Трипільська культура – археологічна культура доби мідного (енеоліту) – початку бронзового віків, частина культурно-історичної спільності Трипілля-Кукутень. Вживаються назви "Трипілля", "Кукутень-Трипілля" або "Трипілля-Кукутень". Територія поширення цієї спільності – від Прикарпатської Молдови в Румунії до лівобережжя Дніпра на ПереяславщиніБуття останнього трипільського протоміста біля села Вільховець на Черкащині відділяє від нас майже 5 тисячоліть. Для пересічної людини це справжня прірва часу. Традиційна глибина народної пам’яті не сягає і не може сягнути такої давнини. Втім, історії за допомогою археології під силу зануритися і у більш віддалені від сучасності епохи. Отже за допомогою історичної науки кожен народ намагається відшукати своє коріння. Зрозумілим є бажання того, щоб вони були як найглибші, адже на перший погляд саме глибина коріння забезпечує міць та майбутнє процвітання. Але, блукаючи у глибинах часу та відшукуючи місце певних етносів в цивілізаційній історії людства слід завжди пам’ятати, що народ-етнос – це складна багатокомпонентна системи, елементи якої перебувають у взаємодії та постійно зазнають змін. Обличчя кожного етносу забезпечує чимала кількість різноманітних соціальних та біологічних чинників. Серед біологічних чинників – гени та фізичні параметри людини –“кров”, а серед соціальних – культура у широкому розумінні: мова, звичаї, прояви сакральної традиції, особливості технологій та побуту.
Поняття і сутність культури
Культура постає перед нами як багатогранна проблема історичного розвитку. Незважаючи на різноманітність визначень культури, в них можна виділити синтезуюче ядро, що об'єднує різні точки зору. Таким ядром виступає саме слово "культура", що походить від латинського cultura і в перекладі означає обробіток, вирощування, догляд. Первісно це стосувалося землеробської праці. Згодом термін почав уживатися в ширшому значенні. Вже Ціцерон у "Тустуланських бесідах" (45 р. до н.е.) називає філософію "культурою душі". Від справжнього філософа, на його думку, вимагається наполегливе вдосконалення власних розумових здібностей. Саме в культурі мислення Ціцерон вбачав шлях до розширення духовного світу людини. В такому розумінні термін "культура" ввійшов до всіх європейських мов, у тому числі й до української. Феномен культури — це діалектична єдність перервного і неперервного. Законом розвитку культури є спадковість. Будь-яка культура одночасно традиційна і новаторська. Саме єдність перервного і неперервного дозволяє виділяти в культурі певні етапи й періоди її розвитку, навіть цілі епохи та цивілізації. Загальновизнаним є, наприклад, виділення епох античної культури і Відродження. В історії української культури виділяється культура Київської Русі, козацької доби, Галицько-Волинського князівства тощо.
3) Ранні релігії стародавніх слов'ян були анімістичними (лат. anima, animus — душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Тому до природи стародавні слов'яни ставились як до живої істоти. Культ природи лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: аніматизм — оживлення, анімізм — одухотворення і антропоморфізм — уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть нашу мову. Ми й тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище — усе це вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить в їхній реальний зміст, а сприймаємо це як фразеологічні трафарети. Але для стародавньої людини це була реальна правда.Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство. Релігія - це певний зв'язок між людиною і Богом. Бог - це вища цінність релігійної віри, сутність, наділена "надприродними" силами. У досконалість вірять і схиляються перед ним. Перш за все обожнювали могутні сили природи і речі: сонце, небо, вітер, грім, море, місяць і т.д.Вони є тим, чим і якою людина не є, але хотів би бути. Слов'янське язичництво існувало в дохристиянської Русі. Його сприймали як комплекс релігійних обрядів, вірувань, що передують виникненню світових релігій. Воно має глибоке коріння, що з'явилися ще за багато тисячоліть до початку нашої ери. «Однією з основних рис світосприйняття як стародавнього, так і середньовічної людини була глибока релігійність і віра в сьогохвилинне вплив потойбічних сил на його життя». 1 Язичництво, як правило, не відносять до числа світових релігій.Слов'янське язичництво існувало в дохристиянської Русі. Його сприймали як комплекс релігійних обрядів, вірувань, що передують виникненню світових релігій. Воно має глибоке коріння, що з'явилися ще за багато тисячоліть до початку нашої ери.Віра в надприродні можливості будь-якого об'єкта називається фетишизмом. Фетишизм у слов'ян могли бути добутливим знаряддяполювання, дерева, плоди яких вгамовують голод, і т.д. Спочатку предмет сам по собі сприймалася як прояв природних сил. Потім, задаючись питанням про джерело цих сил, людина починала думати, що їх носієм є існуюча в об'єкті якась невідома йому сила - своєрідний двійник цього об'єкта. «Помітний образ цього" двійника "ще не склався у свідомості людей, і він виступав безликим і безформним, не відірваним від предмета. Це вже нова форма розвитку первісних вірувань - анімізм». 2Слово «язичництво» походить від церковнослов'янського «язици» (іноземні народи). Ними позначали нехристиянські релігії, які сповідували багатобожжя. Ці боги уособлювали явища природи, а також окремі природні об'єкти. Сутність язичницьких культів полягала в магічному впливі на природу.Основними ознаками язичництва є:Багатобожжя.Анаіт - богиня любові і сексуальних культів. Юні дівчата займалися в її честь проституцією.Яровит - бог плотських утіх.Бес - напівбог карлик, який приносить сплячим еротичні бачення, захищаючи їх від кошмарівДіоніс - бог звільненняВампір - нечистий дух, ожилий труп, що висмоктує кров.
4) Загальні особливості. Давньоруська культура розвивалася не відокремлено, а у постійній взаємодії з культурами навколишніх народів і підкорялася загальним закономірностям розвитку середньовічної культури Євразійської цивілізації.
2. 1стотний вплив на культурне життя всіх народів надавала релігія, визначала моральність суспільства, всю картину світу тієї епохи, в тому числі уявлення людей про владу, часу тощо
2. Цей період характеризувався процесом накопичення знань, за відсутності їх наукового аналізу.
Культура Київської Русі спиралася на багатовікову історію розвитку культури східних славян. Саме в епоху словянської давнину були закладені початку російської духовність, мови, культури в цілому.
1стотний вплив на розвиток давньоруської культури зробило іноземне вплив (скандинавське, візантійський, пізніше татаро-монгольська), що не применшує її самобутності і самостійності.
Культура Київської Русі формувалася не в результаті механічного поєднання елементів різних культур, а в результаті їх синтезу.
Основу цього синтезу склала язичницька культура східно-словянських племен.
2. Другий найважливішою складова була християнська культура Візантії. Прийняття православя у 988 р. з Візантії, визначило її вплив на всі напрямки російської культури і в той же час відкрило більш широкі перспективи для розвитку контактів з Європою, давши таким чином потужний імпульс для розвитку культури в цілому.
5) феномен культури Київської Русі сформувався на основі місцевих традицій під впливом умов соціально-історичного буття й творчого переосмислення та засвоєння досягнень світової культури, що дало змогу розширити культурні обрії, змістовно збагатитися, але при цьому зберегти власну самобутність і не відірватися від живильних коренів рідної землі. Характерними ознаками та особливостями розвитку культури Київської Русі були: домінуючий вплив християнської релігії; запозичення та творче переосмислення візантійських традицій, знань та канонів; існування на Русі дохристиянського культурного середовища — підґрунтя для створення місцевої культури; піднесення культури, поява нових культурних явищ.
