Язичницька культура Київської Русі

Люди, щоб задобрити богів приносили жертви. Іноді ці жертви сприймалися як рівноцінний обмін з природою, з космосом. Це добре видно з аналізу календарних свят, адже ці свята (у розумінні язичника) — це не що інше, як задана космосом схема поведінки.

В язичницькому світосприйнятті виконання продовж року обрядових магічних дій забезпечувало родючість землі, здоров’я худоби, благополуччя сім’ї і передусім перемогу космічних сил світла. Сонячні язичницькі свята Коляди, Калити, Колодія, Зелені свята, свято Івана Купайла — не лише своєрідні мальовничі, яскраві, оптимістичні, з барвистими картинами дійств народні вистави, а й поклоніння Сонцю, Землі, господарям та господиням, з побажанням щастя, добра, здоров’я окремим особам та й взагалі добрим людям... Побажанням доброї погоди, врожаю на збіжжя та доброго приплоду від тварин. Названі свята пильнують етику поведінки, пошанування людей праці і передбачають норми частування святим хлібом, стравами та напоями не лише як звичайними харчовими продуктами, а й як святістю та оберегами.

Найвищу активність добрих і злих сил природи пов’язували з 4 часовими точками річного циклу: весняним й осіннім рівноденням і зимовим і літнім сонцестоянням. Перемога добрих сил заздалегідь передбачалася, але люди повинні були допомогти їй здійснитися.

Серед знаті були спеціальні люди, які розробляли і удосконалювали систему загальних обрядів, створювали тексти молебнів і співів, передавали зафіксовані традицією форми звертання до богів та заклинання ворожих людині сил. Храмів будували мало, кожен язичницький храм мав постійного жерця і служителя. Виняткова роль належала волхвам-чаклунам. Язичницькі жерці належали до безпосереднього оточення князя й брали участь у важливих державних справах.

Поховальні обряди — закопування у могилі у скорченому вигляді — ембріону — підготовка до другого народження; кремація — спалення мерців; інгумація — поховання в землі. Ці ритуали відповідали соціальному стану померлого.

Зрозуміло, якою була ціннісна установка: накопичити у земному житті більше багатств, що разом з померлим підуть на "той світ" і забезпечать йому кращу долю.

Основою господарського життя К.Русі було хліборобство. Скотарство розвивалось найбільше у лісостеповій смузі завдяки великій кількості лук. У лісовій смузі було поширене бортництво та пасічництво. В ті часи панувало натуральне господарство, однак розширення виробництва, розвиток ремесел сприяли активізації товарно-грошових відносин, стимулювало торгівлю.

Внутрішня торгівля концентрувалась у містах, зокрема Київ мав 8 торговищ, найбільше з яких було на Подолі. Торгували сіллю, Яку довозили з Причорномор’я, виробами ремісників, збіжжям, шкірами тощо.

Зовнішньою торгівлею займалися купці, які гуртуючись у каравани, вирушали до Візантії, Хазарії, в країни Сходу, а також до Скандинавії та Західної Європи. Розвивалася й торгівля морем, центром її було місто Олесня на Дніпрі, руські купці плавали також по Каспію, до південного узбережжя, звідти на верблюдах добирались аж до Багдада. Головними предметами експорту були шкіри, хутра, мед, віск та ін. продукти сільського господарства. Імпортували шовкові й бавовняні тканини, зброю, ювелірні прикраси, скло, кераміку, прянощі, вина; з Європи — сукно, металеві вироби, зброю тощо.

Розвиток торгівлі вимагав удосконалення грошового обігу. Тісні торгові контакти сприяли поширенню на Русі арабської, візантійської та західноєвропейської монет. Володимир Великий та Ярослав Мудрий карбували власні гроші — срібники і золотники, на яких викарбовувався портрет князя та його родовий знак — тризуб.

Розвиток товарно-грошових відносин свідчив про розпад первісного родоплемінного ладу. Виникає майнова нерівність, знать і князівська дружина концентрують у своїх руках значні багатства; у приватну власність переходять садиби, знаряддя праці, худоба, продукти господарства, а потім частково й земля. Але в одних районах ці процеси йшли швидше, в інших повільніше, що мало певний вплив і на розвиток культури Русі.

В основі відносин між людьми лежало давнє звичаєве право, корені якого сягають родового ладу. У К.Русі мало місце широке місцеве самоврядування, останнє слово залишалося за старійшинами, воно було незаперечним. Майнові проблеми родичі намагалися вирішувати полюбовно, а спадок переходив до старшого в роді.

Язичництво було доволі досконалою системою вірувань та знань про світ, але в часи руйнації первісно-родового ладу, пов’язаною з розвитком продуктивних сил, воно не могло забезпечити виконання ряду нових функцій релігії. По-перше, створене в період, коли основною життєвою потребою людей було вміння знайти можливості співіснування з природою, язичництво не давало рекомендацій, якими повинні бути відносини між людьми у новому світі — світі соціальної нерівності та класової боротьби; по-друге, збереження племінних культів перешкоджало етнічній, державній та культурній консолідації племен. Спроба Володимира створити єдиний пантеон із найбільш шанованих слов’янських богів на чолі з Перуном, щоб надати йому згальнодержавного характеру успіху не мало.