Передання прав на об’єкти інтелектуальної

Власності

Якщо правовласник не передбачає використовувати

об’єкти інтелектуальної власності у власному виробництві

чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємс-

тво, він може передати повністю або частково права влас-

ності на об’єкт інтелектуальної власності іншій фізичній або

юридичній особі.

Майнові права на об’єкт права інтелектуальної влас-

ності є сукупністю права володіти, користуватися і розпоря-

джатися цим об’єктом.

Продаж прав у повному обсязі здебільшого прово-

диться через договір купівлі-продажу як договір обмінної

угоди, за яким у результаті передання права власності на

об’єкт інтелектуальної власності (продажу охоронного до-

кумента – патенту або свідоцтва) власник як сторона, яка

продає, втрачає всі майнові права на нього. Тобто якщо

продано патент на винахід, то він перереєстровується на

ім’я нового правовласника і до останнього переходять всі

майнові права на цей об’єкт.

Але частіше передається лише право користування

об’єктом інтелектуальної власності.

Власник прав на будь-який об’єкт промислової влас-

ності (ліцензіар) може продати ліцензію (видати дозвіл на

користування об’єктом інтелектуальної власності) будь-якій

особі (ліцензіату), якщо він не хоче або не в змозі викорис-

товувати відповідний об’єкт.

Продаючи ліцензію переслідують мету отримати

прибуток, не втрачаючи капіталу на виробництво та освоєн-

ня ринку. Продаж ліцензії - це шлях впровадження техно-

логії на ринку без продажу товарної продукції. Доходами від

продажу ліцензій юридичні або фізичні особи покривають

свої витрати на наукові дослідження.

 

 

Придбання або продаж ліцензії є діловою угодою.

Факт продажу або купівлі ліцензії юридично оформляється

ліцензійним договором, який відрізняється від інших дого-

ворів купівлі-продажу тим, що продається або купується

нематеріальний об'єкт. Ліцензіат отримує право на вико-

ристання об’єкта інтелектуальної власності лише на обумо-

вленій ліцензійним договором території та на певний те-

рмін.

У залежності від обсягу прав, що передається, за ді-

ючим Цивільним кодексом України розрізняють: виключну,

одиничну і невиключну ліцензії.

 

Виключна ліцензія видається тільки одній особі і ви-

ключає можливість використання ліцензіаром об’єкта права

інтелектуальної власності у сфері, що обумовлена цією лі-

цензією.

 

Одинична ліцензія також видається тільки одному лі-

цензіату і виключає можливість видачі ліцензіаром іншим

особам ліцензій на використання об’єкта права інтелектуа-

льної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але

не виключає можливості використання ліцензіаром цього

об’єкта у даній сфері.

 

Невиключна ліцензія не виключає можливості вико-

ристання ліцензіаром об’єкта права інтелектуальної влас-

ності і видачі ним іншим особам ліцензії на використання

цього об’єкту у даній сфері.

 

 

За ліцензійним договором завжди передбачається

виплата певної грошової винагороди ліцензіару. У більшості

випадків продаж ліцензії здійснюється за розрахунковою

договірною ціною з орієнтиром на ціни внутрішнього та зов-

нішнього ринків. Основними видами ліцензійних платежів є

роялті, паушальний та комбінований платежі.

 

 

Роялті - вид платежів, який платить ліцензіат ліцен-

зіару протягом усього терміну дії ліцензійного договору чи

як відсоток від суми прибутку чи суми обороту від випуску

продукції або диференційованої ставки з одиниці ліцензій-

ної продукції.

Паушальний платіж – це виплата ліцензіарові

визначеної зафіксованої в договорі суми ще до початку ма-

сового випуску ліцензійної продукції.

Комбіновані платежі – найбільш поширені та перед-

бачають виплату ліцензіару ліцензіатом первинного сталого

платежу до початку виробництва та збуту ліцензійної про-

дукції з подальшою виплатою залишку розрахункової ціни

ліцензії як роялті після того, як буде налагоджено виробни-

цтво ліцензійної продукції. Таким чином, ліцензіар має мож-

ливість отримувати відрахування від реального доходу лі-

цензіата протягом усього терміну дії ліцензійного договору.

Патентовласник може отримати додатковий прибу-

ток від використання свого об’єкта інтелектуальної власнос-

ті за рахунок платежів за договором франшизи (в Україні –

це договір комерційної концесії). Правовласник (franchiser)

дозволяє іншій особі (franchisee) використовувати права на

промислові зразки, фірмові найменування, торговельні мар-

ки, технології, комерційну таємницю тощо.

Різниця договору франшизи від звичайного ліцензій-

ного договору у тому, що права передаються на пільговій,

привілейованій основі. Так, користувач отримує вже готову

технологію під відомою торговельною маркою. Тому йому

не потрібно відвойовувати місце на ринку, а його ризики

зводяться до мінімуму. Договір франшизи повинен містити

умову про те, що якість товарів та послуг franchisee буде не

нижчої якості товарів і послуг franchiser, а останній буде

здійснювати контроль за використанням цієї угоди.

Відносно новою формою комерціалізації прав на

об’єкти інтелектуальної власності є лізинг. За договором

лізингу передається різне технологічне обладнання, верс-

тати, прилади тощо, які виконані на рівні винаходів і захи-

щені патентами.

 

 

Прийоми, що застосовуються для визначення варто-

сті прав на об'єкти інтелектуальної власності, можна розді-

лити на три групи: підходи, методи і методики. Підходи да-

ють принципи визначення вартості. Методи визначають

процедуру розрахунку вартості. Методики розглядають за-

стосування того чи іншого методу стосовно конкретних об'є-

ктів інтелектуальної власності та конкретних цілей розраху-

нку.

Оцінка вартості прав на конкретний об’єкт інтелекту-

альної власності у конкретному випадку їхнього викорис-

тання є досить складною процедурою й у кожному випадку

вимагає унікального рішення задачі. Однак при усьому різ-

номанітті таких випадків існує три загальновизнаних підходи

до оцінки прав на об'єкти інтелектуальної власності: витра-

тний підхід, порівняльний (ринковий) підхід, дохідний підхід.

 

Витратний підхід (підхід на основі активів) засно-

ваний на припущенні, що вартість об'єкта інтелектуальної

власності дорівнює вартості витрат на його створення, до-

ведення до робочого стану й амортизацію. Цей підхід до

розрахунку вартості влаштовує покупця, тому що він може

документально відстежити витрати на створення об’єкта

інтелектуальної власності і, таким чином, переконатися, що

ця вартість виправдана. Але він не вигідний для продавця,

оскільки останній одержить суму, рівну тільки понесеним

витратам на створення об’єкта інтелектуальної власності,

тобто без прибутку.

 

Порівняльний (ринковий) підхід до оцінки вартості

прав на об’єкти інтелектуальної власності припускає вико-

ристання прийому порівняння продажів. Сутність підходу

полягає в порівнянні об'єкта, що оцінюється, з аналогічними

по призначенню, якості і корисності об'єктами, які були про-

дані на цей час на аналогічному ринку.

 

 

Цей підхід дає так звану "справедливу ціну", тобто

таку ціну, за яку продавець, який володіє інформацією про

ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий продати

об’єкт інтелектуальної власності, а покупець, який також

володіє повною інформацією про об’єкт інтелектуальної

власності і ринкову вартість аналогічних об'єктів, готовий

купити даний об’єкт інтелектуальної власності. Тобто ціна

встановлюється ринком і влаштовує як продавця, так і по-

купця.

 

Дохідний підхід припускає, що ніхто не стане вклада-

ти свій капітал у придбання того чи іншого об’єкта інтелек-

туальної власності, якщо такий же доход можна одержати

будь-яким іншим способом.

 

Суть підходу полягає в тім, що вартість прав на ОІВ

визначають як функцію доходу, що може принести викорис-

тання даного ОІВ у майбутньому.

 

Для розрахунку поточної вартості об'єкта оцінки за-

стосовують два основних прийоми – дисконтування і капі-

талізації доходу.

 

 

Самостійно ознайомитися з основними нормативними актами економіки Інтелектуальної власності на сайті

 

http://www.drohobych.net/ddpu/intelekt_vlasnist/intelekt_vlasnist.htm

 

«Загально університетський консультаційний центр з питань інтелектуальної власності»

 

 

Дайте письмову відповідь на ел.адресу викладача

По контрольних Питаннях

1. Які основні способи комерціалізації прав на об'єкти ін-

телектуальної власності?

2. Які Ви знаєте види ліцензійних договорів?

3. Які Ви знаєте методи оцінки вартості прав на ОІВ?

 

 

 

4. У чому полягає методи ліцензійної паушальної виплати та роялті?