На круглом щите, как на круге земном, разворачивается вся полнота человеческой жизни: брак и война, пахота и жатва, сбор винограда и пастбище. Этот ряд завершает картинка хоровода, где искусно пляшут прекрасные юноши и девы. Каждая из картин представляет собою анимацию: изображенные на щите фигурки приходят в движение, перед созерцателем (слушателем или читателем) разыгрываются целые истории. Звуки музыки, рев зверей и голоса людей слышатся столь отчетливо, что становится известно, о чем говорят персонажи, известны и переживания, наполняющие их сердца. Внешний обод щита Гефест окружил изображением «ужасной силы реки Океана» соответственно тому, как, согласно космологии гомеровского времени, Океан объемлет Землю. То обстоятельство, что одна из картин представляет поле сражения, где «рыщут и Злоба, и Смута, и страшная Смерть между ними»[3], а другая изображает кровопролитную схватку пастухов с львами, не препятствует Гомеру при описании щита многократно использовать лексемы «радость», «веселье», «чудо», «прекрасный» и их производные. Наибольшей частотностью в этом фрагменте обладают слова с семантикой света, блеска, сияния.
В. В олімпійських богах Гомера розкрита вся їхня тисячолітня історія. Попри численні негативні риси, вони певною мірою уже втратили якості, притаманні дикунству і варварству, і наблизились до культури гомерівської епохи, стали зрозумілішими у своїх [72] учинках. Головним художнім прийомом для зображення олімпійців, загалом усього укладу їхнього життя, їхніх взаємин, Гомер обрав постійну іронію і гумор, які часто переростають у сарказм. Тому майже всі сцени на Олімпі виглядають як бурлескні, коли «висока» тема - діяльність самих богів - розкривається у знижено-пародійному плані. Ці художні засоби поета - іронія, гумор, сарказм, бурлеск - не зменшують загального трагічного напруження поеми. І якщо для пізніше виниклої трагедії «Іліада» та «Одіссея» стали невичерпним сюжетним джерелом, то бурлескні сцени на Олімпі та їхні персонажі чималою мірою визначили характер аттичної комедії й появу в ній комічних персонажів.
Ця специфіка зображення богів у поемах Гомера вже в пізнішій античності викликала критику, оскільки виглядала як нешанобливість до них. Навряд чи це було справедливо. Адже в гомерівську епоху міфологічне уявлення про олімпійців прогресувало. Боги постають в очищеному від архаїчних нашарувань вигляді, їхнє ставлення до людей стає вмотивованішим. Крім того, за гомерівської доби вже почалася криза грецької релігії. Зародження філософської думки посилювало скептичне ставлення до самого поняття божества, а тим більше - до благості й справедливості його задумів.
Можливо також, що Гомер наділив олімпійських богів всіма зазначеними негативними рисами у зв'язку зі своїм ставленням до родової аристократії. Воно було негативним - це можна простежити за тими нищівними оцінками, що їх дають персонажі «Одіссеї» женихам - представникам вищих аристократичних родин Ітаки. Оскільки, за міфами, суспільство самих олімпійців - цієї еліти, вищої знаті серед богів - побудоване за принципом людського, то Гомер на них переніс і негативні якості родової аристократії.
Герої - це сини, онуки та правнуки богів від смертних жінок; вони робили подвиги, очищали землю від страхіть, карали зловмисників і тішили чинність в междуусобных войнах. Головним вождем був сильніший з царів - правитель міста Аргос Агамемнон; були брат його Менелай (заради якого почалася війна), могутній Аякс, палкий Диомед, хитромудрий Одіссей, старий мудрий Нестор та інші; але самим хоробрим, дужим і спритним був юний Ахілл, син морської богині Фетиды, якого супроводжував друг його Патрокл. Троянцами ж правил сивий цар Приам, у главі їх війська стояв доблесний син Приама Гектор, за нього брат його Паріс (внаслідок чого і розпочалося війна) і багато союзників з усією Азії. Самі боги брали участь у війні: троянцам допомагав сребролукий Аполлон, а грекам - небесна цариця Гера і мудра войовниця Афіна. Верховний ж бог, громовержець Зевс, стежив за битвами з високого Олімпу і вершив свою волю.
4. Твори Гомера, поеми "Іліада" і "Одіссея", є першими за часом відомими нам пам'ятниками давньогрецької літератури і разом з тим взагалі першими пам'ятками літератури в Європі. Сюжетом гомерівських поем є різні епізоди Троянської війни. Греки протягом багатьох століть вели війни в Малій Азії. Однак саме війна з Троєю особливо запам'яталася в пам'яті давніх греків, і їй було присвячено багато різних літературних творів, і, зокрема, кілька спеціальних поем.
Пізніші давньогрецькі вчені розбили «Іліаду» та «Одіссею» на 24 пісні кожну, що складають відповідно 15 693 і 12 110 рядків. Побудовані поеми за єдиним планом: перша розповідає про десятий рік війни під Троєю, друга - про десятий рік блукань Одіссея і повернення його на батьківщину. Зміст поем зосереджений навколо одного героя (Ахілл-Одіссей) та однієї події. В «Іліаді» - це гнів Ахілла, з ним пов'язані всі подальші події. В «Одіссеї» - це мандри Одіссея, зокрема останні сорок днів його пригод, про попередні довідуємося з розповіді самого героя. У поемах багато відступів від основного сюжету, що, з одного боку, уповільнюють розвиток дії, а з іншого - доповнюють і розширюють уявлення слухачів як про героїв, які беруть участь у подіях, так і про характер самих подій. Наприклад, такими відступами стає в «Іліаді» «перелік кораблів», тобто сил ахейців і троянців, розповіді про подвиги Діомеда, нічну розвідку [52] Діомеда та Одіссея, в «Одіссеї» - рада богів на Олімпі, епізод полювання юного героя на дикого кабана тощо.
Обидві поеми Гомера являють класичний зразок народної епічної творчості. За своїм змістом вони мало схожі, відрізняються і в жанровому плані. «Іліаду», в якій переважають сцени, пов'язані з військовим побутом і бойовими діями героїв, можна визначити як військово-героїчну поему. «Одіссею», де подібних епізодів зовсім мало (в основному - в розповіді самого Одіссея і сцені побиття женихів), а переважають численні пригоди, казково-фантастичні зустрічі героя, побутові й сімейні сцени, є підстави назвати казково-пригодницькою і родинно-побутовою поемою.
