Російська живопис другої половини XVIII століття

Російська живопис другої половини XVIII століття

[ виправити ] текст може містити помилки, будь ласка перевіряйте перш ніж використовувати.

Російська живопис другої половини XVIII століття

XVIII століття в Росії - це не тільки час зльоту суспільної самосвідомості, громадської і філософської думки, але і час розквіту мистецтва. Поряд з іменами корифеїв російської науки і літератури - Ломоносова, Фонвізіна, Радищева, Державіна стоять імена російських художників - Рокотова, Левицького, Боровиковського, Лосенко, Шибанова.
У XVIII столітті в живопису починає переважати реалістичний напрямок. Героєм мистецтва, носієм суспільного та естетичного ідеалів стає живою і мисляча людина. У цей час формуються нові жанри живопису: історичний, пейзажний, побутової. Різноманітність і повнота жанрової структури отримали розвиток в останні десятиліття XVIII ст. Живопис широко поширюється: збагачуються царські зборів, складаються фамільні колекції в столицях, провінційних містах і садибах. Одержують суспільне визнання амплуа живописця, поета, артиста. З цим же часом зв'язуються перші художні виставки та продаж творів, роль професійної думки з питань мистецтва, перші естетичні трактати.
Першою і найбільш великою фігурою в галузі історичної живопису був Антон Павлович Лосенко (1737-1773). Він написав всього кілька картин, серед яких "Володимир і Рогнеда" на сюжет російської історії і "Прощання Гектора з Андромахой на тему" Іліади "Гомера. Обидві картини сьогодні здаються в чому архаїчними, але свого часу вони користувалися великою популярністю і стали першими тематичними композиціями в російській мистецтві.
Федір Степанович Рокотов (1735-1808) - видатний майстер камерного портрету, тобто погрудного зображення моделі, де вся увага художника зосереджена на обличчі портретованого. Головне для Рокотова - показати внутрішні переживання людини, її духовну винятковість. Рокотов був чудовим майстром жіночого портрета. Жіночі образи художника сповнені почуття внутрішньої гідності і духовної краси, вони величні і гуманні. Його творчості були притаманні поетичність образів, тонкість мальовничих відносин, легкість і м'якість мазка. Його пензлю належать портрети Н.Є. і А.П. Струйскій (1772, ГТГ), "Невідомого в трикутному капелюсі" (початок 1770-х, ГТГ), "Невідомої в рожевій сукні" (1770-і рр.. ГТГ).
У другій половині XVIII століття художники починають приділяти увагу зображенню життя і побуту селян. Селянської темі присвятив свої роботи кріпак художник графа Потьомкіна Михайло Шибанов.
Серед інших художників XVIII століття можна відзначити творчість Володимира Лукича Боровиковського (1757-1825), який був третім з провідних майстрів портрета другої половини вісімнадцятого століття. Його полотна виділяються підкресленою ліричністю, споглядальністю, увагою до світу особистих переживань людини. Він написав такі картини, як "Катерина II на прогулянці в Царськосільському парку" (1794, ГТГ) і "Портрет Д. А. Державін" (181З, ГТГ), як вітчизняний варіант англійського "портрета - прогулянки". Сентименталізмом пройняті жіночі образи художника - портрети М.І. Лопухиной (1797), Е.А. Наришкіної (1799), Є.Г. Тьомкін (1798, все в ГТГ). У композиції полотен велику роль художник відводив пейзажу.
На портретну живопис вісімнадцятого століття значний вплив зробив сучасник Ф.С. Рокотова Дмитро Григорович Левицький (1735-1822). Саме в творчості Левицького втілилася сама суть російського Просвітництва, чий розквіт припадає на Катерининській царювання.
Творчість Левицького демонструє, що Росія остаточно увійшла в європейський коло. Просвітницькі ідеали гідності, розуму і природності, актуальні для західного культурного свідомості, досить для нього значущі. За мальовничому майстерності його портрети не поступаються роботам кращих французьких і англійських сучасників. Ніхто так соковито і осязательно не пише матеріальний світ, захоплюючись його коштовністю і різноманітністю: блиском бронзи, вагою і переливами тканин.
Походить з роду малоросійських священиків, Левицький знайшов смак до малювання ще з дитинства. Його батько, Григорій Кирилович, на додачу до духовного звання, був найвідомішим на Україну гравером, "справщиком" друкарні Києво-Печерської Лаври. Освічена людина, поет-аматор, він отримав художню освіту на Заході. За сімейною традицією, закінчивши семінарію і Київську духовну академію, син допомагав батькові у виконанні алегоричних програм для богословських диспутів. Його навчання "мистецтвам" судилося бути продовженою, коли для керівництва живописними роботами в споруджуваному за проектом Ф.Б. Растреллі Андріївському соборі в Києві в 1752 році прибув Олексій Петрович Антропов. Обидва Левицьких були у нього "на підхваті". Оцінивши їх старання, Антропов рекомендував старшого на посаду храмового ревізора - вилучати ікони "невправне різьблення", а молодшого в 1758 році запросив до себе в учні.
Антропов був портретист - тому і вчив. У Левицького з'явилися перші замовлення: ремесло не тільки приносило задоволення, але ще й обіцяло годувати, а це було важливо, оскільки в сім'ї підростала донька. Згодом Левицький стане "модним" художником - він буде буквально завалений приватними замовленнями. Вже з власної ініціативи, для "шліфування стилю", він бере кілька уроків у майстровитих іноземців - Ж.-Л. Лагрене-старшого і Дж. Валеріані. І в 1770 році прийшов справжній успіх - за "Портрет А. Ф. Кокорінова" (1769), показаний на виставці Академії мистецтв, не навчався в ній художник отримав звання академіка, а ще через рік був запрошений вести портретний клас.
Левицький писав портрети так, як того вимагали естетичні та етичні норми епохи. Моделі неодмінно повинні були бути представлені в наівиігришном світлі. Вони не приховують, що позують художникові. Звідси їх гордовита постава, умовні жести, поблажливі погляди. Портретованих зображувалися зазвичай в розкішній одязі, парадних мундирах, в зірках і орденських стрічках. Проте крізь цю феєрію багатства і парад чинів уважний глядач може побачити живі і повнокровні образи непересічних людей.
Такий А.М. Голіцин, портрет якого був створений Левицьким у 1772 році. Державний діяч, старшина, він зображений згідно із законами парадного портрета. Для цього художник вибрав великий формат полотна і точку зору знизу, дав поколінь зріз фігури. Широким жестом віце-канцлер вказує на погруддя імператриці, підкреслюючи тим самим своє пряме відношення до подій, що сприяв вступу Катерини II на престол.
Левицький оспівує чесноти "освіченої монархині" в композиції "Портрет Катерини II в храмі богині Правосуддя" (1783). Алегорія тут настільки складна, що художнику довелося предпославши портрета розлоге його опис: "Ея Імператорська Величність, спалюючи на вівтарі макові квіти, жертвує дорогоцінним своїм спокоєм для загального спокою... У дали видно відкрите море, і на розвівається російському прапорі зображений на військовому щиті Меркурієм жезл означає захищену торгівлю ".
Ранній - умовно скажемо, бароковий - Левицький ще "багатослівний". Для розповіді про людину йому потрібні "говорять" атрибути, дидактичні жести, освоєний речами простір. Серед портретів такого роду особливо цікавий "Портрет П. А. Демидова" (1773)
Всі ці приховані смисли люди XVIII століття чудово розуміли. Було ясно, наприклад, що хмари, затьмарили небо в дитячому портреті, натякають на появу перших пристрастей; що квітка в руці або на корсаж є прикмета поетичної натури, а троянда відрізняється за емблематиці від польового букета. Життя в ту епоху риторичних жестів і театральної умовності як би уподібнювалася сценічному дійству, і люди в своєму побутовому поведінці прагнули відповідати якоїсь постійної ролі. Розрив між "позою" і "натурою" буде усвідомлений пізніше; поки ж і взискуемий просвітителями "природна людина" органічно існує в системі умовних знаків.
Дуже цікавою видається серія з семи портретів "смольнянок" (1772-1776) - випускниць Смольного інституту (Інституту шляхетних дівчат), які відзначилися у випускних спектаклях. Левицький написав ці 7 творів таким чином, що вони сприймаються як єдине ціле.
Перед нами костюмовані портрети, але маски як би впору моделями. Дитина - втілення "природної людини", і ці панянки ще майже діти. Один з кращих у серії - подвійний портрет Є.М. Хрущової і Є.М. Хованський. Одягнені в театральні костюми юні актриси грають в пасторалі. Левицький чуйно вловлює індивідуальні особливості кожної із зображених. Жвава і пустотлива Хрущова, що грає кавалера, впевнено почуває себе на сцені. Вона з непідробним задоволенням, легко і природно веде свою партію. Друга героїня портрета, Хованська, зовсім інша. Її висока, по-дитячому незграбна фігура в пишному криноліні здається незграбною. Вона напружено завмерла у зазначеній їй позі, і ніякі хитрощі не можуть змусити Хованська бути кокетливою і манірної, як того вимагає роль.
Левицький, звичайно, не був у повному розумінні слова "людиною Просвіти". Це неможливо для художника другої половини XVIII століття: надто ще велика ієрархічна дистанція між ним і моделями, занадто залежно його положення від монарших милостей. При Катерині Левицький обласканий, за Павла, звичайно, навпаки: йому доводиться брати участь у принизливому розгляді з приводу замовленої імператрицею серії портретів кавалерів ордена св. Володимира, яку її наступник не бажає затребувати і оплатити. Він пише "слізниць" по інстанціях, "почтительнейше припадає до ніг", веде себе відповідно придворному етикету - і в той же час добровільно іде з державної служби у 1787 році (посилання на погане здоров'я в проханні про відставку непереконливі - Левицькому в цей час 52 року, і йому належить дожити майже до 90). Він повернеться до Академії радником тільки в 1807 році при Олександрі I - точніше, його повернуть, гуманно зважаючи на похилий вік, минулі заслуги і нинішню необхідність годувати онуків. Але залишити "хлібне місце" - хіба це не жест, так само як відмова зайняти посаду інспектора Академії, що обіцяє матеріальні вигоди? Левицький може служити лише тому, чому "кожен на свій серцевого наміру, розташуванню або действованію належить". Так що індивідуальне самосвідомість пробуджується і зміцнюється в ньому, - як і в його героїв: у Н.І. Новікова, Н.А. Львові, І.І. Дмитриеве, І.В. Лопухін та інших.
Портрети "інтелігентів XVIII століття" (назва, звичайно, не цілком історично коректне - цей шар тільки зароджується) не утворюють окремого циклу у творчості Левицького. Але їм відображений цілий ряд людей, що склали славу російської та європейської культури того часу - від ідейного натхненника вітчизняної інтелектуальної еліти Дені Дідро (1773-1774) до "Невідомого композитора" (1781). Можливо, з кимось з них Левицький складався в одній масонської ложі (припущення не цілком доведене, але ймовірне), і причетність загального кола ідей визначила трактування образів, яка, як правило, гранично проста.
Ніякого постановочного розмаху, ніяких риторичних жестів: навіть перуку і парадний одяг не обов'язкові для філософа. Але в лаконічних характеристиках Левицький вже впритул наближається до психологічних завоюванням портрета наступного століття.
Впритул, - але не зовсім. За влучним визначенням мистецтвознавця А.М. Ефроса, "Левицький аж ніяк не випереджав свого часу, а йшов у ногу з ним". Подібно Державіну в поезії, він втілив у живописі самий дух суперечливої ​​епохи - її декоративну пишність і тяжіння до раціоналістичним ідеалам, віру в просвітництво та тілесне, "нутряне" відчуття життя. У його спадщині можна виявити і майже рембрандтівского передбачення "портрета-долі" ("Портрет священика Г. К. Левицького", 1779) і полуетнографіческіе досліди в дусі пробуджується моди на національне ("Портрет дочки Агаш в російській костюмі", 1785); він умів бути блискуче-світським ("Портрет Ганни Давиа", "Портрет Урсули Мнішек", обидва 1782) і лірично-проникливим, особливо в жіночих зображеннях ("Портрет М. А. Дьяковій", 1778), що спростовують поширену в той час уявлення про жінці, як про істоту "веселонравном, люблячому тільки сміхи та забави"; нарешті, йому не було рівних у портреті парадному, в пишності композиційних постановок. І рядки з дифірамба, написаного І.Ф. Богдановичем з приводу "Портрета Катерини II в храмі богині Правосуддя" - "Твоєю пензлем ти явив у Петровому граді безсмертних красу і смертних торжество" - можна віднести до всього його творчості.
Портретна і історичний живопис XVIII століття була пронизана ідеями громадянськості, патріотичним пафосом, почуттям громадського обов'язку. Ці ідеї знайдуть подальший розвиток у мистецтві наступного століття.

 

Слайд #1

2014
Російський живопис
другої половини
XIX століття
Виконала
учениця 11-А класу
Данільченко Віталія
Перевірила Т.С.Лавренчук
Художня культура
Спеціалізована школа №273 I-III ступенів з поглибленим вивченням
української мови та літератури міста Києва

Слайд #2

У живописі ХІХ ст. домінує реалізм. Серед найвидатніших досягнень цього періоду – історичний живопис, визначним представником якого є Ілля Рєпін (1844-1930). Найвідоміша його картина цього жанру – “Бурлаки на Волзі”.
Історичний живопис Ілля Рєпін
“Бурлаки на Волзі”
(1870—1873)

Слайд #3

Історичним епізодам із життя країни присвячено такі полотна І.Рєпіна, як “Царівна Соф’я у Новодівичому монастирі” (1879), “Іван Грозний та його син Іван” (1885), “Запорожці пишуть листа турецькому султану” (1891).
Історичний живопис Ілля Рєпін
“Іван Грозний та його син Іван”
(1885)
“Запорожці пишуть листа турецькому султану”
(1891)

Слайд #4

Поруч із І. Рєпіним у цьому жанрі творив й Василь Суриков (1848-1916). Твори В.Сурикова присвячені переломним моментам, напруженим конфліктам російської історії, які розкривають героїчні сторінки російського характеру.
Історичний живопис Василь Суриков
“Меншиков у Березові”
(1883)
“Бояриня Морозова”
(1887)

Слайд #5

Інтерес до долі народу прослідковуємо й у творчості Віктора Васнєцова (1848-1926), який звертається до фольклорних мотивів історичного жанру: легендарні російські богатирі – захисники Вітчизни від ворожих нападів, одвічні мрії народу про правду, щастя.
Історичний живопис Віктор Васнєцов
“Після побоїща Ігоря Святославича з половцями”
(1880)
“Хрещення Русі князем
Володимиром”

Слайд #6

Казковий живопис Віктор Васнєцов
“Альонушка”
(1881)
“Витязь на роздоріжжі”
(1882)
“Іван Царевич на Сірому
Вовку”
(1889)
“Літаючий килим”
(1880)

Слайд #7

Портретний живопис Іван Крамськой
Крамсько́й Іван Миколайович (1837- 1887) — російський художник-портретист, теоретик образотворчого мистецтва, творець Артілі художників (1865 рік), один з організаторів та керівник Товариства пересувних виставок (1870 рік), академік живопису.
“Незнайома”
(1883)
“Невтішне горе”
(1884)

Слайд #8

Валентин Сєров (1865-1911) прославився, коли йому виповнилося лише 20 років. Він постав у портретах як тонкий аналітик художнього світу людини, здатний збагнути найтонші відтінки духовного життя.
Портретний живописВалентин Сєров
“Дівчинка з персиками”
(1887)
“Віра Рєпіна”
(1882)
“Дівчина, осяяна сонцем”
(1887)

Слайд #9

В. Сєрова вважають водночас останнім класиком і першопрохідцем, оскільки він, органічно продовжуючи кращі традиції класики, йшов уперед, прокладаючи нові шляхи ХХ століттю.
Портретний живопис Валентин Сєров
“Автопортрет”
(1880)
“Льоля Дервіз”
(1891)
“Олександр Сергійович Пушкін”
(1899)

Слайд #10

Cюжетна композиція Василь Перов
“Мисливці на привалі”
(1871)
“Трійка”
(1886)
Василь Перов (1833-1882) – російський живописець, один з членів-засновників Товариства пересувних художніх виставок. Творчість Перова залишилa глибокий слід в історії російського мистецтва.

Слайд #11

Іван Айвазовський (1817-1900) — всесвітньо відомий російський живописець-мариніст. Створив понад 6 тисяч полотен, найвідоміші з котрих морські пейзажі та сцени морських баталій.
Пейзажний живописІван Айвазовський
“Дев'ятий вал”
(1850)

Слайд #12

Іван Шишкін (1832-1898) – один з найвидатніших російських пейзажистів. З його ім'ям пов'язано розквіт реалістичного мистецтва в Росії другої половини ХІХ ст.
Пейзажний живописІван Шишкін
“На півночі дикій…”
(1890)
“Ранок в сосновому лісі”
(1889)

Слайд #13

Пейзажний живописІван Шишкін
“Жито”
(1878)

Слайд #14

Олексій Саврасов (1830-1897) з усіх пір року найбільше любив весну. Йому все було цікаво: чи розквітли квіти, чи прилетіли граки? А потім із захопленням і натхненням розповідав студентам про те, що побачив: "Я був у гаю... На дубах кора зеленіє... Як добре в повітрі відчувається весна!"
Пейзажний живописОлексій Саврасов
“Граки прилетіли”
(1871)
“Рання весна”
(1868)

Слайд #15

З 80-х років ХІХ ст. у російському мистецтві зростає роль пейзажного живопису, новаторство в якому належить Ісааку Левітану (1960-1900). Художник збагатив пейзажний живопис безліччю нових мотивів і прийомів їх живописного втілення.
Пейзажний живопис
Ісаак Левітан
“Березень”
(1895)
“Сонячний день. Весна”
(1877)
“Навесні в лісі”
(1882)

Слайд #16

Пейзажний живопис
Ісаак Левітан
“Взимку в лісі”
(1885)
“Золота осінь”
(1895)

Слайд #17

Архип Куїнджі (1869-1910) писав сповнені урочистості й оптимізму картини української природи, розкрив її поезію і красу. Колористичні знахідки Куїнджі і ефекти освітлення в картинах дуже цінував Врубель Михайло Олександрович, вважав його своїм вчителем в колориті.
Пейзажний живописАрхип Куїнджі
“Дарьяльська ущелина. Місячна ніч”
(1890 та 1895)
“Березовий гай”
(1879)

Слайд #18

Найвизначнішим і самобутнім виразником художньо-естетичних тенденцій початку нового століття, а саме символізму і модерну, в російському живописі був Михайло Врубель (1856-1919). Сюжети багатьох його картин відверто фантастичні, що було рисою нового мистецтва.
Модерний живопис Михайло Врубель
“Демон”
(1890)

Слайд #19

Історичний живопис — важливий жанр живопису, спеціалізований на зображенні значущих для окремого народу чи людства подій минулого.
Портретний живопис — зображення якої-небудь людини або групи людей, існуючих або існувавших в реальній дійсності.
В основі сюжетної композиції лежить створення художнього образа, який несе в собі певне сенсове навантаження, що виражає задум художника.
Пейзаж — жанр в образотворчому мистецтві, в якому об'єктом зображення є природа. Різновидом пейзажу є зображення моря і подій, що відбуваються на морі. Пейзаж за морською темою називається марина.

Слайд #20

ДЯКУЮ ЗА УВАГУ!

Слайд #21

Искусство. Энциклопедический словарь школьника/Сост. П. Кошель. – М.: ОЛМА-ПРЕС, 2000. – 446 ст.;
Искусство. Живопись. Скульптура. Архитектура. Графика. Кн. для учителя. В 3 ч. Ч.3. Русское искусство. Советское искусство;
Пророкова С.А. Исаак Ильич Левитан. – К.: Рад. Шк., 1990. – 159 с.
Осокин В.Н. Виктор Васнецов. – К.: Рад. шк., 1989. – 160 с.
Популярный журнал о творчестве мастеров изобразительного искусства. Галерея искусств. 2005 №3. І. Левитан;
Феодосійська картинна галерея імені І.К. Айвазовського. Київ “Мистецтво” 1988
Архип Куинджи. Москва, 2006. Белый город.
www.wikipedia.org
Список використаної літератури

Інші презентації