-якого типу закладів освіти, вважаємо, що робота з навчальною книгою, в т. ч. і електронною, яка підготовлена у повній відповідністю із навчальною програмою і скерована на реалізацію освітніх, розвиваючих і виховних завдань навчальної дисципліни є незамінним засобом навчання. При цьому зазначимо, що мова йде не лише про роботу із навчальною літературою, а й про необхідність посилити увагу до використання інших типів джерел: художня, наукова, публіцистична література.

Класична навчальна книга виконує наступні функції:

Освітня функція забезпечує реалізацію освітнього компоненту змісту навчання, оскільки підручник повинен бути підготовлений у повній відповідністю із навчальною програмою.

Розвиваюча функція книги (навчальної і додаткової) визначається тим, що вона повинна сприяти загальному розвитку людини в різних сферах пізнання.

Виховна функція джерела інформації визначається насамперед тим, що воно має суттєвий вплив на формування світогляду людини, її системи цінностей, почуттів, а це є визначальним у формуванні особистості.

Обладнання аудиторії і загалом, все, що оточує учня, є значимим засобом навчання і в інформаційному вимірі (сучасні джерела інформації), і в загальнокультурному сенсі (вироблення культурних смаків). Як тут не згадати вислів А.П. Чехова “У людині повинно бути все прекрасним: і душа, і думки, і одяг”. Отже, приступаючи до організації навчально-виховного процесу кожен педагог повинен пам’ятати про те, що тут немає “дрібниць”, а є Учень і Вчитель, які прагнуть одного – навчатись самому і навчати іншого.

Література

1. Абрамян В.Ц. Театральна педагогіка. – К.: Лібра, 1996.

2. Выготский Л.С. Педагогическая психология / Под ред. В.В. Давидова. – М.: Педагогика, 1991.

3. Гоноболин Ф.Н. Книга об учителе. – М.: Педагогика, 1965.

4. Елканов Б.Е. Основы профессионального самовоспитания будущего учителя. – М.: Просвещение, 1989.

5. Леветов М.Д. Детская педагогическая психология. – М.: Педагогика, 1980.

6. Синьов В.М., Пометун О.І., Кривуша В.І., Супрун М.О. Основи теорії виховання: навч. посіб. / За ред. В.М. Синьова. – К.: РВВ КІВС, 2000.