необхідне кожному, хто бере участь у суспільному публічному житті. Освіченому оратору, який має вищу освіту (і вивчав філософію!), слід пам"ятати, що є два різновиди людського пізнання: наукове і естетичне, раціональне та почуттєве, логічне і образне. Наука і мистецтво взаємно доповнюють одне одного. Тому і побудова публічного виступу повинна бути такою, щоб мова виступу, як витвір мистецтва, впливала на свідомість і почуття людини.
ОСНОВНІ РОЗДІЛИ РИТОРИКИ
Із самого початку свого існування та розвитку риторика взяла на себе місію всебічно описати характер взаємозв'язку між світом речей і світом слів. Саме риторика демонструє перехід - трансформацію предмета в слово. Тому риторика контролює усі три стадії цього процесу, які відомі як ІНВЕНЦІЯ, ДИСПОЗИЦІЯ та ЕЛОКУЩЯ.
ІНВЕНЦІЯ - визначає перший розділ класичної риторики, початок процесу переходу предмета в слово. У цьому розділі послідовно демонструється процедура відбору матеріалу для повідомлення. На цій стадії підготовки до виступу передбачається, що оратор систематизуватиме свої власні знання стосовно відібраних ним предметів, співставлятиме їх з тими знаннями, якими володіють у даний момент інші учасники.
ДИСПОЗИЦІЯ - другий розділ риторики. Маючи вже відібраний предмет промови, Д. перетворює його на поняття і розміщує серед інших понять. Так поняття стають об"єктом логічних та аналогічних процедур. Поняття визначаються, поділяються, поєднуються між собою, ставляться поряд і протиставляються. Д. покликана гарантувати чистоту використовуваних оратором понять і дотримуватись правил оперування поняттями. Д. слідкує за тим, щоб від початку і до кінця промови поняття коректно переміщувались із однієї частини виступу до іншого. Саме таким чино Д. гарантує високу якість поняттєвого апарату промовця.
ЕЛОКУЩЯ- завершальна частина підготовки промови. Саме Е. надає можливість широко використовувати різноманітні фігуральні вирази, які доповнюють прямі, пропоновані диспозицією. Е. прийнято вважати античним вченням про стиль. Повідомлення, побудоване на законах мистецтва, передбачає присутність особистості, яка використовує всі поетичні і риторичні можливості мови. Тут слово починає жити самостійним життям як один із елементів вербального світу.
МЕМОРІЯ - запам'ятовування, тобто тренування пам"яті, яке забезпечує оратору постійний доступ до його особистого „банку даних".
АКЦІЯ, або імідж оратора. Зовнішній вигляд, манера мовної поведінки визначають рівень позитивного враження у публіки. Промова повинна бутигармонійною, продуманою з точки зору звучності, рівня висоти тону, кількості І тривалості пауз, а також супроводжуватись відповідними жестами і позою оратора.
ОСНОВНІ ФОРМИ ТА ЖАНРИ ОРАТОРСЬКОГО МИСТЕЦТВА
Промови - розважальна, інформаційна, надихаюча, переконуюча, агітаційна. Тісно пов"язані з метою, яку переслідує, виступаючи перед аудиторією, оратор.
Розважальна промова має на меті розважити та потішити слухачів, а то і просто затримати їх увагу на чомусь цікавому. Розважальна промова, на відміну від інших, не потребує єдності розвитку ідеї. Гумористичні промови М. Гоголя, А. Чехова, Марка Твена т інших тому і цікаві, що там дотепно розвинуті окреми теми.
Якщо промова не гумористична, то в ній мають бути присутні новизна, конкретність, можливі конфліктні та драматичні моменти, контрасти і активне дійство.
Інформаційна промова має н меті не тільки догодити допитливості, але дати і нову уяву про предмет. Вона може бути оповіддю, описом, поясненням. Оповідь - це рух; опис розчленує предмет, показує часткове і надає їм наочності; пояснення показує, який предмет у дії або який його устрій.
Інформаційна промова повинна відповідати певним умовам:
1. у ній не повинно бути нічого спірного. Будь - яке питанн тут знаходить своє вирішення. При цьому питання повинне бути пов"язане з тим, що вже існує або визнане за істинне;
2. вона повинна викликати допитливість. Якщо раніше поставлені запитання з причини сумніву, роздратування чи здивування, то обов'язок оратора -зрозуміти їх причину;
3. вона повинна задовольняти потреби слухача. Треба відповісти на підняти запитання. Неприпустимо братись за відповідь на запитання про те, чого ви не знаєте, чого не опрацювали глибоко і всебічно;
4. повідомлення має бути актуальним. Інтереси слухача спираються на факти, на знання, принципи та події самі по собі. Також вони мають безпосереднє відношення до занять слухача, його побуту, релігійних уподобань, відпочинку, політичних поглядів або його суспільного життя.
З одного боку інформаційна промова має багато спільного з розважальною: конкретність, наближається до агітаційної.
Практичні висновки, обумовлені характером інформації та цікавістю до неї, визначають основну цільову установку оратора.
Надихаюча промова на меті має привнести натхнення в аудиторію, переконати її та викликати активну реакцію. Загалом ці три види цільових установок взаємодоповнюють і перекривають одна одну. Більшість промов на політичних або спортивних зборах і виступи з привітаннями, з оцінкою заслуг і в ознаменування подій та явищ, а також бесіди про значення моральних ісуспільних цінностей і проповіді - це і є, по суті, надихаючі промови. Певним чином до них належать і передвиборні виступи політичних ораторів, які висміюють своїх супротивників. Матеріал у надихаючих промовах слід підбирати і подавати таким чином, щоб викликати не лише допитливість, а й загострити увагу слухачів до значення традицій, якостей особистості, правил поведінки, віри тощо.
Поширена небезпека для оратора, який обрав цей вид доповіді - впасти у сентиментальність, нещиоий тон і надмірну емоційність.
Переконуюча промова. Переконати - означає логічними засобами довести або спростувати якесь положення. Це - чисто логічне завдання. На практиці оратор усіма прийнятними засобами намагається переконати слухачів погодитися з його позицією у спірному питанні. Переконуюча промова взагалі має на меті визначити стиль мислення і поведінки, хоча це ніяк не заклик до беспосередніх дій.
Основний предмет такої промови - питання факту (що є правдою, а що неправдою) або питання поведінки (що треба робити, а що не треба).
Щоб уникнути помилок, бажано врахувати ряд моментів:
1. обирати потрібно дійсно спірне питання;
2. обирати змістовну тему.
Агітаційна промова - яка закликає до дії. Заклик до дії буває прямим і опосередкованим.
Агітаційній промові притаманні відмінні риси інших промов: необхідні фактичні дані, пробудждення психічної сприйнятливості, приведення до узгодження. Але є характерний лише для неї елемент: примусити слухача відчути потребу зробити те, про що його просить оратор.
Обираючи агітаційну тему, слід перевірити її зміст з точки зору таких ознак:
1. чи викличе вона достатній інтерес? Необхідно враховувати, чи відчує слухач нагальність і невідкладний характер теми, чи зрозуміє він необхідність термінових і бажаних дій;
2. чи здатні слухачі до дії?
3. чи не існує занадто сильна опозиція? Повинна бути упевненість у тому, що якусь частину слухачів можна переконати. Багато залежить від суті предмета виступу і від поставленої мети. Слід уяснити собі моральний аспект справи, скільки часу, зусиль, який зиск вони з цього матимуть. Саме це і спонукатиме їх до дії.
Стримано, з великим тактом потрібно підходити до питань, пов"язаних із шанованими традиціями, моральними нормами, релігією тощо.
