Аналіз зовнішнього державного боргу України, виявлення його проблем та перспектив успішного управління

Державний борг є важливим макроекономічним важелем регулювання економіки держави, дає змогу здійснити обрану економічну стратегію, залучити кошти для вирішення важливих економічних питань та реалізації проектів. Водночас накопичення державного боргу має й негативну сторону, адже значна величина цього показника збільшує витрати на обслуговування державного боргу, знижує фінансову стійкість та загрожує економічній безпеці держави [3].

В Україні спостерігається тенденція до збільшення державного боргу, адже за роки її незалежності формування боргу відбувалося значною мірою під впливом потреб оперативного фінансування поточних бюджетних видатків, що зумовило його структуру та обсяги. Тому до основних причин швидкого зростання державного боргу України можна віднести: необхідність збільшення валютних резервів для забезпечення стабільності національної грошової одиниці; значні обсяги бюджетного дефіциту; залежність від імпорту енергоносіїв; потреби технічного переоснащення більшості галузей національної економіки.

Зміну структури державного боргу залежно від сфери розміщення можна представити на рисунку:

 

Рис. 1. Структура державного боргу України залежно від сфери розміщення у 2004-2012 рр. [5]

*складено за даними Міністерства фінансів України

У структурі державного боргу за всі роки зовнішній борг переважає над внутрішнім, і тільки в 2011 та 2012 роки їх співвідношення стає більш наближеним. Так, у 2006 р. та 2007 р. частка зовнішнього боргу у загальному обсязі державних запозичень складає 75%, тоді як у 2011 р. та 2012 р. ситуація поступово змінюється і вже у 2012 році на зовнішній борг припадає 52%, а на внутрішній – 48% державного боргу. Важливо відмітити, що така тенденція є позитивною, адже наростання зовнішнього боргу небезпечніше для економіки проти зростання її внутрішнього боргу, тому що зовнішній борг тягне у собі реальні негативні економічні наслідки: з виплатою відсотків і основної суми боргу пов’язаний відплив іноземної валюти, що призводить до зменшення валютних резервів та скорочення імпорту.

Варто відзначити, що Україна у своїй фінансовій практиці робила певні спроби введення політики перетворення зовнішнього боргу у внутрішній. Така політика мала певні результати. Зокрема, на початок 2005 року зовнішні зобов'язання становили 75% державної заборгованості, протягом 9 місяців ця частка скоротилась до 71,7% у гривневому еквіваленті, у доларовому вираженні до 70,7%. Тобто відбулося перетворення зовнішньої заборгованості у внутрішню за рахунок випуску великого обсягу облігацій внутрішньої державної позики.

Україна має досить значний борг в порівнянні з можливостями його погашення. Кредиторами України є міжнародні фінансові організації та окремі держави. Станом на 1 січня 2013 року кредиторами України, перед якими вона має найбільші боргові зобов’язання, є: серед міжнародних організацій –Міжнародний валютний фонд (8 млрд дол. США боргу), серед держав – Російська Федерація (994 млн дол. США боргу).

Як відомо, критичний рівень державного зовнішнього боргу, який встановлюється Міжнародним валютним фондом (МВФ), не має перевищувати

60% ВВП, проте даний рівень є дещо завищеним, особливо для країн, що не є членами ЄС. Вітчизняні і іноземні дослідження свідчать, що економічно безпечний рівень державного і гарантованого державою боргу для країн з перехідною та ринковою економікою, що розвивається наразі складає близько 35% від ВВП. Даний висновок пояснюється дослідженнями експертів МВФ, що базуються на статистиці настання дефолтів у країнах з ринками, що формуються, та на власному досвіді України, яка вже декілька разів була не в змозі самостійно виконувати свої боргові зобов'язання, що складали близько 30-35% відносно ВВП.

Наведемо показники зовнішнього боргу України на кінець ІІІ кварталу 2012 року. За 9 місяців 2012 року обсяг валового зовнішнього боргу України щодо ВВП зменшився з 76,4 % до 75,3 % і за станом на 1 жовтня 2012 року стано­вив 132,4 млрд дол. США (рис 1.).

Основним чинником зростання номінально­го обсягу зовнішнього боргу в поточному році (на 6,2 млрд дол. США) є значні залучення під­приємств реального сектору економіки.

Джерело: [4]

 

Зовнішній борг секторів загального державного управління та органів грошово-кредитного регулювання (далі – ЗДУ та ОГКР відповідно) зменшився з початку року на 1,2 млрд. дол. США – до 32,2 млрд. дол. США. Відносно ВВП борг цих секторів скоротився з 20,4% до 18,3%.

Збільшення зовнішнього боргу сектору ЗДУ на 1,5 млрд. дол. США (до 27,3 млрд. дол. США) відбулося внаслідок значних розміщень Урядом ОЗДП у другому півріччі 2012 року. Борг сектору ЗДУ щодо ВВП скоротився з 15,8% до 15,5%. Водночас планові виплати з погашення кредиту МВФ зумовили скорочення зовнішнього боргу сектору ОГКР на 2,6 млрд. дол. США – до 4,7 млрд. дол. США (2,7% від ВВП).

Зовнішній борг банківського сектору України у 2012 році скоротився на 3,6 млрд. дол. США – до 21,6 млрд. дол. США (12,2% від ВВП). Протягом року заборгованість банків за зовнішніми кредитами та єврооблігаціями скоротилася відповідно на 2,7 та 1,1 млрд. дол. США. Зобов’язання за короткостроковими депозитами і залишки на рахунках нерезидентів в українських банках зменшилися з початку року на 0,6 млрд. дол. США.

Водночас, унаслідок активізації нерезидентів на внутрішньому ринку боргових цінних паперів зобов’язання українських банків перед нерезидентами за облігаціями в гривнях зросли на 0,7 млрд. дол. США.
Зовнішній борг інших секторів економіки (уключно з міжфірмовим боргом) за 2012 рік збільшився на 13,6 млрд. дол. США (на 20,1%) – до 81,3 млрд. дол. США (46,1% від ВВП).

Головними чинниками, що зумовили зростання боргу інших секторів економіки у 2012 році, були: зростання зобов’язань за негарантованими довгостроковими кредитами реального сектору – на 6,7 млрд. дол. США (у тому числі за кредитами від прямих інвесторів – на 1,8 млрд. дол. США); зростання кредиторської заборгованості підприємств за зовнішньоторговельними операціями – на 3,5 млрд. дол. США (до 21,3 млрд. дол. США). Крім того, з початку року на 2,1 млрд. дол. США зросли обсяги довгострокових залучень, гарантованих урядом – у тому числі через розміщення єврооблігацій на фінансування інфраструктурних проектів [8].

Відмітимо, що на кінець 2013 року очікуваний обсяг державного боргу повинен сягнути 483,032,0 млн. грн., що приблизно становить 30,6% від ВВП. Крім того, частка державного зовнішнього боргу у загальній сумі державного боргу станом на 31 грудня 2013 року орієнтовно становитиме 48,7 %. На думку фахівців, показник ін­фляції становитиме 8–10 %, а курс гривні – 8,5– 8,7 грн за долар. Реальне зростання ВВП можливе на рівні 1,5 %, а доходи від приватизації не пере­вищать 6,5 млрд грн при плановому показнику, закладеному до Державного бюджету 2013 року, в 10 млрд грн. [2]

Досить великий вплив на стан державної заборгованості мала економічна криза в Україні після якої державний борг почав збільшуватися і станом на 1 січня 2013 року перевищує до кризовий стан у два рази. Якщо влада не змінить темпи зростання державного боргу, економічна криза загострюватиметься і тоді вона не може в майбутньому виплачувати відсотки і повертати кредити, які неможливо буде пролонгувати.

Негативним моментам зростання державного боргу також є те, що невиконання своїх боргових зобов’язань грозить Україні оголошенням дефолту.

Зовнішній державний борг зростає в осно­вному за рахунок кредитів, які надають міжнародні фінансові організації. Аналізуючи стан зовнішнього державного боргу України, який виник у результаті заборгованості за пози­ками, наданими міжнародними організаціями економічного розвитку, необхідно відзначити, що сума заборгованості постійно зростає. Укра­їна, яка не в змозі погасити заборгованість, на­томість приймає нові позики.

Незбалансованість державного бюджету України, дефіцитність торговельного балансу, прийняття державою боргів підприємств і неви­важена політика державного запозичення вкрай загострили проблему державного боргу.

Поряд зі створенням загальноекономічно­го середовища, сприятливого для інвестування, з метою припинення втечі капіталів за кордон необхідно виробити механізми, які б дозволяли перекрити відплив капіталів з країни такими ка­налами: переведення валюти за кордон у рахунок оплати фіктивних імпортних контрактів; непо­вернення до країни експортної валютної виручки; заниження контрактних цін при експорті та їх завищення при імпорті тощо. За експертними оцінками, в Україні надто ліберальний режим зовнішньоекономічної діяльності та повна кон­вертованість гривні за поточними операціями дозволяють нелегальними шляхами щороку ви­возити за кордон 3–5 млрд дол.

Крім проблем мобілізації ресурсів для об­слуговування державного боргу, сьогодні в Україні гостро постає проблема відвернення зростання бюджетних видатків на обслугову­вання зовнішнього боргу внаслідок знецінен­ня національної валюти. Одним з механізмів стримування наростання боргових виплат є посилення валютного регулювання. При та­кому регулюванні треба виходити з того, що в Україні попит на іноземну валюту великою мірою визначається намаганням населення зберегти вартість своїх заощаджень, заможних фізичних осіб – перевести капітали за кордон, а комерційних банків – заробити на падінні кур­су гривні. З огляду на це, необхідно обмежити можливості банків щодо здійснення операцій за власний рахунок (тобто заборонити їм під­тримувати відкриту валютну позицію). Підста­ви для купівлі іноземної валюти доцільно об­межити виключно потребами проведення по­точних операцій із зарубіжними партнерами. Слід також створити перешкоди для нелегаль­ного вивезення з України іноземної валюти.

Щоб послабити борговий тиск на бюджет і платіжний баланс, а також створити умови для економічного зростання, Україна повинна до­биватися укладання з кредиторами угод про реструктуризацію боргу на умовах зменшення боргових виплат і обміну боргових зобов’язань держави на майнові активи. При цьому доцільно враховувати багатий світовий досвід щодо врегу­лювання зовнішньої заборгованості.

Сьогодні Україна має законні підстави ви­борювати залучення схем реструктуризації, в рамках яких відбувається часткове зменшення розміру державного боргу та процентних ви­плат. Досягнення поступок з боку кредиторів вимагає вироблення чіткої переговорної по­зиції. Необхідно акцентувати увагу на тому, що Україна не зможе виконувати свої платіжні зобов’язання, якщо її економіка продовжува­тиме занепадати під тиском значних боргових виплат. Не варто також виключати і можли­вість дефолту, оголошення якого суперечить інтересам кредиторів, отже – вони самі намага­тимуться не допустити його.

Таким чином, можна зазначити, що співро­бітництво України з міжнародними фінансово- кредитними організаціями має як позитивний, так і негативний ефект для країни. З одного боку, кредити, фінансова та технічна допомога, що на­даються міжнародними фінансовими установа­ми, сприяють покращенню економічної ситуації та надають можливість країні владнати як вну­трішні кризові ситуації, так і запобігти впливу зовнішніх світових економічних явищ. З іншого боку, залучення великих позик міжнародних фі­нансових установ призводить до катастрофічно­го збільшення зобов’язань України перед міжна­родними організаціями і поширює політичний та економічний вплив міжнародних економічних установ в Україні.

Україна має величезний економічний потен­ціал, але як країна з перехідною економікою від­чуває гостру потребу у фінансових ресурсах, зо­крема й зовнішніх кредитах міжнародних фінан­сових установ для трансформації економіки. Хоч уряд України й прагне зменшити залежність на­ціональної економіки від зовнішніх запозичень за допомогою активного залучення кредитних коштів на внутрішньому ринку, у найближчій перспективі зовнішні кредити відіграватимуть важливу роль у формуванні її фінансових ресур­сів, оскільки можливості внутрішнього кредит­ного ринку обмежені.

Обслуговування зовнішнього боргу є одним з елементів процесу управління зовнішнім боргом країни. Вироблення ефективної стратегії управ­ління зовнішнім боргом, зокрема державним зо­внішнім боргом, особливо в умовах його швид­кого зростання, є багатогранною проблемою. Розв’язання цієї проблеми потребує узгодженої взаємодії всіх відомств та установ, що відповіда­ють за здійснення процесу управління.

Як правило, управління та обслуговування державного зовнішнього боргу здійснює мініс­терство фінансів країни-позичальника або спеці­ально визначена для цієї мети державна установа в межах покладених на них повноважень і в зако­нодавчо визначеному порядку. Це зумовлено тим, що обслуговування прямого державного зовніш­нього боргу здійснено за рахунок коштів держав­ного бюджету і є складовою бюджетного процесу.

Згідно з чинним законодавством України, управління зовнішнім державним боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне управління обслуговування зовнішнього державного боргу України. У межах покладених на нього повноважень Міністерство фінансів ви­ступає фінансовим агентом держави під час вико­нання всіх фінансових операцій, пов’язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реє­струє всі іноземні кредити від різних кредиторів, залучені як від імені держави, так і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюють статистич­ний облік усіх державних зовнішніх зобов’язань, готують детальний графік платежів з його обслу­говування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах наявних фінансових ресурсів, передбаче­них Державним бюджетом України на вказані цілі.

Проте роль Національного банку України у процесі обслуговування державного зовніш­нього боргу не обмежується лише виконанням функції платіжного агента уряду України. Участь у процесі обслуговування зовнішнього боргу країни, зокрема державного зовнішнього боргу, є однією з додаткових функцій, яку, поряд з осно­вними, виконує центральний банк держави.

У більшості країн світу, як і в Україні обслуговування зовнішнього боргу здійснює саме центральний банк. Так, у Росії повноваження щодо обслуговування державного зовнішнього боргу має Центральний банк Російської Федерації. Зазначимо, що схема є близькою до пострадянських країн, зокрема, України, Казахстану та Грузії.

Більш розвинуті країни не працюють за єдиною схемою управління зовнішнім боргом. Вони обслуговують та погашають зовнішню заборгованість та діляться на 2 основні групи. Перша група – це країни, в яких функціонують органи, що діють від імені держави та недержавні організації (дана схема традиційна для США та Франції). Основним головуючим органом тут виступає

Міністерство фінансів. В окремих випадках цю функцію виконує борговий центр, але він є частиною Міністерства фінансів і, відповідно, підзвітний йому. До другої групи належать країни, у яких функції з управління зовнішнім боргом держави розподіляються між Міністерством фінансів та центральним банком (Норвегія, Данія, Італія) [2].

У рамках світової практики обслуговування зовнішнього боргу науковці

надають рекомендації, у яких зазначають, що розумним і ефективним є вкладання коштів у виробничу сферу. Більше того період, на який вкладаються кошти визначається відповідно до галузі. За такою схемою більша вірогідність отримання прибутку для погашення позики.

Наразі не існує усталеної думки стосовно того, який підхід є більш ефективним, адже кожна країна і ситуація є індивідуальними. Відповідно до цього у державах формується модель, більш адекватна до стану економіки та культурних особливостей.

Саме тому, ефективне управління боргом є вкрай необхідним для подальшого функціонування економіки загалом. На нашу думку, воно може дозволити уникнути кризових боргових ситуацій та перевантаження видаткової частини державного бюджету в розрізі витрат на обслуговування державного боргу, сприятиме забезпеченню стабілізації соціально-економічної ситуації України.

Так, управління зовнішнім боргом складається з 4 основних етапів:

1) оформлення позики;

2) використання грошових коштів;

3) повернення отриманих раніше позик;

4) виплата процентів.

 

У процесі врегулювання зовнішньої заборго­ваності перед міжнародними фінансовими уста­новами слід дотримуватися таких положень:

- врегулювання зовнішньої заборгованості має проводитися системно, в межах загальної фі­нансової політики держави;

- стратегія управління зовнішнім держав­ним боргом має орієнтуватися на структурне ре­формування економіки;

- необхідно, щоб управління було довго­строковим, стратегічним, а не одномоментним, короткостроковим, орієнтованим на вирішення разових завдань;

- існує потреба в реформуванні інституцій, відповідальних за управління зовнішнім боргом, застосуванні інструментів активного управління зовнішніми зобов’язаннями;

- слід посилити увагу до управління кредит­ним рейтингом країни;

- потрібне використання внутрішніх мож­ливостей країни в процесі управління зовнішні­ми зобов’язаннями;

- кошти, залучені із зовнішніх фінансових дже­рел, слід розглядати не стільки з погляду їх обсягу, скільки з позиції їх ефективного використання;

- управління має бути спрямоване на збіль­шення терміну погашення заборгованості та ско­рочення витрат на обслуговування боргу, контр­олю за складанням рівномірного графіка обслу­говування боргу; - управління зовнішнім боргом та ймовірні подальші запозичення потрібно здійснювати з урахуванням не лише потреб держави, а й її фі­нансової безпеки.

Процес управління зовнішнім державним боргом для України пов'язаний із численними проблемами. Слід зазначити, що, судячи із зарубіжного досвіду, найефективнішим є вкладення позичених коштів в інвестиційну діяльність держави. Та Україна обрала найменш ефективний метод вкладення коштів: а саме на покриття бюджетного дефіциту та на зменшення державного боргу попередніх періодів. Крім того, структура платежів за борговими зобов'язаннями України є вкрай нестабільною. Виходячи з цього можна стверджувати, що боргова політика України потребує негайного вдосконалення.

Отже, ефективне управління боргом на всіх його етапах дозволить уникнути кризових борго­вих ситуацій, сприятиме забезпеченню стабіліза­ції соціально-економічного розвитку України [4]. З огляду на це, простежимо ситуацію, спрогно­зувавши основні показники, що характеризують державний борг (табл. 2).

 

Таблиця 2

Прогнозні значення обсягів прямого державного боргу, дефіциту державного бюджету та ВВП України у 2014-2016 рр.

Джерело: [4]

Відповідно до прогнозу, за наявного ста­ну прямий державний борг буде зростати, що спричинить і збільшення дефіциту державно­го бюджету. Позитивним слід вважати і збіль­шення обсягів ВВП, проте планується ріст від­ношення державного боргу України до ВВП, яке у 2015 наблизиться до 83 %. Основною причиною такої ситуації є щорічне зростання дефіциту державного бюджету України, чому, в свою чергу, сприяє боргова політика нашої держави. Для ведення ефективної боргової політики необхідною умовою є стабільність фінансової системи держави. Водночас цьому перешкоджа­ють: недосконалість законодавчої бази, значний обсяг державного боргу та його постійне збіль­шення, механізм реструктуризації боргу і його обслуговування.

За такої ситуації для ефективного управління зовнішнім державним боргом України необхідно:

- налагодження повного обліку умовних боргових зобов’язань та запровадження системи управління, спрямованої на попередження ризи­ків та створення державних фінансових резервів необхідних у критичних умовах;

- зменшення частки заборгованості, яку необхідно погасити в короткостроково­му періоді, для чого пропонується здійснити рефінансування державного боргу за рахунок нових запозичень на більш прийнятних відсо­ткових умовах;

- встановлення твердого контролю над часткою кредитів із плаваючою відсотковою ставкою [3];

- диверсифікацію джерел залучення коштів в економіку; - збереження економічної безпеки держа­ви, посилення ролі внутрішніх ринкових позик у процесі фінансування дефіциту бюджету, запро­вадити облігації зовнішньої державної позики з плаваючою відсотковою ставкою, прив’язаною до темпів інфляції, перехід до випуску ощадних облігацій, які буде розповсюджено серед фізич­них осіб;

- відмову від практики емісійного фінансу­вання дефіциту бюджету та дотримання курсу поміркованої грошово-кредитної політики;

- встановлення граничного розміру дефіци­ту Державного бюджету України на рівні, що не перевищує 3 % ВВП;

- проведення співпраці з міжнародними фінансовими організаціями, використання по­тенціалу зовнішнього фінансування дефіциту бюджету за рахунок кредитних ресурсів МБРР і відмова від спрямування до державного бюджету позик МВФ, які створюють інфляційне «нависан­ня», внаслідок конвертації отриманих валютних коштів у гривню.

Отже, таку політику слід спрямовувати на стратегічний розвиток. До того ж забезпечення макроекономічної стабільності та зменшення боргової залежності вимагають збільшення ува­ги не лише до зобов’язань державного сектору, але й до боргів інших суб’єктів, так як ефектив­ність політики управління державною заборго­ваністю треба спрямовувати на економіку країни в цілому. З огляду на це, необхідно:

- ініціювати процес реструктуризації зовнішніх боргів корпоративних позичальників;

- встановити певний ліміт надання держав­них гарантій на рівні 3 % від ВВП і забезпечити їх цільову спрямованість на інвестиції в інфра­структуру;

- Кабінету Міністрів та Міністерству фі­нансів України розробити стратегію управління умовними борговими зобов’язаннями.

Водночас здійснення ефективного управлін­ня зовнішнім державним боргом України перед­бачає розробку концепції такої стратегії, з точки зору якої державний борг слід визначати не як борговий тягар на національну економіку, а як інструмент механізму забезпечення економічно­го зростання країни. Виділимо два основних на­прямки концепції боргової стратегії України:

1) повна відмова від нових зовнішніх держав­них запозичень;

2) здійснення нових зовнішніх запозичень у безпечних розмірах і тільки на інвестиційні цілі.

Зовнішні державні запозичення необхідні для забезпечення платоспроможності держави та до­сягнення економічного зростання. Тому другий напрямок розробки боргової стратегії є більш прийнятним для України, і він має базуватися на наукових засадах. Структуру і розмір державного боргу слід прогнозувати на декілька років та на­віть десятиріч, наслідком чого буде стабільне еко­номічне зростання й потужна фінансова система.

Врегулювання зовнішньої заборгованості України потребує застосування системного, під­ходу зважаючи на складність процедур управ­ління, що задіяні при цьому. Існує необхідність врахування системної реакції економіки країни, постійного запровадження коригуючих сигналів й аналізу наступних відгуків системи.

 

Висновок

Управління зовнішнім державним боргом являється однією із найсуттєвіших проблем нашої держави. Адже дане питання супроводжується рядом невирішених завдань, які спричиняють відповідне сповільнення розвитку соціально-економічної сфери, поступовим нарощуванням недовіри до самої держави з боку її громадян та міжнародних організацій. У зв’язку з цим випливає потреба прийняття раціональних рішень щодо забезпечення покращення згаданої системи та підвищення її «ефективного» рівня.

Для удосконалення нормативно-правового забезпечення механізму управління зовнішнім державним боргом слід прискорити розробку та ухвалення Закону України «Про зовнішній борг України», де необхідно:

- чітко визначити понятійний апарат зо­внішнього боргу держави; вказати механізми залучення кредитних ресурсів та обслуговування і погашення зовнішнього боргу;

- рекомендувати інструментарій управління зовнішнім державним боргом; законодавчо за­боронити використання зовнішніх запозичень держави для фінансування поточних бюджетних витрат;

- заборонити отримання дорогих коротко­термінових кредитів.

Стратегічною метою державної боргової по­літики України має стати залучення фінансових ресурсів для ефективної реалізації програм ін­ституційного та інвестиційного розвитку країни із одночасним забезпеченням стабільного спів­відношення державного боргу до ВВП. Важливим завданням стратегічного управління державним боргом є також пошук оптимального співвідно­шення між борговим та податковим фінансуван­ням бюджетних видатків.

Досвід розвинутих країн свідчить, що єдиної і найбільш правильної моделі обслуговування зовнішнього боргу не існує, але якщо дотримуватись адекватного рівня показників вимірювання зовнішнього боргу, не допускати досягнення їх критичного рівня, дотримуватись рекомендацій щодо розширення та вирівнювання економіки, то це допоможе поступово вирівняти платіжний баланс та витягнути країну із боргової «ями». На етапі сучасної нестабільності економіки застосування даних порад та досвіду розвинутих держав допоможе країнам з менш розвинутою економікою розширити свої можливості на світовій арені.

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Д’яконової І. І. - Міжнародні фінанси: навчальний посібник / [І. І. Д’яконова, М. І. Макаренко, Ф. О. Журавка та ін.]; за ред.
д-ра екон. наук, проф. М. І. Макаренка та д-ра екон. наук, доц. І. І. Д’яконової. – Київ: «Центр учбової літератури», 2012. – 548 с.

2. Кондратюк М.М., ОСОБЛИВОСТІ ОБСЛУГОВУВАННЯ ЗОВНІШНЬОГО БОРГУ. - Молодіжний науковий вісник УАБС НБУ, Серія: Економічні науки, №4/2013// [Електронний ресурс].-Режим доступу// http://www.bulletin.uabs.edu.ua/store/eco/2013/A9C2616ABC263FB4C234D2775E8E0E6F.pdf

3. Струк М., Управління зовнішнім державним боргом як основний із факторів розвитку економіки України. - [Електронний ресурс].-Режим доступу// http://conf-cv.at.ua/forum/107-1083-1

4. ФУРМАН І.В., СТАН ЗОВНІШНЬОЇ ЗАБОРГОВАНОСТІ УКРАЇНИ ПЕРЕД МІЖНАРОДНИМИ КРЕДИТОРАМИ: ОЦІНКА ТА НАПРЯМИ ВРЕГУЛЮВАННЯ.// ФІНАНСОВИЙ ПРОСТІР № 2 (10) 2013. - // [Електронний ресурс].-Режим доступу//http://fp.cibs.ck.ua/files/1302/13fivszz.pdf

5. Чубак А. Ю., АНАЛІЗ БОРГОВИХ ЗОБОВ’ЯЗАНЬ УКРАЇНИ НА СУЧАСНОМУ ЕТАПІ// А. Ю. Чубак, О. Г. Приліпченко. – Ефективна економіка. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу// http://www.economy.nayka.com.ua/?op=1&z=1983