Природа інформаційного відображення

"Що нового?", - запитуємо один одного під час зустрічі. "Що нового скажуть сьогодні по радіо і напишуть у газеті?". Саме інтерес до новизни спонукає слухати, дивитись, читати чи хоча б проглядати газету. Як уже за­значалося, подієва інформація, фактологічне інформування, повідомлення новин - основа журналістики. Вона насамперед покликана подавати відомості про навколишній світ, процеси, які в ньому відбуваються, про події, ситуації, чиюсь діяльність тощо. Із гносеологічного, пізнавального, погляду саме інформація зменшує невизначеність, допомагає людині орієнтуватися у складному і суперечливому світі.

Подієва інформація, або новини, - лише частина величезної кількості різноманітної інформації різного ступеня складності. Йдеться про фіксуван­ня з допомогою відповідної знакової системи (письмо, зображення, звук тощо) реального змісту навколишнього світу.

Як і в багатьох інших випадках, якогось загальноприйнятого визна­чення новини немає, хоч з практичного погляду розуміння і тлумачення су­ті цього поняття особливих труднощів не виникає. На думку шведського журналіста Еріка Фіхтеліуса новини - "емоційне сприйняття і традиційне уявлення у різних пропорціях"¹. Ті, хто передає новини і ті, хто їх сприй­має, послуговуються, як зазначає цей дослідник, більше практичним досвідом, ніж теоретичними розробками. З огляду на це новина - це таке повідомлення, у якому йдеться про щось досі невідоме, що щойно від­булося і заслуговує на увагу громадськості. Вміння шукати і знаходити новини - своєрідний вроджений і водночас щоденно вдосконалюваний дар, природний нюх, інтерес, бажання. "Старанні репортери, - зауважує Девід Еверетт, - здається, завжди натикаються на таке, що їх дивує, в результаті своєї "роботи ніг". Ті, хто не виконує великої "роботи ногами", ніколи не стають видатними репортерами з якоюсь спеціалізацією..."²

Ще на початку минулого століття спільними зусиллями практиків і тео­ретиків вдалося з'ясувати, що тиражована у щоденній пресі новина харак-

теризується певними ознаками. Новини повинні бути цінними і корисними. Вони не повинні старіти, а тому мають передаватися негайно.

Новини передаються через третю особу і тому мають суб"єктивне забарвлення, але у процесі передавання новин недопустиме перекручення і спотворення фактів.

Якщо погодитися з концепцією, згідно з якою журналістику можна на­звати "просторово-часовим, хронотропним інформаційним пульсаром, який періодично видає певні порції інформації"¹, то репортер є ніби серцевиною цього пульсару, черпаючи інформацію із самого життя і задовольняючи природний інтерес аудиторії. "Демократичні суспільства, - наголошують закордонні дослідники, - потребують якісної інформації, щоб добре функціонувати. Високопрофесійна журналістика часто гарантує основу для правильних рішень, незалежно від того, де вони приймаються - у кабіні для голосування чи в офісі"².

І найбільше тут важить відповідь - на три-чотири із п'яти запитань, на які повинна відповісти журналістика як сукупність усіх потоків інформації: Хто? Що? Де? Коли? Чому?

У загальних рисах подієва інформація, новинна журналістика характе­ризується такими головними ознаками:

• з усіх інших видів журналістської інформації вирізняється найбільшим
лаконізмом. Може, найконцентрованіше це виявляється у хроніці. Не
випадково у багатьох газетах такі постійні рубрики: "Без зайвих слів" - у
"Високому Замку", "NO Comment", "Фактах и комментариях"; "Коротше не
можна" - в "Комсомольской правде". Такі стислі повідомлення з певними
ілюстраціями чи й без них становлять основу всіх інформаційних випусків
найрізноманітніших каналів телебачення і радіо. Нагадаємо, що такий ви­
пуск новин на "Промені", в українській редакції "Свободи" триває п'ять,
російської - десять хвилин;

• найвищим ступенем оперативності. Потік подієвої інформації в інфор­
маційних агентствах, в Інтернеті, на радіо і телебаченні є майже без­
перервним. Домінуючими словами, які позначають часові параметри подій:
"сьогодні", "кілька годин тому", "щойно", "завтра", у крайньому разі
"вчора". Газети такої оперативності досягти із зрозумілих причин не мо­
жуть, але повідомлення про найвагоміші події або триваліші у часі подають
без точної відповіді на запитання "Коли?";

• в основі новин лежить, зазвичай, певна подія, факт. Найбільша цін­
ність і найбільша складність подієвої інформації — у достовірності, вивіре-
ності повідомлюваного вперше факту. Тому найскладніше завдання репор­
тера - з'ясувати правдивість відображуваного факту, події. Тут найвищий

 

Фихтелиус Эрик. Десять заповедей журналистики... - С. 13. ² Еверетт Девід. Учбовий посібник репортера. - К.. 1999. - С. 3.

Свитин Л. Г. Феномен журнализма. - М. 2000. - С. 136 Еверетт Девід. Учбовий посібник репортера... - С. 5.

 

рівень професіоналізму, відповідальності перед собою, засобом інформації, громадськістю не так у вправності повідомлення, хоч це і важливо, як саме процес здобуття і перевірки достовірності факту. Іноді повідомлення про особливої ваги подію, наприклад, початок війни, загибель чи смерть того чи іншого діяча, техногенну катастрофу, важить нині більше для суспільства, ніж пізніші багатотомні дослідження;

• неупередженість, об'єктивність подання фактів, повідомлення про по­
дії, незалежно від того, чи це надзвичайна ситуація, чи висловлювання
визнаного політичного лідера. Повідомлення про подію, як вище зазначало­
ся, повинно мати два-три джерела. За відсутності альтернативних джерел
редакція нерідко застерігає про це реципієнтів;

• відсутністю "шумів", тобто додаткових подробиць, відгалужень від
основного стержня повідомлення, які відвертають увагу від головного зміс­
ту. У цьому разі мас діяти дисципліна думки, вміння знайти головне і ви­
разити його у ключових словах;

• невтручанням у виклад за допомогою власних суджень та оцінок. Це
стосується саме подачі новин. Прибічники інформаційної журналістики
радять давати оцінки устами учасників подій, експертів. Журналіст же, на
їхню думку, повинен уникати навіть вживання емоційно забарвленої
лексики на зразок "грандіозний", "надзвичайно важливий", "епохальний",
"нікчемний" тощо;

• максимальною популярністю викладу, доступністю мови. Фахівці ра­
дять по можливості уникати незрозумілих термінів, а у разі крайньої необ­
хідності розшифровувати їх. Слід також намагатися уникати склад­
нопідрядних конструкцій, хоч іноді це не так просто, коли необхідно одним
реченням охарактеризувати суть події. І все ж таки максимальна ясність
суті викладеного має бути дотримана.

Чи не найлаконічніше сучасні вимоги до новин сформулював М.І. Шос­так: "Спільне для всіх літературних форм, які використовує репортер: виділення головних характеристик факту і затушовування позиції автора, оскільки в центрі уваги - подія. Характерна настанова репортерам однієї із крупних газет: "Не пишіть передовиць, не висловлюйте суджень, для вас важливо відображати, а думки можете вводити, цитуючи інших..."

А як бути з таким феноменальним явищем журналістики, як цікавість? Як уже зазначили, цікавість у новинній журналістиці досягається на­самперед сутністю самих новин. Іншими словами, цікавими повинні бути самі факти, події. Це не означає, що тут не може і не повинен прикласти руки сам журналіст. Просто прийоми зацікавлення тут інші, ніж в аналітиці, розважальній, естетичній інформації.

Шостак М.II Репортер: профессионализм и этика. - М.. 2002. - С. 9.

Важливе і цікаве - у самому житті. І найближчий до реальності саме ре­портер. Однак він повинен вміти скористатися не так формою подачі, вишу­каністю думки й образу, як це робить есеїст, аналітик, фейлетоніст, як засобами наближення інтересів. Виділяють декілька таких правил.

Передусім - наближення у часі. Це дуже важливе, іноді вирішальне, ко­ли йдеться про новини, подієву інформацію. Аксіоматичним можна вва­жати твердження про те. що запізніла новина перестає бути новиною, тобто втрачає свою первинну якість. В умовах колосального збільшення потоків інформації, практично необмежених можливостей її постачання і посилення конкурентної боротьби між окремими джерелами інформування своєчасне, випереджуюче повідомлення новин має вирішальне значення.

Наближення у просторі, або принцип своя сорочка ближча до тіла. Кожного з нас насамперед цікавить те, що відбувається ближче до нас, на нашій вулиці, у нашому селі чи районі, у нашому місті, області, країні. Давно існує усталена ієрархія близькості: родина, рідна місцевість, "мала батьківщина", країна, континент, нарешті, планета Земля. Мас-медіа широко використовують наближення у просторі у різних аспектах. Насамперед, у дозуванні місцевої, регіональної, загальнонаціональної та глобальної інформації. Зазвичай, віддається перевага ближчій за дистанцією інформації, а у деяких країнах, як, скажімо, у США, зовнішньогеографічна інформація зводиться до мінімуму. Звідси велика популярність місцевої та регіональної преси.

Не менш важливим є вміння так подавати подієву інформацію, щоб аудиторія відчувала цю близькість. Тут і зосередження уваги на місці подій, і відповідне групування матеріалів за рубриками. Враховуючи слабкість регіональних і місцевих мас-медіа, друковані електронні ЗМІ засновують регіональні додатки, як це робить "Високий Замок", або відводять час для випуску регіональних новин, як це запровадив "Новий канал" тощо.

Наближення до соціальних інтересів аудиторії, або наближення до спе­цифічних інтересів, як дехто йменує цей спосіб. Йдеться про врахування на­ціональної, вікової, умовно кажучи, станової специфіки реципієнтів. Уні­версальні видання і канали, на відміну від спеціалізованих, повинні брати до уваги інтереси різних груп аудиторій - від етнічних до вікових. З огляду на це засновують найрізноманітніші рубрики, сторінки, додатки тощо.

Прийнято відділяти наближення за психіко-афективною ознакою, або наближення за принципом загальнолюдських інтересів (здоров'я, секс, багатство, насильство, слава та інші явища суспільного й особистого життя). Дехто зачисляє сюди такі об'єкти загальнолюдських зацікавлень, як діти, тварини, особливо рідкісні, рослинний світ, насамперед квіти, лікувальні трави тощо.

Сьогодні нерідко застосовується правило наближення за принципом по­пулярності, тобто добір інформації про відомих у світі й країні людей -

 

учених, художників, бізнесменів, спортсменів, акторів, багатіїв і бандитів, а також тих осіб, особливо жіночої статі, яких природа наділила особливої форми носами, розмірами бюстів, довжиною ніг та красою інших частин тіла. Природного інтересу до видатних і цікавих людей ніхто не в силах вгамувати. І журналістика може й повинна вміло цим скористатися. Скільки серед нас самобутніх, справді подиву гідних особистостей, розповідь про яких могла б бути справді цікавою, у чомусь навіть повчальною. Однак відчувається очевидна для всіх диспропорція у матеріалах і передачах про справді достойних представників роду людського і тих, хто виділяється, скажемо делікатно, нетрадиційною орієнтацією. Без таких розповідей багато видань і каналів просто перестали б існувати.

Правило наближення за принципом рідкісності теж не завжди належно використовується. Мистецтво репортера полягає в тому, щоб відшукувати серед величезної кількості подібних подій і фактів такі, які б не просто відрізнялися від інших, а були незвичними, несподіваними, несли у собі елемент сенсації. Щоб не повторювати зайвий раз банального вже прикладу сенсаційності повідомлення (не собака вкусила людину, а людина собаку), варто звернути увагу на не менш одіозний, навіть трагічний епізод, повідомлення про який обійшло майже всі ЗМІ на початку 2003 року. Відомий, чи й не дуже, у місті бізнесмен прогулювався з собачкою. Міліціонер зробив громадянину зауваження. Почалась, як годиться у таких випадках, перепалка. Власник собаки (знову собака!) настільки завівся, що жбурнув у стража порядку ручну гранату. Послушний пес схопив кинуту гранату і поклав біля ніг господаря... Колишньому господареві собаки присуджено премію Дарвіна 2002 р., яку дають посмертно людям, які пішли із життя безглуздо, за послугу людству.

Подібна інформація користується популярністю і вартує того, щоб її висвітлювати. Українське радіо навіть завело рубрику "Нічого собі".

Існують суто зовнішні засоби привернення уваги до тієї чи іншої інфор­мації. Численні дослідження читачів газет виявили, що абсолютна біль­шість споживачів газетної інформації переглядає часописи. У наш час, коли значно збільшується обсяг щоденних газет і зменшується час, який ділова людина може викроїти на читання преси, редакції намагаються допомогти своїй аудиторії швидше зорієнтуватися у подіях дня.

Керуючись теорією викладу текстів, французькі дослідники вважають, що кожен текст може бути прочитаний на трьох рівнях. Перший - це перегляд рубрик, заголовків, фото і текстівок. Завдяки цьому способу, як виявили дослідження, 80-90% читачів орієнтується у подіях дня за кілька хвилин чи навіть за хвилину. З огляду на це випускові дбають, щоб ма­теріали кожної полоси були гарно подані. Крім рубрик і заголовків, важ­ливе значення мають виноски, врізки, "вікна" тощо. Це вже другий рівень прочитання, якому надають перевагу понад 59% реципієнтів. Третій рівень

ознайомлення з інформацією - прочитання лідів. закінчень, виділених частин. Зважаючи на це. дослідники радять, щоб вони починатися із близьких читачам слів і словосполучень, виділених основних повідомлень.

Під головним повідомленням прийнято розуміти найважливіший еле­мент журналістського тексту. В ньому стисло, конденсовано формулюється те. про що розповідається у матеріалі й містить найважливішу нову інформацію, заради якої й пишеться текст¹.

Пишучи і готуючи до друку інформаційні матеріали, слід виробити в собі специфічну дисципліну подієво-інформаційного мислення. Дуже важ­ливо знайти головне, найсуттєвіше і відкинути все, що може бути цікавим, колоритним, але не відповідає специфіці інформаційного відтворення. Ознайомлюючись з численними виступами початкуючих журналістів, насамперед з виконаними студентами навчальними завданнями, щораз більше переконуємося в тому, що вони нерідко більш охочі до написання "широких епічних полотен", виявляючи безпорадність у творенні десятирядкової замітки.

Причин чимало. Перша з них суто психологічна: більшість думає, що немає нічого простішого, ніж народити інформаційне повідомлення. Друга - поспіх, небажання вчитатися, вдуматися. Хочеться якнайшвидше відбу­тись - подумаєш, замітка. Третя - відсутність особистого досвіду, якого не можна ні компенсувати, ні позичити. Четверта - об'єктивна. Вона зумовлена складністю життєвих явищ і тих первісних текстів, з яких автор черпає інформацію. Вони можуть бути, як трапляється з прес-релізами, неструктурованими, переобтяженими фактами, цифрами. Їх треба виразити власними словами, перекласти з канцелярсько-ділової на мову журна­лістської інформації.

Такі у загальних рисах особливості інформаційного відтворення. Вони модифікуються відповідно до специфіки подавання інформації на різних каналах і у різних жанрах.

Питання для обговорення

1. Новина та її відображення у ЗМІ.

2. Вимоги до інформаційного повідомлення: лаконізм, оперативність,
фактологічна достовірність і точність, нейтральність подання, доступність
тощо.

3. Очищення інформації від "шумів" (додаткових відомостей, подро­
биць, суб'єктивних оцінок).

4. Способи зацікавлення у подієвій інформації.

Гід журналіста. - К., 1999. - С. 8-9.

 

Список літератури

Гід журналіста. - К., 1999.

Еверетт Девід. Учбовий посібник репортера. - К., 1999.

Теорія і практика радянської журналістики. - Львів, 1989. - С. 128—181. Фихтелиус Эрик. Десять заповедей журналистики. - Вэрнамо. 1999.

С. 9-27.

Шостак М. II. Репортер: профессионализм и этика. - М., 2002. - С. 5-74.